Форми мирних зібрань та їх характеристика через призму статті 39 Конституції України
Мирні зібрання є не лише критерієм, за яким визначають рівень демократії у країні, але і надзвичайно дієвим способом громадського контролю за інститутами публічної влади. У новітній історії України є наочні приклади, які свідчать про те, що «майдани» є ефективним механізмом реалізації та забезпечення суверенітету Українського народу, який на певних історичних етапах не лише може, але і має ПРАВО визначати подальшу політичну, економічну та соціальну долю України, використовуючи для цього як інструмент мирні зібрання.
Проблематика мирних зібрань завжди була, є та, безумовно, буде актуальною як під теоретичним, так і практичним кутами зору. І це зрозуміло, оскільки мирні зібрання є не лише критерієм, за яким визначають рівень демократії у країні, але і надзвичайно дієвим способом громадського контролю за інститутами публічної влади. У новітній історії України є наочні приклади, які свідчать про те, що «майдани» є ефективним механізмом реалізації та забезпечення суверенітету Українського народу, який на певних історичних етапах не лише може, але і має ПРАВО визначати подальшу політичну, економічну та соціальну долю України, використовуючи для цього як інструмент мирні зібрання.
Проте мирні зібрання, якщо дивитися на них через призму права, вимагають свого підсилення. Наразі йдеться про добре відомий усім факт відсутності в Україні закону, який би регулював питання реалізації приватними особами права, передбаченого ст. 39 Конституції України [1]. Блокування прийняття такого закону, за наявності чималої кількості його проектів [2; 3; 4 тощо], на мій погляд, пов’язано не лише з тим, що конкуруючі політичні сили бачать у кожному з них загрозу для реалізації власної політичної стратегії та тактики, а влада не бажає зв’язувати себе у цьому питанні досконалими процедурами, але і з тим, що на доктринальному рівні інститут мирних зібрань все ще залишається вивченим неналежним чином. Переконатися у цьому доволі легко. Досить зазирнути до бібліотечного каталогу, в якому у кращому випадку знайдеться десяток видань, присвячених окремим аспектам названої проблематики [5; 6; 7]. Чого тоді можна очікувати від законопроектів, досконалість яких, зрозуміло, знаходиться у прямій залежності від рівня доктринального вивчення названого інституту?
З огляду на це, у межах цієї статті я планую зосередити увагу на аналізі усіх можливих форм мирних зібрань, що є, фактично, першим кроком у напрямку розробки досконалого закону України про мирні зібрання. Форми мирних зібрань, на мій погляд, є базовою категорію для названого закону, оскільки вони, поміж іншим, будуть визначати обсяг юридичного регулювання майбутнього закону.
Стаття 39 Конституції України надає право приватним особам самостійно приймати рішення щодо форми проведення мирного зібрання. В Основному законі названо декілька можливих форм мирних зібрань – збори, мітинги, походи і демонстрації. Однак, зазначений перелік не можна вважати вичерпним. На мій погляд, він дає лише загальні орієнтири у цій сфері, якими можуть керуватися приватні особи під час прийняття рішення щодо вибору форми проведення мирного зібрання. Право самостійного вибору змісту та форми проведення мирного зібрання є проявом лібералізму, незалежності та дієздатності громадян [8].
З розвитком суспільства, а також засобів комунікації, які використовують його члени для задоволення власних соціальних потреб, стає зрозумілим, що форми мирних зібрань мають тенденцію до свого розширення. Таким чином, на думку європейських авторів, нині, поряд з такими традиційними формами мирних зібрань як збори, демонстрації, походи, прийнятними є й інші, зокрема: пікети, сидячі демонстрації, мовчазні марші, «людські ланцюги», вело- та мотопробіги, а також специфічні музичні чи театралізовані вистави. Навіть захоплення та політично вмотивовані акції протесту можуть в окремих випадках розглядатися як акції, які знаходяться під захистом права на мирні зібрання, оскільки останні використовуються з метою міжособистісної комунікації з питань, що мають публічне значення та характер [9, с. 101-102]. Разом з цим, це не означає, що приватні особи під приводом реалізації права на мирне зібрання можуть порушувати засади демократичної та правової держави, недотримуватися норм Конституції та законів. Гарантоване Конституцією України право на мирне зібрання закінчується там, де починається перешкоджання або застосування сили, яка може завдати шкоди правам та охоронюваним законом інтересам третіх осіб.
Похід (хода)
Під походом необхідно розуміти зібрання, що переміщується під відкритим небом. У зв’язку з цим, походи варто розцінювати як спеціальний вид мирного зібрання, оскільки під час їх організації та проведення, у порівнянні із «статичними зібраннями», мають бути виконані (дотримані) додаткові вимоги (наприклад, узгодження із відповідним компетентним суб’єктом маршруту руху, обмеження руху транспорту тощо). У разі, якщо похід закінчується зібранням у певному місці, то він, відповідно, перетворюється у статичне зібрання. Так само, відповідно, і статичні зібрання можуть бути перетворені у походи в їх найрізноманітніших формах (мовчазні марші, факельні процесії, автомобільні колони тощо).
Процесії
Автомобільні, мото- та велопроцесії, а також процесії суден є спеціальною формою походу, яка може бути використана у певних випадках для найбільш ефектного привертання уваги громадськості та держави до певних питань чи проблем, які турбують громадськість. Можливість проведення таких процесій гарантується Конституцією України, яка не обмежує приватних осіб у місці проведення мирного зібрання. Проте, зрозуміло, у цьому плані можливим є встановлення і певних обмежень, які можуть бути запроваджені або законом, або введені на підставі закону рішенням суду. В останньому випадку йдеться, зокрема, про такі ситуації, коли проведення процесії (зібрання) у певному місці може завдати шкоди громадській безпеці або призвести до виникнення з