Що вас цікавить?

§ 2. Європейське і міжнародне інформаційне право

13.01.2004
Публічна адміністрація /
Публічна інформація

З книги “Інформаційне право” від Др. Міхаеля Кльопфера, Професора в Університеті ім. Гумбольдта м. Берлін із співробітництвом Др. Андреаса Нойна, Адвоката в м. Берлін (Видавництво Бек, Мюнхен 2002).


§ 2. Європейське і міжнародне інформаційне право

А. Європейський союз[1]

І. Загальне 

1          Загальний розвиток інформаційної галузі, особливо дигіталізація інформаційної техніки і лібералізація ринків комунікацій (див. попереду § 1 номер поля 5 та наступні; 16 та наступні) ставили і ставлять не тільки німецького законодавця, але також і ще більше право Європейського союзу та право Співтовариства перед новими викликами, а рух байтів і сигналів новин (тобто інформації в її синтаксичному вираженні; див. попереду § 1 номер поля 53) не зупиняється перед державними кордонами. Тому існують міжнародні і європейські масштаби інформаційного суспільства.

2          Але з урахуванням інформації і комунікації в їх семантичному і прагматичному вираженні (див. попереду § 1 номер поля 54 та наступний) з іншого боку існують ускладнення у вигляді мовних бар’єрів. До сьогоднішнього дня відсутні дійсно масові європейські мас-медіа,[2] хоча спроб в цьому напрямку було достатньо. Відповідь на питання: „Чи існує європейська публічність?”,[3] ще не може бути надана в позитивній формі, у всякому разі не беззастережно. Демократичне формування думки в Європі в найближчий час використовуватиме національні мас-медіа, але їх інформаційні послуги з урахуванням загальноєвропейських і в рамках Союзу інтересів знаходяться в сигніфікантній протилежності до їх суспільного і економічно-політичного значення.[4]

1. Основоположні попередні дії

3          ЄС і передусім його основа Європейське співтовариство, але також і поліцейське співробітництво і співробітництво в галузі юстиції, швидко зрозуміли необхідність в інформаційно-політичній і інформаційно-правовій діяльності на європейському рівні, хоча і після певної фази дуже обережного обмірковування і емпіричного визначення основ[5]урахуванням принципу субсидіарності, ст. 5 (колишня ст. 3b) Договору ЄС; ст. 23 абз. 1 ОЗ). Розпочалася широка гармонізація всього регулювання і інструментарію. Виходячи з цього треба зазначити, що у зв’язку з відсутністю відповідних компетенцій у Європейського співтовариства і ЄС галузь кримінального права залишається виключеною з цих процесів гармонізації; тому намагання боротьби із злочинністю в Інтернеті (передусім розпалюванням національної ворожнечі і дитяча порнографія) відбуваються в першу чергу на міжнародно-правовому рівні (див. далі номер поля 44).[6]

4          Метою згаданої вище гармонізації є створення відповідних політичних рамок на рівні Співтовариства для інформаційного суспільства, які використовують швидкий розвиток техніки і лібералізацію ринків без втрати уваги до їх негативних наслідків для інших галузей політики. Таким чином принципова перевага права Європейського співтовариства/Європейського союзу над правом країн-членів вирішально і обмежувально вплинула на свободу маневрів для правотворчості країн-членів майже у всіх референтних галузях інформаційного права в його вузькому і широкому розумінні (див. попереду § 1 номер поля 76 та наступні), передусім в секторі телекомунікацій, хоча це не виключає зворотного процесу (вплив на право Співтовариства з боку здійснених до цього національних самостійних дій в галузі законодавства).

5          У 1996 році Рада прийняла чотирирічну Програму Європейського союзу „Info 2000” із часом дії до 31. 12. 1999 року. При цьому Союз переслідував наступні цілі: 

  • створення прийнятного поля для розвитку індустрії мультімедійних змістів в Європі,
  • формування попиту на мультімедійні змісти і їх використання,
  • підтримка професійного, соціального і культурного розвитку громадян Європи,
  • підтримка обміну знаннями між користувачами і оферентами мультімедійних виробів і інфраструктури знань.[7]

6          Наступницею ”Іnfo 2000“ стала, під час головування Португалії в Раді, Програма eEurope – інформаційне суспільство для всіх”.[8] „eEurope“, яка містить чітке зміщення акцентів, повинна завдяки чітко визначеним, структурованим за часом цілям досягнути не пізніше 2003 року найбільш амбітних результатів, в першу чергу: 

  • кожний громадянин, кожне домашнє господарство і кожна школа, кожне підприємство і кожний орган управління повинен бути залучений до цифрової (дигітальної) сучасності і мережі,
  • створити цифрову (дигітальну) „повнолітню Європу” із підприємницькою культурою, яка є готовою фінансувати і розвивати нові ідеї та
  • забезпечити, щоб загальний процес, який охоплюватиме всі прошарки населення, отримав довіру споживачів і посилив соціальну єдність.[9]

7          До цього додається План дій Співтовариства на декілька років (до 2002) „з метою підтримки безпечного використання Інтернету завдяки боротьбі з нелегальними і шкідливими змістами в глобальних мережах”,[10] а також прийнята ще у 1996 році Програма підтримки мовного розмаїття Співтовариства в інформаційному суспільстві.[11] В якості складових частин Плану дій треба також назвати прийняту Радою у грудні 2000 року Програму „eContent” для підтримки цифрових (дигітальних) змістів мережі,[12] а також ініціативу „GoDigital“ для підтримки електронного комерційного обігу між малими і середніми підприємствами (МСП).[13]  

2. Інституційні питання

8          Вже на засіданні Ради в Корфу (24/25. 6. 1994) було прийнято рішення про створення Ради „Інформаційне суспільство” як постійної координуючої установи на рівні Ради міністрів. З часів обрання у 1999 році Комісії на чолі з Президентом Романо Проді відповідні галузі діяльності в основному знаходяться в компетенції відповідальності Генеральної дирекції „Інформаційне суспільство” під керівництвом фінського комісара Е. Лііканен.[14] Генеральну дирекцію консультує коло експертів „Форум інформаційне суспільство”. Звісно, що правові питання інформаційного суспільства зачіпають також і галузі діяльності багатьох інших генеральних дирекцій (Внутрішній ринок, Конкуренція тощо).

9          В рамках Програми дій стосовно інформаційного суспільства був створений Information Society Office (ISPO) в Брюсселі.[15] З недавнього часу ЄС приймає також участь і в Європейській Аудіовізуальній Інформаційній Установі.[16]

ІІ. Первинне європейське право Співтовариства

1. Гарантії основних прав, з урахуванням інформації і комунікації

10            Первинне європейське право Співтовариства (якщо під цим розуміти тільки Договір про Європейський союз (ДЄС) і договори про створення Європейського співтовариства)[17] як і до цього часу не містить власного каталогу основних прав, який, наприклад, передбачав би гарантії, що стосуються інформації. Хоча з прийняттям “Хартії основних прав Європейського союзу”[18] на Європейській Раді в Ніцці (7./8. 12. 2000) був зроблений основоположний крок в цьому напрямку. Хартія основних прав діє у відносинах громадянина з органами і установами Союзу і, якщо вони виключно застосовують право Союзу, також і у відносинах з країнами-членами (ст. 51 абз. 1). Але на її основі (оскільки вона не внесена в договори або не буде інтегрована в (майбутню) Європейську Конституцію) не існує можливості судового оскарження. Гарантованими в Хартії основними правами для кожної особи є 

  • право „на повагу її приватного і сімейного життя; її житла, а також її комунікації” (ст. 7),
  • право на захист особистих даних, які її стосуються (ст. 8 абз. 1),[19]
  • право на вільне висловлення думки, включаючи свободу висловлення думки і „свободу … на отримання і подальшу передачу … інформації і ідей” (ст. 11 абз. 1); повага до свободи і плюралізму медіа[20] закріплена окремо (ст. 11 абз. 2),
  • право на доступ до відповідних документів (із дотриманням відносин довіри і професійної і комерційної таємниці; ст. 41 абз. 2) та до документів Європейського парламенту, Ради і Комісії (ст. 42). 

11        Відповідно із ст. 52 абз. 1 Хартії обмеження гарантованих в Хартії прав і основних свобод повинні закріплюватись на законодавчому рівні і не зачіпати їх основного змісту (речення 1); такі обмеження можуть здійснюватись тільки за умов дотримання принципу адекватності, якщо вони потрібні для реалізації визнаних загальних інтересів або для захисту прав і свобод інших.

12       Поряд з цим також і в статті 6 (кол. ст. F) абз. 2 ДЄС містяться деякі цікаві положення. Вона в загальному плані формулює, що Європейський союз поважає основні права як вони гарантовані в Європейській Конвенції з прав людини (ЄКПЛ див. далі номер поля 38) і в Міжнародному Пакті громадянських і політичних прав (МПГПП; див. далі номер поля 47), а також які витікають із спільних конституційних традицій країн-членів в якості загальних принципів права Співтовариства.[21] У такий спосіб універсально визнаним є як право окремої особи на її приватну сферу, так і свобода вираження думки, свобода інформації і повідомлень в мас-медіа[22] (див. таким чином стосовно забезпечення з боку німецького конституційного права в § 3 номер поля 64 та наступні). 

2. Політики Європейського співтовариства (EG)

13       Для відповіді на питання стосовно інформаційно-правової компетенції Союзу і Співтовариства[23] треба більш детально розглянутими (відповідно із серйозним врахуванням принципів субсидіарності і адекватності (ст. 5 [кол. ст. 3b] EG)) каталоги завдань і діяльності EG в ст. 2-4 (кол. ст. 2-3а), а також окремі політики Співтовариства. Поряд з ними, за наявності вузьких передумов,[24] треба сприймати до уваги також генеральне уповноваження в ст. 308 (кол. ст. 235) EG. 

а) Внутрішній ринок: усунення перешкод для економічних основних свобод

14        Досить важливу силу руху для діяльності органів Співтовариства на шляху до європейського інформаційного суспільства уявляють собою гарантії свободи місця проживання або обрання місця знаходження (ст. 43 та наступні [кол. ст. 52 та наступні] EG) і вільного руху послуг (ст. 49 [кол. ст. 59] EG). Якщо звертати увагу на друковані вироби,[25] то звичайно також важливим є і регулювання стосовно вільного руху товарів (ст. 28 та наступні [кол. ст. 30 та наступні] EG). 

b) Режим конкуренції і допомог; наближення правових норм для спільного ринку

15       Так само важливою є конкурентна політика (ст. 81 та 82 [кол. ст. 85 та 86] EG) та режим допомог (ст. 87 та наступні [кол. ст. 92 та наступні] EG), включаючи компетенцію Співтовариства на прийняття директив для правових норм країн-членів, які безпосередньо впливають на створення і функціонування спільного (внутрішнього) ринку (ст. 94 та 95 [кол. ст. 100 та 100а] EG). Також треба звертати увагу, з урахуванням режиму конкуренції і допомог, на норму-виключення, яка міститься в ст. 86 (кол. ст. 90) абз. 2 EG для підприємств, які уповноважені країнами-членами на надання послуг що становлять загальний економічний інтерес (особливо підприємства піклування або відповідно – за французьким розумінням – Service Public). 

  • а) Приклад: публічно-правове телерадіо 

16        Наприклад діяльність телерадіо у вигляді послуги[26] підлягає як конкурентному врегулюванню, так і режиму допомог[27] відповідно з правом EG. Але тепер підписаний в Амстердамі Протокол до Договору про EG[28] „стосовно публічно-правового телерадіо в країнах-членах (з урахуванням його зв’язку з соціальними і культурними потребами будь-якого суспільства і необхідністю в демократичному плюралізмі) визнає фінансування публічно-правового телерадіо в рамках переданих йому країнами-членами завдань таким, що принципово відповідає торгівельним і конкурентним умовам Співтовариства (див. також виключні положення для підприємств, яким довірені послуги що становлять загальний економічний інтерес – ст. 86 [кол. ст. 90] абз. 2 EG; стосовно допомоги на культуру – ст. 87 [кол. ст. 92] абз. 3 п. d EG[29]). До цього часу дивно мало уваги в цьому зв’язку приділялось прийнятій також в Амстердамі новій статті 16 EG.[30] Відповідно з нею Співтовариство і країни-члени повинні турбуватись про те, щоб функціональні умови для послуг загального економічного інтересу були визначені таким чином, що могли б відповідати їх завданням. 

  • b) Гармонізація завдяки правовому визначенню правил  

17       В їх директивах щодо приведення у відповідність правових норм стосовно спільного ринку органи Співтовариства намагаються на основі ст. 95 (кол. ст. 100а) абз. 3 EG досягти високого рівня захисту також і в галузях безпеки і захисту споживачів і враховують при цьому актуальний стан науки. Наприклад переважно на колишню ст. 100а EG спирається Директива EG про захист даних (див. далі § 8 номер поля 12). 

сс) Гармонізація завдяки технічному врегулюванню 

18        Важливий внесок в гармонізацію вносять стандартизація і унормування на всіх залучених рівнях, як це підкреслює Комісія в її повідомленні „Унормування і глобальне інформаційне суспільство: європейські намітки”.[31] Тобто йдеться не тільки про створення правового, але також і технічного регулювання для європейського інформаційного суспільства з метою досягнення „когерентної європейської системи нормування”.[32] В якості офіційних організацій унормування на європейському рівні діють 

  • Comite Europeen de Normalisation (CEN),
  • Comite Europeen de Normalisation Electrotechnique (CENELEC) та
  • European Telecommunications Standards Institute (ETSI; див. відповідно ще більш змістовно в § 4 номер поля 106 та наступні). 

с) Захист споживачів

19        Відповідно із ст. 153 (кол. ст. 129а) EG Співтовариство при визначенні і реалізації політик і заходів (поряд з іншим для гармонізації внутрішнього ринку; див. попереду номер поля 14 та наступні) робить внесок у захист безпеки і економічних інтересів споживачів, а також до їх права на інформацію.        

         d) Транс’європейські телекомунікаційні мережі 

20       Як вже згадувалось (див. попереду номер поля 4), Співтовариство відповідно із ст. 154 – 156 (кол. ст. 129b – 129d) EG робить внесок у створення і розвиток транс-європейських мереж, передусім в галузі телекомунікації (TEN-Telecom). Переважною метою є створення єдності і „інтеропераційності” мереж окремих держав, а також доступ до них (ст. 154 [кол. ст. 129b] абз. 2 EG). У випадку необхідності це відбувається через гармонізацію технічних норм (ст. 155 [кол. ст. 129с] абз. 1 речення 1 EG). Відповідно із рішенням Європейського парламенту  і Ради (Euro-) ISDN буде розвиватись і розширятись до рівня транс-європейської мережі.[33] Треба також послатись на IDA-програму, яка повинна призвести до зведення в єдину мережу публічних установ країн-членів між собою та відповідно з органами Співтовариства.[34] Для підтримки цих планів і для забезпечення „інтеропераційності” Співтовариство може також прийняти рішення про співробітництво з третіми країнами (ст. 155 [кол. ст. 129с] абз. 3 EG). З іншого боку ЄС також може обирати сепаратний шлях, як це наприклад зараз відбувається з транс-європейською сателітною навігаційною системою „Galileo“, щоб звільнитись від залежності від американської Global Position System (GPS), яка у зв’язку з її військовим використанням не є необмежено інтернаціональною.[35]


(!) Увага повний текст цього розділу та посилання на цитовані джерела доступні тільки в форматі Word.

Текст цього розділу книги у форматі Word Ви можете завантажити тут.