preloader

Що вас цікавить?

Політичний аналіз подій 12 – 18 травня 2020 року

18.05.2020

Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

У рубриці “Щотижневий політичний аналіз” подана вся щотижнева аналітика, здійснювана Центром політико-правових реформ.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.




Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект № 2679 у сфері адмінпослуг, але він потребує доопрацювання


Подія

13 травня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні депутатський законопроект за реєстраційним номером 2679, що пропонує низку новел у сфері надання адміністративних послуг загалом та в організації діяльності центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) зокрема.

Так, законопроект передбачає: більшу гнучкість органів місцевого самоврядування (ОМС) у механізмах інтеграції та надання адміністративних послуг у ЦНАП; ліквідацію ЦНАП, утворених при райдержадміністраціях (чи точніше їх трансформацію у ЦНАП ОМС); раціоналізацію вимог до посадових осіб ОМС для роботи з відомостями Державного земельного кадастру; спрямованість на максимальну інтеграцію адміністративних послуг у ЦНАП тощо.

Оцінка ЦППР

У законопроекті багато позитивних новел, зокрема тих, що вказані вище, а тому ЦППР підтримує ухвалення законопроекту за основу. Водночас, на нашу думку, він містить і суттєві недоліки, що не дозволяють його ухвалення в другому читанні та в цілому без суттєвого доопрацювання. Зокрема:

1. Законопроектом покладається обов’язок утворення ЦНАП на кожну територіальну громаду, де кількість населення становить від трьох тисяч мешканців. На наш погляд, доцільність обов’язкового створення ЦНАП у невеликих громадах є сумнівною. По-перше, створення належного ЦНАП потребує видатків на інфраструктуру (безбар’єрне відкрите приміщення, меблі, обладнання, програмне забезпечення тощо). І без фінансового забезпечення такого обов’язку ОМС виконання Закону буде під загрозою. По-друге, якщо і вводити такий обов’язок, то його варто поширити або на більші територіальні громади (наприклад, від 20 тисяч мешканців). По-третє, цей обов’язок має бути узгоджений у часовому вимірі з бюджетним плануванням або принаймні із завершенням процесу утворення ОТГ.

2. Покладання обов’язку на органи місцевого самоврядування з утворення ЦНАП у тримісячний термін з дня набрання чинності Законом. Така вимога не враховує фінансової та інституційної спроможності територіальних громад, а також часу, що потрібен для утворення належного ЦНАП. За експертним досвідом такий період становить до 12 місяців. Відповідно, з’являються ризики ігнорування або ж суто формального виконання вимог Закону. Тому пропонуємо встановити триваліший період для утворення ЦНАП, наприклад, до раніше декларованого часу ліквідації райдержадміністрацій – 1 березня 2021 року.

3. Перелік адміністративних послуг для кожного ЦНАП узалежнено від території, яку він обслуговує. Так, пропонується, що в ЦНАП надаватимуться послуги ОМС, який його утворив, а також послуги, які надаються територіальними органами ЦОВВ, інших органів на території обслуговування ЦНАП. З одного боку, ця норма може бути позитивною для міст обласного значення та райцентрів. З іншого боку, є ризики, що виникнуть суттєві диспропорції у формуванні переліку послуг у різних ЦНАП. Адже мережа територіальних органів ЦОВВ є доволі обмеженою, і розміщуються вони, як правило, лише в більших населених пунктах (переважно до рівня районного центру). Акцент має бути зроблений на обов’язкову наявність у кожному ЦНАП найпопулярніших (базових) адміністративних послуг.

Також при доопрацюванні законопроекту до другого читання варто звернути увагу на питання обов’язку ОМС створювати мережу територіальних підрозділів ЦНАП та/або віддалених робочих місць відповідно до встановлених Урядом критеріїв.



Парламент ухвалив у першому читанні законопроекти з окремих питань судоустрою


Подія

13 травня на позачерговому засіданні Парламенту в першому читанні ухвалено законопроекти № 2823 (“Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо відрядження суддів в порядку тимчасового переведення судді до іншого суду”) та № 3383 (“Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”), який експерти ЦППР уже аналізували 21-27 квітня 2020 року.

Законопроект № 2823 передбачає надання Вищій раді правосуддя (далі – ВРП) права продовжувати строк відрядження судді (не більше, ніж на один рік) за зверненням голови суду та заяви судді без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС).

Оцінка ЦППР

Відрядження – це спосіб тимчасового переведення судді для здійснення правосуддя до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, який використовується у виключних випадках (неможливість здійснення правосуддя у відповідному суді, виявлення надмірного судового навантаження, припинення роботи суду у зв’язку з надзвичайними обставинами). Переведення здійснюється за рішенням ВРП, ухваленим на підставі подання ВККС за згодою судді. У зв’язку з розпуском ВККС у листопаді 2019 року та неможливістю сформувати її новий склад сьогодні відрядження суддів неможливе, а строки відрядження раніше переведених суддів уже закінчуються.

Законопроект № 2823 розв’язує лише проблему раніше відряджених суддів, у яких закінчується строк переведення, але не проблему повної неможливості відрядження суддів. На думку експертів ЦППР, слід передбачити альтернативний механізм здійснення відрядження судді, якщо ВККС не сформована в повноважному складі. У цьому випадку ВРП доцільно наділити також повноваженням ухвалювати рішення про відрядження судді за заявою судді і за зверненням голови суду, а за відсутності суддів у суді – Голови Державної судової адміністрації України.

Крім того, законопроект передбачає право ВРП достроково припиняти відрядження. Наразі таке повноваження законами “Про судоустрій і статус суддів” та “Про Вищу раду правосуддя” прямо не передбачене (хоча згадка про нього є в рішенні ВРП про порядок відрядження). Зважаючи на те, що в законі чітко не визначені підстав, за яких ВРП може припинити відрядження судді (а отже, і гарантій захисту суддів від зловживань цим повноваженням), це може призвести до порушення гарантій незалежності суддів. Тому доцільно передбачити, що припинення відрядження може відбутися лише за заявою судді.

З огляду на викладене, вважаємо що законопроект № 2823 потребує доопрацювання до другого читання.