Висновок щодо стану імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій у законодавство України в аспекті кримінальної відповідальності за корупційні злочини

Резюме
ВИСНОВКУ
ЩОДО СТАНУ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ МІЖНАРОДНИХ АНТИКОРУПЦІЙНИХ КОНВЕНЦІЙ
У ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ В АСПЕКТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ

 

Автор: Костянтин Задоя,
кандидат юридичних наук, доцент

Редактор: Микола Хавронюк,
доктор юридичних наук, професор

Завантажити висновок

1. Україна є учасницею низки багатосторонніх міжнародних договорів, положення яких містять зобов’язання щодо криміналізації корупційних діянь, юрисдикція щодо таких діянь та правових наслідків вчинення таких діянь. Ключовими серед цих договорів є Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією 1999 року та Конвенція ООН проти корупції 2003 року. Крім того, згадані вище положення містяться також у Додатковому протоколі до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією 2003 року та Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року.

2. Україна є учасницею низки багатосторонніх міжнародних моніторингових механізмів, метою діяльності яких є забезпечення додержання державами-учасницями положень антикорупційних конвенцій, зокрема:

• Групи держав проти корупції;
• Конференції Держав-учасниць Конвенції ООН проти корупції;
• Мережі Організації Економічного співробітництва та розвитку по боротьбі з корупцією для Східної Європи та Центральної Азії.

3. Предметом цього висновку є оцінювання положень законодавства України про кримінальну відповідальність на предмет їх відповідності:

а) положенням міжнародних антикорупційних конвенцій щодо криміналізації корупційних діянь, юрисдикція щодо таких діянь та правових наслідків вчинення таких діянь;

б) позицій із зазначених питань, висловлених у рамках міжнародних моніторингових антикорупційних механізмів.

4. Рекомендації з проведеного дослідження.

• Передбачити вимагання як окрему (автономну) форму пасивного підкупу у статтях 354, 368, 368-3, 368-4, 369-2 КК.
• Викласти статті 354, 368, 368-3, 368-4, 369 КК у спосіб, який би однозначно вказував на те, що можливість чи неможливість суб’єкта пасивного підкупу вчинити або не вчинити обіцяні ним дії не має значення для кримінальної відповідальності.
• Викласти п. 5 примітки ст. 354 КК у спосіб, який вказував би на множинність варіантів потенційної реакції суб’єкта активного підкупу на вимагання з боку суб’єкта пасивного підкупу.
• Викласти ст. 354 КК у спосіб, який би поширював її дію на найманих працівників фізичних осіб-підприємців.
• Доповнити ст. 369-2 КК приміткою, яка би визначала вимагання неправомірної вигоди для цілей саме цієї статті.
• Викласти ст. 369-2 КК у спосіб, з якого б випливало, що предметом «торгівлі» впливом може бути й удаваний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави.
• Привести визначення особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в примітці до ст. 369-2 КК у відповідність з чинним антикорупційним законодавством.
• Викласти ст. 369-2 КК у спосіб, який би робив її максимально чіткою в питанні ознак суб’єкта злочину.
• Доповнити п. 1 примітки до ст. 209 КК вказівкою на те, що постановлення обвинувального вироку за предикатний злочин не є передумовою відповідальності особи за злочин, передбачений ст. 209 КК.
• Доповнити КК статтею 368-5 щодо відповідальності за незаконне збагачення відповідно до вимог ст. 20 КООНПК з врахуванням причин, через які була визнана неконституційною стаття 368-2 КК.
• Виключити з ч. 1 ст. 364 КК ознаку «істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб».
• Доповнити ч. 1 ст. 364 КК вказівкою на те, що зловживання владою або службовим становищем може вчинятися шляхом як дії, так і бездіяльності.
• Передбачити залякування як окрему форму вчинення злочинів, передбачених статтями 345, 377 та 386 КК.
• Передбачити пропозицію, обіцянку та надання неправомірної вигоди як окремі форми вчинення злочину, передбаченого ст. 386 КК.
• Посилити суворість санкцій статей 343 та 354, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 368-3, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 368-4 КК, ч. 1 ст. 376, ст. 386 КК шляхом передбачення у цих санкціях покарання у виді позбавлення волі або більш суворої максимальної межі для покарання даного виду.
• Привести у відповідність до ст. 18 ETS 173 формулювання підстав застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 96-3 КК.
• Поширити положення п. 1 ч. 1 ст. 96-3 КК, які визначають підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, на злочини, передбачені статтями 191, 343, 345, 347, 348, 349, 364, 368, 376, 377, 378, 379, 386 КК.
• Викласти п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК та главу 12 ЦПК відповідно до ст. 5 Директиви 2014/42/ЄС.
• Збільшити строки давності притягнення до відповідальності для корупційних злочинів невеликої тяжкості до п’яти років.
• Передбачити у КК України продовження строку давності на час, коли особа захищена імунітетом від кримінального переслідування.

Висновок щодо стану імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій у законодавство України в аспекті кримінальної відповідальності за корупційні злочини from Centre of Policy and Legal Reform

Цей висновок підготовлено за підтримки Європейського Союзу в межах проекту Центру політико-правових реформ «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних реформ і якості державної влади». Зміст висновку є предметом відповідальності Центру політико-правових реформ і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.