Як врегулювати питання пересування призовників і військовозобов’язаних?

Експерт Центру політико-правових реформ Олександр Марусяк в ефірі «Апостроф TV» прокоментував пропоновані Генштабом обмеження пересування для військовозобов’язаних.

— З огляду на ту інформацію, яку розповсюджували напередодні, чи вбачали ви там різночитання і якісь юридичні колізії? Я читала коментарі, що такі норми ледь не порушують Конституцію України й право на вільне пересування українських громадян. Ви там бачили якісь нюанси, які не дозволяли це рішення сприймати однозначно?

— Дякую за запитання! Так, там дуже було багато нюансів, які породжують юридичну невизначеність. Почнімо з того, що Конституція дійсно дозволяє обмежувати право та свободу пересування на території України під час воєнного стану. Однак, це має бути чітко прописано в законі. Якщо ми відкриємо ряд профільних законів, які застосовуються до поточної ситуації, наприклад, хоча б про мобілізацію [Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію] та про військовий обов’язок [Про військовий обов’язок і військову службу], то ми побачимо там різні норми. Зокрема, Закон про військовий обов’язок говорить про місце перебування/проживання, а Закон про мобілізацію забороняє змінювати місце проживання, тобто реєстрацію. Логічно — змінювати реєстрацію не можна. А от стосовно зміни місця проживання, яке дуже широко можна розтлумачити в контексті навіть місця перебування, там відразу купа питань виникає. У першу чергу, хто ж має це все регулювати. Очевидно, що внутрішніми документами Генштабу такі питання не можна регулювати. Однак, сама норма — стаття 34, про яку багато хто говорить і критикує, присутня в цьому Законі з 1992 року. Просто вона була мертва, на жаль чи на щастя на практиці не застосовувалася. І в нас тут багато питань не скільки до того самого листа, скільки до якості законодавчого регулювання усіх цих питань. Ясно, що якимось чином це треба регулювати. Але як? Станом на 92-й рік очевидно, що малось на увазі місце перебування/проживання дорівнює місце реєстрації. Однак, зараз все-таки пів України живе не за пропискою і це потрібно розуміти. І якщо ми це будемо далі радянськими методами регулювати, багато проблем виникне. У першу чергу, навантаження на військкомати зросте. Ну хто ж буде це все опрацьовувати. З іншого боку, як це практично імплементувати, як це перевіряти потім і, так далі. Якщо ми живемо в епоху диджиталізації, то все-таки можливо необхідно якісь цифрові механізми застосовувати в такому плані. 

— Ви згадували документи, які, окрім Конституції України, в умовах воєнного стану також регулюють певні питання: це Закон про мобілізацію і власне про сам воєнний стан. Ці документи містять безпосередньо вказівки, як діяти в умовах воєнного стану, щодо пересування військовозобов’язаних або призовників? Якийсь механізм є прописаний: хто має отримувати дозволи, чи має отримувати дозвіл, на який період, хто підлягає/підпадає під якісь виняткові обставини?

— Дивіться, ці законодавчі акти — це матеріальне право. Вони визначають права й обов’язки: як має бути, хто і що має роботи, а як це має відбуватися, яка процедуру регулюють підзаконні акти. І в нас з цим проблеми, зокрема. Оцей лист фактично намагався врегулювати ці питання, однак, як всі бачили купа питань виникало. Виїзд за межі чого, наприклад? Хтось казав області, зокрема з Генштабу у фейсбуці. Хоча, з листа цього не випливає, наприклад. Той лист також намагався затвердити формат довідки. На мою думку, як юриста, такі питання не можуть листами регулюватися. Це все-таки має бути щонайменше постанова Кабінету Міністрів. Усі ці норми мають бути опубліковані, доведені до відома громадян, щоб вони знали, що їм робити. Це пряма вимога Конституції: будь-які правові акти, які стосуються прав, свобод і обов’язків мають бути оприлюднені. А дивитись якісь листи в телеграм-каналах, потім у фейсбуці якось неправильно. У нас як-не-як є встановлений порядок опублікування нормативно-правових актів, тож варто було це зробити правильно. У цьому основні проблеми. У громадян склалося враження, що їх хочуть обманути, або ще гірше, що влада від них щось приховує. На жаль, отака погана комунікація тим більше під час бойових дій не на користь ні владі, ні громадянам. 

— Генштаб вже скасував свої рішення, а от народні депутати від президентської фракції «Слуги народу» своєю чергою ініціювали законопроєкт, який має якраз унормувати ось цю вільність пересування призовників і військовозобов’язаних. Які ключові нюанси ви б порадили врахувати зараз у тому числі народним депутатам аби потім ми не мали другої серії непорозуміння суспільством рішень, які ухвалює влада?

— Цікаво, я маю коментувати законопроєкт, який я сам бачив лише у фейсбуці. Він не виставлений на сайті Ради. З опублікованого самим автором законопроєкту пропонується, якби це смішно не звучало, найпростіший спосіб: а заберімо відповідну норму — заборону у закону, просто видалимо з того, з того, з того. Але це не розв’язує питання. Проблема не в тому має чи не має бути заборони, а питання в пропорційності цих обмежень. Логічно, що держава має знати, де знаходяться, наприклад, призовники чи військовозобов’язані. Однак, це потрібно пропорційно регулювати. Одна справа офіцери, а інша ті, хто взагалі не служив і автомата в руках не тримав. А в нас на жаль ставиться єдина логіка для всіх відповідно до того, що зараз регулюється. По перше, мають бути якісь критерії для градації. По друге, має бути процедура розписана. Я не думаю, що це можна прописати в Законі. Скоріше за все це питання регулювання підзаконних актів. Безсумнівно, закони необхідно узгодити між собою: Закон про мобілізацію 1993 р. та Закон про військову службу 1992 р. ухвалені ще до Конституції та містять інакшу термінологію. Наприклад, у Конституції — «воєнний стан», а в Законі про військовий обов’язок — «воєнний час». Йдеться про одне й теж, чи ні?! Розумію, що на той момент термінології ще не склалося, однак у 2022 р. певно ці питання вже можна врегулювати. Хочу звернути увагу, що Парламент змінював статтю 34 кілька разів, у тому числі цього року. За бажання можна внести комплексні зміни й усунути усі ці колізії.