Щодо пропозиції заборонити використання квартир в багатоквартирних житлових будинках як офісів, готелів тощо (законопроект 5473 від 30.11.2016)

Існують норми Конституції: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству" (ч. 3 ст. 13) і "Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі" (ч. 7 ст. 41). 

Це норми-винятки чи норми-уточнення. Загальна ж норма – в ч. 1 ст. 41: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю…"
Із зазначених норм-винятків випливають обгрунтовані положення Кримінального кодексу про відповідальність за створення і утримання:

– місць розпусти (ст. 302 КК);
– місць для незаконного вживання наркотиків, психотропів та їхніх аналогів (ст. 317 КК);
– місць для вживання одурманюючих засобів (ст. 322 КК).

Крім того, ст. 150 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил користування жилими приміщеннями, ст. 206 КУпАП – за надання житла для проживання нелегальних мігрантів, а ст. 6 Житлового кодексу і ст. 383 Цивільного забороняють надавати і використовувати приміщення у жилих будинках для потреб промислового характеру.

Але при цьому і Конституція (ст. 30), і ЦК (ст. 311) містять положення, відповідно до яких: "Житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом".

З цього випливає, що, встановивши заборону використовувати квартиру як офіс підприємства чи громадської організації, держава не здатна буде контролювати виконання цієї заборони, оскільки:

а) суд зможе винести рішення щодо проведення огляду лише у разі наявності ознак злочину (але не адміністративного чи іншого порушення. Зокрема КУпАП не містить положень про право суду дати дозвіл на огляд чи обшук житла). Тому для того, щоб проконтролювати виконання заборони, держава повинна встановити за її порушення КРИМІНАЛЬНУ, а не яку-небудь іншу, відповідальність. Але яка шкода для суспільства від того, що житло перелаштовується в готель або у ньому троє активістів працює за комп'ютерами? Криміналізація таких діянь – яскравий приклад "драконівського закону", тобто його прийняття означатиме – саме по собі або в сукупності з іншими діями влади – палаючи шини і таке інше;

б) рятування людей ніяк не може поєднуватись зі здійсненням контролю законності використання житла, оскільки ці повноваження виконують представники різних органів влади, а виконання їх одними і тими ж є перевищенням влади. Наслідки – аналогічні;

в) для того, щоб встановити, що "наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними", – і виселити винних на вимогу наймодавця відповідно до радянської ще норми ст. 116 ЖК, треба для початки увійти в це житло. Але підстав для цього практично не існує. І ця норма стосується лише житла, що наймається, а не власного житла. 

Микола Хавронюк, експерт Центру політико-правових реформ