Висновок щодо законопроєкту № 10140-д

+2

Микола Хавронюк, Юлія Кириченко, Роман Смалюк, Ольга Піскунова

Висновок Центру політико-правових реформ щодо проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» (реєстр. № 10140-д).

1. 17 листопада 2023 року до Верховної Ради України внесено проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» (надалі – Законопроєкт № 10140-д). Проєкт передбачає внесення суттєвих змін щодо добору та проведення конкурсу на суддівські посади, кваліфікаційного оцінювання суддів, правового статусу Громадської ради доброчесності (надалі – ГРД).

21 листопада 2023 року Законопроєкт № 10140-д прийнято за основу. 

2. Законопроєкт № 10140-д пропонує оптимізувати процедуру добору суддів до місцевих судів шляхом: відмови від проведення відбіркового іспиту і залишення лише кваліфікаційного іспиту; скасування спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, з заміною її початковою підготовкою, яку проходитимуть лише особи, вже призначені на посаду судді; скорочення строків підготовки суддів (з одного року до не більше двох місяців).

На думку експертів ЦППР, запропонований механізм дійсно може дозволити в порівняно короткі строки заповнити значну частину суддівських вакансій. Проте, ряд положень законопроєкту містить істотні вади, які можуть негативно вплинути на проведення судової реформи та формування незалежного, професійного та доброчесного суддівського корпусу.

3. Добір та конкурс

3.1. Щодо прозорості добору кандидатів на посаду судді (запропонована редакція ч. 2 ст. 70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України (надалі – ВККС) забезпечує прозорість добору кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Зауваження:

• недостатньо конкретизовано способи забезпечення ВККС прозорості проведення добору кандидатів на посади судді, зокрема, законопроєкт не передбачає обов’язковість здійснення онлайн-трансляцій окремих етапів відбору та засідань ВККС (її колегій), оприлюднення результатів виконання завдань кандидатами. Наприклад, запропонована редакція ч. 1 ст. 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає обов’язковість онлайн трансляцій співбесід ВККС з переможцями конкурсу. 

Таким чином, запропоноване положення ч. 2 ст. 70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фактично є декларативним. Попередній досвід проведення кадрових процедур у системі правосуддя засвідчив, що за відсутності чіткої нормативної рамки існує значна загроза, що прозорість не буде забезпечена;

• в цілях забезпечення прозорості проведення добору суддів та з метою уникнення колізії, в Законопроєкті № 10140-д слід відтворити положення п. 4 підрозділу 3.1.1 Антикорупційної стратегії на 2021-2025 роки, затвердженої Законом України від 20 червня 2022 року № 2322-ІХ, які передбачають запровадження відкритого і поіменного способу прийняття рішень членами ВККС та ВРП у процедурах добору кандидатів для призначення на посаду судді, а також оприлюднення інформації з іспитів. 

3.2. Щодо встановлення прохідного балу кваліфікаційного іспиту (запропонована редакція ч. 6 ст. 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: визначено, що ВККС встановлює прохідний бал кваліфікаційного іспиту, який не може бути нижчим 70 відсотків максимально можливого балу за кожним тестуванням та практичним завданням кваліфікаційного іспиту. Прохідний бал встановлюється з урахуванням кількості посад, щодо яких оголошено добір.

Зауваження: не визначено на якому етапі проведення добору ВККС встановлює прохідний бал кваліфікаційного іспиту, а саме – до чи після проведення кваліфікаційного іспиту/визначення його результатів. Така прогалина створює можливості для зловживань, оскільки якщо прохідний бал встановлюватиметься після визначення результатів кваліфікаційного іспиту, то члени ВККС фактично в ручному режимі зможуть коригувати результати конкурсу, у тому числі під певних конкурсантів. Доцільно на законодавчому рівні закріпити, що прохідний бал визначається ВККС до початку проведення кваліфікаційного іспиту.

3.3. Щодо строку перевірки ГРД кандидатів на посаду судді місцевого суду (запропонована редакція ч. 7 ст. 79-4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: запропоновано встановити, що ГРД не пізніше 30 днів з дня ухвалення ВККС рішення про визначення переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду перевіряє таких кандидатів за критеріями професійної етики та доброчесності.

Зауваження: визначений строк проведення ГРД перевірки є недостатнім. З урахуванням посилення регламентації діяльності ГРД, яка пропонується в інших положеннях проєкту (детальніше в п.5 цього висновку), протягом 30 днів член ГРД зобов’язаний: 

(1) проаналізувати наявну інформацію щодо кандидата (зокрема, досьє кандидата на посаду судді, яке ведеться ВККС); 

(2) самостійно зібрати інформацію, яка важлива для оцінювання доброчесності кандидатів, перед тим визначивши, яка саме інформація і в яких обсягах необхідна. Законопроєкт № 10140-д хоч і передбачає право ГРД надсилати запити для отримання інформації, яка потрібна в цілях оцінювання судді/кандидата на посаду судді (запропонована редакція ч. 2 ст. 105-2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), але не встановлює строк, протягом якого має бути надана відповідь на запит (на відміну від пропозицій, які містилися в Законопроєкті № 10140). Тобто, можливою є ситуація, коли протягом 30-ти денного строку ГРД навіть не зможе отримати на запит всю необхідну для аналізу інформацію; 

(3) за наявності підстав для ухвалення висновку забезпечити можливість кандидату на посаду судді надати свої пояснення чи заперечення. Строк для надання таких пояснень не може бути меншим 5 робочих днів (ч. 2 ст. 105-10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в запропонованій редакції); 

(4) розглянути пояснення кандидата та за наявності підстав підготувати проєкт висновку щодо кандидата; 

(5) винести висновок щодо кандидата на засідання ГРД для обговорення та затвердження. При цьому, кандидат повинен бути повідомлений про таке засідання за 5 днів до його проведення.

Тобто, щонайменше 10 календарних днів із запропонованого в законопроєкті 30-ти денного строку будуть витрачені на процедурні моменти. Якщо, наприклад, ВККС оголосить конкурс на 200 вакантних посад, то навантаження на одного члена ГРД (нехай навіть в розширеному складі (25 членів), як це пропонується проєктом закону) буде становити 8 кандидатів. На нашу думку, протягом запропонованого строку провести якісну перевірку такої кількості кандидатів неможливо. 

Слід зазначити, що проєкт закону не встановлює аналогічні строки для ВККС, а саме не визначає період, протягом якого мають розпочатися та бути проведені співбесіди з кандидатами після затвердження результатів конкурсу. Тобто, ГРД у 30-ти денний строк має надати висновки, але співбесіди з кандидатами ВККС може розпочати коли завгодно, можливо навіть через 2-3 місяці після надання висновків. 

Таким чином, штучно створюються перешкоди для якісної роботи ГРД, яка ставиться у завідомо складне становище. З огляду на зазначене, пропонуємо або взагалі виключити це положення, або збільшити строк надання висновку до 45/60 днів.

3.4. Щодо можливості переведення судді, який став переможцем конкурсу, за наявності фактів, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність (запропонована редакція ч. 4 ст. 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: запропоновано визначити, що у разі виявлення під час проведення конкурсу фактів, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який став переможцем конкурсу, ВККС одночасно з наданням рекомендації про переведення такого судді звертається до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті.

Зауваження: запропонований механізм є алогічним, оскільки ВККС фактично зобов’язана внести рекомендацію про переведення судді-переможця конкурсу, щодо якого в членів комісії виникли сумніви про його відповідність критеріям професійності, доброчесності чи професійної етики. 

Крім того, такий підхід дискримінує учасників конкурсу-не суддів, оскільки ч. 3 ст. 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в запропонованій редакції передбачає, що ВККС у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики ухвалює рішення про відмову у наданні рекомендації про призначення. Тобто, через сумніви у доброчесності та етичності переможці конкурсу-не судді припиняють участь в ньому, а от для переможців конкурсу-суддів негативні наслідки не настають.

4. Кваліфікаційне оцінювання

Щодо встановлення максимальної кількості балів за результатами дослідження досьє та співбесіди (запропонована редакція абз. 3 ч. 1 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: сукупна кількість балів, які суддя (кандидат на посаду судді) може отримати на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, не може перевищувати 30 відсотків від максимальної кількості балів кваліфікаційного оцінювання.

Зауваження:

• як чинна, так і запропонована редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що кваліфікаційне оцінювання складається з двох етапів: (1) іспиту, під час якого перевіряється професійна компетентність судді та (2) дослідження досьє і проведення співбесіди, під час якого фактично встановлюється відповідність судді (кандидата на посаду судді) не тільки критерію компетентності (зокрема, особистої та соціальної), але й іншим законодавчо визначеним вимогам до судді – критеріям доброчесності та професійної етики. 

Конституція України в ч. 3 ст. 127 визначає, що суддею може бути призначений лише громадянин України, який є і компетентним, і доброчесним. Запропоновані Законопроєктом № 10140-д зміни фактично запроваджують перевагу критерію професійної компетентності в межах кваліфікаційного оцінювання, відводячи на нього 70% і більше від максимальної кількості балів за оцінювання. Тобто, запроваджується очевидний дисбаланс в процедурі оцінювання за якого доброчесність та етичність майбутнього судді переносяться на другий план;

• Законопроєкт № 10140-д не встановлює мінімальну кількість балів, яка необхідна для успішного проходження суддею (кандидатом на посаду судді) кваліфікаційного оцінювання, тобто, на практиці може виникнути ситуація, коли результати оцінювання доброчесності кандидата на посаду судді взагалі не відіграватимуть жодного значення для успішності проходження кваліфікаційного оцінювання. 

Дисбаланс між професійною компетентністю та доброчесністю й етичністю, а також відсутність мінімального балу чи критерію його визначення на практиці призведуть до того, що суддя чи кандидат на посаду судді, будучи достатньо компетентним, але недоброчесним і неетичним може бути переведений чи призначений на посаду судді. Такий підхід повністю нівелює усі попередні досягнення судової реформи та матиме наслідком відкат до закритої корумпованої судової системи. 

Враховуючи зазначене, пропонуємо виключити згадане положення законопроєкту. Також, з огляду на положення ч. 3 ст. 127 Конституції України, згідно з яким суддею може бути призначений лише громадянин, який є доброчесним, в законопроєкті слід закріпити, що якщо під час кваліфікаційного оцінювання буде встановлено, що суддя/кандидат на посаду судді не відповідає критерію доброчесності та/або професійної етики, то він вважається таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя, тобто, не пройшов кваліфікаційне оцінювання, незалежно від кількості балів, набраних під час інших етапів оцінювання.

5. Громадська рада доброчесності

Експерти ЦППР не підтримують запропоновані в Законопроєкті № 10140-д зміни щодо врегулювання правового статусу та діяльності ГРД, оскільки вони: 

• є незбалансованими – на ГРД покладається ряд обов’язків (організація, анонсування та трансляція засідань, комунікація з суддями/кандидатами на посаду судді), але повноваження та ресурси для їх виконання не забезпечуються;
• надмірно зарегульовують діяльність ГРД (наприклад, обов’язок затвердити типову форму висновку, врегулювання строків комунікації ГРД з суддями (кандидатами на посаду судді), хоча до діяльності ВККС аналогічні вимоги не встановлюються);
• встановлюють необґрунтовано завищені вимоги до членів ГРД; 
• містять безпідставні перешкоди як для процедури формування Ради, так і для її діяльності, 

та в цілому спрямовані не на посилення інституційних спроможностей ГРД, а на мінімізацію ефективної участі громадськості у процедурах відбору та оцінювання суддів.

5.1. Щодо статусу ГРД (запропоновані редакції ч. 1 ст. 105-1, ч. 5, 6 ст. 105-4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: визначення ГРД як допоміжного органу ВККС та надання ВККС повноважень достроково припиняти повноваження членів ГРД.

Зауваження: визначення ГРД як допоміжного суб’єкта в поєднанні з наділенням ВККС правом достроково припиняти повноваження членів ГРД за достатньо нечітких підстав, істотно обмежують роль та вплив громадськості на кадрові процедури в системі правосуддя. 

Наприклад, запропоновані п. 6 ч. 5, ч. 6 ст. 105-4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни передбачають, що ВККС може припинити повноваження члена ГРД, якщо було виявлено невідповідність члена Ради законодавчим вимогам, якими є, зокрема, висока професійна репутація, визнана фаховість у сфері професійної діяльності, політична нейтральність та доброчесність, тобто, суто оціночні категорії. Жодних запобіжників від зловживання ВККС цим повноваженням не передбачено, що створює загрози незалежності ГРД та її членів. Крім того, можливість припинення повноважень члена ГРД з наведених підстав дозволяє ВККС своїм рішенням фактично перекреслити результати волевиявлення зборів представників громадських об’єднань та містить ознаки надмірного втручання державного органу у їхню діяльність.

5.2. Щодо порядку формування та складу ГРД (запропонована редакція ч. 1 ст. 105-3, ч. 1 ст. 105-4, ст. ст. 105-5, 105-6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суть: збільшення складу ГРД (з 20 до 25 членів) за рахунок запровадження квоти Ради бізнес-омбудсмена, посилення вимог до громадських організацій, які беруть участь у формуванні ГРД, можливість участі у формуванні ради громадських організацій, які здійснюють діяльність, пов’язану з психологією (у тому числі соціальною психологією,   психологією управління, віковою психологією), психотерапією, освітою, педагогікою, менеджментом, професійним розвитком, філософією.

Зауваження:

• в пояснювальній записці до законопроєкту не обґрунтовано доцільність розширення категорій осіб, які можуть бути членами ГРД, за рахунок включення в такий перелік вчителів, психологів та викладачів. Професійні здобутки психотерапевтів і філософів є цінними для розуміння мотивів людської поведінки та визначення змісту професійної етики і ГРД від самого початку свого існування ознайомлюється та використовує на практиці ці знання. Однак, таке  розширення складу ГРД є сумнівним зважаючи на те, що ці категорії осіб, як правило, не обізнані в особливостях функціонування судової системи, не володіють контекстом проведення судової реформи в Україні. 

Крім того, неприпустимим є запропоноване виключення з цієї категорії представників правозахисних громадських об’єднань, які в своїй діяльності безпосередньо стикаються із суддівським свавіллям;

• встановлення мінімального віку для потенційних членів ГРД є необґрунтованим, зважаючи на те, що саме збори представників громадських об’єднань вирішують, чи заслуговує особа стати членом ГРД та надають їй відповідний кредит довіри;
• нова вимога до громадських організацій, які делегують свого представника до ГРД, подавати рекомендаційні листи щодо такого представника (запропонована редакція п. 12 ч. 5 ст. 105-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») видається зайвою, оскільки доброчесність та достойність делегованих кандидатів визначається зборами представників громадських об’єднань, які формують ГРД, а бездоганна репутація самих організацій доводиться рекомендаційними листами від міжнародних партнерів і жодна з них не ризикуватиме високою довірою донорів заради проведення до складу ГРД сумнівного кандидата. 

Крім того, вимога надати документи, які підтверджують відповідність кандидата до складу ГРД законодавчим вимогам (запропонована редакція п. 8 ч. 5 ст. 105-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), в силу її нечіткості (наприклад, які документи можуть підтвердити доброчесність чи високу професійну репутацію кандидата?) є зайвою та лише може створити на практиці додаткове поле для зловживань з боку ВККС;

• наділення ВККС повноваженням не лише вирішувати питання про відповідність громадського об’єднання вимогам до участі у зборах представників об’єднань, але й повноваженням встановлювати відповідність делегованого громадським об’єднанням кандидата до складу ГРД (запропонована редакція ч. 6 ст. 105-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») є втручанням у діяльність ГРД. В поєднанні з ризиками, описаними в п.5.1 щодо визначення ГРД як допоміжного органу та наділення ВККС повноваженням достроково припиняти повноваження членів ГРД, це породжує істотні ризики для незалежності, а отже і ефективності діяльності ГРД;
• запровадження окремої квоти та механізму делегування членів ГРД від бізнес-середовища видається необґрунтованим. Зважаючи на афіліацію суб’єкта заповнення цієї квоти (Рада бізнес-омбудсмена, консультативно-дорадчий орган Кабінету Міністрів України), це може розглядатися як втручання виконавчої гілки влади у діяльність судової гілки влади. До того ж наразі закон не містить формальних перешкод для участі бізнес-асоціацій у формуванні ГРД.

Крім того, механізм заповнення квоти бізнес-середовища у ГРД є дискримінаційним, оскільки на відміну від громадських об’єднань, щодо яких ВККС реалізує контроль та перевірку на предмет відповідності законодавчим вимогам як самих об’єднань, так і їхніх делегатів, щодо квоти Ради бізнес-омбудсмана такий контроль взагалі не здійснюється.

Надмірна кількість членів ГРД, які є представниками абсолютно різних напрямків діяльності, незнання частиною ради (можливо навіть більшою) специфіки діяльності судової системи на практиці не посилять ГРД, а паралізують її діяльність.

5.3. Щодо діяльності ГРД (запропоновані редакції ст. ст. 105-2, 105-8, 105-10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Зауваження:

• запропонована редакція ч. 2 ст. 105-2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що ГРД може запитувати та безоплатно отримувати інформацію та копії документів щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім’ї.

Втім, законопроєкт не визначає граничний строк надання відповіді на запит. Крім того, не передбачено ні відповідальності, ні механізму притягнення до відповідальності тих розпорядників, які проігнорували запит ГРД, відмовилися надати або надали лише частково запитувану інформацію. Без такого механізму згадане право ГРД є декларативним;

• запропоновані обмеження щодо здійснення ГРД аналізу обґрунтованості чи законності судових рішень, оцінки дій судді та/або інших рішень, прийнятих суддею під час професійного здійснення правосуддя (абз. 3 ч. 1 ст. 105-10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), безпідставно звужують предмет перевірки ГРД. 

У випадку прийняття таких змін, ГРД зможе аналізувати відповідність судді критерію доброчесності лише у поза професійному, особистому житті. Водночас, за межами перевірки ГРД, наприклад, залишаться факти ухвалення суддею рішень під час навчання чи перебування закордоном, в умовах реального конфлікту інтересів, неетичної поведінки судді у судовому засіданні, безпідставного обмеження принципу гласності та відкритості судового процесу. Втім, ні чинна редакція закону, ні запропоновані законодавчі зміни не передбачають, що предмет аналізу доброчесності судді (кандидата на посаду судді), який проводить ГРД, може стосуватися лише поза професійного життя судді.

• Законопроєкт № 10140-д покладає на ГРД обов’язок невідкладно поінформувати уповноважених суб’єктів, якщо в процесі перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) їй стане відомо про обставини, що можуть свідчити про вчинення адміністративного, кримінального правопорушення чи дисциплінарного проступку (абз. 4 ч. 1 ст. 105-10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Проте, кореспондуючі обов’язки таких уповноважених суб’єктів розглянути звернення ГРД не встановлюються. 

Наприклад, Законопроєкт не передбачає внесення змін до положень законодавства, які визначають коло суб’єктів, які можуть ініціювати дисциплінарне провадження щодо судді. Так, абз. 2 ч. 2 ст. 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в чинній редакції) визначає, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП: (1) дисциплінарної скарги; (2) за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП; (3) за зверненням ВККС у випадках, визначених законом. Серед цих підстав звернення ГРД відсутнє. Тобто, ВРП не зможе жодним чином відреагувати на звернення ГРД щодо дисциплінарного проступку судді;

• не зовсім зрозумілою є доцільність запропонованого визначення на нормативному рівні обов’язку ГРД затверджувати типову форму висновку (запропонована редакція ч. 5 ст. 105-10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Це рішення видається дещо штучним, зважаючи на те, що ані для ВРП, ані для ВККС аналогічний обов’язок не передбачено;
• законодавча пропозиція закріпити, що у висновку ГРД не можуть використовуватися оціночні судження (ч. 6 ст. 105-10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») суперечить самій суті роботи та призначенню ГРД, оскільки «доброчесність» є оціночним критерієм, і ГРД може лише висловити свою позицію/оцінку щодо того, чи відповідає суддя (кандидат на посаду судді) цьому критерію. Висловити таку позицію можливо лише за допомогою оціночних суджень;
• законопроєкт пропонує доповнити Закон “Про судоустрій та статус суддів” (ч. 1 ст. 105-10) положенням, що обґрунтований сумнів у відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики і доброчесності має підтверджуватися достовірною та перевіреною ГРД інформацією. Водночас, це суперечить власне правовій природі обґрунтованого сумніву, який має підтверджуватися чіткими та переконливими доказами. Зокрема, як погодили в листопаді 2023 року ВККС та ГРД у принципах оцінювання індикаторів, які вказують на недоброчесність: «Наявність обґрунтованого сумніву встановлюється ВККС на підставі чітких та переконливих доказів. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність чи відсутність обставин, що породжують обґрунтований сумнів».

6. Інше

6.1. Щодо розширення можливостей нагородження судді (запропонована редакція ч. 9 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Чинна редакція ч. 9 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забороняє нагородження суддів будь-якими нагородами до звільнення з посади або припинення їх повноважень (крім випадків нагородження за мужність чи героїзм). Законопроєкт № 10140-д пропонує істотно звузити цю заборону, визначивши, що суддя не може бути нагороджений лише у випадках, коли таке нагородження пов’язане зі здійсненням правосуддя на професійній основі. Щодо державних нагород, запропоновано визначити, що суддя може бути нагороджений ними не лише за проявлену ним особисту мужність і героїзм в умовах, пов’язаних із ризиком для життя, але і за дії, пов’язані з участю та/або сприянням обороні України, захисту її територіальної цілісності і недоторканості. Доцільність внесення таких змін в пояснювальній записці не обґрунтовується.

Запропонована редакція ч. 9 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» створює широке поле для зловживань на практиці, оскільки для нагородження судді достатньо буде лише вказати, що нагорода не пов’язана зі здійсненням ним правосуддя, а щодо державних нагород, наприклад, що вона пов’язана із «сприянням обороні України», що є достатньо невизначеною категорією. 

Можливість легкого обходу запропонованої заборони, може негативно вплинути на незалежність суддів та сприйняття такої незалежності суспільством.

Враховуючи викладене вище, Законопроєкт № 10140-д потребує доопрацювання.

Роман Смалюк, експерт Центру політико-правових реформ
Микола Хавронюк, член правління Центру політико-правових реформ, доктор юридичних наук, професор
Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ
Ольга Піскунова, експертка Центру політико-правових реформ, кандидат юридичних наук