Що вас цікавить?

Самоврядування або Грузія

19.05.2015
Адміністративні послуги

До написання цього матеріалу примусило вже річне гальмування реформи щодо децентралізації влади, у якому загрузла нова демократична влада


Джерело: Українська правда

До написання цього матеріалу примусило вже річне гальмування реформи щодо децентралізації влади, у якому загрузла нова демократична влада.

Адже відомо, що й без змін у Конституції можна було б продемонструвати наявність волі до такої політики. У тому числі, уже давно треба було повернути органам місцевого самоврядування хоча б ті повноваження, які забрали в часи Януковича.

Окремим фактором української політики віднедавна стали грузинські реформатори, які з'явились в Мін'юсті, МВС та багатьох інших владних структурах. Мабуть, в окремих питаннях їх внесок є корисним. Але щонайменше в одному питанні вплив колег із дружньої держави, на мій погляд, є вкрай деструктивним.

Ідеться про стратегічний вибір країни: чи ми будуємо децентралізовану державу, що ґрунтується на довірі до місцевого самоврядування – або щось інше?

Так виглядає, що українські урядовці із Грузії вважають, що задекларована політика децентралізації – це помилка, що місцевому самоврядуванню делегувати повноваження не можна, бо це буде просто зміна однієї корупційної вивіски на іншу.

Українські політики, особливо недоброчесні, радо користаються цією грузинською "допомогою". Тепер їм можна ще кілька років жити на старих схемах, прикриваючись цими порадами, як ширмою. І вони далі повторюють мантру про некомпетентне й корумповане українське самоврядування.

Востаннє із цим зіштовхнувся при обговоренні законопроекту №2657 "Про сервісні послуги та сервісні центри МВС". Фактично, творіння Екі Згуладзе є комбінацією аналогічного грузинського закону в поєднанні з комерціалізацією всього, за що МВС могло б брати гроші.
Найбільша проблема цього законопроекту – це те, що МВС не хоче віддавати місцевому самоврядуванню функції з реєстрації автомобілів та видачі посвідчень водія – хоча це абсолютно цивільні функції – і буде робити для цього власні офіси. За наявною інформацією, кошти на це готовий виділити USAID під добре ім'я заступниці міністра, і планують створити біля 60 таких офісів.

Ідея має право на існування. Але! Бажаючі можуть ознайомитись з детальним аналізом:

1. Це пряме відхилення від зобов'язань Коаліційної угоди.
За нею ці повноваження мали б перейти до органів місцевого самоврядування. Нам пропонують знову почекати кілька років, а потім ці функції або віддадуть органам самоврядування, або приватизують.
 
2. Це марнотратство.
Адже замість створення інтегрованих єдиних офісів – ми вибудовуємо й будемо утримувати чергову мережу "відомчих офісів". До речі, у системі МВС це буде вже другий такий "сервісний центр" – бо й у Державній міграційній службі роблять власні "паспортні сервіси".

3. Є серйозні ризики в реалізації такого проекту.
Адже досвід показує, що для створення хорошого офісу потрібно від одного до п'яти й більше мільйонів гривень та щонайменше 1-2 роки на запуск. Тобто навіть при хорошій команді та вдалому адмініструванні для такого проекту в МВС потрібно мати кілька років на втілення.
Які є гарантії, що така команда з'явиться й пробуде при владі стільки часу? Чому не доінвестувати ресурси хоча б у ті центри надання адміністративних послуг, ЦНАП, які є в містах-лідерах та містах, які мають потенціал для належного надання послуг – Вінниця, Луцьк, Івано-Франківськ, Харків, Черкаси, Чернігів, Кривий Ріг, Хмельницький, Кіровоград, Миколаїв тощо?..
Тоді при мінімальних ресурсах і в мінімальні строки мільйони українців отримали б якісні послуги від держави. А влада – швидкі політичні дивіденди.

4. Політика відомчих офісів погана для громадян.
Адже відповідь на питання який офіс краще – відомчий чи інтегрований – є очевидною. Звичайно, інтегрований. Бо тоді навіть в елементарній життєвій ситуації громадянин заміть 3-4 служб відвідує одну.

Наприклад, при народженні дитини не треба окремо ходити: а) у РАГС Мін'юсту – для реєстрації факту народження; б) в ДМС – для "прописки" дитини; в) Управління соціального захисту – для отримання допомоги на дитину.

Те ж саме й із послугами українських МРЕВ ДАІ. У Польщі, ФРН чи Канаді – громадяни їх отримують в інтегрованих офісах муніципалітетів.
Тому закликаю народних обранців:
Навіть якщо Ви не довіряєте місцевому самоврядуванню в масштабах усієї країни, то хоча б передбачте в законопроекті №2567 – що в містах із належними центрами адмінпослуг послуги МВС "заходять" у ЦНАП, а окремі "сервісні центри МВС" не створюються.

Звичайно, цей підхід змусив би владу переглянути й самі процедури надання цих адміністративних послуг, як-от, відмовитися від повторного іспиту в МРЕВ тощо.

Але ключових питань у реформі адмінпослуг – два.

Гроші. Урядовці не хочуть віддавати самоврядуванню повноваження, де вони збирають гроші за послуги. Адже тут за рахунок масштабу та системної корупції легко заробляються мільйони й для власної кишені.

Для прикладу, сферу соціального захисту, єдину з базових адмінпослуг, – уже давно делеговано місцевому самоврядуванню в містах обласного підпорядкування, оскільки на соціально-вразливих категоріях і безплатних послугах особливо не заробиш. І тут ніхто не нарікає, що органи місцевого самоврядування неправильні чи неспроможні.

І ще один факт. Коли кажуть, що на розбудову належних офісів українських коштів недостатньо, то наведу лише кілька цифр. Тільки державні реєстратори Мін'юсту коштують державі в рік біля 1,15 мільярдів гривень. Система МРЕВ ДАІ – коштує 400 мільйонів гривень на рік. А є ще ДМС, Держземгенство тощо. Тобто ще мільярди гривень.

Для порівняння: створення одного з найкращих і найдорожчих ЦНАП в Україні – Луцького – коштувало біля 10 мільйонів гривень. Але вже відомо, що ці кошти він заробить і поверне до місцевого бюджету менш ніж за рік, без додаткових платежів із громадян.

Отже, за кошти для державних структур при розумному адмініструванні Україна за 2-3 роки могла б вибудувати найсучаснішу й найкомфортнішу систему надання адміністративних послуг.

Ставлення до місцевого самоврядування. Не треба звинувачувати в корупції чи некомпетентності лише місцевих голів і місцевих депутатів. Адже їх обирають ті ж громадяни, що й народних депутатів та президента. Тобто, це – довіра або недовіра до власних громадян та до територіальних громад.

Так само як працівники відомчих офісів у містах України – це не завезені інопланетяни, а такі ж мешканці тих же міст, що й службовці місцевого самоврядування.

На мій погляд, в України немає іншого виходу, аніж децентралізоване урядування. Не може один добрий і чесний чоловік чи жінка в Києві, або й кілька таких – побудувати "щастя" у тисячах українських міст і сіл. Мусимо довірити цю справу всім і нести спільну відповідальність.

Тож для подальших адміністративних реформ урядовці нарешті мусять визначатися: ми робимо реформи як у Польщі, яка мені здається найкращим зразком для України, – або як у Грузії, де про самоврядування особливо не згадують?

У влади мусить бути єдність у концептуальних підходах. У даному випадку – це вибір між децентралізованою й централізованою державою. Не можна вже рік обіцяти децентралізацію й при цьому міністрам "триматися зубами" за повноваження.

Звичайно, при децентралізованій моделі й локальна корупція, і гірша якість послуг можуть лишатися в багатьох громадах України. Але система корупція буде неможлива.

Локальну корупцію долати легше. А якість публічних послуг буде спільною відповідальністю кожного з нас.
І, нарешті, головне.
Ці катавасії навколо Мін'юсту та МВС добрий привід усім політикам дати чесну відповідь: якщо ви не вірите в місцеве самоврядування – то перестаньте вводити суспільству в оману, і припиніть вживати слово "децентралізація".

P.S. Вкотре нагадаю, що Грузія майже у 10 разів менша за Україну за чисельністю населення та за територією. І для масштабування реформ та урядування це має значення.