Висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України та деяких інших законів України щодо посилення незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури»  (реєстр. № 8402 від 31.01.2023 року)

+1

Микола Хавронюк, Юлія Кириченко, Євген Крапивін

Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України та деяких інших законів України щодо посилення незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» (реєстр. № 8402 від 31.01.2023 року) поданий на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Радіною А.О. і Устіновою О.О. (далі – законопроект 8402). 8 березня 2023 року Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував Парламенту відхилити його з огляду на значну кількість критичних зауважень від державних органів та наукових установ, зокрема щодо невідповідності окремих положень законопроекту 8402 Конституції України. 

Метою законопроєкту 8402, як зазначено у пояснювальній записці до нього, є забезпечення належної інституційної та процесуальної автономії керівництва та прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП), запровадження ефективних механізмів добору на адміністративні посади у САП та її підзвітності, зниження рівня корупції завдяки результативній неупередженій діяльності САП, підвищення довіри до антикорупційних органів серед громадян та міжнародних партнерів України. Фактично, законопроектом пропонується вивести САП зі структури Офісу Генерального прокурора та реорганізувати її в окремий орган прокуратури у загальній системі прокуратури зі статусом окремої юридичної особи (аналогічно до обласних прокуратур). При цьому керівник САП перебуватиме у виключно адміністративному підпорядкуванні безпосередньо Генерального прокурора у встановлених законом межах.

За результатами аналізу законопроєкту 8402 експерти ЦППР зазначають таке.

Щодо відповідності положень законопроекту 8402 Конституції України

Згідно зі статтею 131-1 Основного Закону України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України (частини перша-третя). 

При цьому, Верховна Рада України вправі висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади (пункт 25 частини першої статті 85 Конституції України).

Також, у пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України ще раз наголошено, що виключно законами України визначаються організація та порядок діяльності прокуратури. 

Тобто на рівні Конституції України прокуратуру віднесено до системи правосуддя, визначено як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, встановлено очільника цього інституту та суб’єктів і порядок призначення й звільнення Генерального прокурора, строк його повноважень. При цьому, найменування органів прокуратури, порядок їх формування, систему, кількісний склад, спеціалізацію, автономність структурних одиниць, порядок діяльності тощо законодавцем віднесено на рівень регулювання закону.

Наведене узгоджується з юридичною позицією Конституційного Суду України (далі – Суд). У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 (справа за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України») Суд зазначив, що у Конституції України визначено органи державної влади, які за своїми повноваженнями та/або функціональним призначенням є єдиними в державі, їх найменування та порядок формування (зокрема, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Вища рада правосуддя, Національний банк України, Рахункова палата), а також органи, які належать до певної системи і можуть бути кількісно та якісно змінені (утворені, реорганізовані, ліквідовані) відповідно до Конституції України (зокрема, суди, органи виконавчої влади). Тобто Основним Законом України передбачено обов’язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, визначено суб’єктів і порядок формування органів державної влади, сферу їхніх повноважень (абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи зазначене, питання утворення в Україні САП, її місце в прокуратурі, порядок організації і діяльності, визначення структури САП і штату, наділення процесуальними повноваженнями Генерального прокурора, керівника САП і її прокурорів цілком правомірно здійснюється у відповідних законодавчих актах. 

Автономія САП є питанням державної політики, яку обирає держава на рівні законів, тож з конституційністю тут сумнівів не виникає, адже це питання віднесено на розсуд Верховної Ради України.

Водночас стосовно конституційно встановленого порядку призначення та звільнення Генерального прокурора варто зауважити, що незважаючи на, загалом, схвальний висновок Венеційської комісії (далі – Комісія) щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя, прийнятого на 104-му пленарному засіданні (м. Венеція, 23–24 жовтня 2015 року, CDL-AD(2015)027, пункт 22), Комісією зазначено, що єдина рекомендація, яку не було виконано, стосується способу призначення та звільнення Генерального прокурора. Це робить Президент України за згодою Верховної Ради України, але «без кваліфікованої більшості, яка є необхідною», як це рекомендувалося в Проміжному висновку (CDL-PI(2015)016, пункт 42). 

Окрім того, щодо незалежності Генерального прокурора Комісія раніше озвучувала думку, що норму про висловлення Парламентом недовіри Генеральному прокурору слід вилучити (Проміжний висновок CDL-PI(2015)016, пункт 41). 

Зокрема, Комісія у висновку щодо проекту Закону України «Про прокуратуру» зазначала стосовно Генерального прокурора, що «останній не входить до складу Уряду, відповідно, Парламент не повинен мати права висловлювати недовіру, що є виключно політичним інструментом. Можливо, це можна розглядати як інструмент застосування системи стримувань та противаг в організації державних органів, але виникають сумніви, що це забезпечить винесення справедливого рішення…» 

«Надмірна централізація ролі Генерального прокурора разом із залежністю Генерального прокурора від політичних органів, таким чином, перешкоджає незалежності чи самостійності прокуратури» (висновок ухвалений Комісією на її 96-му пленарному засіданні Венеція, 11-12 жовтня 2013 року, CDL-AD(2013)025, пункти 14, 15).

Отже, за наявного конституційно визначеного порядку призначення і звільнення Генерального прокурора, можливості висловлення йому недовіри Верховною Радою України та враховуючи нинішню політичну ситуацію в державі й склад парламентської більшості, шанси на незалежність Генерального прокурора є досить сумнівними. Ситуація ускладнюється ще й тим, що за чинним законодавством робота САП, яка здійснює, зокрема, нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України, й наділена відповідними процесуальними повноваженнями, у тому числі й щодо народних депутатів України, залежить від рішень Генерального прокурора.

Оптимальним виходом з цієї ситуації, на думку експертів Центру політико-правових реформ, є внесення запропонованих Комісією змін до Конституції України. Однак, в умовах воєнного стану Основний Закон України не може бути змінено (частина друга статті 157 Конституції України), тому нині єдиний спосіб забезпечення незалежності САП – внесення змін до відповідних законів.

Щодо окремих пропозицій законопроекту 8402 варто зауважити таке.

У запропонованих законопроектом 8402 змінах до частини третьої статті 17 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурорами вищого рівня для керівників підрозділів та їх заступників, прокурорів САП є керівник САП, його перший заступник та заступник; для заступника та першого заступника керівника САП – керівник САП. Водночас не передбачено, що Генеральний прокурор є прокурором вищого рівня для керівника САП. Хоча керівник САП адміністративно підпорядкований Генеральному прокуророві, останній не є прокурором вищого рівня для прокурорів САП (частини друга і третя статті 9-1, доповнення до частини третьої статті 17). 

Як уже зазначалося вище, прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор (частина третя статті 131-1 Конституції України). Водночас, Закон України «Про прокуратуру» визначає єдність системи прокуратури, що полягає в єдиних засадах організації, єдиному статусі прокурора тощо (частина п’ята статті 7). Тож можна припустити, що запропоноване виведення прокурора САП за межі підпорядкування Генерального прокурора створить небезпеку розмивання єдності системи прокуратури та не відповідатиме Конституції України. Проте, вказане положення частини третьої статті 131-1 Основного Закону України необхідно тлумачити невідривно від його логічного змісту – «Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України». Таким чином, словосполучення «очолює Генеральний прокурор» можна розуміти в значенні конституційного порядку призначення, а не забезпечення єдності системи прокуратури. До того ж чинний Закон України «Про прокуратуру» також не містить прямої норми, що Генеральний прокурор є прокурором вищого рівня для керівника САП, – це випливає лише з повноважень, якими вони наділені. 

Тому, перерозподіл організаційно-розпорядчих, процесуальних повноважень між Генеральним прокурором і керівником САП, запропонований у законопроекті 8402, не позбавляє Генерального прокурора статусу очільника прокуратури та відповідає положенням Конституції України, оскільки межі повноважень Генерального прокурора як очільника прокуратури в Основному Законі України не визначені. 

Також у законопроєкті 8402 пропонується наділити Вищу раду правосуддя (далі – ВРП) повноваженнями тимчасово відсторонювати від посади Генерального прокурора або керівника САП (доповнення Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) новою статтею 155-2 за аналогією зі статтею 155- 1, якою врегульовано тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя).

На перший погляд, такі пропозиції не узгоджуються з чинним переліком повноважень ВРП, визначеним у частині першій статті 131 Конституції України, а також у статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». 

Проте, на відміну від повноважень Президента України та Верховної Ради України, переліки яких встановлені в Основному Законі України та є вичерпними, Конституція України дозволяє встановлювати повноваження ВРП законами України, а не лише Конституцією.

Відтак, зміни до законів України «Про прокуратуру» та «Про Вищу раду правосуддя» можуть вирішити проблему щодо означених повноважень ВРП.

Що ж стосується змісту досліджуваної норми, то загальний порядок тимчасового відсторонення від посади осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень (стаття 154 КПК України), дійсно містить винятки для антикорупційних органів. Так, відсторонення Директора Національного антикорупційного бюро України можливе слідчим суддею лише на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора (частина третя статті 154 КПК України), а судді – ВРП за вмотивованим клопотанням Генерального прокурора або його заступника (стаття 155-1 КПК України). Відтак, можна погодитись, що відсторонення Генерального прокурора чи керівника САП також можуть мати свої особливості.

Зауваження та пропозиції до законопроєкту 8402 

Експерти ЦППР беруть активну участь у законодавчому забезпеченні реформи органів прокуратури, зокрема були розробниками чинного Закону України «Про прокуратуру». Після ухвалення цього Закону відбулась масштабна антикорупційна реформа, результатом якої стало створення САП як структурного підрозділу Генеральної прокуратури (Офісу Генерального прокурора). Тривалий час питання автономності та виокремлення положень про діяльність САП із загального порядку були предметом дискусій серед фахівців у сфері кримінальної юстиції. Дискусійними ці питання залишаються і досі, про що свідчать різні оцінки законопроекту 8402. Саме тому експерти ЦППР частково погоджуються з частиною його положень як такою, що зможе позитивно вплинути на виконання Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою своїх функцій, водночас з іншою частиною – ні, адже вони посягають на єдність системи прокуратури. 

Аналіз запропонованих положень законопроекту 8402 дозволяє зробити низку зауважень та пропозицій щодо його доопрацювання, які викладені нижче.

Щодо змін до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України

 1. Відповідно до частини шостої статті 3 КК України, частини третьої статті 1 КПК України зміни до кримінального процесуального законодавства України та законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КК України, КПК України та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

В основній частині поданого законопроекту вносяться зміни до КК України та КПК України, а в прикінцевих та перехідних положеннях – до Кодексу адміністративного судочинства України, а також законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про державну таємницю», «Про Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру», «Про Вищу раду правосуддя», «Про Конституційний суд України», «Про статус депутатів місцевих рад» (пункт 2 розділу ІІ).

Аналіз запропонованих змін дозволяє дійти висновку, що зміни до КК України та КПК України є вторинними (похідними) від запропонованих змін до регулятивного законодавства (у першу чергу, від змін, пропонованих до Закону України «Про прокуратуру»). Враховуючи зміст частини шостої статті 3 КК України, частини третьої статті 1 КПК України, запропоновані проектом зміни потребують викладення в окремих проектах – проекті щодо внесення змін до КК та КПК та відповідному проекті щодо внесення змін до законодавства, яким регулюється діяльність САП.

2. Внесення змін до статті 219 КПК України щодо обчислення строків досудового розслідування та суміжних норм передбачає скасування строку досудового розслідування (досудового слідства) до повідомлення особі про підозру для всіх кримінальних проваджень, включно з тими, що не віднесені до підслідності НАБУ, отже в них не здійснює процесуальне керівництво САП.

Відтак утворюється прогалина для кримінальних проступків, які розслідуються у формі дізнання та мають особливий порядок продовження, зупинення строків дізнання (стаття 298-5 КПК України). Доцільно законопроектом 8402 застосовувати нову систему обчислення строків досудового розслідування також і для цього особливого порядку.

3. У запропонованих змінах до положень щодо продовження строку досудового розслідування (частина третя статті 294 КПК України) йдеться лише про повноваження керівника САП та його заступника щодо продовження строків досудового розслідування.

Водночас в запропонованій редакції інших статей (статті 36, 155-1, 480 та ін.) пропонується більш точний перелік – керівник САП, його перший заступник та заступник. 

Доцільно використовувати єдиний обсяг повноважень для керівника САП, його першого заступника та заступника.

Щодо змін до Закону України «Про прокуратуру»

 1. У частині третій статті 7 пропонується визначити: «Штатна чисельність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури складає не менше 15 відсотків від встановленої законом граничної чисельності центрального та територіальних управлінь Національного антикорупційного бюро України».

З цього положення неясно, йдеться про штатну чисельність лише прокурорів чи всіх працівників САП. Згідно з частини шостої статті 5 Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», гранична чисельність центрального та територіальних управлінь Національного бюро становить 700 осіб, у тому числі не більше 500 осіб начальницького складу. 

Доцільно уточнити, що «штатна чисельність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури становить не менше 15 відсотків від встановленої законом граничної чисельності центрального та територіальних управлінь Національного антикорупційного бюро України, при цьому штатна чисельність прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – не менше 15 відсотків від встановленої законом граничної чисельності осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України».

2. У частині другій статті 7 не змінюється чинна редакція Закону, відповідно до якої «У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури».

Водночас у частині третій статті 7 запропонованої редакції Закону САП утворюється і здійснює свою діяльність як юридична особа публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. 

Чинне Положення про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, затверджене Наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 р. №125, передбачає утворення її як структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора. Відтак для того, щоб САП функціонувала як самостійна юридична особа, необхідно утворити її на правах обласної прокуратури з урахуванням особливостей, встановлених запропонованою редакцією проекту змін до Закону.

3. У пункті 3 частини одинадцятої статті 9-1 і статті 19 вказано, що підрозділ внутрішнього контролю Спеціалізованої антикорупційної прокуратури проводить перевірки прокурорів та інших працівників Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на доброчесність та моніторинг їхнього способу життя в порядку, визначеному керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

На нашу думку, перевірки на доброчесність мають проводитися в порядку, визначеному законом та виданим на підставі закону наказом керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Що стосується моніторингу способу життя, то згідно з частиною третьою статті 51-4 Закону «Про запобігання корупції» він визначається наказом Національного агентства з питань запобігання корупції.

4. З положень частини одинадцятої статті 9-1 і статті 19 незрозуміло, підрозділ внутрішнього контролю складається з прокурорів, з інших працівників прокуратури чи з цих двох категорій працівників. Якщо до його складу входять прокурори, то проведення ними зазначених перевірок виходитиме за межі визначених Конституцією України і законом повноважень прокуратури і прокурора.

5. У пункті 1 абзацу другого частини восьмої статті 9-2 вказано, що «Члени конкурсної комісії зобов’язані: 1) забезпечувати захист і нерозголошення персональних даних, інформації з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв’язку із здійсненням повноважень».

Аналогічне положення міститься у пункті 3 – щодо членів секретаріату конкурсної комісії і в статті 9-4 – щодо членів комісії з оцінки ефективності діяльності САП.

Проте, відповідальність за розголошення персональних даних, інформації з обмеженим доступом (крім державної таємниці та деяких інших видів інформації) законом не встановлена. За таких умов зазначені положення є декларативними і до того ж містять корупціогенні фактори.

6. У частині сьомій статті 9-4 вказано, що «Фінансування та матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії з проведення оцінки, її членів та секретаріату може здійснюватися за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги».

У частині восьмій статті 79-1 також вказано, що «Членам Спеціалізованої дисциплінарної комісії на час здійснення ними повноважень встановлюється винагорода у розмірі посадового окладу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, визначеного цим Законом».

Аналогічних положень щодо фінансування та матеріально-технічного забезпечення діяльності конкурсної комісії, її членів та секретаріату, виплати їм винагороди в проєкті Закону немає.

Тому виникає питання, зокрема, чи є офіційно оплачуваною діяльність конкурсної комісії, її членів та секретаріату. Якщо ж ні, то чому і за рахунок яких доходів члени комісії мають забезпечувати свою життєдіяльність протягом тривалого часу, і чи не виникають у такому випадку корупційні ризики.

7. У частині третій статті 94 встановлено, що «Комісія з проведення оцінки затверджує та оприлюднює критерії та методику проведення оцінювання (аудиту) ефективності діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, у тому числі критерії визнання неналежним виконання обов’язків керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та неефективності діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Проте, як випливає з частини другої статті 19 Конституції України, хоча б у загальних рисах критерії оцінювання (аудиту) ефективності діяльності САП мають бути визначені законом. Адже саме законом визначається наслідок висновку про неналежне виконання обов’язків керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, що спричинило неефективність діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – звільнення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з адміністративної посади.

8. У частині другій статті 21 вказано, що «Службове посвідчення вручається Генеральним прокурором або за його дорученням іншим прокурором. Службове посвідчення прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури вручається керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Отже, незрозуміло, ким, якщо не Генеральним прокурором, має вручатися службове посвідчення керівнику САП (так само, як і заступникам Генерального прокурора).

9. У положеннях законопроєкту містяться помилки, які викривляють його зміст. 

Так, в абзаці третьому частини п’ятої статті 46 у реченні «У разі якщо відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, прийняла рішення», слід виправити слово «прийняла» на слово «прийняв».

У другому реченні абзацу четвертого частини другої статті 79-1 помилково замість Спеціалізованої дисциплінарної комісії згадана Комісія з проведення оцінки.

Загалом з огляду на обсяг та характер змін, які пропонується внести до Закону, вважаємо, що доцільно було б доповнити його новим розділом «Особливості функціонування Спеціалізованої антикорупційної прокуратури», який містив би більшість положень про діяльність САП в запропонованій редакції законопроектом 8402.

10. Автономія САП не означає, що підстави дисциплінарної відповідальності та порядок притягнення до неї мають бути відмінними від загального порядку для всіх прокурорів. 

Нічим не відрізняються вчинені прокурорами САП та іншими прокурорами, наприклад, необґрунтоване зволікання з розглядом звернення, розголошення таємниці, що охороняється законом, порушення встановленого законом порядку подання декларації, дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, порушення правил прокурорської етики або правил внутрішнього службового розпорядку, втручання в діяльність іншого прокурора, порушення презумпції невинуватості тощо.

Відповідно, єдиною для всіх прокурорів має бути і дисциплінарна практика. 

Відмінність може бути лише у визначенні того, що саме є для прокурорів САП, на відміну від інших прокурорів, невиконанням чи неналежним виконанням службових обов’язків, оскільки така відмінність може бути обґрунтованою з огляду на специфіку визначених законом повноважень перших. Але саме для цього і передбачено законопроєктом, що зміст понять невиконання чи неналежного виконання службових обов’язків прокурорами САП буде визначатися наказом керівника САП.

Тому, на наш погляд, не існує об’єктивних причин для того, щоби створювати окремий дисциплінарний орган для п’ятдесяти чи ста прокурорів САП у складі 6 осіб у той час, як вже існує КДКП як дисциплінарний орган для понад десяти тисяч прокурорів у складі 11 осіб. Тим більше викликає занепокоєння парна кількість членів Спеціалізованої дисциплінарної комісії, адже рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні Комісії проголосувала більшість членів Комісії від її загального складу. При такому порядку розв’язання ситуації, в якій голоси поділились порівну, немає (це міг би робити голова Комісії, проте при кворумі у чотири члени він може бути відсутній на засіданні). 

Крім того, прокурори САП призначаються за спеціальною процедурою, яка гарантує добір винятково доброчесних і високопрофесійних прокурорів. Тому інституційно, організаційно та фінансово важко обґрунтувати необхідність створення Спеціалізованої дисциплінарної комісії поряд із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

11. У пункті 1-1 частини першої ст. 69 Закону пропонується надати право зборам прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури делегувати трьох прокурорів САП делегатами на всеукраїнську конференцію прокурорів.

Водночас подальша діяльність органів прокурорського самоврядування – Всеукраїнської конференції прокурорів та Ради прокурорів – майже не поширюється на діяльність САП. Запропонована широка автономія САП не поширює ні кадрові повноваження Ради прокурорів (лише в частині висловлення пропозицій до членів конкурсної комісії з обрання керівника САП, яких призначає Генеральний прокурор), ні вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури як питань організаційного забезпечення прокуратури, ні інші питання, віднесені до реалізації функцій прокурорського самоврядування. Те саме стосується й органу, що забезпечує діяльність прокуратури – КДКП, з юрисдикції якого САП виключається на користь Спеціалізованої дисциплінарної комісії, порядок формування якої також не передбачає залучення органів прокурорського самоврядування.

Відтак недоцільним є виокремлення зборів прокурорів САП як окремої ланки делегування кандидатів. Доцільно лишити чинну редакцію статті 69 Закону, яка у разі утворення САП як юридичної особи на правах обласної прокуратури з відповідними гарантіями автономії передбачатиме реалізацію цього такого без збільшення кількості делегатів конференції.

До того ж включення десятого члена до складу Ради прокурорів (зміни до статті 71 Закону) створює проблему однакової кількості голосів при ухваленні рішення, порядку вирішення якої немає. Чинна редакція передбачає непарний склад Ради прокурорів саме з метою запобігання цієї ситуації. Відтак необхідно або збільшувати кількість членів САП до двох або передбачити порядок розв’язання проблеми рішення з однаковою кількістю голосів (порівну).

Висновки:

1. Законопроєкт 8402 відповідає Конституції України. Запропоновані ним зміни певною мірою загострюють проблему забезпечення єдності системи прокуратури, тож мають узгоджуватися з державною політикою щодо подальшого реформування органів прокуратури. Проте, ця проблема може бути врегульована на рівні звичайного закону і не вимагає конституційного регулювання.

2. Окремий, винесений за межі законодавчої, виконавчої та судової влади інститут прокуратури, є радянською спадщиною. Тому при проведенні комплексної конституційної реформи після військової перемоги України прокуратура України має бути включена в систему Міністерства юстиції України.

3. Законопроєкт 8402 містить низку вад змістовного характеру.

Висновок підготували експерти Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк, Юлія Кириченко та Євген Крапивін.