Політичний аналіз подій 4 – 12 травня 2020 року
Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.
У рубриці “Щотижневий політичний аналіз” подана вся щотижнева аналітика, здійснювана Центром політико-правових реформ.
Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.
Проект ЄС “Право-Justice” рейтингував програми для проведення відеоконференцій у судочинстві
Подія
12 травня проект ЄС “Право-Justice” опублікував дослідження “Порівняльний аналіз систем проведення відеоконференцій”, де здійснено оцінку чотирьох систем – EasyCon, Zoom, Skype Meet Now, Cisco Webex, які використовуються або можуть використовуватися для проведення судових засідань у режимі відеоконференції за участю сторін за межами приміщення суду.
За результатами тестувань найбільшу кількість балів отримали системи Cisco Webex (35 балів з 39) та Zoom (33 бали). Системи Skype та EasyCon були оцінені істотно нижче (22 та 16 балів відповідно). EasyСon названа неконкурентним продуктом, неготовим до промислового впровадження. Натомість інші системи були рекомендовані до використання в короткостроковій перспективі.
На підставі аналізу автори дослідження дійшли висновку, що: “у короткостроковій перспективі для швидкого забезпечення віддаленого доступу до правосуддя доцільно використовувати наявні безкоштовні рішення: Zoom fee [імовірно, Free – ЦППР], Skype, Google meet або Webex free із застереженнями, висловленими експертами в аналізі вище”.
Оцінка ЦППР
Таке дослідження дуже важливе в умовах, коли судді отримали можливість самостійно обирати програмні продукти для проведення засідань у режимі відеоконференції під час карантину. Воно є гарним орієнтиром для зважування переваг і недоліків кожної із систем, зокрема з погляду технічних можливостей та вимог, встановлених законом.
Водночас експерти ЦППР пропонують ураховувати такі додаткові аспекти:
- Автори дослідження рекомендують з-поміж інших систем використовувати Skype, хоча, як зазначено в самому дослідженні, ця система не дає змогу проводити онлайн-трансляцію судового засідання. Проте онлайн-трансляція судового процесу, якщо сторони беруть участь у ньому віддалено, є прямою вимогою закону (ч. 4 ст. 11 Закону “Про судоустрій і статус суддів” та відповідні положення процесуальних кодексів).
Крім того, виходячи з дослідження, будь-хто за посиланням може підключитися до відеоконференції та повноцінно брати в ній участь, а суд позбавлений можливості модерувати її (вимкнути звук такого учасника або видалити його з конференції). На практиці це може призвести до того, що головуючий суддя не зможе повноцінно керувати ходом судового засідання, а долучені особи зможуть зірвати судове засідання без жодних негативних наслідків для себе.
За таких умов ця система не мала б бути рекомендована до використання.
- Автори дослідження серед інших рекомендують судам використовувати систему Google Meet, хоча будь-яких результатів аналізу / тестування цієї системи в тексті дослідження не наведено. Інший сервіс від Google Hangout (імовірно, йдеться про Hangouts) автори дослідження відкинули через те, що “функціональність проведення відеоконференцій є на дуже початковому рівні або наявні критичні обмеження”.
- У дослідженні проводиться аналіз системи Cisco Webex, тестування якої показало найкращі результати. Як свідчить аналіз, вказана система оптимальна для використання її в судових засіданнях порівняно з іншими об’єктами аналізу. До речі, у Бразилії компанія Cisco Brazil безкоштовно надала відповідний сервіс для потреб судів, Webex використовують суди Аргентини.
Проте в дослідженні не пояснено, чому саме цю систему включено до порівняння. Вона наразі єдина з досліджених систем ще не використовувалася українськими судами (принаймні про це свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень).
При цьому не включені до дослідження інші подібні системи, які використовуються в судах інших країн. Наприклад, система PEXIP VMR, яку використовують в Ірландії, що дає можливість підключатися за допомогою різних програм відеоконференцзв’язку, або Vidyo, яка надає організаціям тимчасову безкоштовну ліцензію і використовується в індійських судах, система BlueJeans тощо.
Уряд вчергове пропонує узгодити закон про судоустрій з антикорупційним законодавством, але можуть бути «побічні» негативні наслідки
Подія
7 травня Кабінет Міністрів України подав до Парламенту законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з ухваленням Закону України «Про запобігання корупції». Законопроект такого ж змісту вносив до Парламенту в січні 2020 року попередній уряд О. Гончарука, проте через його відставку законопроект був відкликаний.
Серед іншого законопроект передбачає, що кандидати в члени ВККС та на посаду судді будуть повідомляти керівництву ВККС, відповідного суду про близьких осіб, які працюють у цьому органі, що мало б запобігати роботі таких осіб у підпорядкуванні.
Також запропоновано виключити з підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зволікання з поданням електронної декларації та повідомлення в ній недостовірних відомостей. Натомість залишатиметься можливість притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності лише після його покарання за такі дії в межах справи про адміністративне правопорушення.
Порівняно із проектом уряду О. Гончарука у внесеному законопроекті відсутні положення про неможливість включення до списку присяжних осіб, які вважаються такими, що піддані адміністративному стягненню у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов’язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування за вчинення адміністративного правопорушення. Натомість запропоновано встановити неможливість обрання присяжними осіб, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Оцінка ЦППР
Приведення у відповідність до Закону «Про запобігання корупції» понятійного апарату Закону “Про судоустрій і статус суддів» та порядку проведення спеціальної перевірки не викликає істотних застережень.
Щодо зменшення підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, то є ризик уникнення суддями відповідальності за неподання або несвоєчасне подання електронної декларації та зазначення в електронній декларації завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей, визначених законом.
За різних умов (розмір розбіжності задекларованих даних від достовірних тощо) такі діяння містять ознаки адміністративного правопорушення або злочину.
Проте якщо суддя вчинив злочин і обвинувальний вирок щодо нього набрав законної сили, то це не може бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки має наслідком припинення його повноважень (п. 5 ч. 7 ст. 126 Конституції України).
Тобто притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності можна буде лише тоді, коли суд визнає його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Утім, на практиці це може призвести до повного уникнення суддею навіть дисциплінарної відповідальності. Розглядаючи такі категорії справ про адміністративні правопорушення, суди часто закривають провадження внаслідок порушень процедури складання протоколу, закінчення строків притягнення до відповідальності, інколи – внаслідок малозначності діяння. Часом це може бути наслідком кругової поруки.
На думку експертів ЦППР, притягнення судді до дисциплінарної і адміністративної відповідальності є незалежними одна від одної видами процедур, мають різні завдання, суб’єктний склад і наслідки (стягнення). А тому краще утриматися від звуження підстав дисциплінарної відповідальності судді, відмовившись від вилучення п. 9, 10 з ч. 1 ст. 106 Закону “Про судоустрій і статус суддів”, які передбачають притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання обов’язків щодо подання електронної декларації.
Закон не має зворотної дії в часі
Подія
28 квітня Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності рекомендував ухвалити за основу законопроект №3133. Цим законопроектом, зокрема, передбачено, що:
а) Директор Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) звільняється з посади в разі не тільки набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно нього, а й набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією (зміни до статті 6 Закону «Про Національне антикорупційне бюро України»);
б) Директор НАБУ та працівники деяких інших органів правопорядку, щодо яких станом на день набрання чинності цим Законом набрало законної сили рішення суду про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією та внесено відомості до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, підлягають негайному звільненню із займаних посад посадовими особами, уповноваженими на їх звільнення відповідно до законів України (пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту №3133).
Цим подіям передувало рішення Рівненського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року щодо залишення чинним рішення Сарненського суду Рівненської області, який у вересні 2019 року визнав директора НАБУ Артема Ситника винним в адміністративному правопорушенні, пов’язаному з корупцією, та присудив штраф 3400 грн.
Оцінка ЦППР
Як відомо, деякі політичні сили мають плани шляхом ухвалення цього законопроекту як закону звільнити з посади чинного директора НАБУ Артема Ситника.
Проте відповідно до статті 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
У цьому випадку не стоїть питання про пом’якшення або скасування відповідальності особи. Тому закон у разі його ухвалення не зможе діяти ретроактивно.
У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
Набрання законної сили рішенням суду про притягнення до адміністративної відповідальності Артема Ситника за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, та внесення відомостей про це до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, якраз і є такими юридичними фактами, про які згадується в згаданому Рішенні КСУ.
У рішенні у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що «право на справедливий судовий розгляд судом, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули до Конвенції, яка у відповідній частині свідчить, що принцип верховенства права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової визначеності».
У цьому зв’язку варто також згадати Доповідь «Верховенство права», яка схвалена Венеційською Комісією 25–26 березня 2011 року: «Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб’єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права – тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]».
Виходячи із зазначеного, положення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту №3133 видається неконституційним і неправовим.