preloader

Що вас цікавить?

Зміни до статей 150 і 150-1 Кримінального кодексу України: вдосконалення кримінального законодавства чи «крок вперед два назад»?

24.11.2014
Кримінальна юстиція /
Кримінальне право

В даній статті проведений комплексний аналіз положень закону України від 5 липня 2011 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи».


Після майже річного обговорення та ґрунтовної переробки законопроекту № 7110 від 9 вересня 2010 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо злочинів проти життя, здоров’я, волі, честі та гідності особи)», який за цей час пройшов три читання у Верховній Раді України (далі – ВРУ), зазнав комплексного аналізу з боку фахівців Головного науково-експертного управління, Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Головного юридичного управління ВРУ, 5 липня 2011 року нарешті був прийнятий як Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи».

Зазначеним нормативно-правовим актом було впроваджено нові редакції частин перших статей 150 «Експлуатація дітей» і 150-1 «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом» Кримінального кодексу України (далі – КК України), а також доповнено статтю 150 КК України частиною третьою, яка відтепер передбачає підвищену кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою.

Комплексний аналіз положень цього закону з точки зору його впливу на майбутній процес притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за статтями 150 і 150-1 КК України, а також через призму правил законодавчої техніки побудови норм кримінального закону, нажаль, не дозволяє дійти висновку про виключно позитивний вплив запроваджених змін на процес боротьби з експлуатацію дітей і використанням малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Про позитивне

До позитивних змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи», у першу чергу, слід віднести те, що з диспозицій частин перших статей 150 і 150-1 КК України виключено вказівку на обов’язкову мету вчинення цих злочинів – мету отримання прибутку.

Правильність такого рішення пояснюється тим, що суспільна небезпечність злочину, передбаченого статтею 150 КК України, визначається не корисливим мотивом або метою отримання прибутку, а характером та інтенсивністю виконуваної дитиною роботи, з одного боку, та індивідуальним рівнем розвитку біологічних, фізіологічних та психологічних функцій її організму – з іншого. Навряд чи, слід доводити, що суспільна небезпечність використання праці дитини як підривника, сапера, пожежника, шахтаря, робітника хімічної промисловості або для виконання будь-якої іншої небезпечної для здоров’я праці визначається саме характером виконуваної роботи, а не корисливим мотивом та метою отримання прибутку. Між тим, цілком можлива ситуація, коли використання праці дитини на таких роботах вчинятиметься особою не з корисливих мотивів та мети, а для того, щоб встигнути виробити необхідну кількість продукції, виконати умови договору, зберегти авторитет на ринку даних товарів або послуг, уникнути судових позовів, свідомо несучи при цьому збитки. Очевидно, що й суспільна небезпечність злочину, передбаченого статтею 150-1 КК України, пов’язана не стільки з метою чи мотивом вчинюваного діяння, скільки з тими об’єктивними умовами, в яких відбувається використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (йдеться, в першу чергу, про час, місце та спосіб випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб і так би мовити «роль» малолітнього в цій діяльності). Зокрема, вважаємо, що з об’єктивної сторони злочин, передбачений статтею 150-1 КК України, може вчиняється як шляхом використання активної поведінки потерпілого – випрошування малолітнім за допомогою слів або жестів матеріальних цінностей у сторонніх осіб, так ішляхом демонстрації потерпілого для випрошування матеріальних цінностей безпосередньо винним(така демонстрація може супроводжуватись показом вроджених дефектів малолітнього, наслідків його хвороб, післяопераційних слідів тощо).

Існування мети отримання прибутку як обов’язкової ознаки складів злочинів, передбачених раніше чинними редакціями статей 150 і 150-1 КК України, створювало й певні складнощі у правозастосовній практиці, адже під час кримінального судочинства мало бути доведено, що використовуючи працю дитини чи використовуючи малолітню дитину для заняття жебрацтвом, винний мав на меті отримання саме прибутку, як грошової суми, що становить різницю між доходами та витратами (або мав намір отримати будь-який дохід, не несучи при цьому жодних витрат). Утім, встановлення та доведення такої мети у випадках, коли винний фактично не отримав прибутку, виявлялось досить проблематичним.

У зв’язку з цим вважаємо, що виключення з диспозицій частин перших статей 150 і 150-1 КК України вказівок на обов’язкову мету вчинення цих злочинів є цілком доречним кроком українського законодавця, адже корисливий мотив та мета отримання прибутку у складах злочинів, передбачених раніше чинними редакціями статей 150 і 150-1 КК України, по-перше, практично не впливали на ступінь та характер суспільної небезпечності описуваних діянь, а, по-друге, – їх наявність призводила до необґрунтованого звуження сфери застосування відповідних положень кримінального закону та створювала проблеми у правозастосовній практиці.

Позитивно слід оцінити й рішення парламентаріїв про заміну в диспозиції частини першої статті 150 КК України слова «дітей» словом «дитини», адже за раніше чинної редакції цієї статті виходило, ніби за частиною першою статті 150 КК України кримінальній відповідальності підлягали лише особи, котрі здійснювали експлуатацію відразу декількох дітей. Проте, такий висновок суперечив змісту частини другої статті 150 КК України, яка передбачала підвищену кримінальну відповідальність за «ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей».

Про «хибно-позитивне» або «як вирішити неіснуючу проблему?»

Чи не найбільшу користь Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» парламентарії та фахівці ВРУ вбачали у доповненні статті 150 КК України частиною третьою, яка відтепер передбачає підвищену кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою.

На перший погляд таке доповнення може видатися слушним, адже зрозуміло, що вчиненню експлуатації дітей організованою групою притаманний дещо вищий ступінь суспільної небезпечності, порівняно з вчиненням цього злочину групою осіб чи окремими особами. Проте, більш детальний аналіз розглядуваних положень дозволяє стверджувати, що таке припущення є хибним.

Недоречність внесення розглядуваних змін до статті 150 КК України пояснюється як недотриманням елементарних правил конструювання диспозицій, які описують кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочину, так і кримінологічною необґрунтованістю таких новацій.

Так, у теорії кримінального права загальновизнано, що зміст кваліфікуючої ознаки має бути узгодженим з конструкцією основного складу злочину, а також зі специфікою ознак і конструкцією інших кваліфікованих складів злочину. Зокрема диференціація кримінальної відповідальності за допомогою кваліфікуючих ознак має відбуватися не довільно, а за тим чи іншим критерієм, який знаходитиме свій вираз у системі кваліфікуючих ознак. Такі ознаки повинні: а) істотно впливати на ступінь суспільної небезпечності діяння, описуваного основним складом злочину; б) бути відносно поширеними, хоча й не характеризувати більшість злочинів цього виду; в) характеризувати вчинене чи одночасно вчинене та особу злочинця. Наприклад, якщо законодавець вбачає необхідність у диференціації кримінальної відповідальності за крадіжку залежно від розміру завданої шкоди (критерій диференціації), то й робить це системно та поступово: проста крадіжка (частина перша статті 185 КК України) → крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому (частина третя статті 185 КК України) → крадіжка, вчинена у великих розмірах (частина четверта статті 185 КК України) → крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах (частина п’ята статті 185 КК України). Не дивлячись на деякі порушення законодавчої техніки й у наведеній статті (у частині третій статті 185 КК України йдеться про шкоду потерпілому, а в четвертій і п’ятій частинах – про великі та особливо великі розміри), в цілому законодавець правильно відобразив вплив розміру завданої шкоди на юридичну оцінку скоєного та розмір покарання.

Доповнивши ж статтю 150 КК України частиною третьою, яка передбачає кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою, законодавець ніби підтвердив, що до критеріїв диференціації кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей він відносить наявність і вид співучасті у вчиненні цього злочину. За такого підходу у частині другій статті 150 КК України доречно було б передбачити кваліфікуючу ознаку «вчинена групою осіб», в частині третій – «вчинена за попередньою змовою групою осіб», а вже в частині четвертій – «вчинена організованою групою». Тоді б позиції вітчизняного законодавця була б притаманна, принаймні, елементарна логіка та системність підходу у вирішенні цього питання.

Що ж ми маємо сьогодні? Частина перша статті 150 КК України не містить конструктивних ознак щодо співучасті у вчиненні експлуатації дітей, частина друга статті 150 КК України не містить й кваліфікуючих ознак, які б стосувалися співучасті у вчиненні цього злочину, а частина третя статті 150 КК України ніби «зі стелі» вже передбачає найсуворішу кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою.

Тобто, якщо наприклад, за експлуатацію однієї дитини групою осіб за попередньою змовою, суд на свій вибір може призначити винним основне покарання або у виді арешту на строк до шести місяців, або у виді обмеження волі на строк до трьох років, то за експлуатацію цієї ж дитини організованою групою суд має призначити винним основне покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років! Ось таке «поступове» посилення кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей передбачив законодавець залежно від виду співучасті.

Однак розглядуване доповнення статті 150 КК України, дивує навіть не стільки відвертим нехтуванням правил законодавчої техніки щодо викладу законодавчого матеріалу (до цього ми вже якось звикли), скільки намаганням законодавця вдосконалити кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей не на підставі численних наукових розробок у цій царині, а за допомогою «ворожіння на кавовій гущі».

Справа в тому, що однією з визначальних вимог до вибору критерію диференціації кримінальної відповідальності та закріплення тієї чи іншої кваліфікованої ознаки є те, що ті обставини, які претендують на закріплення як кваліфікуючої ознаки мають бути відносно поширеними, хоча й не характеризувати більшість злочинів цього виду. Тобто, не можна закріплювати як кваліфікуючі ознаки ті обставини, які взагалі не притаманні конкретному виду злочину або носять одиничний характер. Для того ж, щоб ця вимога до конструювання кваліфікованих складів злочину виконувалася необхідно брати до уваги результати соціологічних (якщо йдеться про криміналізацію діяння вперше) та кримінологічних досліджень того чи іншого антисоціального явища.

Чи керувалися парламентарії такими дослідженнями при прийнятті рішення про доповнення статті 150 КК України частиною третьою нам невідомо, однак відомо, що вчинення експлуатації дітей організованою групою не є поширеним явищем в Україні. Так, вивчивши матеріали близько 60% усіх кримінальних справ, порушених за статтею 150 КК України в 2001–2011 роках (тобто за весь період чинності статті 150 КК України), ми не знайшли жодного випадку вчинення експлуатації дітей організованою групою.

У зв’язку з цим доводиться констатувати, що доповнення статті 150 КК України частиною третьою, яка передбачає значно підвищену кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою, є нічим іншим як спробою вирішити неіснуючу проблему.

Про неприпустиме

У пункті другому Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» зазначається, що «Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування».

Вважаємо, що такий підхід до визначення моменту набрання чинності законом, яким вносяться зміни до КК України (тим більше в бік посилення кримінальної відповідальності), є абсолютно неприйнятним. Правий В.О. Навроцький, котрий пише, що за таких умов презумпція знання закону перетворюється на фікцію, створюються передумови для об’єктивного інкримінування, оскільки як тоді можна говорити про усвідомлення суспільно-небезпечного характеру вчинюваного діяння? За змінами в КК України не встигають стежити не лише пересічні громадяни, працівники правозастосовних органів, але й науковці (Навроцький В. Кримінальний кодекс України 2001 р.: підсумки та перспективи // Юридичний вісник України. – 29 квітня – 5 травня 2006 р. – № 17).

Про «короткозорість» українського законодавця

Внесення лише кількох неоднозначних змін до статей 150 і 150-1 КК України дозволяє припустити, що на думку законодавця, в усьому іншому положення цих статей є прийнятними.

Утім, проведений нами аналіз цих норм дозволив виділити ще низку вад у законодавчій регламентації кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей і за використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Що стосується статті 150 КК України:

1. Слід звернути увагу на те, що зробивши слушну заміну в диспозиції частини першої статті 150 КК України слова «дітей» словом «дитини», законодавець так і не спромігся зробити відповідну заміну й у назві цієї статті.

2. Комплексний аналіз слова «експлуатація», вживаного в назві та диспозиції ст. 150 КК України, дозволив нам дійти висновку, що воно є складним і багатозначним терміном, якому в загальнотеоретичних, кримінологічних та нормативних (зокрема КК України) джерелах надаються різні за змістом і обсягом визначення. Така ситуація створює проблеми як під час тлумачення положень статті 150 КК України, так і в ході застосування приписів цієї статті на практиці. У зв’язку з цим законодавцю слід було б відмовитися від вживання терміну «експлуатація» в назві та диспозиції ст. 150 КК України та використовувати в ній загальновживані слова (наприклад, «використання праці»). До речі, в методичних рекомендаціях, підготовлених Головним юридичним управлінням Апарату ВРУ «Правила оформлення проектів законів та основи законодавчої техніки», чітко зазначено, що визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який міститься в літературній мові, спеціальних науках та чинному законодавстві, та має бути однаковим у всьому тексті закону.

3. Диспозиція чинної редакції частини першої статті 150 КК України не відображає антисоціальний зміст експлуатації дітей. Як було, так і залишається без відповіді питання про те, що ж є основним безпосереднім об’єктом цього злочину: воля, честь, гідність, моральний чи фізичний розвиток дитини, її освітній рівень, здоров’я, трудові права, право на вільний розвиток своєї особистості чи може щось інше? Якщо виходити з назви розглядуваного нормативно-правового акту, назви розділу Особливої частини КК України, в якому розміщена стаття 150 КК України (Злочини проти волі, честі та гідності особи), то виходить що саме серед цих цінностей слід шукати безпосередній об’єкт експлуатації дітей. З нашої точки зору, такою цінністю є воля дитини, а тому в статті 150 КК України доречно було б передбачити кримінальну відповідальність за злочин «Використання примусової праці дитини».

4. Використання хоч і добровільної праці дитини, однак на небезпечній для її здоров’я роботі, вочевидь, також характеризується суспільною небезпечністю, а тому законодавцю не зайвим було б поміркувати щодо можливості доповнення розділу ΙΙ Особливої частини КК України статтею, яка б передбачала кримінальну відповідальність за «Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі» (наприклад, статтею 137-1 КК України).

5. Законодавча конструкція «діти, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування», що використовується в диспозиції ст. 150 КК України, є спірною з теоретичної точки зору та важко застосовною – з практичної. Зокрема бланкетний зміст цієї конструкції створює враження ніби трудове законодавство України містить єдиний віковий ценз, з якого дозволяється працевлаштування, й саме про нього йдеться в статті 150 КК України. Насправді ж, як чинне (стаття 188 Кодексу законів про працю України), так і потенційне (стаття 20 проекту Трудового кодексу України) трудове законодавство не містить такого цензу, а за своїм змістом є системою правил щодо працевлаштування молоді, які стосуються виключно роботодавців. Суб’єктом же злочину, передбаченого статтею 150 КК України, може бути будь-яка особа. Тому більш логічним було б використання в цій статті чітко визначених сімейним законодавством термінів «дитина», «неповнолітній» та «малолітній».

6. Слід звернути увагу на те, що чим менший вік дитини, праця якої використовується, тим більшої шкоди вона (праця) їй завдає. Враховуючи ж той факт, що 44% всіх потерпілих від експлуатації є малолітніми, то було б цілком доречним диференціаціювати кримінальну відповідальності за експлуатацію дітей за віком потерпілого, шляхом уведення в частину другу статті 150 КК України кваліфікуючої ознаки «вчинені щодо малолітнього».

7. Проведеним нами кримінологічним дослідженням було встановлено, що експлуатація дітей службовими особами, з одного боку, є досить поширеним явищем (близько третини кримінальних справ за статтею 150 КК України було порушено саме щодо цієї категорії осіб), а з іншого – викликає суттєві труднощі під час правової оцінки таких дій. Для вирішення цих проблем, а також з метою врахування підвищеної суспільної небезпечності використання праці дітей, зумовленого службовим становищем особи та пов’язаного з її службовими повноваженнями, слід було б у статті 150 КК України передбачити підвищену кримінальну відповідальність за «ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища».

8. Використання неозначено-кількісного числівника «кілька» в частині другій статті 150 КК України суперечить правилам законодавчої техніки щодо точності юридичних формулювань, оскільки за загальним правилом цей числівник вживається для позначення невизначено малої кількості предметів або явищ (у межах від трьох до десяти), а у частині другій статті 150 КК України він вживається у значенні «два чи більше». Тому для позначення двох або більше потерпілих, предметів або явищ у КК України (в тому числі й у частині другій статті 150 КК України) доцільно було б вживати простий і однозначний вираз «два чи більше».

9. Під оціночним поняттям «істотна шкода для здоров’я», що вживається в ч. 2 ст. 150 КК України, розуміється середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження. Проте, на основі аналізу теоретичних джерел і матеріалів кримінальних справ нами було встановлено, що серед криміналістів немає єдиного та чіткого розуміння змісту цієї ознаки. Тому для позначення такої шкоди здоров’ю слід було б використовувати формально-визначений понятійний зворот «середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження».

10. Істотна шкода фізичному розвитку дитини (нормальному процесу становлення та зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або її нормальному морфофункціональному стану) при експлуатації дитини може бути лише похідним наслідком від істотної шкоди її здоров’ю, що передбачена в цьому ж кваліфікованому складі злочину як альтернативний наслідок. Оскільки ж законодавець передбачив обидва ці наслідки в частині другій статті 150 КК України, то зазначений похідний наслідок не впливає ні на ступінь суспільної небезпечності вчиненого, ні на його кваліфікацію. У зв’язку з цим законодавцю слід було б відмовитися від закріплення розглядуваного альтернативного наслідку в частині другій статті 150 КК України, шляхом виключення слів «фізичному розвитку».

11. Частина друга статті 150 КК України передбачає підвищену кримінальну відповідальність за експлуатацію дитини, що спричинила істотну шкоду її освітньому рівню. Проведений нами аналіз чинного законодавства, а також загальнотеоретичних джерел дозволив дійти висновку, що під освітнім рівнем людини в Україні розуміється певна кількість знань, отриманих нею у процесі навчання. Однак тоді виникає запитання, а яким же чином експлуатація дитини може спричинити істотну шкоду кількості вже отриманих нею знань? Відповідаючи на поставлене запитання зазначимо, що завдати шкоду вже наявній кількості знань дитини можна лише одним способом – шляхом порушення тих функцій її організму, що забезпечують збереження цієї інформації. Утім, експлуатація, що спричинила такі порушення (наприклад, посттравматичну амнезію), є свідченням завдання дитині тілесних ушкоджень, а тому ці дії мають кваліфікуватися як експлуатація, що спричинила істотну шкоду здоров’ю дитини. До того ж, було б абсурдно вважати, що в частині другій статті 150 КК України передбачається саме такий механізм спричинення шкоди освітньому рівню дитини. Скоріше, під понятійним зворотом «істотна шкода освітньому рівню дитини» законодавець мав на увазі шкоду не освітньому рівню дитини, а нормальному процесу її навчання, тобто процесу підвищення освітнього рівня дитини. Якщо це так, то про це й слід було зазначити в частині другій статті 150 КК України. З нашої ж точки зору, краще за все було б описати цей кваліфікований вид експлуатації дітей за допомогою конструкції «дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони порушили право дитини на отримання повної загальної середньої освіти».

12. Системний аналіз положень частини другої статті 150 КК України через призму трудового та конституційного законодавства дозволив нам дійти висновку, що під експлуатацією дітей, поєднаною з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, слід розуміти експлуатацію дитини на будь-яких небезпечних для її здоров’я роботах. Тому в частині другій статті 150 КК України слова «поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві» слід було б замінити конструкцією «якщо вони полягають у використанні праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі».

13. За вчинення експлуатації дітей вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до 7 років, чинним законодавством не передбачено жодного покарання, адже основні покарання, передбачені в санкції цієї норми, не застосовуються до зазначених категорій осіб. Тому у санкціях ст. 150 КК України парламентарії мали б передбачити й такі види основних покарань, які можна застосовувати до будь-яких категорій осіб, у тому числі й до зазначеної.

14. Практика призначення судами кримінального покарання за експлуатацію дітей, результати аналізу кримінальних справ, узагальнення проведеного опитування респондентів, соціально-демографічна характеристика осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, відносно незначний ступінь суспільної небезпеки цього злочину та його переважно корисливий характер засвідчують необхідність широкого використання штрафу та позбавлення права обіймати певні посади чизайматися певною діяльністюяк основних, так і додаткових покарань за експлуатацію дітей.

15. Комплексний аналіз санкцій ст. 150 КК України дозволяє стверджувати, що вони є такими, що не відповідають типовій суспільній небезпеці описаних у диспозиціях цих норм злочинів (є занадто суворими), не узгоджені з санкціями норм, що передбачають однорідні за характером і ступенем суспільної небезпечності діяння (статті 172, 150-1, 303, 304, 149 КК України), не враховують ступінь формалізованості диспозицій цих норм, не передбачають необхідної альтернативи у виборі основних видів покарань, а також мають інші недоліки змістовного та технічного характеру. До речі, в судовій практиці призначення реального покарання за експлуатацію дітей має місце лише в поодиноких випадках. Утім, навіть у цих випадках на підставі ст. 69 КК України суди не призначають додаткове покарання, передбачене в санкціях ст. 150 КК України як обов’язкове, а також переходять до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкціях ст. 150 КК України – штрафу. Розміри цих штрафів незначні – у межах від 510 гривень до 1700 гривень. У зв’язку з цим усі санкції статті 150 КК України слід було б переглянути на підставі відповідних соціологічних і кримінологічних досліджень.

Що стосується статті 150-1 КК України:

1. Як була, так і залишається вкрай невдалою побудова статті 150-1 КК України, зокрема через те, що в межах однієї статті закріплено два основних склади злочину: 1) використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (частина перша статті 150-1 КК України) 2) використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом сторонніми для неї особами (частина друга статті 150-1 КК України).

2. Частина друга статті 150-1 КК України передбачає одночасно і другий основний склад злочину, і кваліфіковані види складу злочину, передбаченого частиною першою статті 150-1 КК України, що взагалі є нонсенсом.

3. В частині другій статті 150-1 КК України передбачено спеціальний вид повторності цього злочину: «Ті самі дії, … вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 цього Кодексу». Проте, у статтях 150, 303, 304 КК України жодних кореспондуючих йому (спеціальному виду повторності) положень (наприклад, у вигляді відповідних кваліфікуючих ознак) немає. Взагалі ж такий підхід до побудови одного з кваліфікованих видів злочину, передбаченого статтею 150-1 КК України, викликає подив. Невже експлуатація дитини та використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом настільки близькі за змістом діяння?

4. Доповнення кримінального закону в 2009 році статтею 150-1 КК України не лише не вирішило жодних проблем у сфері боротьби з суспільно небезпечним залученням і використанням українських дітей у жебрацтві, а й створило низку нових. Зокрема, нагальної відповіді потребують такі запитання:

– чим відрізняється використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1 КК України) від втягнення неповнолітніх і малолітніх у заняття жебрацтвом (стаття 304 КК України)?

– чому статті 150-1 і 304 КК України знаходяться в різних розділах Особливої частини КК України?

– в чому різниця між «втягненням» дитини у заняття жебрацтвом від її «використання» для заняття жебрацтвом?

– чому потерпілим від злочину, передбаченого статтею 304 КК України, може бути як неповнолітній, так і малолітній, а потерпілим від злочину, передбаченого статтею 150-1 КК України – лише малолітній?

– чому в статті 304 КК України вчинення злочину «батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього» є кваліфікуючою ознакою, яка значно підвищує кримінальну караність вчиненого, а в статті 150-1 КК України ця ознака є конструктивною, а за вчинення цього злочину «батьками або особами, які їх замінюють» передбачено значно м’якіше покарання ніж за його вчинення «щодо чужої малолітньої дитини»?

– як може таке бути, що втягнення малолітнього батьками або особами, які їх замінюють, у жебрацтво (за певних умов – готування до використання його для жебрацтва) карається позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років (частина друга статті 304 КК України), а безпосереднє використання зазначеними особами малолітнього як жебрака – лише обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк (частина перша статті 150-1 КК України)?

5. Відсутність жодних відповідей на поставлені вище запитання призвела до того, що на практиці дуже часто використання малолітнього для заняття жебрацтвом кваліфікується за сукупністю статей 150-1 і 304 КК України, тобто до подвійного інкримінування.

Загалом стаття 150-1 КК України є прикладом казуїстичного та вкрай невдалого викладу законодавчого матеріалу та, на нашу думку, потребує негайного виключення з кримінального закону. Вважаємо, що будь-які проблеми в боротьбі з залученням і використанням українських дітей у жебрацтві можна вирішити шляхом незначних змін до статті 304 КК України.

Підсумовуючи все вищевикладене хотілося б зазначити, що прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» матиме незначний вплив на процес боротьби з експлуатацією дітей і використанням малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Назвати ж його тим нормативно-правовим актом, який суттєво та комплексно удосконалив КК України, звичайно ж не можна, адже внесені ним зміни є неоднозначними (матимуть як позитивний так і негативний ефект), а переважна більшість проблем у сфері регламентації кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей і використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом взагалі залишилися поза увагою вітчизняного законодавця.

Експерт з кримінального права
Центру політико-правових реформ
кандидат юридичних наук, с.н.с. Д.О. Калмиков

Скорочений варіант статті опубліковано: Калмиков Д. Зміни до статей 150 і 150-1 ККУ: крок уперед, два назад? / Д. Калмиков // Юридичний вісник України. – 2011. – № 31 (839). – 6–12 серпня. – С. 5.