preloader

Що вас цікавить?

Війна за чиновників, або Чому не йде реформа державної служби

22.09.2015
Публічна адміністрація /
Публічна служба

18 вересня Петро Порошенко оголосив несподіване рішення – зняти з парламентського розгляду законопроект «Про державну службу» (№2490) та утворити робочу групу для підготовки нового законопроекту. При цьому основним аргументом для такого рішення було названо невдоволеність законопроектом з боку Європейського Союзу. Прикро, що для протидії законопроекту була використана неправдива аргументація. Насправді, ЄС очікує якнайшвидшого ухвалення закону «Про державну службу».


18 вересня 2015 року Президент України на засіданні Національної ради реформ оголосив несподіване рішення – зняти з парламентського розгляду законопроект «Про державну службу» (№2490) та утворити робочу групу для підготовки нового законопроекту. При цьому основним аргументом для такого рішення було названо невдоволеність законопроектом з боку Європейського Союзу.

Прикро, що для протидії законопроекту була використана неправдива аргументація. Насправді, ЄС очікує якнайшвидшого ухвалення закону «Про державну службу». Ця вимога стоїть у низці документів щодо фінансової допомоги з боку ЄС. І законопроект 2490 отримав загалом позитивний висновок європейських експертів (Програми SIGMA) та готувався до другого читання на основі пропозицій ЄС.

Для експертної громадськості рішення про зняття законопроекту з розгляду стало справжнім шоком. Адже таке рішення означає подальше відкладення цієї надважливої реформи на невизначений період.

Варто нагадати, що законопроект готувався у липні-вересні 2014 року Національним агентством державної служби за активної участі громадськості. Потім був кількамісячний раунд спільного доопрацювання тексту з європейськими експертами. Далі було кілька місяців узгодження проекту у секретаріаті Уряду та адміністрації Президента – і, на жаль, не всі поправки, внесені тоді, були на краще. Але принципові положення були все ж збережені. Нарешті рубіконом вважалося ухвалення законопроекту у І читанні 23 квітня цього року. Фактично довелося голосувати це рішення 19 разів, поки вдалося зібрати «аж» 226 голосів. Далі йшла кількамісячна праця робочої групи у профільному парламентському комітеті. Більше 70 учасників ретельно відпрацьовували кожну з майже 1500 тисяч поправок. Наразі маємо цілком пристойний текст, який максимально враховує потреби України і вимоги ЄС.

Ключові положення законопроекту:

1) виключно конкурсний добір на усі посади державної служби;

2) відмежування від посад державної служби інших посад (політичних, патронатних, обслуговуючих тощо);

3) обмеження політичної діяльності державних службовців;

4) особлива увага добору і захисту вищого корпусу державної служби;

5) підвищення сталої частки (посадового окладу) в структурі оплати праці державних службовців.

Насправді тут використовується той же рецепт, що у реформі патрульної поліції: відкритий конкурс і адекватна зарплата. Тільки якщо у поліції правила про конкурс стосуються лише рядових посад, то у державній службі пропонується їх застосувати до усіх посад без виключення, включно з керівними.

Хто ж проти законопроекту? На наш погляд, тут співпали інтереси трьох різних груп.

Найперша, прихована група, це вищі керівники держави. Бо законопроект передбачає конкурсний добір і на посади керівників центральних органів виконавчої влади та голів місцевих державних адміністрацій. При цьому конкурс проводить представницький колегіальний орган. Тож призначення за партійно-бізнесовими квотами стає практично неможливим.

Прикметно, що Прем’єр-міністр не виступив жодного разу на підтримку цього урядового законопроекту.

У Президента ж свій «пунктик» – відбір голів місцевих державних адміністрацій.  У внесеному законопроекті навіть передбачили окрему комісію з добору кандидатів при адміністрації Президента. Хоча згідно Конституції подання кандидатів на посади голів МДА має йти від Уряду (стаття 118), тому й підстав для створення додаткової комісії теж немає.

Друга група протидії – окремі міністри та інші вищі посадовці в системі виконавчої влади. При цьому частина з них, або введена в оману, або не зовсім розуміє правила функціонування державного апарату. Так дехто хоче на свій розсуд призначати і звільняти усіх керівників підрозділів у міністерстві. Хоча це суперечить засадам державної служби, адже ці повноваження повинні належати адміністративному менеджеру – державному секретареві міністерства.

Деякі керівники бажають просто поширити на державний апарат правила приватного сектору – кого хочу наймаю і звільняю, вільно оперую зарплатним фондом. Але так не можна, бо це публічний сектор. Система, у якій працює понад 300 тисяч осіб, не може працювати як приватна компанія. Особливо, якщо зважати на змінність урядів в середньому кожні 1,5 роки. Тут маємо або визнати європейські стандарти державної служби, або збережеться сьогоднішній хаос і постійна плинність кадрів на посадах вищого рівня.

І є третя група, яка наразі мало що вирішує, але теж радо вставляє палки в колеса – представники вищої службової номенклатури. Адже вони втрачають деякі пільги і безконкурентне середовище.

Чи можливий якийсь компроміс аби ухвалити закон? На наш погляд, відповідь можна шукати у площині відтермінування дії окремих норм. Зокрема, може йтися про збереження до 1 січня 2017 року за міністрами повноважень щодо призначення та звільнення керівників департаментів міністерств. Якщо комусь не вистачило півтора роки на наведення порядку у своїх міністерствах, то варто розуміти, що абсолютна влада міністрів зберігатиметься ще мінімум рік.

Зрештою і Комісія з питань вищого корпусу державної служби не повинна лякати політиків. Адже насправді у Комісії Президент і Уряд (тобто й коаліція) матимуть більшість своїх представників. Роль цієї Комісії полягає лише у більшій прозорості кадрової політики для суспільства, а не у відстороненні політичних керівників від участі у формуванні державного апарату. До речі, у контексті останніх подій, радили б ще раз подумати у профільному Комітеті і включити до складу Комісії представників усіх фракцій, а не лише з урядової коаліції. Влада повинна пам’ятати, що у демократичній системі статус «влада» – «опозиція» змінний, а державні службовці повинні обслуговувати легітимну владу незалежно від змін Уряду.  

Отже, якщо влада ще готова одуматися від подальшої деградації системи державного управління, то  наразі потрібно:  

1) припинити спроби подальшого затягування реформи державної служби, в тому числі через зняття з розгляду законопроекту 2490;

2) прискорити підготовку законопроекту 2490 у профільному парламентському Комітеті до його розгляду у ІІ читанні, на основі редакції запропонованої Робочою групою Комітету;

3) якнайшвидше проголосувати законопроект у ІІ читанні та відкрити можливість для системної реформи державного управління.

Чи можливі інші сценарії? Так. З одного боку, можуть бути «втрати» законопроекту у якості під час розгляду у Комітеті. Перший тривожний дзвоник пролунав, коли всупереч позиції Робочої групи Комітет вирішив зберегти статус державних службовців за працівниками Національного інституту стратегічних досліджень (хай і на 2 роки). Якщо такі «компроміси» будуть спливати і далі, то можемо отримати недолугий текст подібний до закону 2011 року. Інший спосіб втратити законопроект – не дати йому голосів у залі при голосуванні у ІІ читанні.

Потрібно пам’ятати, що без реформування державної служби, яка починається з ухвалення цього Закону, Україна не має шансів ні побороти корупцію, ні прискорити реалізацію всіх інших реформ.

Ігор Коліушко, Віктор ТимощукЦентр політико-правових реформ, для УП