Що вас цікавить?

Електронне урядування – шлях до ефективності та прозорості державного управління

10.12.2003
Публічна адміністрація /
Публічна служба

Наприкінці XX сторіччя розвиток інформаційних технологій призвів до нової форми спілкування з державою – електронного уряду. Вважають, що така форма спілкування з державою приведе не тільки до більш ефективного й менш витратного адміністрування, але й до кардинальних змін взаємовідносин між громадянами і органами державної влади та місцевого самоврядування.


Наприкінці XX сторіччя розвиток інформаційних технологій призвів до нової форми спілкування з державою – електронного уряду. Вважають, що така форма спілкування з державою приведе не тільки до більш ефективного й менш витратного адміністрування, але й до кардинальних змін взаємовідносин між громадянами і органами державної влади та місцевого самоврядування.

На сьогодні існує багато дилем з приводу визначення поняття “електронний уряд”. Так, наприклад, на Заході поняття “електронний уряд” (англ. – “e-government”) не завжди розуміли однозначно. У певний час так називали футуристичний уряд “електронних громадян”, що регулює життя і безпеку мережі в цілому й електронний бізнес зокрема. У сучасному розумінні термін “e-government” тлумачиться набагато ширше, ніж “електронний уряд” чи навіть більш правильне визначення – “електронне управління державою”, тобто використання в органах державного управління сучасних технологій, у тому числі й інтернет-технологій. E-government зараз – це дуже лаконічний опис сучасного підходу до визначення ролі урядових органів у житті держави і суспільства, що одержує усе більше поширення на Заході.

Отож, однозначного визначення “електронного уряду” сьогодні не існує. Дослівний переклад “e-government” не зовсім точний за змістом. Зрозуміло, що мається на увазі не тільки мережева інфраструктура виконавчої влади, але в цілому і вся інфраструктура органів влади. Можливо, мова повинна йти про “електронну державу”, “електронний державний апарат”, електронну інфраструктуру держави, державу інформаційного суспільства, або ж “електронне урядування”. Замість “електронного уряду” більш доречно говорити про державну мережеву інформаційну інфраструктуру, як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з погляду суспільства, функціонування всіх гілок і рівнів державної влади.

Узагальнивши усі визначення поняття “електронний уряд”, на нашу думку, доцільніше використовувати термін “електронне урядування”, під яким слід розуміти спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами.

Система електронного урядування передбачає, що будь-яка фізична або юридична особа через Інтернет може звертатися із запитами до державних установ для одержання необхідної інформації та виконання юридичних трансакцій. При такій схемі взаємовідносин “громадянин – держава” можна розраховувати на підвищення ефективності державного управління та обмеження корупції. Електронне урядування здатний змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Електронне урядування також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах, зокрема у законотворчості. Кожний громадянин може взяти участь у створенні законів, обговорюючи та голосуючи за них у мережі.

Концепція електронного урядування складається з двох взаємозалежних (і одночасно самостійних) проектів (підконцепцій). Це внутрішня урядова інформаційна інфраструктура, аналог корпоративної мережі та зовнішня інформаційна інфраструктура, що взаємодіє з громадянами й організаціями. У рамках концепції “електронної держави” інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система он-лайнових послуг (у тому числі, тих, що мають вартісне вираження). Урядова мережева інфраструктура повинна бути націлена на вирішення актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:

реалізацію права громадян на доступ до відкритої державної інформації;

доведення до громадськості об’єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до держави та її політики;

взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;

об’єднання інформаційних ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;

удосконалення системи державного управління, оптимізацію структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих послуг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;

ефективну підтримку економічної діяльності державних суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;

взаємодію і співробітництво з державними органами закордонних країн і міжнародних неурядових організацій.

Сучасні комп’ютерні інформаційні технології пронизують практично всі сфери діяльності людини: бізнес, освіта, охорона здоров’я, державне управління, інформаційні послуги, дозвілля і багато чого іншого. Одна з експертних оцінок цифрової економіки вказує на те, що у 2003 році приблизно 5% валового продукту у світі буде припадати на інтернет-економіку. Через п’ять років кожний другий фахівець буде одержувати другу вищу освіту дистанційним шляхом [1]. Одним з підтвердженням швидких темпів росту споживачів Інтернет-послуг є дані дослідження, проведеного американською компанією Nua.com, відповідно до якого 10% населення Землі, або 580,78 млн. чоловік, мають доступ до мережі Інтернет. За рівнем проникнення у «світове павутиння» у травні 2002 року лідирувала Ісландія, 69,8% населення якої мало доступ до Інтернету. Друге місце за цим показником посіла Швеція (64,68% жителів), третє — Данія (60,38%), далі — Гонконг (59,58%) і США (59,1%). Дуже важливий момент: під час дослідження з’ясувалося, що “цифровий розрив” між країнами розвиненими і такими, що розвиваються, продовжує збільшуватися. У Європі проживає 32% інтернетників, у Латинській Америці — лише 6%, на Близькому Сході та в Африці — 2% всіх користувачів мережі. Це пов’язано зі слабким розвитком телекомунікацій у цих регіонах. І тут байдуже, де причина, а де наслідок: кількість користувачів Інтернету обумовлена рівнем життя населення розвинених країн або рівень життя в цих країнах підвищується завдяки масовому використанню можливостей Інтернету. Швидше за все, можна говорити вже про “взаємодоповнюючий ефект” соціально-економічного розвитку і широкого використання “світового павутиння” у технологічно розвинених державах. [2]

Взагалі, реалізація ідеї електронного урядування викликає величезний інтерес у всьому світі. США, Великобританія­, Швеція, Данія, Норвегія, а також Коста-Ріка, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія та багато інших країн вже застосовують або починають застосовувати методи електронного урядування. Зокрема, Уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, сплату штрафів тощо. В Англії реєстрація фірм потребує заповнення через мережу тільки однієї форми.

На Заході використання Інтернету органами управління розглядається зараз як одна з можливостей підвищити ефективність державної влади, ось чому до популярних в Інтернеті позначень “B” і “C”, що означає, відповідно, “бізнес” і “споживач” і давно використовується у всяких сполученнях (B2B: business to business – бізнес до бізнесу, B2C: business to consumer, citizen – бізнес до споживача, громадянина), тепер додалося нове – “G” – “Уряд”. Як і раніше, у випадку з B2B і B2C, зараз багато хто очікує, що впровадження інформаційних технологій у державне управління дозволить швидко все оптимізувати: знизити витрати на утримання держави, прискорити взаємодію органів державної влади між собою, і з громадянами. Один із найголовніших аргументів на користь електронного урядування, що приводять його прихильники, – підвищення прозорості влади за рахунок переходу на новий рівень зворотного зв’язку як із громадянами, так і з бізнесом. По суті ж, мова йде про зміну парадигми державної влади. Світовий досвід показує, що модель електронного уряду природна і приваблива для тих країн і культур, у яких держава сприймається як обслуговуюча, сервісна структура.

Роботи щодо запровадження електронного урядування в провідних країнах проводяться під гаслом відкритості і підпорядкування урядів громадянам. Підпорядкованість, у свою чергу, зводиться не лише до надання громадянам інформації електронним шляхом, а забезпечується відкритою специфікацією комплексів показників роботи конкретних держорганів і створенням доступних населенню засобів моніторингу цих показників.

Вибравши деякі позитивні приклади з світового досвіду запровадження системи електронного урядування ми з впевненістю можемо констатувати її практичні переваги:

1) для громадян – одержувати послуги, надані органами та установами; мати до них доступ через мережу Інтернет; навчатися протягом усього життя і брати участь в управлінні державою;

2) для бізнесу – мати доступ до державних служб в Інтернеті, співпрацювати з державою з метою сприяння економічному розвитку;

3) для державних структур – підвищити свою ефективність; покращити відносини з клієнтами і залучити всіх громадян у політичні обговорення, зосередивши свою увагу на стратегічних напрямках.

З метою становлення електронного урядування в Україні нам необхідно послідовно вирішити чотири завдання:

Організація електронного документообігу в органах державної влади і місцевого самоврядування.

Цей етап передбачає досягнення таких результатів:

щодо технічного забезпечення:

забезпечення усіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування комп’ютерами та їх підключення до локальної електронної мережі;

налагодження якості існуючого зв’язку;

вжиття заходів щодо забезпечення захисту інформації, методів фільтрації й запобігання розповсюдженню забороненої законодавством України інформації.

У цьому напрямку на сьогодні у декількох відомствах досягнуто рівня, який може стати основою для реалізації електронного уряду (не зважаючи на те, що майже не існує проблем з комп’ютерним забезпеченням державних органів). Серед таких органів – Державна податкова адміністрація, Пенсійний фонд, МВС, Держкомстат, Ліцензійна палата, Торговельно-промислова палата, Держкомпідприємництва, Держстандарт, Міністерство освіти і науки, Державна митна служба.

щодо правового забезпечення:

У цьому напрямку уже досягнуто позитивних результатів – прийняті два важливих Закони – “Про електронний цифровий підпис” та “Про електронні документи та електронний документообіг”, прийняті 22 травня 2003 року (набули чинності 1 січня 2004 року).

Інформування громадян про діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування через інформаційні технології (ІТ).

Дане завдання передбачає наявність веб-сторінок у кожного органу влади, де повинна міститися уся необхідна інформація, що ілюструє призначення, компетенцію того чи іншого органу, а також створення урядового веб-порталу, призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян. Кабінет Міністрів України 4 січня 2002 року прийняв Постанову “Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” за № 3, якою затвердив Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також зобов’язав оприлюднювати через Інтернет органами виконавчої влади інформацію (зміст та обсяг) про свою діяльність. На сьогодні майже усі органи державної влади мають свої власні веб-сторінки. Це основним чином стосується центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради України та ін. Проте, існують проблеми щодо наявності сайтів в органів місцевого самоврядування, особливо на рівні районних, селищних, сільських рад. Позитивним кроком на шляху організації електронного документообігу, а також забезпечення інформування громадян, є створення і функціонування веб-порталу органів виконавчої влади (www.kmu.gov.ua).

Забезпечення можливості звернення громадян до органів державної влади через ІТ.

Це забезпечується поданням інформаційного запиту громадянами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування через Інтернет. Щоб ця система ефективно діяла, необхідно створити таке програмне забезпечення, яке б дозволяло прослідкувати рух звернення з моменту його надходження до моменту його виконання; визначення типу (переліку) звернень, які підпадають чи не підпадають під такі, що потребують чине потребують розгляду і виконання (є чи не є юридично значимі). До того ж необхідно внести зміни до Закону України “Про звернення громадян” у частині регламентації процедури звернення громадян через Інтернет (порядок подачі такого звернення, строки розгляду та ін.)

Надання адміністративних послуг через ІТ.

Це означає, що громадянин, заповнивши певну анкету (реєстраційну картку тощо) безпосередньо на сайті певного органу, або заповнивши анкету в електронній формі і надіславши її електронною поштою у відповідний орган влади, може отримати ту чи іншу адміністративну послугу, наприклад, зареєструватися суб’єктом підприємницької діяльності. Це завдання включає прийняття Закону “Про адміністративні послуги”, у якому було б передбачено спосіб надання послуг – через Інтернет; визначення переліку адміністративних послуг, які повинні надаватися громадянам, в тому числі, через Інтернет; встановлення відповідальності за ненадання або несвоєчасне надання тієї чи іншої адміністративної послуги через Інтернет; програмне забезпечення здійснення контролю за наданням адміністративних послуг з боку вищих органів влади щодо їм підпорядкованих.

Надання управлінських послуг органами державної влади і місцевого самоврядування через ІТ зробить “спілкування” громадянина і держави прозорим і ще більш ефективним.

Таким чином, втілення Інтернет-технологій у сферу державної влади, з одного боку, дозволить підвищити її ефективність, а з другого – зробить більш відкритою роботу органів державної влади. Робота в режимі електронного урядування принципово змінює атмосферу взаємодії чиновників і населення. Кожний громадянин отримує можливість відстежувати події у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, знати про їх плани роботи, безпосередньо вступати у взаємодію з ними без черг та зайвої бюрократії. Електронне урядування – це автоматизація роботи з документами, із заявами громадян, довідками, ліцензіями, іншими формальними актами, які легалізують певну діяльність громадянина. Це також і можливість громадянина відслідковувати долю його запиту, скарги, пропозиції, вимоги. Офіційна установа перестає бути темним ящиком, в якому безслідно зникають всі вияви громадянської активності. Електронний уряд забезпечує, перш за все, прозорість роботи державного апарату, знижує, якщо не ліквідує, залежність громадянина чи організації від сваволі чиновника, а отже – попереджує корупцію.

Створення і розвиток урядової мережевої інформаційної інфраструктури вимагає відповідної формалізації в нормативно-правових актах і необхідне бюджетне фінансування. Необхідно розуміти, що запровадження електронного уряду – це масштабний і довгостроковий проект. Не все буде йти гладко. Створення інформаційної мережевої інфраструктури держави повинно супроводжуватися “реінжинірингом” (тобто, інформаційною перебудовою) усієї системи управлінських процесів, що, насправді, означає подолання стереотипів бюрократичної культури. А це не так просто. Можливо, реалізації концепції буде сприяти адміністративна реформа, ціль якої – модернізація системи державного управління.

Отже, електронне урядування, яке на перший погляд, є лише механічним з’єднанням інформаційних технологій і уряду, насправді створює умови для формування нової філософії державного управління, тому для реального втілення цієї ідеї в життя необхідна розробка нової законодавчої бази. Насамперед, мова повинна йти про надання правового статусу електронним документам і електронному підпису, що на сьогоднішній день в Україні зроблено. Потім, необхідна відповідна адаптація нормативної бази, що регламентує діловодство в державних установах до особливостей, що зумовлені використанням комп’ютерних технологій. Вимагає дослідження і регулювання питання визначення правового статусу електронних інформаційних ресурсів, що будуть розміщатися в комп’ютерних мережах державними органами як для міжвідомчого, так і для загальнодоступного використання. Але основні проблеми лежать у площині правової регламентації надання он-лайнових послуг населенню і бізнесу. Необхідно досить чітко виписати в законодавстві загальні умови надання таких послуг, а також особливості для окремих їхніх видів, регламентувати порядок звернень і стандартизувати форми заяв і інших документів, що будуть використовуватися. При цьому особливу увагу варто приділити питанню забезпечення законодавчих гарантій надання таких послуг. Без вирішення правових проблем ідея електронного уряду буде аматорством і приречена на провал. [1]

Узагальнюючи усе зазначене вище, можна зробити висновок, що суть електронного уряду зводиться до забезпечення, у першу чергу, громадянам прозорості, відкритості та якості функціонування чи діяльності органів влади без зайвої бюрократії. Усі передумови електронного уряду в основному зводяться до таких, як правові, організаційні, технологічні та кадрові. До передумов також можна віднести психологічний аспект – усвідомлення необхідності як громадян, так і чиновників запровадження електронного урядування.

Наслідками запровадження електронного урядування буде відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг.

Для досягнення цих та інших цілей, для успішного втілення ідеї електронного урядування потрібно, безперечно, виконати багато поставлених перед собою завдань, про які вже говорилося вище. Але основне – це бажання, зацікавленість, чого часто так не вистачає. Потрібно також багато працювати, щоб реалізувати поставлену перед собою мету і роль держави, при цьому, надзвичайно важлива. Тому, необхідно прикласти максимум зусиль кожному з нас аби досягти бажаного, пам’ятаючи, що втілення електронного урядування в Україні виступає надзвичайно важливим інструментом демократизації нашого суспільства.

Посилання:

1. Баранов О. “Цифрове законодавство” Дзеркало тижня № 20 (395) Субота, 1 – 7 Червня 2002 року;

2. Непомящий Б. «Український освітній Інтернет: Удень з вогнем» № 33 (408) Субота, 31 Серпня – 7 Вересня 2002 року;

3.“Внедрение концепции «электронного правительства” http://www.microsoft.com/rus/government/whitepapers/eGov_Strategy.asp#2

4. Бюрократия он-лайн http://www.ecommerce.ru/digests/russian/issue91/press2063.html

5. Дрожжинов В., Штрик А. «Электронное правительство информационного общества» (журнал PCWeek/Russian Edition) www.pcweek.ru/year2000/n15/cp1251/strategy/index.htm

6. Direct Access Government www.dag-business.gov.uk