Чому потрібно міняти виборчу систему?

Доповідь члена правління ЦППР Юлії Кириченко

на форумі “Яка виборча реформа потрібна українцям?”

17 жовтня 2017 року 

Однією з ключових ознак демократичного ладу є регулярні, прозорі, змагальні вибори, за допомогою яких громадяни-виборці формують органи, що приймають найважливіші політичні рішення в державі. Вже впродовж 26 років вибори в Україні відбуваються регулярно й більш-менш демократично за формою.

 Чому ж владні інститути, що прямо чи опосередковано формуються шляхом виборів, мають такі низькі рівні довіри з боку українців (за даними КМІС сьогодні Президенту довіряють 13,7% українців, Уряду – 9,5%, Верховні Раді – лише 5,3%^[1])? Чому українці мусять висловлювати незадоволення владою, яку самі й формують шляхом виборів, через революції?

Наша відповідь – через наявну виборчу систему, яка на догоду олігархату деформує головні суспільно-політичні функції виборів та підтримує існування спотвореної квазіпартійної системи.

На сьогодні ми спостерігаємо хай і повільний, але прогрес реформування у багатьох сферах. Проте політична система не змінюється, хоча запит суспільства на її зміну величезний. Але ж без реформування ключового механізму формування найвищих органів політичної влади – виборів – навіть уже помітні скромні досягнення в інших сферах залишаються вкрай вразливими.

Політичні партії в Україні не є представницькими, а більше схожі на фан-клуби своїх вождів чи найманців олігархів.  Вони не виконують головні функції політичних партій.

Насамперед, вони дуже слабо здійснюють функції:

–         представництва інтересів фахових, світоглядних та інших соціальних груп;

–         не базують свою діяльність на чіткій ідеології;

–         не мають довгострокового бачення розвитку суспільства та країни;

–         підбір політичних еліт.

Де-факто переважна більшість партій є лише інструментами, що обслуговують політико-економічні інтереси олігархів. А вони зацікавлені в збереженні наявної виборчої системи, оскільки вона дозволяє таким партіям успішно брати участь у виборах, попри відсутність ідеологій та суспільної бази.

Фактично ця виборча система є поєднанням двох найпростіших і в той же час найгірших варіантів проведення парламентських виборів. Недоліками мажоритарної системи з одномандатними округами є те, що вона:

1)  є найбільш сприятлива для підкупу виборців (за даними громадської мережі «Опора» 70% випадків підкупу виборців зафіксовано саме в одномандатних округах);

2)  є більш сприятлива до застосування адміністративного ресурсу, а отже збільшує кількість місць у парламенті для провладних політичних партій і сприяє постійному переобранню одних і тих самих депутатів в одномандатних  округах (це сприяє утворенню місцевих депутатських “вотчин”, що, як демонструє досвід Донбасу, може становити загрозу навіть національній безпеці);

3) забезпечує представництво в парламенті представникам тільки однієї політичної платформи, яку зовсім не обов’язково поділяє більшість населення, при цьому варто відзначити суттєву нерівномірність прохідного бар’єру за мажоритарною складовою в різних регіонах (у діапазоні приблизно від 1,5 до 70 тис. голосів);

4)  призводить до деідеологізації кандидатів у депутати, оскільки виборець голосує за «доброго господаря» для свого регіону.

Недоліками пропорційної системи з жорсткими (закритими) виборчими списками в єдиному загальнодержавному окрузі є:

1)  консервування проблеми низького рівня внутрішньопартійної демократії, що не сприяє внутрішньопартійній конкуренції, призводить до монополії партійного керівництва щодо визначення персонального складу списку, потрапляння до складу партій «грошових мішків», розвиток політичної корупції та формування партій вождистського типу;

2) посилення відчуження між партіями та виборцями, адже до прохідної частини партійних списків кандидати потрапляють не за популярністю серед виборців, а за принципом лояльності до керівництва партії чи за гроші;

3) ослаблення функціонування соціальних ліфтів у політичній сфері та уповільнення процесів оновлення персонального складу парламенту;

4) несприяння забезпеченню підзвітності народних депутатів перед виборцями та загалом  зв’язку з виборцями.

Вказані недоліки існуючої пропорційної системи насамперед спричинені закритими виборчими списками та голосуванням у єдиному загальнодержавному окрузі. Саме це фактично позбавляє виборця справжнього вибору.

Нагадаємо, що, відповідно до Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, затвердженого Постановою Верховної Ради від 04.06.2015 року, має бути впроваджена пропорційна виборча система з відкритими списками. З усіх зареєстрованих, станом на сьогодні, законопроектів, таку систему впроваджують виключно законопроекти № 1068-2 та № 3112-1. Відповідно, підтриманий у першому читанні має бути один із них з подальшим доопрацюванням.

Юлія Кириченко,

керівник проектів з питань конституційного права

Центру політико-правових реформ

---