Що вас цікавить?

Я – свідок

21.08.2013
Судівництво /
Цивільне судочинство

← На стартову сторінку порталу  ← На сторінку “”Мені довелось стати учасником кримінального процесу””   Мапа порталу

Я – свідок

1. Хто може і не може бути свідком?

2. Чи можна допитати як свідка особу, затриману за підозрою у вчиненні злочину?

3. Чи має свідок право на адвоката?

4. Чи має право свідок відмовитися давати показання?

5. Які обов’язки несе свідок?

6. Чи передбачає закон можливість відшкодування витрат свідка на адвоката, на прибуття до місця досудового розслідування тощо?

7. Що необхідно знати свідку про його участь у слідчих діях?

8. Чи захищає права людини встановлений законом порядок проведення допиту свідка?

9. Чи повинна держава убезпечити свідка від небезпеки?

 

1. Хто може і не може бути свідком?

Свідком є особа, яка знає або може знати певні відомості щодо вчиненого кримінального правопорушення і яка викликана для давання показань.

Немає обмежень щодо віку свідка – це може бути й 5-річна дитина, й людина віком 100 років. 

Особливості допиту свідків, що не досягли 18-річного віку:

  • допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності – лікаря (ч. 1 ст. 354 КПК);
  • свідку, який не досяг 16-річного віку, головуючий роз’яснює обов’язок давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги (ч. 2 ст. 354 КПК).

Чинним КПК на відміну від попереднього не встановлено обмежень щодо можливості допиту як свідка особи, яка має фізичні чи психічні вади.

Не можуть бути допитані як свідки:

  • захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
  • адвокати, нотаріуси, медичні працівники – про відомості, які становлять відповідно адвокатську, нотаріальну чи лікарську таємницю;
  • священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих (пункти 1 – 5 ч. 2 ст. 65 КПК).

Перераховані особи з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила відомості (ч. 3 ст. 65 КПК).

Також не можуть бути допитані як свідки:

  • журналісти – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
  • професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
  • особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;
  • особи, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особи;
  • особи, які мають відомості про дійсні дані осіб, до яких застосовані заходи безпеки (пункти 6 – 10 ч. 2 ст. 65 КПК).

 

2. Чи можна допитати як свідка особу, затриману за підозрою у вчиненні злочину?

Ні, особу, затриману за підозрою у вчиненні злочину, має бути допитано саме як підозрюваного, а не свідка. Це пов’язано з тим, що при допиті підозрюваний має більше прав, ніж свідок. Зокрема, підозрюваний має право: не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати (пункти 4, 5 ч. 3 ст. 42 КПК). У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви (ч. 2 ст. 224 КПК).

На противагу цьому свідок зобов’язаний давати правдиві показання (п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань (ч. 3 ст. 224 КПК).

 

3. Чи має свідок право на адвоката? 

Відповідно до положень ч. 1 ст. 66 КПК під час давання показань, участі у проведенні інших процесуальних дій (наприклад, при пред’явленні особи для впізнання) свідок має право користуватися правовою допомогою адвоката.

 

4. Чи має право свідок відмовитися давати показання?

Свідок має право відмовитись давати показання:

1) щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, якщо такі показання в подальшому можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення;

2) щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. До таких відомостей належать:

  • про обставини, які стали відомі особі у зв’язку з виконанням нею функцій представника чи захисника;
  • ті що становлять адвокатську, нотаріальну чи лікарську таємницю;
  • одержані священнослужителем на сповіді віруючих;
  • ті які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, що одержана журналістом за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
  • про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
  • про обставини, що стали відомі особам, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення у зв’язку з такою участю;
  • щодо інформації про осіб, якщо щодо яких були застосовані заходи безпеки, в тому числі і щодо себе у випадку застосування таких заходів безпосередньо до свідка;

3) якщо він має право дипломатичної недоторканності, а також якщо він є представником дипломатичного представництва, а згоду представника дипломатичної установи попередньо отримано не було (ч. 1 ст. 63 Конституції України, п. 3 ч.1 ст. 66, ч. 4 ст. 65 КПК).

Слідчий, прокурор і суд зобов’язані роз’яснювати особі-свідку її право відмовитись давати показання за наявності передбачених вище підстав і про відсутність негативних наслідків такої відмови. Про це зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання. 

Не роз’яснення цього права і надання особами показань повинно мати наслідком визнання їх недопустимими доказами (ч. 2 ст. 87 КПК). Тобто їх не можна брати до уваги при ухваленні вироку суду. Навіть інші докази, зібрані на підставі таких показань, повинні визнаватися недопустимими (ч. 1 ст. 87 КПК). У практиці Європейського суду з прав людини така ситуація називається правилом «плодів отруйного дерева».

 

5. Які обов’язки несе свідок?

Свідок зобов’язаний:

  1. прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
  2. давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
  3. не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків (ч. 2 ст. 66 КПК).

Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії (ч. 3 ст. 66 КПК).

Свідок, що досяг 16 років, несе кримінальну відповідальність за:

  • завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК);
  • безпідставну за відмову давати показання про відомі обставини в справі (ст. 385 КК).

Свідок несе адміністративну відповідальність за:

  • неповагу до суду, тобто непідкорення розпорядженням головуючого, порушення порядку під час судового засідання, вчинення дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, злісне ухилення від явки до суду (ч. 1 ст. 185-3 КпАП)
  • злісне ухилення від прибуття до органів досудового розслідування або прокурора. Йдеться про систематичне нез’явлення без поважних причин після отримання ним відповідних повісток, приховування місця свого проживання, подання недостовірних документів, інформації про поважність причин неприбуття тощо (ст. 185-4 КпАП).

 

6. Чи передбачає закон можливість відшкодування витрат свідка на адвоката, на прибуття до місця досудового розслідування тощо?

Свідок має право на відшкодування деяких витрат, пов’язаних з участю у кримінальному провадженні, а саме – із прибуттям за викликом в органи досудового розслідування, прокуратури і суду. Порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди свідку, що викликається до органів досудового розслідування, прокуратури або суду визначається статтями 121, 122 КПК, Інструкцією «Про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.

Відповідно до положень названих нормативних актів свідкам компенсується втрачений заробіток за весь час, затрачений ними у зв’язку з явкою та викликом до органів досудового розслідування, прокуратури, суду.
Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується компенсація (здійснюється відшкодування) за відрив від звичайних занять. 

Розмір компенсації за втрачений заробіток пропорційний розміру середньомісячного заробітку, а у випадку компенсації за відрив від звичайних занять – пропорційно розміру мінімальної заробітної плати.
Крім того, якщо виконання свідком його процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту (місця його постійного проживання) повинні також компенсуватися наступні витрати: 

  • вартість проїзду до місця виклику і назад;
  • витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення; 
  • добові. 

Такі витрати не можуть перевищувати встановлені абз. 4 п.п. 140.1.7. Податкового кодексу норм відшкодування витрат на відрядження (не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження).

Щодо відшкодування витрат свідка на адвоката, то таке відшкодування законодавством прямо не передбачено. Мова може лише йти про так звану безоплатну вторинну правову допомогу, яка здійснюється у випадках і на підставах передбачених Законом «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. (ст. 14) і пов’язується із характеристиками суб’єкта (наприклад, право на таку допомогу мають діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, ветерани війни тощо).

 

7. Що необхідно знати свідку про його участь у слідчих діях?

Насамперед, свідку необхідно знати і розуміти його права. Так, при проведенні слідчих дій він, зокрема, має право: 

  • користуватися правовою допомогою адвоката;
  • знати у зв’язку з чим і у якому кримінальному провадженні він допитується; 
  • давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою перекладача, заявляти відвід перекладачу; 
  • власноручно викладати свої показання в протоколі допиту, у разі складення такого протоколу працівником органу досудового розслідування – власноручно вносити до нього доповнення і зауваження; 
  • користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам’яті; 
  • відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів або якщо він є членом сім’ї, близьким родичем, усиновленим, усиновителем підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; 
  • знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень;
  • заявляти клопотання про забезпечення безпеки (ч. 1 ст. 66 КПК).

Особа, яка проводить слідчу дію, зобов’язана на прохання свідка детально роз’яснити кожне із перерахованих прав. 

Показання свідка отримуються під час допиту. Різновидом допиту є очна ставка (ч. 9 ст. 224 КПК) – допит віч-на-віч між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності, для з’ясування причин таких розбіжностей і визначення правдивості показань, які раніше були одержані від вже допитаної особи. 

Свідок може залучатися до проведення й інших слідчих дій:

  • відтворення обстановки і обставин події, яке здійснюється з метою перевірки і уточнення на місцевості отриманих даних (наприклад, чи міг свідок, перебуваючи в певному місці, бачити або чути те, що відбувалося під час вчинення злочину, що розслідується); 
  • огляду місця події;
  • пред’явлення для впізнання живих людей, трупів, предметів, усіх можливих матеріальних утворень, тварин, місцевості, які він спостерігав з метою встановлення їх тотожності або групової належності;
  • освідування, яке спрямоване на виявлення або засвідчення наявності у свідка особливих прикмет (тілесних ушкоджень, анатомічних особливостей, татуювання тощо). Освідування проводиться особою однієї статті зі свідком.

 

8. Чи захищає права людини встановлений законом порядок проведення допиту свідка?

На забезпечення захисту прав людини під час допиту свідка положеннями кримінально процесуального закону передбачено ряд заходів, зокрема:

  1. максимальний строк проведення такого допиту – не більше 8 годин на добу та не більше 2 годин без перерви для повнолітньої особи та не більше 2 годин на добу і не більше 1 години без перерви – для малолітньої чи неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 КПК);
  2. право користуватися правовою допомогою адвоката під час давання показань (ч.1 ст. 66 КПК);
  3. можливість використання під час допиту власних документів і нотаток, якщо показання пов’язані із обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті (ч. 6 ст. 224 КПК);
  4. можливість свідка викласти свої показання власноручно (ч. 7 ст. 224 КПК);
  5. право свідка не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (наприклад, таємниця сповіді, лікарська таємниця тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, її близькими родичами, членами сім’ї кримінального правопорушення (ч. 8 ст. 224 КПК);
  6. проведення виїзного судового засідання для допиту тяжко хворого свідка (ч. 2 ст. 225 КПК);
  7. особливі умови, встановлені статтями 226, 227 КПК щодо порядку допиту неповнолітньої чи малолітньої особи.

 

9. Чи повинна держава убезпечити свідка від небезпеки?

Відповідно до положень Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. держава бере на себе обов’язок убезпечити свідка від небезпеки, з метою створення умов для належного відправлення правосуддя, що полягає у здійсненні правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань (статті 1, 2 Закону).

До таких заходів, безпосередньо, належать:

  • особиста охорона, охорона житла і майна; 
  • видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; 
  • використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
  • заміна документів та зміна зовнішності; 
  • зміна місця роботи або навчання; 
  • переселення в інше місце проживання; 
  • поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення; 
  • забезпечення конфіденційності відомостей про особу; 
  • закритий судовий розгляд (ст. 7 Закону).

Рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь такі свідки, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів.

Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні провадження знаходяться у провадженні податкової міліції, прокуратури або суду, забезпечується за їх рішенням відповідно органами служби безпеки, органами внутрішніх справ (ст. 3 Закону).