preloader

Що вас цікавить?

Висновок громадської антикорупційної експертизи

02.11.2020
Запобігання корупції /
Антикорупційна експертиза

ВИСНОВОК ГРОМАДСЬКОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

від «01» листопада 2020 р.                                                                                                                              м. Київ

Назва законопроєкту Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування
Номер законопроєкту 3711
Дата реєстрації законопроєкту 22.06.2020
Автори законопроєкту Президент України Зеленський В.О.
Веб-адреса картки законопроєкту на сервері ВР https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69228
Головний комітет ВР Комітет з питань правової політики
Етап проходження законопроєкту Надано подання Комітету про розгляд
Висновок Головного науково-експертного управління ВР 30.06.2020 законопроєкт потребує доопрацювання
Висновок профільного Комітету ВР 15.07.2020 рекомендовано прийняти в першому читанні за основу
Інші висновки Висновок Комітету з питань бюджетної політики 02.09.2020: законопроєкт матиме вплив на показники бюджету
Корупційна небезпечність проекту (експертна оцінка за 5-бальною шкалою) 4
Суспільна важливість проекту (експертна оцінка за 5-бальною шкалою) 5
Висновок та рекомендації Законопроєкт рекомендується доопрацювати з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій

АНАЛІЗ ПОЛОЖЕНЬ ЗАКОНОПРОЄКТУ

(за Методологією проведення громадської антикорупційної експертизи Центру політико-правових реформ)

1. Неправдиві цілі окремих положень законопроєкту

Законопроєктом пропонується внести зміни до п. 3 ч. 3 ст. 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів» і збільшити базовий розмір окладу суддів Верховного Суду (далі – ВС) з 55 до 75 прожиткових мінімумів. Вказана зміна (причини, критерії, пояснення розмірів) в розмірі суддівської винагороди не обґрунтована авторами законопроєкту. У пояснювальній записці лише зазначено, що законопроєкт не потягне за собою додаткових видатків з бюджету, оскільки видатки здійснюватимуться в межах коштів, передбачених на фінансове забезпечення суддів та органів суддівського врядування. Комітет з питань бюджетної політики Верховної Ради України (далі – ВР) у своєму висновку зазначив, що набуття чинності вказаним законопроєктом матиме вплив на показники державного бюджету. Однак, у висновку Комітету йдеться про те, що видатки на фінансове забезпечення суддів та органів суддівського врядування передбачаються щорічно, тобто якщо у відповідному бюджетному році закласти вказані законопроєктом збільшені витрати на фінансове забезпечення суддів та органів суддівського врядування, то вони не будуть додатковим тягарем для бюджету, оскільки ним же і передбачені.

Проте фактично витрати на утримання судів та органів суддівського врядування зростуть, і про це не йдеться ні в пояснювальній записці, ні у висновку Комітету з питань бюджетної політики.

Таким чином, змінюється обсяг фінансового забезпечення Верховного Суду, Конституційного Суду України, Вищої ради правосуддя, оскільки грошова винагорода суддів (членів) цих органів прив’язана до посадового окладу судді Верховного Суду.

Рекомендаціїдля мінімізації корупціогенності імплементації передбачених у законопроекті змін щодо Верховного Суду та його суддів, авторам законопроєкту необхідно детально обґрунтувати витрати, пов’язані зі збільшенням розмірів посадових окладів суддів Верховного Суду, а відтак збільшенням винагороди суддям цього Суду, Конституційного Суду, а також членам Вищої ради правосуддя. Також необхідно одночасно збільшити фінансові видатки на діяльність Верховного Суду, Конституційного Суду, Вищої ради правосуддя шляхом внесення відповідних змін до Закону про державний бюджет на відповідний рік.

2. Неправильне визначення функцій, повноважень (обов’язків) і відповідальності певних суб’єктів

2.2. Широта дискреційних повноважень

1. Законопроєктом пропонуються зміни до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону «Про Вищу раду правосуддя», які передбачають, що Вища рада правосуддя (далі – ВРП) отримує повноваження щодо визначення кількості суддів в суді.

Наразі невідомо, чи існують такі методика та критерії, за якими ВРП визначатиме кількість суддів у кожному окремому суді, встановлюватиме періодичність перегляду складу суддів у суді і критерії визначення потреби у такому перегляді. Тому виникає сумнів щодо прозорості процесів формування кількісного складу суддівського корпусу. Відсутність або не оприлюднення методики та критеріїв створюють ситуацію, за якої неможливо забезпечити дієвий контроль, зокрема громадський, за процесами комплектування судів суддями.

Отже, ВРП отримує занадто широкі і нічим не визначені, ніким не контрольовані повноваження щодо встановлення кількості суддів у судах, що може призвести до необґрунтованого збільшення кількості суддів і, відповідно, надмірних видатків з бюджету. Також створюються умови для використання механізмів підкупу та тиску на ВРП з метою збільшити понад потребу кількість суддів в окремих судах, або, навпаки, зменшити задля досягнення конкретних політичних цілей.

Рекомендаціїпередбачити в законі засади визначення кількості суддів у судах та обов’язок оприлюднювати методику визначення кількості суддів в судах.

2. Те саме щодо внесення змін до ст. 19 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (виключення ч. 7, яка визнана неконституційною). Повноваження щодо визначення кількості суддів ВС передаються до ВРП, але законом не встановлено, за якими критеріями ВРП буде визначати необхідну кількість суддів.

Рекомендації: ті самі, що і в п. 1.

3. Те саме щодо виключення ч. 1 ст. 37 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (визнана неконституційною).

Рекомендації: ті самі, що і в п. 1.

3. Колізії та вади законодавчої техніки

3.2. Незрозумілий зміст положення (мовна неоднозначність)

1. Пропонованими змінами до ч. 2 ст. 95-1 Закону «Про судоустрій і статус суддів» серед вимог до членів конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККС передбачені такі як «бездоганна ділова репутація», «високі професійні та моральні якості», «суспільний авторитет», «відповідність критеріям доброчесності» та «бути правником з визнаним рівнем компетентності».

Ці критерії є оціночними, а в Україні відсутні методики визначення бездоганності щодо ділової репутації, рівня професійних та моральних якостей, суспільного авторитету, універсальні критерії доброчесності, а також не встановлено, ким має визнаватися рівень компетентності особи як правника. Отже, існує висока ймовірність того, що членами конкурсної комісії стануть випадкові або заангажовані та упереджені особи, які діятимуть всупереч інтересам держави та правосуддя.

Відсутність релевантних, вимірюваних та конкретних критеріїв для визначення рівня відповідності особи вимогам до члена конкурсної комісії може призвести до того, що конкурс на зайняття посад членів ВККС буде проходити з порушеннями законодавства, будуть застосовуватися механізми впливу на рішення членів конкурсної комісії.

Рекомендації: визначити в законі поняття «бездоганної ділової репутації», «високих професійних та моральних якостей», «суспільного авторитету», «відповідності критеріям доброчесності» та «визнаного рівня компетентності правника» як складових відповідності особи вимогам на зайняття посади публічного службовця, зокрема судді.

2. До п. 7 Прикінцевих положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» пропонуються зміни щодо процедури припинення та ліквідації ВС, а також Верховного Суду України (далі – ВС України), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України. Абзац 4 цього пункту передбачає, що виявлення невідповідності судді Верховного Суду України, зарахованого до штату Верховного Суду, займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності є підставою для звільнення такого судді.

Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затверджене рішенням ВККС від 03.11.2016 року №143/зп-16 (у редакції від 13.02.2018 року №20/зп-18), містить критерії доброчесності, які встановлюються через інтегративність та інші показники, та критерії професійної етики, які встановлюються через морально-психологічні якості та інші показники. При цьому оцінювання доброчесності та професійної етики частково відбувається шляхом дослідження одних і тих же показників – відповідність вимогам законодавства про запобігання корупції, відповідність витрат і майна задекларованим доходам. Також наявний критерій «інші показники». Зазначене свідчить про відсутність чіткого визначення та розмежування понять «доброчесність» та «професійна етика».

Поняття «компетентність», «професійна етика» та «доброчесність» є оціночними, а тому їх застосування в нормативно-правових актах без будь-яких критеріїв їх визначення суперечить принципу правової визначеності, що призведе до суб’єктивізму під час проведення оцінювання та встановлення результатів за такими критеріями, маніпулювання під час проведення процедур оцінювання та застосування технологій впливу з політичною або особистою метою для усунення або, навпаки, просування окремих суддів.

Рекомендації: передбачити критерії визначення змісту понять «компетентність», «професійна етика» та «доброчесність», які є, своєю чергою, критеріями оцінювання та складовими відповідності особи вимогам на зайняття посади публічного службовця, зокрема судді.

3.3. Корупціогенні вади законодавчої техніки

1. Змінами до абзацу 2 п. 7 Прикінцевих положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» пропонується припинити ВС України як юридичну особу в результаті реорганізації шляхом приєднання до ВС з наслідками, передбаченими законом.

Проте не встановлено, яким саме законом визначаються наслідки припинення ВС України, отже, не зрозуміло, чим саме ці наслідки можуть бути спричинені – припиненням юридичної особи, якою є ВС України, або припиненням ВС України як суду тощо.

Застосування цієї норми може утворити колізію в законодавстві, яке регулює діяльність судів, трудові відносини, питання публічної служби, додержання вимог антикорупційного законодавства та інше.

Рекомендації: якщо всі можливі наслідки ліквідації ВСУ описуються у Прикінцевих положеннях законопроєкту, то слід визначити це таким чином: «ВСУ як юридична особа припиняється… з наслідками, передбаченими цим законом». Або ж конкретизувати, яким саме законом передбачене їх настання, щоб не утворилася правова колізія.

2. Законопроєктом пропонуються зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів» з метою передбачити у ч. 6 ст. 98, що обов’язки Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС) у разі його відсутності та відсутності заступника Голови виконує найстарший за віком член ВККС. В чинній редакції Закону ці повноваження за вказаних умов виконує член ВККС, обраний за квотою з’їзду суддів, який має найбільший стаж роботи на посаді судді.

Така заміна є нерівноцінною і може призвести до того, що тимчасово головування у ВККС здійснюватиметься особою, яка не володіє достатнім рівнем професіоналізму та досвіду роботи. Це питання також не висвітлюється у пояснювальній записці до законопроєкту.

Водночас, ні вік, ні стаж роботи на посаді не гарантують того, що особою буде досягнуто мету на посаді – забезпечення ефективної діяльності ВККС. Також ці критерії достатньо прості і можлива ситуація, за якої під час проведення конкурсу до ВККС будуть штучно створюватися сприятливі умови для окремих кандидатів, оскільки вони задовольняють простій вимозі щодо віку або стажу і за відповідних умов зможуть стати виконувачами обов’язків Голови. Для уникнення створення умов, за яких певні стейкхолдери зможуть впливати на роботу ВККС через виконувача обов’язків, необхідно уникнути можливості прогнозування особи – виконувача обов’язків.

Рекомендації: для уникнення ситуації, коли наперед визначена особа стане членом ВККС і, за настання відповідних умов, тимчасово виконуватиме обов’язки Голови, слід передбачити в законопроєкті, що у разі відсутності Голови та заступника Голови виконувач обов’язків Голови визначається за результатами таємного голосування простою більшістю голосів членів ВККС. При цьому, порядок скликання ВККС у цьому випадку встановлюється регламентом.

4. Прогалини в регулюванні

4.1. Відсутність або недостатність контролю і прозорості

1. Законопроєктом пропонуються зміни до ч. 2 ст. 79 Закону «Про судоустрій і статус суддів», за якими положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджує ВРП за поданням ВККС. При цьому, ч. 6 ст. 34 Закону «Про Вищу раду правосуддя» закріплює обов’язок ВРП публічно оголошувати резолютивну частину рішення, а повний текст рішення оприлюднювати не пізніше, ніж на сьомий день з дня його ухвалення, якщо інше не передбачено законом. Однак, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді може бути додатком до рішення ВРП і спричинити може статися, що власне положення не буде оприлюднене.

Таким чином, можлива ситуація, за якої конкурс на зайняття вакантної посади судді проводитиметься у непрозорий спосіб. Це може бути спричинене відсутністю у вільному доступі інформації про регулювання процедури конкурсного відбору, порядок, умови та нормативні терміни його проведення. Це ускладнить процес громадського контролю за прозорістю проведення конкурсних відборів на посади суддів, не дозволить учаснику конкурсного відбору відстежувати хід процедури та контролювати дотримання процедури відбору щодо себе та конкурентів, своєчасно захищати свої права, створить передумови для використання механізмів і заходів впливу на процедуру та порядок конкурсного відбору. Внаслідок цього можливе використання механізмів підкупу, пропозиції, вимагання та одержання неправомірної вигоди за порушення процедури конкурсного відбору та зловживання впливом задля обрання та призначення на посади суддів визначених осіб.

Рекомендації: передбачити обов’язок офіційно оприлюднити положення про проведення конкурсу протягом обґрунтовано короткого строку після його затвердження.

2. Законопроєктом передбачено внести зміни до ч. 5 ст. 83 Закону «Про судоустрій і статус суддів», а саме, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджує ВРП за поданням ВККС. Частина 6 ст. 34 Закону «Про Вищу раду правосуддя» закріплює обов’язок ВРП оприлюднювати свої рішення не пізніше, ніж на сьомий день з дня його ухвалення, якщо інше не передбачено законом. Проте, порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення можуть бути додатками до рішення ВРП і може статися, що власне порядок, методологія, критерії та засоби їх  встановлення не будуть оприлюднені.

Таким чином, можлива ситуація, за якої відбуватиметься маніпулювання щодо умов та процедури проведення оцінювання, критеріїв кваліфікації та їх показників, методики та засобів їх встановлення. Це може призвести до неадекватної оцінки або умисної фальсифікації результатів кваліфікаційного оцінювання, маніпулювання процедурою та механізмами кваліфікаційного оцінювання задля вимагання та одержання та/або пропозиції або обіцянки неправомірної вигоди членами ВККС, використання механізмів впливу та тиску на членів ВККС з метою формування визначеного складу судів, впливу на порядок здійснення правосуддя.

Рекомендації: передбачити обов’язок офіційно оприлюднювати порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення протягом обґрунтовано короткого строку після їх затвердження.

3. Законопроєктом запропоновані зміни до ч. 2 ст. 85 Закону «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів затверджує ВРП за поданням ВККС. Частина 6 ст. 34 Закону «Про Вищу раду правосуддя» закріплює обов’язок ВРП оприлюднювати свої рішення не пізніше, ніж на сьомий день з дня його ухвалення. Проте, порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів можуть бути додатками до рішення ВРП і може статися, що власне порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів не будуть оприлюднені.

Водночас ч. 4 ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно. Згідно з ч. 1 ст. 85 цього ж Закону кваліфікаційне оцінювання складається з: 1) складення іспиту та 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Таким чином, відсутність у законопроєкті норми, яка врегульовує процедуру оприлюднення Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів, суперечить вимогам ч. 4 ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів», що може створювати перешкоди для забезпечення рівних умов для всіх учасників кваліфікаційного оцінювання, можливості для застосування впливу на членів ВККС, пропозиції, вимагання або одержання ними неправомірної вигоди за вплив на проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та ставить під сумнів справедливість і чесність проведеного оцінювання.

Рекомендації: встановити обов’язок щодо офіційного оприлюднення порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів протягом обґрунтовано короткого строку з дня їх затвердження.

4. До ч. 6 ст. 85 Закону «Про судоустрій і статус суддів» пропонуються зміни щодо формування та ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), яке має здійснюватися у порядку, затвердженому ВРП за поданням ВККС. Частина 7 цієї ж статті визначає, що суддівське досьє є відкритим для загального доступу на офіційному вебсайті ВККС. Окрім того, доступ до матеріалів суддівського досьє як до публічної інформації здійснюється виключно через сайт ВККС. Вказаний у ч. 6 порядок також передбачатиме оприлюднення суддівського досьє на сайті ВККС.

Проте законопроєкт не містить норми щодо порядку формування та оприлюднення суддівського досьє. Її відсутність може спричинити маніпулювання зі строками оприлюднення суддівського досьє в цілому або окремої інформації, яка включається до нього. Це створює ситуацію, за якої можливі пропозиція, обіцянка, вимагання та одержання неправомірної вигоди, використання механізмів тиску з метою впливу на участь окремих осіб у конкурсах на посади суддів або для приховування результатів здійснення окремими суддями правосуддя.

Рекомендації: передбачити вимогу щодо офіційного оприлюднення порядку формування та ведення суддівського досьє протягом обґрунтовано короткого строку після затвердження; також передбачити, що з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи порядок формування та ведення суддівського досьє регулюється статтею 15-1 Закону «Про судоустрій і статус суддів» .

5. Законопроєктом запропоновані зміни до ст. 95 Закону «Про судоустрій і статус суддів», за якими ч. 2 цієї статті передбачатиме, що положення про конкурс на зайняття посади члена ВККС затверджує ВРП. У ч. 4 цієї ж статті зазначається, що конкурс проводить комісія на основі принципів верховенства права, публічності та політичної нейтральності.

З цього випливає, що процедура та порядок проведення конкурсу, оприлюднення інформації про перебіг конкурсних процедур та рішення, прийняте за результатами конкурсу, також підлягають оприлюдненню з метою досягнення максимальної відкритості та прозорості проведення конкурсних процедур. Частина 6 ст. 34 Закону «Про Вищу раду правосуддя» закріплює обов’язок ВРП оприлюднювати свої рішення не пізніше, ніж на сьомий день з дня його ухвалення. Положення про конкурс може бути додатком до рішення ВРП і може статися, що саме положення не буде оприлюднене.

Відсутність норми, яка зобов’язує оприлюднювати положення про проведення конкурсу окремим документом, призведе до закритості діяльності конкурсної комісії та застосування механізмів підкупу до членів конкурсної комісії або тиску на них з метою впливу на проведення конкурсів та встановлення їх результатів.

Рекомендації: передбачити вимогу щодо обов’язковості оприлюднення положення про проведення конкурсу на посаду члена ВККС протягом обґрунтовано короткого строку після затвердження. Також доцільно законом визначити етапи конкурсу та засади його проведення, аби запобігти можливим маніпуляціям з етапами конкурсу з тим, щоб впливати на його результати.

4.2. Відсутність або недостатність адміністративних і судових процедур

1. Законопроєкт пропонує доповнити ст. 95 Закону «Про судоустрій і статус суддів» частиною 11, яка встановлює, що ВРП призначає члена ВККС на підставі протоколу засідання конкурсної комісії не пізніше п’яти днів із дня отримання такого протоколу. Але ч. 10 цієї статті визначає, що Секретаріат ВРП забезпечує проведення спеціальної перевірки стосовно кандидатів, відібраних конкурсною комісією для проведення співбесіди, і не встановлює вимогу щодо наявності результатів перевірки ні на момент проведення співбесіди, ні на момент отримання протоколу засідання конкурсної комісії, ні на момент призначення членом ВККС.

При цьому абзаци 3 і 4 ч. 2 ст. 58 Закону «Про запобігання корупції» визначають, що претенденту на посаду, який подав відомості, що не відповідають вимогам законодавства для зайняття посади або підроблені документи чи неправдиві відомості, належить відмовити у призначенні. Закон «Про судоустрій і статус суддів» у ч. 1 ст. 96 встановлює як підстави для звільнення з посади члена ВККС виявлення обставин щодо невідповідності особи вимогам, встановленим цим Законом, та порушення вимог, встановлених законодавством у сфері запобігання корупції.

Внаслідок описаної неузгодженості норм законодавства може скластися ситуація, за якої членом ВККС буде призначено особу, яка не пройшла спеціальної перевірки та не відповідає вимогам, які висуваються законодавством до зайняття посади члена ВККС.

Рекомендації: чітко передбачити, що призначення членом ВККС можливе лише у разі, якщо претендент пройшов спеціальну перевірку і, зокрема, відповідає вимогам, які висуваються законодавством до зайняття посади члена ВККС.

2. Законопроєктом пропонуються зміни до ч. 5 ст. 96 Закону «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими у разі встановлення підстав для звільнення певного члена ВККС з підстав, визначених пп. 3-6 ч. 1 цієї статті, подання про звільнення вноситься до ВРП за умови, якщо за нього проголосували не менше 11 членів ВККС.

Проте Законом «Про судоустрій і статус суддів» та цим законопроєктом не встановлено обов’язок членів ВККС голосувати за внесення подання про звільнення члена ВККС із зазначених підстав.

Таким чином, якщо факт порушення – невідповідність вимогам Закону «Про судоустрій і статус суддів», порушення вимог антикорупційного законодавства, неучасть у роботі Комісії протягом місяця без поважних причин або неодноразова відмова від голосування без поважних причин, грубе та систематичне нехтування обов’язками, що несумісне із статусом члена ВККС – буде встановлено, то особа, яка його вчинила, може залишиться на посаді і продовжувати вчиняти такі порушення.

Також ця норма провокує конфлікт інтересів, оскільки члени ВККС голосуватимуть про звільнення свого колеги, з яким можуть перебувати у дружніх або, навпаки, конфліктних стосунках.

Водночас абзац 3 ч. 5 ст. 96 законопроєкту передбачає, що повноваження члена ВККС призупиняються до прийняття рішення ВРП. Таким чином, виявлення факту порушення членом ВККС встановлених обмежень може не призвести до його звільнення, яке відбувається за рішенням ВРП. Тобто відсутня невідворотність відповідальності за вчинення дій, які Законом визнані такими, що є несумісними зі статусом члена ВККС.

Рекомендації: передбачити, що процесуальною підставою звільнення члена ВККС є висновок незалежного органу (наприклад, Громадської ради доброчесності) за результатами перевірки фактів вчинення ним порушень, визначених пп. 3-6 ч. 1 ст. 96 Закону «Про судоустрій і статус суддів», якщо буде встановлено факт порушення вимог закону. Звільнення відбувається за рішенням ВРП, яке має бути прийняте не пізніше, ніж на третій день з моменту надходження висновку і матеріалів перевірки.

4.3. Відсутність або недостатність конкурсних процедур

1. Згідно зі змінами до ч. 4 ст. 95-1 Закону «Про судоустрій і статус суддів», запроваджується обов’язок Уповноваженого ВР з прав людини запропонувати ВРП кандидатури осіб до складу конкурсної комісії з відбору членів ВККС у разі, якщо суб’єкти, встановлені ч. 3 цієї статті, у визначений строк не запропонували або запропонували недостатню кількість кандидатів. Для Уповноваженого ці повноваження не властиві і він для їх виконання повинен виходити поза межі функцій та завдань (призначення) своєї посади, оскільки Уповноважений є органом парламентського контролю за дотриманням прав людини. В Уповноваженого відсутні дієві інструменти оцінки «бездоганної ділової репутації, високих професійних та моральних якостей, суспільного авторитету, відповідності критеріям доброчесності та… визнаності рівня правника», які згідно з ч. 2 цієї статті є обов’язковими для члена конкурсної комісії. Також на Уповноваженого не поширюється умова щодо кола осіб, серед яких він обирає осіб для пропозиції ВРП до складу членів конкурсної комісії.

Отже, Уповноважений не є належною альтернативою Раді суддів України та міжнародним організаціям, оскільки нівелює можливість залучити до проведення конкурсу компетентних представників з різних сфер правосуддя та юстиції.

Норма ч. 4 ст. 95-1 законопроєкту може призвести до формування упередженого/заангажованого складу конкурсної комісії, і, як наслідок, до нівелювання принципів верховенства права, публічності та політичної нейтральності під час проведення конкурсу та визначення його результатів.

Рекомендації: виключити норму про залучення Уповноваженого ВР з прав людини до процедури формування конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посад членів ВККС.

РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРТИЗИ

Корупціогенний фактор Кількість норм
1) неправдиві цілі прийняття законопроєкту; 1
2) неправильне визначення функцій, повноважень (обов’язків) і відповідальності певних суб’єктів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших осіб, на яких поширюється дія Закону «Про запобігання корупції»): 3
– визначення компетенції за формулою «має право»; 0
– широта дискреційних повноважень; 3
– надмірна свобода підзаконної нормотворчості; 0
– відсутність відповідальності за правопорушення; 0
– паралельні (дублюючі) повноваження; 0
3) колізії і вади законодавчої техніки; 4
– колізії; 0
– незрозумілий зміст положення (мовна неоднозначність); 2
– корупціогенні вади законодавчої техніки; 2
4) прогалини в регулюванні: 8
– прогалини в нормах матеріального права; 0
– відсутність або недостатність контролю і прозорості; 5
– відсутність або недостатність адміністративних і судових процедур; 2
– відсутність або недостатність конкурсних (аукціонних) процедур; 1
5) дискримінація: протекціонізм щодо певних осіб, просування групових чи особистих інтересів і вигід або, навпаки, неправильне визначення умов реалізації права, належного особі – одержувачу публічних послуг (необґрунтовані, надмірні обтяження при його реалізації), чи умов виконання нею обов’язку. 0
Всього 16

ВИСНОВОК

Враховуючи виявлені корупціогенні вади, проєкт Закону про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування рекомендується доопрацювати в контексті вимог антикорупційного законодавства.

Виконавець: Катерина Сердюк, експерт Центру політико-правових реформ.

Перевірили: Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ, доктор юридичних наук.