Законопроєкт про право на цивільну вогнепальну зброю: дискусійні моменти та плюси

23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного вторгнення, Верховна Рада в першому читанні ухвалила законопроєкт «Про право на цивільну вогнепальну зброю». 21 грудня торік з’явилася доопрацьована редакція цього документа. Депутати, зокрема, пропонують дозволити українцям легально купувати вогнепальну короткоствольну зброю лише через п’ять років після закінчення воєнного стану. Також пропонують продавати таку зброю лише тим, кому виповнилося 30 років та хто має не менше пʼяти років досвіду легального володіння іншим видом зброї.

Детальніше про законопроєкт розповів експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін в ефірі Громадського радіо.

За словами експерта, цей документ — якісно інше намагання врегулювати питання легалізації зброї, а правильніше — права на цивільну вогнепальну зброю для населення, тому що Україна належить до країн, у яких частково вогнепальна зброя легалізована, наприклад, її можуть отримати певні категорії осіб для захисту, зокрема правоохоронці, члени їхніх сімей, журналісти, або хтось інший, кому загрожує небезпека.

Якщо раніше це були такі доволі сирі й непропрацьовані законодавчі ініціативи, які не дуже підтримувалися профільними органами влади, насамперед Міністерством внутрішніх справ, то цей законопроєкт цікавий з двох причин.

По-перше, хоча його й не розробляло Міністерство внутрішніх справ й уряд не є його ініціатором, тим не менш вони були активно залучені до процесу його розробки, і в принципі досі в цьому процесі постійно відображають позицію держави, яка консервативніша за депутатську позицію.

По-друге, він з’явився буквально перед повномасштабним вторгненням і його ухвалили в першому читанні 23 лютого 2022 року. Тоді однією з причин, чому його треба було ухвалити і якнайшвидше, було те, що фактично взимку 2022 року відбувалися заходи з реалізації Закону «Про основи національного спротиву», формувалася тероборона, люди активніше долучалися до формування її підрозділів, до навчання вогнепальній стрільбі, активніше цікавилися які види зброї можна використовувати для самозахисту тощо. Все це породило вже тоді дуже жвавий інтерес до того, щоб це питання врешті було вирішено.

Чому зараз ми про це говоримо? Майже два роки цей законопроєкт лежав на доопрацюванні до другого читання, тобто депутати подавали правки, працювала робоча група, і зараз є власне текст до другого читання, який можна виносити на голосування у Верховну Раду. Через це у фахових колах є дискусії, непогодження, тому що Україна, на жаль, так і не визначилася з певною моделлю — яка все ж таки зброя буде легалізована і які категорії громадян її мають право носити, коли це буде. Зараз пропонується через 5 років після завершення або скасування воєнного стану, а інші вважають, що це має бути негайно тощо.

Тому процедурно це така найбільша спроба легалізації зброї, точніше надання права носіння цивільним особам вогнепальної зброї. І до повномасштабного вторгнення був активний інтерес, і тим паче зараз. І після нашої перемоги українці вже не будуть такими, як раніше, і ставлення до зброї, особливо серед чоловіків, буде набагато нейтральнішим, і певні страхи, що всі один одного перестріляють, суттєво знизяться.

Дискусійні моменти законопроєкту

Початковий задум був у тому, що будь-яка фізична дієздатна особа, яка досягла повноліття (18 років) й має задовільний психічний стан, могла б мати й використовувати вогнепальну короткоствольну зброю для самозахисту. Але навіть у цих словах, які здаються простими, є певні проблеми, тому що не всі вважають, що 18 років — це критерій адекватності людини. Тому про мінімальний вік для володіння зброєю постійно дискутують. Зараз йдеться взагалі про 30 років, до цього йшлося про 25 років.

«Є різні дослідження, які по-різному це оцінюють, але я б не сказав, що це якесь суттєве положення законопроєкту, тому що варто почати з певної моделі, з тих самих 30 років, а вже далі цей вік можна понижувати. Проблема в іншому: у нас є неврахована зброя, яку не можна полічити. Але при цьому вона не незаконна», — зазначив Євген Крапивін.

Йдеться про так звану нагородну зброю. Журналісти навіть якось складали реєстр нагородної зброї, якою колишній міністр внутрішніх справ Аваков когось нагороджував. Нарахували 600 одиниць. Насправді ці цифри набагато більші. За підрахунками Української асоціації власників зброї, нині в обігу перебуває близько 60 000 таких стволів.

Щодо проблем нагородної зброї. Насправді це як сувенір: її дарують з декількома набоями, які можна в тирі відстріляти, і все. Далі вона мала б стояти й прикрашати чиюсь оселю. Але фактично її перетворюють на зброю повсякденного користування, і процес її використання контролюють слабко. І законопроєкт про право на зброю для цивільних робить виняток якраз для зброї нагородної. Тобто на неї всі обмеження, які існують для цивільних, не застосовують.

Про які обмеження йдеться? По-перше, цей законопроєкт зберігає модель прихованого носіння. По-друге, зброя має бути для самозахисту. Тобто все це означає, що зброя має лежати вдома в сейфі в зарядженому вигляді. Її можна використати, якщо, наприклад, на вашу оселю хтось напав. Але якщо ви хочете просто піти на вулицю, то маєте зброю розрядити, розібрати й у такому вигляді транспортувати.

«Люди під правом носіння зброї уявляють, що ви зарядите пістолет і будете носити його в себе в кобурі. Але якраз на таку модель, найбільш радикальної легалізації, Україна не готова, і ця позиція, насамперед МВС, відображена в законопроєкті про право на цивільну вогнепальну зброю. Це стосується вогнепальної короткоствольної зброї, тобто класичних пістолетів», — зауважив експерт.

Вищезгадані обмеження не розповсюджуються на нагородну зброю, тому вона може стати корумпованим ризиком. Тобто є ризик, що її будуть активніше давати, що певну зброю з чорного ринку будуть маркувати як нагородну тощо. Отже, нагородна зброя — це ніби й заохочення, але, з іншого боку, це відкриває скриньку Пандори, яку навряд чи треба відкривати. Розділення нагородної зброї й зброї, яку купили в загальному порядку, — зайве.

Плюси законопроєкту

За словами Євгена Крапивіна, рано чи пізно питання права на цивільну вогнепальну зброю вирішать, бо є доволі активний суспільний запит на це: «Чим далі ми стримуємо ринок зброї, тим більше в нас проблем з чорним ринком, який, що не секрет, збільшується під час збройних конфліктів. Тому зараз є суттєве збільшення випадків реєстрації кримінальних проваджень за статтею 263 Кримінального кодексу, тобто незаконне володіння зброєю».

До того ж є загальні речі — якщо зброя зареєстрована, то люди рідко її використовують для вчинення злочинів, частіше для самозахисту. Бо зареєстрована зброя маркована, нарізна. Тобто, якщо її застосовувати під час вчинення злочину, то шанс його розкрити більший. Наприклад, у деяких штатах США, де легалізована зброя, злочини вчиняються якраз зі зброї з чорного ринку, аж ніяк не з легалізованої. Але наш законодавець не готовий до того, щоб дати всім короткоствольну вогнепальну зброю, тобто таку, яка одразу завдає летальних ушкоджень, якщо людина вміє стріляти.

Цей законопроєкт містить ще й іншу категорію — травматичну зброю. Щодо неї дозволяють відкрите носіння, тобто носіння для самозахисту. На відміну від вогнепальної, з нею можна пересуватися, тримати її, наприклад, у спеціально обладнаній скриньці автомобіля. Фактично це збільшить кількість людей, які будуть для самозахисту використовувати травматичну зброю. Хоча, звісно, такий вид зброї може завдати летальних ушкоджень, якщо, наприклад, стріляти в голову. Але прицільно стріляти в голову не так просто, це меншість випадків.

«Я радше позитивно ставлюся до цього законопроєкту, тому що недостатньо просто легалізувати зброю. Є велике питання, наприклад, судової правоохоронної практики за статтями самозахисту. Але цієї практики, на жаль, у нас немає, тому що в Україні зброя легалізована частково. Тому краще цю практику напрацювати у випадках застосування не вогнепальної зброї, а травматичної, де людина поранена, але жива, і можна розв’язувати питання про перевищення меж необхідної оборони», — зазначив експерт.

Загалом більшість пунктів цього законопроєкту стосується не категорій громадян, яких обмежують у володінні зброєю, а заходів контролю. Тобто того, яким чином її реєструють, як її відстрілюють, як перевіряють уповноважені підрозділи поліції тощо.

У законопроєкті, наприклад, прописано, що до власників зброї щороку будуть приходити поліціянти, робити повну перевірку; або що власники будуть регулярно ходити й відстрілювати зброю. На думку пана Євгена, всі ці заходи контролю перший час точно будуть працювати доволі слабко, неефективно, з’явиться купа побічних ефектів, тому, знову ж таки, краще практику контролювання напрацювати з травматичною зброєю, аніж з вогнепальною: «Тобто це буде певний перехідний період, поки ми навчимося культури поводження зі зброєю».

Судову практику щодо самозахисту й культуру поводження зі зброєю не можна сформувати штучно «із сьогодні на завтра». Тобто не можна зараз повністю легалізувати всю зброю й заохочувати людей максимально озброюватися, як це було в березні 2022 року. Тоді для самозахисту зброю роздавали під чесне слово, а процес її вилучення доволі складний і досі триває. Така модель дійсно шкідлива й небезпечна. А перехідна модель має право на існування.

У цих умовах норма про те, що зброю можна буде купувати через п’ять років після закінчення воєнного стану, теж є дискусійною. З одного боку, врегулювати ринок зброї — це не питання першої необхідності після перемоги України. З іншого боку, не зрозуміло, скільки буде продовжуватися війна, це питання актуальне й зараз, нікуди злочинність і питання самозахисту з вулиць не дівається. Тут радше поліція, її дозвільна система, має сказати, чи вона готова впоратися з тими приблизними розрахунками власників зброї, які з’являться у зв’язку з цим ухваленням закону.

Чи була ця стаття корисна?