Висновок громадської антикорупційної експертизи на законопроєкт № 2695

Висновок
громадської антикорупційної експертизи

Завантажити

від «20» липня 2020 р.

м. Київ

Назва законопроєкту	Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху
Номер законопроєкту	2695
Дата реєстрації законопроєкту	29.12.2019
Автори законопроєкту	Народні депутати України Бакумов О.С., Медяник В.А., Неклюдов В.М.
Веб-адреса картки законопроєкту на сервері ВР	http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67814
Головний комітет ВР	Комітет з питань правоохоронної діяльності
Етап проходження законопроєкту	Прийнято в першому читанні 13.07.2020. Готується до другого читання
Висновок Головного науково-експертного управління ВР	11 лютого 2020 р.: за результатами розгляду в першому читанні законопроєкт доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання
Висновок профільного Комітету ВР	12 лютого 2020 р.: за результатами розгляду в першому читанні прийняти за основу
Інші висновки	Висновок Комітету з питань бюджету 04.03.2020: законопроєкт має вплив на показники державного бюджету (може призвести до збільшення доходів та видатків державного бюджету) і у разі прийняття відповідного закону після 15 липня 2020 року має вводитися в дію не раніше 1 січня 2022 року. Висновок щодо відповідності проєкту вимогам антикорупційного законодавства 20.05.2020: відповідає вимогам антикорупційного законодавства.
Корупційна небезпечність проєкту (експертна оцінка за 5-бальною шкалою)	3
Суспільна важливість проєкту (експертна оцінка за 5-бальною шкалою)	4
Висновок та рекомендації	Законопроєкт рекомендується доопрацювати з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій

АНАЛІЗ ПОЛОЖЕНЬ ЗАКОНОПРОЄКТУ
(за Методологією проведення громадської антикорупційної експертизи
Центру політико-правових реформ)

1. Неправдиві цілі прийняття законопроєкту

Законопроєкт пропонує доповнити ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) новою частиною такого змісту «Адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом року з дня його вчинення».

Йдеться про збільшення строку притягнення до відповідальності за керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Ініціатори законопроєкту визначають його основною метою забезпечення безпеки на дорогах. Але головною причиною дорожнього травматизму визнається лише керування транспортним засобом у стані сп’яніння. Інші реальні причини ДТП – керування технічно несправним транспортним засобом, у т.ч. його використання для здійснення пасажирських перевезень (ст. 121 КУпАП), перевезення пасажирів понад максимально допустиму кількість, порушення інших правил перевезень пасажирів (ст. 121-2 КУпАП), інші порушення правил дорожнього руху (статті 122, 122-5, 123, 128, 128-1, 129 КУпАП) – не знайшли відображення у законопроєкті.

Залишається без змін строк давності за вчинення інших адміністративних правопорушень, які можуть стати причинами дорожнього травматизму та загибелі людей.

Отже, законопроєкт передбачає підвищення відповідальності тільки для окремої категорії правопорушників і не має за мету забезпечення безпеки на дорогах.

Слід збалансувати рівень відповідальності усіх учасників дорожнього руху.

2. Неправильне визначення функцій, повноважень (обов’язків) і відповідальності певних суб’єктів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших осіб, на яких поширюється дія Закону «Про запобігання корупції»)

2.1. Визначення компетенції за формулою «має право»

Законопроєктом передбачено у ст. 16 Закону «Про дорожній рух» визначити обов’язок водія виконувати вимоги та розпорядження поліцейського, що даються в межах його компетенції, передбаченої законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Відповідно до Закону «Про Національну поліцію», у складі поліції функціонують кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення. Організація діяльності, повноваження та компетенція різних підрозділів поліції визначаються внутрішніми нормативно-правовими актами. Зокрема, повноваження щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, організації контролю за додержання законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху визначені наказом МВС України від 02.07.2015 р. № 796 «Про затвердження Положення про патрульну службу МВС», повноваження щодо забезпечення фізичної охорони об’єктів – наказом МВС від 07.07.2017 р. № 577 «Про організацію службової діяльності поліції охорони з питань забезпечення фізичної охорони об’єктів» тощо.

У разі реалізації запропонованої норми може статися, що будь-який поліцейський, незалежно від того, у якому підрозділі (службі) Національної поліції він проходить службу, з метою вирішення власних, як службових, так й інших питань, зупинятиме будь-який автомобіль чи пішохода, проводитиме їх огляд і видаватиме в межах своєї компетенції розпорядження чи вимогу, які не стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, однак будуть обов’язковими до виконання.

Отже, необґрунтовано розширюється коло осіб, які отримують повноваження щодо зупинки, огляду, перевірки водіїв і транспортних засобів. Це сприятиме збільшенню випадків вимагання, отримання та надання неправомірної вигоди.

Слід чітко визначити вичерпний перелік та зовнішні ознаки поліцейських, уповноважених на забезпечення безпеки дорожнього руху, перелік та підстави вимог та розпоряджень, які вони можуть видавати, умови, за яких це може бути здійснено.

2.2. Широта дискреційних повноважень

1. Законопроєктом запропоновано доповнити ч. 1 ст. 35 Закону «Про Національну поліцію» частиною 10, якою передбачити право поліцейського зупиняти транспортні засоби під час дії профілактичних заходів з метою проведення огляду водіїв з використання спеціальних технічних засобів для перевірки стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

У ст. 29 Закону «Про Національну поліцію» визначено вимоги до поліцейських заходів, якими є законність, необхідність (або ефективність, завдання найменшої шкоди), пропорційність, необхідність закінчення після досягнення мети застосування. У передбаченому законодавством порядку огляд водіїв може здійснюватися, якщо є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.

Огляд же особи в «профілактичних» цілях є прямим втручанням у приватне життя та стосується гідності особи, повага до якої гарантується Конституцією.

Відсутність чіткої юридичної визначеності підстав огляду особи надає надмірно велике поле для прийняття рішень поліцейськими на власний розсуд, що призводить до невмотивованого, а отже безпідставного огляду, і як наслідок, сприятиме наданню, пропозиції, вимаганню та отриманню неправомірної вигоди.

Слід чітко визначити вичерпний перелік підстав проведення огляду водіїв.

2. Законопроєктом пропонується підвищити відповідальність за порушення вимог статей 122-4, 130 КУпАП і встановлюється, що таке порушення тягне за собою накладення штрафу або адміністративний арешт. І штраф, і адміністративний арешт є основними видами стягнень, але не існує критеріїв, за якими визначається, яке саме стягнення накладається на порушника у конкретній ситуації.

Окрім того, ряд санкцій передбачає додаткове стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу або без такого. Тут також не визначено критерії, якими слід керуватися, визначаючи, чи застосовувати це додаткове стягнення.

Така невпорядкованість у питанні призначення стягнень сприятиме тому, що винна особа може пропонувати та надавати неправомірну вигоду судді з метою призначення їй більш прийнятного для неї виду стягнення.

Слід встановити критерії, які впливають на вид та обсяг відповідного адміністративного стягнення.

3. Колізії та вади законодавчої техніки

3.1. Колізії

1. В запропонованій редакції ст. 34 Закону «Про Національну поліцію» поліцейському під час проведення поверхневої перевірки транспортного засобу надається право вимагати відкрити навісний багажний пристрій, капот, двері салону, ніші.

Згідно зі ст. 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла… Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Таке саме положення міститься у ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року): «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Виходячи з цих міжнародно-правових актів, Україна закріпила у національному законодавстві принцип недоторканності житла, іншого володіння та поваги до особистого і сімейного життя людини.

Відповідно до ст. 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ці конституційні норми, що охороняють права і свободи людини, знайшли закріплення в Кримінальному процесуальному кодексі України як засади кримінального судочинства (статті 7, 13 КПК), за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК до іншого володіння особи прямо віднесені транспортні засоби.

Частиною 1 ст. 233 КПК передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною 3 цієї статті («Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину»).

Отже, неконституційним є встановлення можливості проникати у володіння особи без ухвали слідчого судді, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 30 Конституції України.

Окрім того, відповідно до усталених підходів та висновків судової практики, салони та/або багажні відділення автомобілів можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття “сховище”, виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об’єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).

Колізія у законодавстві призводитиме до зловживання правом, що може мати вираження, зокрема, у проведенні завуальованих під поверхневий огляд обшуків певних транспортних засобів та водіїв з метою:

– ухилення від визначеної кримінальним процесуальним законом процедури отримання дозволу щодо проведення обшуку або

– вимагання і одержання неправомірної вигоди за проведення чи не проведення таких дій щодо конкретних водіїв.

Також, практика реалізації запропонованого положення впливатиме на законність підстав доказування в судових процесах, на належність та допустимість доказів, і відповідно сприятиме підкупу чи пропозиції та наданню неправомірної вигоди під час досудового розслідування та судового розгляду. Також, зважаючи на існуючу судову практику та правові висновки Верховного Суду, які є обов’язковими для застосування всіма судами, це вноситиме дисбаланс у правову визначеність, яка гарантує розумну передбачуваність судового рішення, і впливатиме на бажання заручитись підтримкою в отриманні необхідного рішення шляхом надання, отримання чи вимагання неправомірної вигоди.

Слід вилучити із запропонованої норми перелік об’єктів, проведення в яких огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду не допускається.

2. Законопроєкт пропонує доповнити ст. 40 Закону «Про Національну поліцію» частиною 3 такого змісту «Строки та порядок зберігання матеріалів фото- і кінозйомки, відеозапису встановлюються Міністерством внутрішніх справ України».

Отже, МВС України здійснюватиме обробку (збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, використання) персональних даних (інформація про осіб може бути ідентифікована шляхом співвіднесення із реєстраційними номерами транспортного засобу) без згоди суб’єкта персональних даних.

Статтею 5 Закону «Про захист персональних даних» не встановлено окремих обмежень щодо захисту персональних даних, які може отримувати поліція під час здійснення службових повноважень. Водночас, у п. 2 ч. 1 ст. 11 цього Закону визначено, що обробка персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних можлива лише на підставі дозволу, який надається володільцю персональних даних законом виключно для здійснення його повноважень. Частина 3 ст. 6 цього ж Закону встановлює, що склад та зміст персональних даних повинні бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки. Натомість законопроєкт надає МВС України право обробляти персональні дані, обсяг та зміст яких не має прямого зв’язку з метою їх обробки, тому є надмірними.

Відсутність встановлених законом змісту та критеріїв, на підставі яких здійснюється обробка персональних даних, сприяє тому, що персональні дані всупереч законодавству про захист персональних даних можуть збиратися та оброблятися з корисливою метою – для збору інформації, яка може бути використана для чинення тиску на особу, зокрема з метою впливу на прийняття/неприйняття певних рішень, вчинення/не вчинення дій, впливу на економічні та бізнес процеси.

Необхідно: 1) конкретизувати зміст та обсяг персональних даних та визначити мету їх обробки, 2) встановити обов’язок Міністерства внутрішніх справ розробити порядок зберігання матеріалів із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

3.2. Незрозумілий зміст положення (мовна неоднозначність)

Законопроєкт вносить зміни до ст. 126 КУпАП та ст. 16 Закону «Про дорожній рух», якими передбачається обов’язок водія передавати для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс (договір) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (або пред’являти такі документи, якщо вони мають електронну форму), а також інші, встановлені законодавством документи. Це положення необґрунтовано розширює повноваження особи, яка уповноважена здійснювати перевірку таких документів, і створює ситуацію, за якої ця особа вимагатиме надмірний обсяг інформації (кількість документів). Пропозиція, вимагання та отримання неправомірної вигоди уповноваженою особою стануть більш частими явищами.

Необхідно встановити чіткий вичерпний перелік документів з урахуванням можливих варіантів використання транспортних засобів (індивідуальний транспортний засіб, вантажні перевезення, пасажирські перевезення тощо), які власник/водій транспортного засобу зобов’язаний надавати для перевірки.

3.3. Корупціогенні вади законодавчої техніки

1. Законопроєктом запропоновано доповнити ст. 40 Закону «Про Національну поліцію» нормою щодо можливості монтування/розміщення по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз. З конструкції норми можна припустити, що по периметру будівель та споруд розміщуватимуться різного виду пристрої, а саме: 1) фото- і відеотехніка; 2) техніка, що працює в автоматичному режимі; 3) технічні засоби з виявлення та/або фіксації. При цьому з назви самої статті можна дійти висновку, що йдеться про технічні прилади та технічні засоби, що мають функції виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Частина 2 цієї статті передбачає обов’язок поінформування щодо розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону «Про Національну поліцію» для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення поліція в межах своєї компетенції застосовує превентивні заходи, до яких відносяться й застосування технічних пристроїв і засобів з функцією фото- і кінозйомки або засоби фото- і кінозйомки, відеозапису (п. 9 ч. 1 ст. 31).

Отже, застосування будь-яких пристроїв, що не відносяться до поняття «технічні пристрої і засоби з функцією фото- і кінозйомки або засоби фото- і кінозйомки, відеозапису» є таким, що суперечить визначеним в законодавчому порядку видам превентивних поліцейських заходів.

Згідно з ч. 2 ст. 31 цього ж Закону під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов’язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи. І, відповідно, інформація про використання будь-якої техніки, технічних приладів, в розумінні проведення превентивних заходів повинна бути доведена до відома особи, осіб, загалу (оскільки йдеться про застосування такої техніки по відношенню до невизначеного кола осіб).

Зазначена плутанина у визначенні можливих до застосування пристроїв у поєднанні з відсутністю обов’язку поінформування про таке застосування може сприяти незаконному збиранню інформації, втручанню суб’єкта відповідальності в особисте життя певних осіб з метою тиску на них, отримання неправомірної вигоди, схиляння до прийняття необхідних рішень чи утримання від таких, тощо.

Слід привести термінологічне визначення технічних пристроїв та засобів, можливість та підстави їх застосування у відповідність із видами превентивних заходів та обов’язком поінформування щодо їх застосування.

2. Разом із змінами до ст. 286 КК законопроєкт вносить зміни до ст. 75 КК, а саме в ч. 1 цієї статті додається заборона прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Проте, ч. 2 ст. 75 КК, яка регламентує порядок прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, залишається без змін: немає обмежень щодо застосування цього виду звільнення від покарання у разі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, щодо правопорушень, передбачених частинами 1-4 ст. 286 КК, може бути застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За такої ситуації стають можливими пропозиція, надання та отримання неправомірної вигоди за укладення угоди з прокурором та призначення покарання судом. Водночас не досягається мета законопроєкту – посилення відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху.

У ч. 2 ст. 75 КК слід заборонити звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

3. Законопроєкт пропонує доповнити ст. 122 КУпАП новою частиною 4 такого змісту: «Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п’ятдесят кілометрів на годину – тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Водночас запропоновано за порушення вимог частин 1-4 цієї статті, що спричинило виникнення аварійної обстановки, збільшити розмір штрафу до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, у разі прийняття закону розмір штрафу у частинах 4 і 5 цієї статті, перша з яких передбачає простий склад правопорушення, а друга – кваліфікований, буде однаковим. Водночас такі відносно нетяжкі порушення, як перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил зупинки, стоянки тощо можуть потягнути стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року, яке є альтернативним у ч. 5 цієї статті. Непропорційність стягнень сприятиме поширенню випадків вимагання та отримання неправомірної вигоди.

Стягнення у ст. 122 КУпАП слід зробити пропорційними.

4. Прогалини в регулюванні.

4.1. Відсутність або недостатність контролю і прозорості

Законопроєктом запропоновано внести зміни до ст. 266 КУпАП, а саме прибрати вимогу обов’язкової присутності двох свідків під час проведення огляду водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції. Присутність свідків буде обов’язковою тільки у разі неможливості застосування спеціальних технічних засобів.

Ця норма не враховує випадків виходу з ладу спеціального технічного пристрою, умисного втручання у цілісність пристрою та запису з метою монтажу, інших неправомірних дій поліцейського чи інших осіб під час проведення огляду.

Її реалізація спричинить провокування ситуацій, за якої особа, що піддається огляду, пропонуватиме та надаватиме неправомірну вигоду поліцейському з метою уникнення відповідальності. Також можливе умисне втручання поліцейського в роботу спеціального технічного пристрою та носію інформації для приховування окремих частин запису огляду водія, зокрема виявлених показників стану водія.

Залучення свідків є частиною механізму контролю за діяльністю поліцейського під час огляду водія. Тому слід у новій редакції ст. 266 КУпАП зберегти положення про обов’язкове залучення двох свідків до проведення огляду водія.

Результати експертизи

	Корупціогенний фактор	Кількість норм
1)	неправдиві цілі прийняття законопроєкту;	1
2)	неправильне визначення функцій, повноважень (обов’язків) і відповідальності певних суб’єктів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших осіб, на яких поширюється дія Закону «Про запобігання корупції»):	3
	– визначення компетенції за формулою «має право»;	1
	– широта дискреційних повноважень;	2
	– надмірна свобода підзаконної нормотворчості;	0
	– відсутність відповідальності за правопорушення;	0
	– паралельні (дублюючі) повноваження;	0
3)	колізії і вади законодавчої техніки;	6
	– колізії;	2
	– незрозумілий зміст положення (мовна неоднозначність);	1
	– корупціогенні вади законодавчої техніки;	3
4)	прогалини в регулюванні:	1
	– прогалини в нормах матеріального права;	1
	– відсутність або недостатність контролю і прозорості;	0
	– відсутність або недостатність адміністративних і судових процедур;	0
	– відсутність або недостатність конкурсних (аукціонних) процедур;	0
5)	дискримінація: протекціонізм щодо певних осіб, просування групових чи особистих інтересів і вигід або, навпаки, неправильне визначення умов реалізації права, належного особі – одержувачу публічних послуг (необґрунтовані, надмірні обтяження при його реалізації), чи умов виконання нею обов’язку.	0
	Всього	11

ВИСНОВОК

Враховуючи виявлені корупціогенні недоліки, проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху рекомендується доопрацювати.

Виконавці: Катерина Сердюк, Оксана Сікорська, експерти-стажисти Центру політико-правових реформ.

Перевірив: Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ, доктор юридичних наук, професор.