Якою бути системі безоплатної правової допомоги в Україні?

У Державному бюджеті на 2005 рік передбачені кошти на безоплатну правову допомогу в розмірі майже 2 мільйона гривень, але тільки у кримінальних справах. Практика попередніх років засвідчує, що фонди безоплатної правової допомоги, які передбачаються у Державному бюджеті, повністю не використовуються[1]. Тобто, адвокати здійснюють в окремих випадках захист підозрюваних, обвинувачених або підсудних у кримінальних справах, але не намагаються отримати за це винагороду від держави. Адже оплата праці адвокатів з надання правової допомоги у кримінальних справах за рахунок держави становить аж 15 гривень за повний робочий день! Водночас у цивільних та адміністративних справах надання правової допомоги особам за рахунок держави взагалі не передбачено.

Україні у спадок від Радянського Союзу дісталася система безоплатної правової допомоги з усіма її недоліками. Основними її проблемами можна назвати:

– обмеженість тільки кримінальними справами;

– відсутність реального контролю з боку держави за якістю надання такої допомоги;

– неможливість притягнення адвокатів до відповідальності за надання неякісної безоплатної правової допомоги;

– відсутність зацікавленості адвокатів у наданні допомоги.

Однак основною причиною незабезпечення права на безоплатну правову допомогу, на наш погляд, є відсутність інфраструктури для надання такої допомоги.

Безоплатна правова допомога за кордоном

Існує система безоплатної правової допомоги, коли таку допомогу може надати будь-який адвокат, до якого звернулася особа. Після її надання, адвокат звертається до відповідних органів (комісій з безоплатної правової допомоги) з документами, що підтверджують факт його участі у справі, для отримання плати за надану допомогу. Така система характерна для Англії.  

Один із різновидів такого способу організації системи безоплатної правової допомоги реалізовано у проекті Закону України «Про правову допомогу»[2]. Його суть полягає в тому, що безоплатну правову допомогу надають адвокати. Міністерство юстиції через свої територіальні управління також здійснює підбір на тендерній основі адвокатів та інших фахівців у галузі права, юридичних фірм, які бажають здійснювати діяльність у сфері надання гарантованої державою правової допомоги. Ці суб’єкти повинні надавати правову допомогу кожному, хто має право на її отримання внаслідок своєї малозабезпеченості. Після надання послуг з правової допомоги адвокати, інші фахівці у галузі права або юридичні фірми могли б звертатися до відділень Державного казначейства з вимогою про оплату цих послуг. З метою підвищення значення безоплатної правової допомоги, проектом запропоновано акумулювати необхідні бюджетні кошти у відокремленому Фонді безоплатної правової допомоги.

Подібна система надання безоплатної правової допомоги може мати такі недоліки: дороговизна, неконтрольованість якості допомоги та ефективності використання бюджетних коштів.

Наявність таких недоліків змусило деякі країни (Нідерланди, Литва, Ізраїль, Південно-Африканська Республіка) запровадити іншу систему надання безоплатної правової допомоги. Вона полягає в тому, що держава спеціально створює та фінансує діяльність контор (служб, центрів) безоплатної правової допомоги. Поряд з цими установами безоплатну допомогу можуть надавати окремі адвокати, з якими держава укладає строкові договори.    

Досвід Литви

Для вивчення досвіду Литви у сфері правової допомоги 26-29 травня 2005 року відбулася поїздка до цієї країни української робочої групи з реформування безоплатної правової допомоги. До складу групи ввійшли представники Міністерства юстиції України, Центру політико-правових реформ, Харківської правозахисної групи, Спілки адвокатів України, Асоціації правників України, Міжнародного фонду «Відродження» та Фонду сприяння правосуддю. 

Уся сфера безоплатної правової допомоги у Литві за своїм змістом поділяється на первинну та вторинну. Первинна допомога надається кожному, хто звернувся за її отриманням, у формі консультацій та роз’яснення законодавства і не може тривати довше ніж одна година. Таку допомогу надають юридичні клініки, окремі адвокати, юристи муніципалітетів за рахунок держави. Організація надання первинної правової допомоги відноситься до завдань органів самоврядування.

Вторинна правова допомога полягає у представництві та захисті осіб у суді під час розгляду цивільних, адміністративних і кримінальних справ. Її надають спеціально створені для цього контори громадських адвокатів і окремі адвокати на підставі договорів з Міністерством юстиції. Спочатку на кошти Фонду «Відкрите суспільство – Литва» спільно з Правовою ініціативою «Відкритого Суспільства» (OSJI) було створено дві контори у Вільнюсі та Шауляє та забезпечувалася їх діяльність протягом трьох років. З часом фінансове і організаційне забезпечення діяльності контор громадських адвокатів перейняла на себе держава. Сьогодні у Литві діють п’ять контор громадських адвокатів у Вільнюсі, Шауляє, Каунасі, Клайпеді, Панежевісі. Ці контори поширюють свою діяльність на територію всієї країни. У таких конторах працюють на постійній основі адвокати, які перебувають у трудових відносинах з державою. Згідно з умовами трудового контракту, їм заборонено займатися іншими видами адвокатської діяльності, крім роботи у конторі. У разі завантаженості адвокатів, які працюють у конторах, може бути укладено разові контракти з іншими адвокатами для надання ними правової допомоги за рахунок держави у конкретній цивільній, адміністративній чи кримінальній справі. Існування у такій системі контор громадських адвокатів, основним змістом діяльності яких є надання безоплатної правової допомоги, та адвокатів, які можуть надавати допомогу на підставі окремих договорів, дозволяє назвати цю систему «змішаною».

При визначенні цих категорій осіб законодавство Литовської Республіки йде далі права Європейського Союзу, яке зобов’язує країн-членів ЄС надавати безоплатну правову допомогу принаймні малозабезпеченим особам[3]. Крім малозабезпечених, отримати вторинну правову допомогу можуть також деякі інші категорії громадян – інваліди, ветерани війни, іноземці, особи, які утримуються у закладах опіки тощо.

Згідно із литовським правом, особи повинні завчасно надати документи, що підтверджують їхню малозабезпеченість, інвалідність тощо. Це правило не стосується захисту у кримінальних справах, коли такі документи можуть надаватися після вступу у справу захисника або навіть після закінчення провадження у справі.

Не зважаючи на створення інфраструктури литовський Закон «Про безоплатну правову допомогу» від 2000 року залишався недієвим. Причиною його неефективності стали ускладнені процедури отримання безоплатної правової допомоги. Зокрема, для отримання 10-ти чи 20-ти хвилинної правової консультації, з одного боку, і для захисту у кримінальній справі, з іншого боку, потрібно було надати однакову кількість документів, що підтверджують право особи на отримання такої допомоги. Як зазначали литовські колеги, були випадки, коли отримання документів коштувало більше, ніж могла б коштувати звичайна консультація адвоката. Тому у новому законі 2005 року виникла необхідність розмежування видів безоплатної правової допомоги на первинну та вторинну.  

Для уникнення подібних помилок в Україні, доцільним виглядає запровадження такого розподілу правової допомоги – на первинну та вторинну. 

Управління у сфері надання безоплатної правової допомоги та контроль за якістю надання правової допомоги здійснюється Національною радою з безоплатної правової допомоги при Міністерстві юстиції Литви.

Перспективи для України

Підсумком візиту до Литви стала розробка плану дій української робочої групи з впровадження «пілотного» проекту з надання безоплатної правової допомоги у кримінальних справах службами громадських адвокатів, тобто адвокатами, які надаватимуть таку допомогу на постійній основі. Зазначений план було презентовано на круглому столі «Безоплатна правова допомога: реалізація права громадян України на доступ до правосуддя», що відбувся 2 червня у Києві. У роботі круглого столу, крім представників Верховної Ради, Міністерства юстиції, адвокатської спільноти, міжнародних донорських організацій та українських правозахисних організацій, взяли також участь Джордж Сорос та Віктор Пінчук, які висловили намір здійснювати фінансування надання безоплатної правової допомоги службами громадських адвокатів.

Планом передбачено утворення урядової робочої групи з реформування безоплатної правової допомоги. Вона здійснюватиме реалізацію „пілотного” проекту у 3-4 регіонах України та аналізуватиме наслідки їх реалізації. Подібні проекти дозволять виявити проблеми у наданні правової допомоги в Україні та напрямки їх подолання при доопрацюванні проекту закону про правову допомогу. У перспективі передбачається створити спеціально уповноважений орган з безоплатної правової допомоги при Міністерстві юстиції України, який перебере на себе функції з управління системою правової допомоги.

Одним з недоліків проекту вважаємо обмеження сфери надання безоплатної правової допомоги тільки кримінальними справами. Але ж надання безоплатної правової допомоги передбачено новим Цивільним процесуальним кодексом України 2004 року та Кодексом адміністративного судочинства 2005 року. Необхідність надання такої допомоги у кримінальних, цивільних та адміністративних справах випливає із вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Адже відсутність ефективних механізмів одержання правової допомоги перешкоджає доступу до правосуддя.

  

    Олександр Банчук

(Центр політико-правових реформ, м. Київ)

Опубліковано: Банчук О. Якою бути системі безоплатної правової допомоги в Україні? //
Юридичний вісник України. – 2005. – 25 червня – 1 липня. – № 25. – С. 7.

---

[3] Див. Директива ЄС 2002/8/ЕС «Про покращення доступу до правосуддя у транскордонних спорах, шляхом встановлення мінімальних спільних правил, які відносяться до правової допомоги та інших фінансових аспектів у цивільних судових процесах» від 28 січня 2003 року // У кн..: Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України/ Автори-упорядники О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. –  С. 137 – 146.