Дивний гуманізм українського законодавця або Проблеми призначення кримінального покарання окремим категоріям винних

У чинному кримінальному законодавстві України міститься низка положень, які забороняють суду застосування певних видів покарань до тих чи інших категорій винних (ч. 3 ст. 43, ч. 4 ст. 49, ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ст. 58, ч. 3 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 62, ч. 2 ст. 64, ч. 1 і 2 ст. 98, ч. 1 ст. 99, ч. 1 ст. 100, ст. 101, ч. 2 ст. 102 Кримінального кодексу України). Існування таких положень у Кримінальному кодексі України (далі – КК України) не є чимось новим або специфічним у вітчизняному кримінальному праві, адже обставинам, які виключають застосування певних видів покарання, в законодавстві України та законодавстві, яке діяло на її сучасній території, приділялася увага завжди. Інша справа, що кількість обставин, які виключають застосування того чи іншого покарання, як в українському кримінальному законодавстві, так і кримінальному законодавстві більшості країн світу постійно збільшується, що обумовлено, в першу чергу, послідовною гуманізацією кримінального законодавства світу.

Утім, хоч тенденція до зростання кількості норм, які описують такі обставини, й відповідає загальносвітовим особливостям розвитку кримінального законодавства, все ж рівень законодавчої техніки їх регламентації та тих приписів кримінального закону, які з ними нерозривно пов’язані, залишається нашим – українським.

Про злочинців, які залишаться непокараними

Недосконалість положень кримінального закону, які регламентують обставини, що виключають застосування певних видів покарання, а також системна неузгодженість між цими положеннями та санкціями окремих норм Особливої частини КК України призвела до того, що в кримінальному законодавстві України нині існує низка норм, санкції яких не передбачають жодного покарання, яке може бути застосовано до тієї чи іншої категорії винних.

Оскільки ж чинне кримінальне законодавство не передбачає можливості переходу до інших видів покарання за таких обставин, то Пленум Верховного Суду України в абз. 7 п. 8 Постанови № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» був вимушений констатувати наступне: «Суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання».

Так, за чинним кримінальним законодавством до жінок, які мають дітей віком від 7 до 14 років не може бути застосоване покарання у виді обмеження волі. Оскільки ж у Особливій частині КК України міститься три норми, санкції яких безальтернативно передбачають лише цей вид основного покарання, то жінки, які мають дітей віком від 7 до 14 років, не побоюючись кримінального покарання, можуть займатися забороненими видами господарської діяльності (ч. 2 ст. 203) гральним бізнесом (ч. 2 ст. 203-2), а також виготовляти з метою збуту, збувати чи використовувати іншим чином підроблені недержавні цінні папери (ч. 1 ст. 224).

Ці ж з злочини абсолютно безкарано можуть учиняти й жінки, які мають дітей віком до 7 років, і, крім того, «за необхідності» погрожувати вбивством (ч. 1 ст. 129), експлуатувати дитину, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці (ч. 1 ст. 150); примушувати жінку чи чоловіка (які від винної матеріально або службово залежні) до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом, якщо таке примушування поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів (ч. 2 ст. 154), ухилятися від відбування громадських чи виправних робіт (ч. 2 ст. 389), а також порушувати правила адміністративного нагляду (ст. 395). Усе це пов’язано з тим, що до жінок, які мають дітей віком до 7 років, не застосовуються покарання як у виді обмеження волі, так і у виді арешту.

Покарання за всі перелічені вище злочини не загрожує й жінкам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною. Однак, оскільки до цієї категорії винних не застосовуються не тільки покарання у виді арешту та обмеження волі, а й у виді виправних робіт, то заздалегідь безкараними для них є також протидія законній господарській діяльності (ч. 1 ст. 206), порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч. 1 ст. 276), зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364); зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ч. 1 ст. 365-2), завідомо неправдиве показання (ч. 1 ст. 384), а також ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 1 ст. 389).

Найбільшу ж кількість таких «пільг» законодавець передбачив для вагітних жінок, адже до них не застосовується ні обмеження волі, ні арешт, ні виправні роботи, ні громадські роботи, ні довічне позбавлення волі. У зв’язку з цим окрім усіх перелічених вище злочинів цій категорії громадян зійде з рук умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), необережне заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128), злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, якщо ці діяння, вчинені особою, раніше судимою за такий злочин (ч. 2 ст. 164), а також злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків, якщо це діяння, вчинене особою, раніше судимою за такий злочин (ч. 2 ст. 165). Загалом Особлива частина чинного КК України містить 20 (!) норм, санкції яких не передбачають жодного покарання, яке може бути застосоване до вагітних жінок.

До речі, якщо один із злочинів, передбачених цими нормами, вчинить ще невагітна жінка, то їй хвилюватися з цього приводу особливо не доведеться, адже часу (який мине під час проведення досудового та судового слідства) буде більш ніж достатньо для виправлення цієї ситуації. Це обумовлено тим, що суд, вирішуючи питання про застосування того чи іншого виду покарання до жінки, повинен брати до уваги її стан не на момент учинення злочину, а на момент призначення покарання. Тобто, для того, щоб уникнути будь-якого покарання за ці злочини достатньо бути вагітною на день ухвалення вироку. Чи збирається виносити та народити цю дитину винна – то вже інше питання.

Рівно половина зі злочинів, які є безкараними для вагітних жінок, є такими й для військовослужбовців строкової служби, а такожінвалідів І та ІІ груп до яких не застосовуються громадські роботи, виправні роботи та обмеження волі (до військовослужбовців строкової служби не застосовуються ще й службові обмеження для військовослужбовців). Йдеться про злочини, передбачені ст. 128, ч. 2 ст. 164, ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 203-2, ч. 1 ст. 206, ч.1 ст. 224, ч. 1 ст. 276, ст. 335, ч. 1 ст. 389 КК України.

Утім, верх «гуманізму» чи-то непрофесіоналізму вбачається у регламентації обставин, що виключають застосування кримінального покарання до неповнолітніх.

Так, якщо заборона застосовувати до осіб віком від 16 до 18 років покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, службового обмеження для військовослужбовців і довічного позбавлення волі зумовлена об’єктивними обставинами та вимогами принципу гуманізму, то чим зумовлена заборона застосування до зазначеної категорії винних покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обмеження волі зрозуміти важко. Між тим, саме через наявність у кримінальному законі останніх двох виключень із загальних правил призначення покарання сталося так, що за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 203-2, ч. 1 ст. 224, ст. 335, ч. 1 ст. 253 і ч. 1 ст. 371 КК України до осіб віком від 16 до 18 років не можна застосувати жодне з покарань, зазначене у санкціях цих норм. І якщо безкараність осіб віком від 16 до 18 років за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335) не викликає жодних заперечень через об’єктивні обставини (в Україні призиву на строкову військову службу підлягають лише особи, які досягли 18 річного віку), то цілковита безкараність інших 5 видів злочинів насторожує.

Рухаючись далі «пільговиками-неповнолітніми» хотілося б окремо зупинитися на особах віком від 16 до 18 років, які не мають самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення (а таких неповнолітніх – переважна більшість). Як свідчить системний аналіз положень чинного кримінального законодавства за вчинення ними злочинів може бути застосоване лише чотири з десяти існуючих види покарань, а саме: громадські роботи, виправні роботи, арешт і позбавлення волі на певний строк. Така надмірна кількість виключень із загальних правил призначення покарання, а також неврахування цих виключень під час побудови санкцій норм Особливої частини КК України призвели до того, що в кримінальному законі нині міститься 62 (!!!) норми, які не містять жодного покарання, яке може бути застосоване до розглядуваної категорії винних, а саме: ч. 5 ст. 158, ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 171, ч. 2 ст. 173, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 203-2, ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 209-1, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 212-1, ч. 2 ст. 213, ст. 214, ч. 1 ст. 216, ч. 1 і 2 ст. 217, ст. 218, ст. 219, ст. 220, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 223-1, ч.1 ст. 224, ч. 2 ст. 225, ч. 2 ст. 226, ч. 1 ст. 232-1, ч. 1 і 2 ст. 232-2, ч. 1 ст. 238, ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 239-1, ч. 1 ст. 239-2, ч. 1 ст. 241, ч. 1 ст. 242, ч. 3 ст. 242, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ст. 254, ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 268, ч. 2 ст. 299, ч. 2 ст. 300, ч. 1 ст. 302, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 318, ч. 1 ст. 323, ст. 335, ч. 2 ст. 351, ч. 1 ст. 357, ст. 363, ч. 1 ст. 363-1, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 368-2, ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4, ч. 1 і 2 ст. 369, ч. 1 ст. 369-2, ч. 1 ст. 371, ч. 2 ст. 397 КК України. Йдеться, зокрема, про цілковиту безкараність таких злочинів як перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 2 ст. 171); заподіяння у великих розмірах або за попередньою змовою групою осіб майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ч. 2 ст. 192); зайняття забороненими видами господарської діяльності (ч. 2 ст. 203); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204); порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом і правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ч. 2 ст. 213, 214); незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма (ч. 1 і 2 ст. 217); шахрайство з фінансовими ресурсами (ч. 1 ст. 222); забруднення або псування земель (ч. 1 ст. 239); незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель, а також землями водного фонду в особливо великих розмірах (ч. 1 ст. 239-1 і ч. 1 ст. 239-2); забруднення атмосферного повітря (ч. 1 ст. 241); умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ч. 1 ст. 252); незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ч. 1 ст. 268); жорстоке поводження з тваринами у присутності малолітнього (ч. 2 ст. 299); створення або утримання місць розпусти і звідництво (ч. 1 ст. 302); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів (ч. 1 ст. 311); викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ч. 1 ст. 357); комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також особи, яка надає публічні послуги (ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4).

До речі, якщо такий неповнолітній не має судимості, то йому крім зазначених 62 злочинів зійде з рук ще й учинення самовільного зайняття земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197-1), повторне спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ч. 2 ст. 323), а також ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 390). Це обумовлено тим, що до неповнолітніх, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості, не застосовується покарання у виді позбавлення волі

Про тих, хто відбудеться легким переляком

Спроба гуманізувати кримінальне законодавство шляхом збільшення кількості обставин, які виключають застосування певних видів покарання, у значній своїй частині призвела до «гіпергуманізації», яка полягає як у цілковитій безкараності певних категорій винних за вчинення тих чи інших злочинів, так і у створенні таких ситуацій, коли з кількох альтернативно передбачених у санкції норми покарань суд вимушений призначити найбільш м’яке.

Так, за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 184, ст. 227, ст. 235, ч. 1 ст. 387 КК України, до непрацездатних осіб, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування суд може застосувати основне покарання лише у виді штрафу.

За вчинення цих же злочинів, а також злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 134, ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 168, ч. 1 ст. 225 КК України суд може призначити лише штраф і особам, які досягли пенсійного віку.

Жінкам, які мають дітей віком від 7 до 14 роківвиключно штраф, як основне покарання, можна призначити за діяння, передбачені ч. 5 ст. 158, ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 173, ст. 192, ч. 2 ст. 202, ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 209-1, ч. 2 ст. 213, ст. 214, ч. 1 ст. 216, ч. 1 і 2 ст. 217, ст. 218, ст. 219, ст. 220, ч. 1 ст. 222, ч. 2 ст. 225, ч. 2 ст. 226, ч. 1 ст. 232-1, ч. 1 і 2 ст. 232-2, ч. 1 ст. 239-1, ч. 1 ст. 239-2, ч. 1 ст. 241, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 252, ст. 254, ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 268, ч. 2 ст. 299, ч. 2 ст. 300, ч. 1 ст. 302, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 318, ч. 1 ст. 357, ст. 363, ч. 1 ст. 363-1,ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4, ч. 1 ст. 369-2, ч. 1 ст. 368-2, ч. 2 ст. 397 КК України.

Ці ж норми дозволяють суду призначити лише штраф як основне покарання й жінкам, які мають дітей віком до 7 років, а також неповнолітнім. Крім того, виключно найменш суворий вид кримінального покарання суд зможе призначити неповнолітнім, які вчинять злочини, описані ч. 2 ст. 171, ч. 3 ст. 242, ч. 1 ст. 323 і ч. 2 ст. 351 КК України, а жінкам, які мають дітей віком до 7 років, й за вчинення діянь, описаних ч. 2 ст. 136, ч. 1 ст. 154, ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 180, ч. 1 ст. 184, ч. 1 і 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 221, ч. 2 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 281, ст. 293, ст. 295, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 298-1, ч. 1 ст. 300, ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 325, ч. 1 ст. 327, ч. 2 ст. 337, ст. 339, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 351, ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 357, ч. 1, 2 і 4 ст. 358, ч. 1 ст. 385, ст. 445, КК України.

«Замкнуте коло пільг» в кримінальному законі

Найбільша ж гуманність українського законодавця в напрямку «альтернативна санкція → безальтернативний штраф» стосується військовослужбовців строкової служби, інвалідів І та ІІ груп, жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, а також вагітних жінок.

Так, військовослужбовцям строкової служби, а також інвалідам І та ІІ груп за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 132, ч. 1 ст. 134, ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 142, ч. 1 ст. 143, ч. 5 ст. 158, ч. 1 ст. 158-1, ч. 1 ст. 159, ч. 1 ст. 161, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 163, ч.1 ст. 164, ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 168, ч. 2 ст. 173, ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 197, ч. 1 і 2 ст. 202, ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208, ч. 1 ст. 209-1, ч. 1 ст. 210, ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 212-1, ч. 2 ст. 213, ст. 214, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 і 2 ст. 217, ст. 218, ст. 219, ст. 220, ч. 1 ст. 222, ч. 1 і 2 ст. 225, ст. 227, ч. 2 ст. 226, ч. 1 ст. 232-1, ч. 1 і 2 ст. 232-2, ч. 1 ст. 234, ст. 235, ч. 1 ст. 239-1, ч. 1 ст. 239-2, ч. 1 ст. 241, ст. 247, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 252, ст. 254, ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 268, ч. 1 ст. 270, ч. 1 ст. 271, ч. 1 ст. 272, ч. 1 ст. 275, ч. 1 ст. 282, ст. 290, ч. 2 ст. 299, ч. 2 ст. 300, ч. 1 ст. 302, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 318, ч. 1 ст. 326, ч. 1 ст. 357, ст. 360, ст. 363, ч. 1 ст. 363-1, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 368-2, ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4, ч. 1 і 2 ст. 369, ч. 1 ст. 369-2, ч. 1 ст. 386, ч. 1 ст. 381, ч. 1 ст. 387, ч. 1 ст. 388, ч. 2 ст. 397 КК України, суд може призначити лише один і найменш суворий вид основного покарання – штраф.

За усі ці злочини, а також злочини, передбачені ч. 2 ст. 125, ч. 1 і 2 ст. 136, ч. 1 ст. 154, ч. 1 ст. 171, ст. 174, ч. 1 і 2 ст. 180, ст. 182, ч. 1 ст. 184, ст. 193, ч. 1 і 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 226, ч. 2 ст. 244, ч. 1 ст. 279, ч. 1 ст. 280, ч. 1 ст. 281, ч. 1 ст. 283, ч. 1 ст. 284, ст. 285, ч. 1 ст. 286, ст. 293, ст. 295, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 298-1, ч. 1 ст. 300, ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 310,ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 325, ч. 1 ст. 327, ч. 1 і 2 ст. 337, ст. 339,ч. 1 ст. 342, ч. 1 ст. 343, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 351, ч. 1 ст. 353, ст. 356, ч. 3 ст. 357, ч. 1, 2 і 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364-1, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 376, ч. 1 ст. 385, ч. 2 ст. 387, ч. 1 ст. 397, ст. 445 КК України, можна призначити лише штраф й вагітним жінкам.

Загалом же на сьогодні склалася вже така ситуація, що із 235 нині існуючих у КК України норм, які описують злочини невеликої тяжкості, 92 (39%) передбачають основне покарання лише у виді штрафу для військовослужбовців строкової служби, інвалідів І та ІІ груп, 124 (53%) – для жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною та 147 (63%) – для вагітних жінок.

Не дивлячись на те, що штраф є найменш суворим кримінальним покаранням, його обов’язково мають сплатити всі зазначені вище категорії винних, адже за ухилення від сплати штрафу чинним кримінальним законодавством передбачено кримінальну відповідальність у ч. 1 ст. 389 КК України. Щоправда, жодне (!) з покарань, зазначене в санкції цієї норми не застосовується ні до військовослужбовців строкової служби, ні до інвалідів І та ІІ груп, ні до жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, ні до вагітних жінок. Тобто, встановивши факт ухилення від сплати штрафу, суд усвідомлюватиме, що винні особи відверто ігнорують волю законодавця та нехтують рішенням суду, однак все рівно буде змушений постановити обвинувальний вирок і звільнити цих осіб від відбування покарання. Ось таке «замкнуте коло пільг» утворилося в чинному КК України.

Про тих, кому не пощастило,або Дамоклів меч українського законодавця

Утім, найбільший недолік гуманізації кримінального законодавства України, шляхом розширення обставин, які виключають застосування певних видів покарання, полягає навіть не в тому, що за вчинення сотень злочинів окремі категорії винних понесуть покарання лише у виді штрафу, і, навіть, не в тому, що за вчинення десятків злочинів певні особи не понесуть жодного покарання, а в тому, що найбільш уразливим категоріям громадян за вчинення величезної кількості суспільно небезпечних діянь, які описуються нормами з альтернативними санкціями, суд буде вимушений призначити лише один і найбільш суворий вид кримінального покарання, передбаченого в санкції. У таких випадках суто теоретичний гуманізм українського законодавця трансформується в реальне посилення кримінальної відповідальності для тих осіб, які, на нашу думку, цього найменш заслуговують.

Так, жінкам, які мають дітей віком від 7 до 14 років виключно позбавлення волі, як основне покарання, необхідно призначати за 77 злочинів, передбачених ч. 1 і 2 ст. 110, ст. 141, ч. 2 ст. 144, ч. 1 і 2 ст. 146, ст. 148, ч. 1 і 2 ст. 150-1, ч. 1 ст. 155, ч. 1 ст. 156, ч. 2 ст. 157, ч. 3, 4, 8 і 12 ст. 158, ч. 1 ст. 158-2, ст. 166, ч. 1 ст. 169, ст. 170, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 189, ч. 2 і 3 ст. 191, ч. 2 ст. 197-1,ч. 2 ст. 207, ч. 2 ст. 210, ст. 237, ч. 2 ст. 238, ч. 2 ст. 239, ч. 2 і 3 ст. 239-1, ч. 2 і 3 ст. 239-2, ч. 3 ст. 240, ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 253, ч. 2 ст. 258-2, ст. 264, ч. 2 ст. 272, ч. 2 ст. 273, ч. 1 ст. 274, ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 292, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 297, ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316, ч. 2 і 3 ст. 323, ст. 324, ч. 2 ст. 326, ч. 1 ст. 330, ч. 2 ст. 333, ч. 3 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 346, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 353, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 363-1, ч. 2 ст. 365-1, ч. 2 ст. 365-2, ч. 2 ст. 368-2, ч. 1 ст. 370, ч. 2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 376-1, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 390, ч. 2 ст. 398, ч. 1 ст. 418, ч. 1 ст. 424 КК України.

Ці ж норми зобов’язують суд призначити основне покарання у виді позбавлення волі й жінкам, які мають дітей віком до 7 років, і неповнолітнім. Виключно цей вид кримінального покарання суд зможе призначити жінкам, які мають дітей віком до 7 років, й за вчинення злочинів, описаних ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 151, ч. 2 ст. 185, ст. 198, ст. 341, ч. 1 ст. 378, ч. 2 ст. 381, ст. 394, ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 398, ч. 2 ст. 442 КК України.

Жінкам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, крім усіх зазначених норм, покарання у виді позбавлення волі на певний строк приготували й у таких нормах із альтернативною санкцією як: ст. 118, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 133, ст. 138, ст. 196, ч. 1 ст. 258-2, ч. 2 ст. 271, ч. 1 ст. 273, ч. 2 ст. 275, ст. 340, ч. 1 ст. 345, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 365-1, ч. 1 ст. 377, ч. 1 ст. 383, ч. 2 ст. 384, ст. 436, ч. 2 ст. 444 КК України, а для вагітних жінок ще й у ст. 123 КК України.

Загалом же в кримінальному законі міститься 108 норм, санкції яких хоч і передбачають від 2 до 4 основних видів покарання, однак до вагітних жінок суд зможе призначити лише один – позбавлення волі на певний строк

Із 108 норм з альтернативними санкціями, що перетворюються для вагітних жінок у безальтернативно призначене позбавлення волі, 90 – це ті, що є такими й для військовослужбовців строкової служби, а також інвалідів І та ІІ груп.

Підсумовуючи усе викладене в цій статті, хотілося б зазначити, що надмірна кількість обставин, які виключають можливість застосування того чи іншого виду покарання до певної категорії винних, їх кримінологічна необґрунтованість, вкрай низький рівень законодавчої техніки опису таких обставин, а також неврахування цих обставин під час побудови санкцій норм Особливої частини КК України призвели до розбалансування практично всієї системи санкцій кримінального закону, а також до необґрунтованого обмеження судової дискреції, що виявляється в наступному: 1) за вчинення значної кількості злочинів до певних категорій громадян суд не має можливості призначити жодного покарання із зазначеного в санкції тієї чи іншої норми і, в той же час, не має права перейти до іншого виду покарання; 2) за вчинення сотень злочинів, описаних нормами з альтернативними санкціями, окремі категорії винних понесуть покарання лише у виді штрафу, незалежно від того чи вважатиме суд такий вид покарання необхідним і достатнім для досягнення цілей, зазначених у ч. 2 ст. 50 КК України; 3) за вчинення величезної кількості суспільно небезпечних діянь тими особами, щодо яких законодавець намагається ставитися більш гуманно, суд буде вимушений призначити лише один і найбільш суворий вид кримінального покарання із альтернативно передбачених у санкції норми; 4) в значній частині випадків суд опиниться на «роздоріжжі», адже через неможливість застосування певних видів покарання до тих чи інших громадян, суд муситиме призначити або занадто м’який, або занадто суворий вид покарання, передбаченого в санкції статті.

Опубліковано: Калмиков Д. Дивний гуманізм українського законодавця або Проблеми призначення кримінального покарання окремим категоріям винних / Д. Калмиков // Юридичний вісник України. – 2011. – № 33 (841). – 20–26 серпня. – С. 5; № 34 (842). – 27 серпня – 2 вересня. – С. 5.