Публічне врядування в Україні: виклики ефективності

Олександр Саєнко

Які ключові виклики стоять перед системою публічного врядування в Україні та яких змін вона потребує? Своїми думками поділився Олександр Саєнко, співкерівник напряму «Урядування: формування політики, підзвітність, державна служба» ЦППР.

Аналіз та формування політики

Один із центральних елементів ефективного врядування — це система аналізу та формування політики. Спрощено, це про те, які проблеми ми ставимо в пріоритет і чи досягаємо результатів у їхньому вирішенні через ухвалення та імплементацію урядових рішень. 

Говорячи про це, слід почати з того, наскільки чітко Кабінет Міністрів України визначений головним центром формування політики та наділений достатніми для цього повноваженнями. 

Так, при підготовці Конституції Президент на той час заклав чимало важелів, які посилювали його вплив та створювали потенційні функціональні конфлікти з Урядом. Вплив на формування Уряду, законодавчий процес, кадрові питання тощо надає Президенту широкі повноваження в частині виконавчої влади. Вибудована інституційна модель «слабкого» Секретаріату Кабінету Міністрів та «сильних» галузевих міністерств, обмежена роль Прем’єр-міністра посилює ці процеси.  

Для того, щоб Кабмін став справжнім суб’єктом формування політики, потрібно говорити про конституційні або як мінімум законодавчі зміни. Розглянути моделі посилення Секретаріату КМУ як ключової інституції центру Уряду, переглянути статус міністерств як окремих юридичних осіб та посилити роль Прем’єр-міністра в роботі Уряду. 

Мають змінитися підходи до формування Уряду. До його складу мають входити представники керівництва фракцій, що утворюють коаліцію, а не умовно «експерти» від політичних сил. Це підвищить якість політичної дискусії та зробить Уряд локомотивом законодавчого процесу. 

Загалом треба розуміти, що формування політики — це робота з інтересами та пошук компромісів. Ідеального рішення не існує, завжди хтось буде незадоволений, і саме завдання політики — знаходити оптимальний баланс інтересів. 

Підходи до ухвалення урядових рішень також постійно змінюються. Вирішення дилеми співставлення принципів «expert-based vs. evidence-based policy», або інтуїтивних політичних рішень лідера і рішень, які проходять сито бюрократії та ґрунтуються на розрахунках і даних, є викликом реформи публічного врядування.

Державна служба

В середньому раз на 5 років, тобто при кожній зміні політичної влади, в Україні відбувається тотальне «зачищення» професійного середовища державних службовців. За красивими гаслами часто ховається бажання політиків призначити лояльних до себе людей без дотримання будь-яких вимог щодо професійності чи доброчесності. Це не тільки знищує інституційну пам’ять та вимиває досвідчений персонал, але й продукує нездатність системи впроваджувати політичні обіцянки влади, та як наслідок її поразку на наступних виборах.

Маємо розуміти, що державна служба — це не продовження політиків. Між ними завжди має бути розумний баланс та взаємодія, оскільки занадто сильна державна служба призводить до інертності та застою, а надто сильні політики — до руйнування інституційної пам’яті, вимивання професіоналів. 

Державний службовець має «подвійне підпорядкування»: керівник органу з одного боку та умовно держава, яка уособлює суспільний інтерес, з іншого. Маємо робити висновки та створювати умови, за яких професіонали будуть приходити на державну службу, а сама система стимулюватиме інновації та розвиток. Водночас із початку пандемії COVID-19, потім воєнного стану в Україні фактично діє модель «ручного» політичного керування: жодних конкурсів для призначення, жодних гарантій від свавільних звільнень.

Ці думки були озвучені під час експертної дискусії «Розуміння принципів належного врядування, виконавча влада та багаторівневе врядування в Україні». Повний відеозапис заходу дивіться за посиланням.

Чи була ця стаття корисна?