Формування складу уряду в окремих державах-членах Ради Європи

Перед номінуванням Прем’єр-міністра парламентські групи ведуть переговори щодо політичної програми та складу Уряду. На підставі результатів цих переговорів, а також заслухавши Спікера Парламенту та парламентські групи, Президент інформує Парламент про кандидата на посаду Прем’єр-міністра, який номінується більшістю голосів, поданих під час відкритого голосування в Парламенті.

Якщо кандидат не отримує необхідної підтримки, висувається інший кандидат відповідно до цієї ж процедури. Якщо і другий кандидат не отримав необхідну підтримку, то вибори продовжується, доки не буде визначена особа, яка отримала найбільшу кількість голосів підтримки у Парламенті.

Під час призначення Уряду, а також при істотній зміні складу Уряду, Парламент перебуває у сесійному режимі роботи.

(Пункт 61 Конституції 1999 року). 

Цей кандидат протягом 14 днів представляє Рійгікогу засади формування майбутнього Уряду, після чого Рійгікогу без обговорення шляхом відкритого голосування більшістю голосів ухвалює рішення щодо надання повноважень цьому кандидату на посаду Прем’єр-міністра сформувати Уряд.

Кандидат, уповноважений Рійгікогу, протягом 7 днів представляє кандидатури членів Уряду Президенту Республіки, який протягом 3 днів призначає Уряд.

Якщо кандидат, визначений Президентом, не одержує повноважень від Парламенту, не може сформувати Уряд, або відмовляється це зробити, Президент має право номінувати іншого кандидата протягом 7 днів.

Якщо Президент не номінував іншого кандидата, або інший кандидат не одержав повноважень від Рійгікогу, або так само не може чи не бажає сформувати Уряду, тоді право номінувати кандидата переходить до Рійгікогу. Якщо протягом 14 днів номінований Рійгікогу кандидат не представляє Президенту членів Уряду, Президент Республіки оголошує позачергові вибори до Рійгікогу.

(Стаття 89 Конституції 1992 року).

Для того, щоб здійснювати свої повноваження, Прем’єр-міністр та інші міністри мають одержати вотум довіри від Сейму.

(Статті 55, 56, 59 Конституції 1922 року).

Якщо запропонована Федеральним президентом особа не обирається Бундестагом, то Бундестаг може самостійно обрати Федерального канцлера протягом 14 днів після такого голосування більшістю голосів. Якщо протягом цього строку далі не буде обрано Федерального канцлера, то Бундестаг без зволікання обирає канцлером того кандидата, який одержав найбільшу кількість голосів. Якщо такий кандидат одержав більшість голосів депутатів Бундестагу, то Федеральний президент зобов’язаний його призначити протягом 7 днів, однак якщо такий кандидат не одержав більшості голосів, то протягом 7 днів Федеральний президент або призначає його, або розпускає Бундестаг.

Федеральні міністри призначаються та звільняються з посади Федеральним президентом за пропозицією Федерального канцлера.

(Статті 63, 64 Основоположного Закону 1949 року).

 (Статті 92, 94 Конституції 1947 року).

– призначає Федерального канцлера;

– призначає та звільняє за рекомендацією Федерального канцлера інших членів Федерального уряду.

Призначення Федерального канцлера або всього Федерального уряду контрасигнується підписом новопризначеного канцлера.

Якщо новий Федеральний уряд призначається у міжсесійний період, то Федеральний президент скликає Національну раду на позачергову сесію (яка має зібратися протягом одного тижня) з метою представлення нового Федерального уряду. Національні збори не надають Федеральному уряду вотуму довіри, однак можуть ініціювати вотум недовіри як всьому складу уряду, так і окремим федеральним міністрам, що має наслідком відставку Федерального уряду або федерального міністра.

(Статті 70, 74 Федерального конституційного закону 1920 року).

Протягом 30 днів після свого призначення Уряд звертається до Палати депутатів щодо вотуму довіри. Якщо новопризначений Уряд не одержить вотуму довіри, то Президент призначає новий Уряд. Якщо новий Уряд також не одержав вотуму довіри, то Президент Республіки призначає Прем’єр-міністра на підставі пропозиції Голови Палати депутатів.

(Стаття 68 Конституції 1992 року).

Президент Республіки може розпустити Національну раду, якщо вона протягом 6 місяців з дня номінування Уряду не затвердила програму його діяльності.

(Статті 102, 110, 111, 113 Конституції 1992 року).

Міністри призначаються Президентом за пропозицією Прем’єр-міністра.

(Стаття 16 Розділу «Держава» Основного Закону 2011 року)

Якщо така кандидатура не одержить необхідної кількості голосів, то Президент Республіки після поновлення консультацій протягом 14 днів може запропонувати як нову кандидатуру, так і того ж самого кандидата знову. Парламентські групи або щонайменше 10 депутатів можуть також пропонувати свої кандидатури. Якщо протягом цього строку було запропоновано декілька кандидатів, то Національна рада голосує окремо за кожного з них, починаючи з кандидата, запропонованого Президентом Республіки, а якщо цей кандидат не обраний, то голосування за інших кандидатів проводиться у тому порядку, в якому вони були запропоновані.

Якщо жоден з кандидатів не був обраний, то Президент Республіки розпускає Національні збори і призначає нові вибори, хіба що протягом 48 годин Національні збори більшістю голосів від присутніх депутатів не оберуть Президента Уряду. Порядок цього голосування відбувається залежно від кількості голосів, одержаних кандидатами під час попереднього голосування, а потім відбувається голосування уже за нових кандидатів, при чому, кандидат, який запропонований Президентом, голосується першим.

Якщо і в такому випадку не обирається Президент Уряду, то Президент Республіки розпускає Національну раду і призначає нові вибори.

Міністри призначаються і звільняються Національною радою за пропозицією Президента Уряду. Перед призначенням відповідний міністр має з’явитися перед відповідною комісією Національних зборів і відповісти на її запитання.

(Статті 111, 112 Конституції 1991 року).

Відразу після сформування Уряду, але не пізніше ніж через 30 днів з моменту одержання мандату, така особа представляє Уряд та його програму Парламенту для одержання вотуму довіри від більшості всіх членів Парламенту. Після ухвалення цього рішення акт Президента Республіки про призначення Прем’єр-міністра контрасигнується Президентом Парламенту. Президент Парламенту також контрасигнує рішення Прем’єр-міністра про призначення членів Уряду.

Якщо особа, яка одержала мандат Президента Республіки, не зможе сформувати Уряд протягом 30 днів з дня одержання мандату, то Президент Республіки своїм рішенням може продовжити строк дії мандату більше ніж на 30 додаткових днів. Якщо ж така особа не може сформувати Уряд протягом розширеного строку дії мандату, або якщо сформований Уряд не одержав вотуму довіри від Парламенту, то Президент Республіки передає мандат на формування Уряду іншій особі.

Якщо ж Уряд і в такій ситуації не може бути сформований, то Президент Республіки призначає тимчасовий позапартійний Уряд і одночасно призначає дострокові вибори до Парламенту.

(Статті 109, 109а, 109b Конституції 1991 року).

(Стаття V.4 Конституції 1995 року).

 (Статті 109, 127 Конституції 2006 року).

(Стаття 90 Конституції 1991 року).

Призначений Прем’єр-міністр протягом 10 днів представляє Парламенту для затвердження програму політик Ради міністрів та його персональний склад.

Міністри призначаються і звільняються Президентом Республіки за пропозицією Прем’єр-міністра протягом 7 днів та затверджуються Парламентом протягом 10 днів.

(Статті 96, 97, 98 Конституції 1998 року).

Якщо консультації пройшли успішно, то Президент звертається до Національних зборів щодо призначення кандидата на посаду Прем’єр-міністра.

Якщо жодних домовленостей про формування Уряду так і не буде досягнуто, то Президент призначає тимчасовий Уряд, розпускає Національні збори та призначає дострокові вибори.

(Стаття 99 Конституції 1991 року).

Прем’єр-міністром призначається лідер партії, яка має абсолютну більшість місць у Парламенті. Якщо жодна партія не має абсолютної більшості, то Президент Республіки надає лідеру партії з відносною більшістю «попередній мандат» з метою з’ясувати можливість формування Уряду, що має довіру більшості. Якщо партія не має лідера або уповноваженого представника, або якщо лідер або такий представник не обрані до Парламенту, Президент Республіки надає такий мандат особі, запропонованій парламентською групою цієї партії.

Якщо немає можливості з’ясувати, чи матиме такий Уряд підтримку більшості, то Президент Республіки надає цей мандат лідеру другої за величиною партії, а якщо і цей досвід виявляється невдалим, то лідеру третьої за величиною партії. Якщо партії мають рівну кількість місць у Парламенті, та, яка набрала більше голосів на виборах, вважається «більшою за величиною». Якщо партії мають рівну кількість місць у Парламенті, то та, яка є нещодавно створеною, вважається «меншою за величиною» у порівнянні зі «старішою» партією. В обох випадках, «попередній мандат» не може надаватися більш, ніж чотирьом сторонам.

«Попередній мандат» діє протягом 3 днів. Якщо всі ці мандати виявляться невдалими, Президент Республіки зустрічається з лідерами всіх лідерів. В разі підтвердження неможливості сформувати Уряд, що користується довірою Парламенту, Президент намагається сформувати Уряд, який складається з усіх партій у Парламенті з метою проведення парламентських виборів. Якщо і це не вдається, то Президент доручає Голові Вищому адміністративному суду або Вищого цивільного та кримінального суду або Суду аудиторів сформувати Уряд, який матиме підтримку на скільки це можливо, для проведення виборів та розпуску парламенту.

(Стаття 37 Конституції 1975 року).

Якщо нагода призначити Прем’єр-міністра або будь-якого іншого міністра виникає, коли Парламент розпущено, то особа, яка була членом Палати представників безпосередньо перед розпуском, може бути призначена Прем’єр-міністром або будь-яким іншим міністром, так неначе зараз вона є членом Палати представників, але така особа втрачає відповідні повноваження на початку наступної сесії Парламенту, якщо вона не залишиться членом цієї Палати.

([Стаття] 80 Конституції 1964 року).

Прем’єр-міністр визначає одного з членів Уряду як свого Заступника (Tánaiste), який діє як Прем’єр-міністр у випадках відставки або неспроможності Прем’єр-міністра виконувати свої повноваження. Прем’єр-міністр, його Заступник і член Уряду, який очолює Міністерство фінансів, мають бути членами Палати Представників. Інші міністри мають бути членами Палати Представників або Сенату (Seanad Éireann), при чому сенаторами можуть бути не більше двох міністрів.

(Статті 13, 28,  Конституції 1937 року).

– доручає свої повноваження міністрам;

– доручає головування на засіданнях Уряду міністру, який таким чином вважається Прем’єр-міністром;

– призначає на посади міністрів і звільняє їх з посади;

– визначає кількість міністрів та сфери їхньої компетенції.

Однак, незважаючи на все вищеназване, Ісландія є Республікою з парламентським правлінням (це навіть зафіксовано у самій Конституції), а Президент звертається з пропозицією щодо формування Уряду, в першу чергу, до лідера політичної партії, яка здобула більшість у Альтингу, або до лідера іншої політичної партії[2].

Альтинг не надає вотуму довіри Уряду, однак може піддати міністрів процедурі імпічменту у випадку вчинення ними злочину. Такі справи розглядає Національний суд (Landsdómur).

(Статті 1, 13-15, 17 Конституції 1944 року).

Президент Республіки може розпустити Парламент, якщо протягом 45 днів після першого запиту Уряду Парламент щонайменше двічі відхилив надання вотуму про довіру цьому Уряду.

(Статmі 85, 98 Конституції 1994 року).

Якщо вотум довіри не був наданий, то Президент розпускає Парламент не раніше, ніж через 2 тижні та не пізніше, ніж через 3 тижні після закінчення вищеназваного строку формування Уряду, і призначає позачергові вибори до парламенту. Однак, Президент не може розпустити Парламент, якщо протягом 2 тижнів після закінчення вищеназваного строку формування Уряду, Парламент більшістю від загальної кількості депутатів надасть вотум довіри уряду, запропонованому кандидатом на посаду Прем’єр-міністра, номінованого більш, як третиною від загальної кількості депутатів.

Протягом 2 днів після надання вотуму довіри Президент призначає Прем’єр-міністра. Протягом 2 днів після свого призначення Прем’єр-міністр призначає міністрів. Якщо Президент не призначив Прем’єр-міністра у встановлений строк, то Прем’єр-міністр вважається все одно призначеним.

(Статті 55, 56 Конституції 1995 року).