Щотижневий аналіз 23 – 29 червня 2026 року

Умови воєнного стану не скасовують повагу до прав людини. Навіть тимчасово

Подія

Другий сенат Конституційного Суду України (КСУ) 24 червня 2026 року ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою Гнезділова Сергія Олексійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 8 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.

Гнезділов С.О. як суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до КСУ з клопотанням визнати неконституційним положення, зокрема, частини 8 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (КПК). Згідно з нею (у редакції Закону від 1 грудня 2022 року), «під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України (КК), застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті» (йдеться про запобіжний захід у виді тримання під вартою).

Частину 8 статті 176 КПК визнано КСУ такою, що не відповідає Конституції України; вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення.

Позиція ЦППР

19 червня 2024 р. Рішенням у справі за конституційними скаргами Бичкова Сергія Андрійовича, Бая Анатолія Анатолійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 6 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України № 7-р(II)/2024 КСУ визнав такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частину 6 ст. 176 КПК, згідно з якою «під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114^-2, 258-258^-6, 260, 261, 437-442 КК, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті» [тримання під вартою].

Обґрунтовуючи пропорційність запроваджених законодавцем обмежень, КСУ зазначив про захист національних інтересів України, захист української державності як правомірну мету, про необхідність особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.

КСУ, перевіривши тоді частину 6 ст. 176 КПК на відповідність вимозі домірності, визнав конституційним її положення, що передбачає обмеження у виді застосування запобіжного заходу виключно у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні певного переліку злочинів, з урахуванням сукупності п’яти обставин, а саме того, що запроваджене законодавцем обмеження:

1) має тимчасовий характер, оскільки може бути застосоване лише під час дії воєнного стану;

2) є пропорційним, оскільки спрямоване на досягнення правомірної мети – посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України, і відповідає визначеним законом завданням кримінального провадження;

3) є особливим, оскільки може застосовуватися лише до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану. Їхня надзвичайна небезпечність може бути поясненою цінністю об’єкта, на який здійснюється посягання – не просто національна безпека України, а самі її основи, не просто громадська безпека, а безпека від тероризму, не просто міжнародний правопорядок, а власне мир, безпека людства та міжнародний правопорядок у тій його частині, яку підривають найбільш серйозні міжнародні злочини;

4) може застосовуватися виключно за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу;

5) може застосовуватися до будь-яких осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні зазначених злочинів.

Водночас, у Рішенні в справі за конституційними скаргами Ковтун Марини Анатоліївни, Савченко Надії Вікторівни, Костоглодова Ігоря Дмитровича, Чорнобука Валерія Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини 5 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України від 25 червня 2019 р. № 7-р/2019 КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 5 ст. 176 КПК.

Цим положенням, пізніше скасованим Верховною Радою України, було передбачено, що «запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–114-1, 258–258-5, 260, 261 КК».

КСУ погодився з авторами скарг, що цей підхід є дискримінаційним, оскільки ставить осіб, щодо яких обирається запобіжний захід, у нерівні умови порівняно з тими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні інших злочинів аналогічного ступеня тяжкості.

КСУ погодився з ними. Частину 5 ст. 176 було виключено з КПК на підставі Закону № 2531-IX від 16.08.2022.

Проте, цю ж ідею було знову реалізовано шляхом прийняття Закону  № 2198-IX від 14.04.2022, згідно з яким ст. 176 КПК доповнено новою частиною 6 аналогічного змісту. Відповідно до неї (в редакції станом на 17 червня 2025 року) під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–114-2, 258–258-6, 260, 261, 437-442-1 КК, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На відміну від обмеження, передбаченого частиною 6 ст. 176 КПК, обмеження, передбачене частиною 8 ст. 176 КПК, хоча і є тимчасовим, але:

1) є непропорційним, оскільки, як визначив КСУ у Рішенні від 25 червня 2019 р. № 7-р/2019, «в оспорюваній нормі обґрунтовується необхідність тримання під вартою тяжкістю злочину, що не забезпечує балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та правом особи на свободу та особисту недоторканність»;

2) є дискримінаційним, оскільки ставить осіб, щодо яких обирається такий запобіжний захід, у нерівні умови порівняно з тими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні: а) інших злочинів аналогічного ступеня тяжкості і навіть б) більш тяжких злочинів;

3) може застосовуватися без врахування ризиків, визначених статтею 177 Кодексу;

4) може застосовуватися лише до окремих, визначених категорій осіб, оскільки суб’єктами злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК, є виключно військовослужбовці;

5) допускає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення, що порушує принцип верховенства права.

Водночас викликає нерозуміння систематична практика КСУ щодо відстрочування визнання неконституційними положень законів, які не стосуються позитивних прав громадян. Такі фундаментальні права людини як право на життя, право на гідність, право на свободу і особисту недоторканність не залежать від держави. Тому держава не може вигадувати строків для відновлення дії порушених законодавцем фундаментальних прав.

Рішення КСУ у подібних справах мають набирати чинності з дня їх ухвалення.

ОЕСР оцінила доброчесність судової влади в Україні

Подія

22 червня Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) презентувала результати оцінювання України в межах дослідження “Огляд антикорупції та доброчесності за 2026 рік”. Дослідження охоплює 6 сфер, за якими оцінюється відповідність як нормативної бази, так і практики її впровадження стандартам, визначеним в Індикаторах публічної доброчесності. 

За показником “Доброчесність судової влади” нормативна база України була оцінена як така, що на 97% відповідає стандартам, а практика впровадження – на 92%, що істотно вище за середні показники серед країн-членів ОЕСР (66% і 45% відповідно). Показник включає наступні критерії:

• нормативно-правова база щодо доброчесності суддів, який охоплює наявність (та в окремих випадках якість) нормативного регулювання кадрових процедур в судовій системі (відбір, підвищення, переведення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення), фінансування судової системи, розподілу судових справ, етичних стандартів, конфлікту інтересів, майнових декларацій та ін.;
• заходи щодо боротьби з корупцією та забезпечення доброчесності суддів на практиці, який охоплює: публічність інформації про суддівські вакансії, етичні стандарти; проведення відбору суддів незалежним органом; наявність консультативного органу з питань етики всередині судової системи; фінансування судової системи відповідно до затвердженого фінансового плану; рівень подання та перевірки майнових декларацій; врегулювання конфлікту інтересів; наявність спеціалізованих навчань для суддів щодо заходів забезпечення доброчесності та запобігання корупції; наявність електронних систем для управління та відстеження скарг, корупційних справ та ін.;
• публічна доступність даних, зокрема, про кількість судових справ, оприлюднення рішень адміністративних та кримінальних судів, майнових декларацій;
• захист на практиці викривачів корупції у системі правосуддя (наявність порталу про права викривачів та процедури повідомлення про порушення, внутрішніх каналів повідомлення про порушення у судах всіх інстанцій, проходження обов’язкового навчання співробітниками, які працюють з викривачами, щодо конфіденційності та ін.);
• рівень подання майнових декларацій суддями;
• суддівські вакансії;
• частка “тимчасових” суддів.

Серед недоліків, які негативно вплинули на оцінку, ОЕСР виокремила: відсутність чітких критеріїв відбору кандидатів на посади голів судів; відсутність обов’язкового навчання співробітників судів, які розглядають повідомлення викривачів корупції; дефіцит фінансування судової влади.

Оцінка експертів ЦППР

Результати оцінювання ОЕСР є свідченням значного прогресу, якого досягла Україна протягом останніх десяти років у розбудові системи суддівської доброчесності. Водночас, зважаючи на методологію та фокус оцінювання, не слід використовувати ці результати як аргумент, що в контексті доброчесності суддів вже зроблено достатньо і не потрібно робити нових кроків для посилення незалежності та підзвітності суддів, а також підвищення ефективності антикорупційних заходів у сфері правосуддя. Наприклад, дослідження не охоплює питання ефективності інструментів своєчасного виявлення зловживань та порушень, допущених суддями, дієвості системи дисциплінарної відповідальності, якості процедур перевірки майнових декларацій, дотримання та застосування на практиці стандартів доброчесності суддів.

Крім того, в звіті за 2025 рік щодо стану виконання рекомендацій за результатами V раунду моніторингу (Стамбульський план дій щодо боротьби з корупцією) ОЕСР звернула увагу на необхідність нормативного регулювання та імплементації на практиці чітких критеріїв та методології оцінювання доброчесності і професійної етики кандидатів та суддів, пришвидшення завершення кваліфікаційного оцінювання суддів та призначення суддів на вакантні посади із забезпеченням дотримання належної правової процедури, стандартів доброчесності та об’єктивності оцінювання; забезпечення участі органів судової влади у парламентських дискусіях щодо бюджету; уточнення підстав для відмови у внесенні Вищою радою правосуддя подань про призначення на посаду судді; забезпечення належного мотивування рішень Ради; конкретизації підстав дисциплінарної відповідальності суддів.