Розділ ІV. Міжнародне співробітництво

4.2. Міжнародна співпраця та взаємна правова допомога

 

4.2.1 Аналіз та порівняння статистичних даних щодо кількості одержаних/надісланих та виконаних/відмовлених у виконанні запитів про міжнародну правову допомогу:

• у зв’язку із розслідуванням кримінальних справ про корупційні правопорушення, т.ч. щодо екстрадиції;

• у зв’язку із пошуком, арештом, заморожуванням та конфіскацією коштів та іншого майна за межами України/ в Україні; сума коштів/майна, які були предметом такого запиту;

• щодо коштів та іншого майна, повернутих до України/повернутих до іншої держави з України за результатами виконання запитів про міжнародну правову допомогу; сума коштів/ майна, які були повернуті.

Правовою підставою для надання та направлення запитів про взаємну правову допомогу є багатосторонні і двосторонні міжнародні договори у цій сфері. Україна уклала договори про правову допомогу у кримінальних справах з близько 50 державами, крім того є учасником низки багатосторонніх міжнародних договорів та додаткових протоколів до них: Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13.12.1957 р., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959 р., Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р., Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 08.11.1990 р., Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (м. Мінськ) від 22.01.1993 р. тощо.

За відсутності договору, який можна застосувати, правова допомога може надаватися на підставі запиту іншої держави або на основі взаємності. У КПК міжнародному співробітництву у сфері кримінальних проваджень присвячено Розділ ІХ.

Згідно зі ст. 545 КПК, уповноваженими органами у процедурах міжнародної правової допомоги є три органи державної влади, які уповноважені:

1) Генеральна прокуратура – звертатися із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядати відповідні запити іноземних компетентних органів, крім кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності НАБ;

2) НАБ – те саме щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності;

3) МЮ – звертатися із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальних провадженнях під час судового провадження та розглядати відповідні запити судів іноземних держав.

Відкрита розгорнута статистика у сфері здійснення ГП, НАБ і МЮ функції міжнародної правової допомоги у кримінальних провадженнях майже відсутня. У найкращому випадку звіти відповідних органів містять просто цифри щодо кількості отриманих та відправлених запитів, без будь-якої розшифровки за видами злочинів, не кажучи вже про аналіз змісту самих запитів. Ті статистичні дані, що оприлюднюються у наукових або експертних дослідженнях внаслідок запитів щодо доступу до публічної інформації, є переважно неповними, тому їх аналіз є непоказовим та недостатнім для вироблення відповідних висновків та пропозицій. Втім, найбільшою проблемою слід вважати те, що навіть та поточна інформація щодо отриманих та направлених запитів щодо міжнародної правової допомоги, яка є у розпорядженні зазначених державних органів, є несистематизованою та неконсолідованою.

Так, у звіті ГП у розділі щодо міжнародної допомоги за 2016 рік зазначені такі цифри:

– надійшло звернень іноземних установ 2436, з них виконано – 2151, у т.ч. виконано запитів зі здійснення процесуальних дій – 1917, з перейняття кримінальних проваджень – 127, з екстрадиції – 107;

– надіслано звернень установ України до виконання іноземним установам 651, з них виконано 550, у т.ч. виконано запитів зі здійснення процесуальних дій – 445, з перейняття кримінальних проваджень – 7, з екстрадиції – 98.

Водночас ГП повідомила, що не обліковує та не обробляє даних за критеріями щодо кількості одержаних та надісланих запитів про міжнародну правову допомогу у зв’язку із розслідуванням кримінальних справ про корупційні правопорушення, у т.ч. щодо екстрадиції, а також у зв’язку із пошуком, арештом та конфіскацією коштів й іншого майна за межами України/в Україні. Відповідно до цього ГП не володіє консолідованою інформацією щодо сум коштів або вартості активів, повернутих до України або повернутих до іншої держави, за результатами виконання запитів про міжнародну правову допомогу у зв’язку із розслідуванням кримінальних справ про корупційні злочини.

У відповіді МЮ на наш запит про доступ до публічної інформації вказано, що впродовж 2015 року до міністерства надійшло 2 запити компетентних органів іноземних держав про видачу осіб за корупційні правопорушення, з яких один задоволено, в одному відмовлено у зв’язку з наявністю у особи громадянства України; аналогічні запити українських судів про видачу в Україну правопорушників до компетентних органів іноземних держав не надсилались. Впродовж зазначеного періоду МЮ отримано 4 запити про виконання рішень іноземних судів щодо конфіскації грошового еквіваленту вартості знарядь вчинення злочинів товарної контрабанди (на загальну суму 457397,86 литовських лит), яка на території України не є кримінально-караним діянням, у зв’язку з чим, враховуючи ч. 4 ст. 10 КК, такі запити не можуть бути задоволені; аналогічні запити про виконання рішень українських судів щодо конфіскації майна та/або коштів до іноземних держав не надсилались.

Впродовж 2016 р. до МЮ надішли 3 запити компетентних органів іноземних держав про видачу осіб за корупційні правопорушення, з яких 2 запити задоволено, та в одному відмовлено (закінчення строків давності виконання вироку). Крім того, МЮ звернулось з 2 запитами до іноземних держав про видачу правопорушників у зв’язку із вчиненням корупційних правопорушень, які наразі перебувають на розгляді компетентних органів іноземних держав. Впродовж вказаного періоду МЮ отримано один запит про розшук майна з метою виконання судового рішення іноземної держави про конфіскацію 3 515 756,4 доларів США за злочин «відмивання грошей» (опрацювання триває), аналогічні запити про виконання рішень українських судів щодо конфіскації майна та/або коштів до іноземних держав не надсилались. У зв’язку із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальних справах, отриманих/надісланих впродовж 2015–2016 років, інформація у МЮ щодо коштів та іншого майна, повернутих до України або до іноземної держави за результатами виконання таких запитів, наразі відсутня.

У звіті НАБ вказано, що за час діяльності цього органу до 42-х держав світу було скеровано 118 запитів про міжнародну правову допомогу у розслідуванні 29-ти корупційних кримінальних проваджень, 45 з яких виконано. Найбільше запитів було скеровано до компетентних органів таких держав, як Латвія (29), Австрія (8), Кіпр (8), Швейцарія (7), Великобританія (7). Крім того, протягом звітного періоду НАБ 6 разів зверталося до інших держав із запитами про видачу особи (екстрадицію). У свою чергу від компетентних органів іноземних держав до НАБ, починаючи з грудня 2015 р., надійшло 10 запитів про міжнародну правову допомогу, з яких 2 – зі Швейцарії, 3 – від Австрії, по одному – з Чехії, Іспанії, Великобританії, Латвії, Ліхтенштейну. Станом на 31 січня 2017 р. виконано 6 запитів[1].

В будь-якому разі, з повідомлень прес-служб та заяв керівників ГП, НАБ та МЮ випливає, що у період з 2014 р. за результатами виконання запитів про міжнародну правову допомогу у жодній резонансній кримінальній справі щодо корупційного злочину до України не було повернуто у повному обсязі незаконно набуті кошти та інше майно. Є сподівання, що початок діяльності новоутвореного НАВРУА стане поворотним моментом у цій сфері.

Затягування правоохоронцями процедур досудового розслідування та/або очевидна недостатність наявних доказів скоєного злочину має своїм наслідком втрату юридичних можливостей для арешту закордонних активів громадян України, які підозрюються у значному розкраданні бюджетних коштів.

Крім того, подібна ситуація, яка набула системного характеру, призводить до втрати довіри до правоохоронних органів України з боку міжнародного співтовариства.

У цьому плані показовою є тенденція, яка демонструється Радою ЄС стосовно арешту активів екс-президента України В. Януковича та наближених до нього політиків, чиновників та бізнесменів, які українською владою підозрюються у заволодінні бюджетними коштами в особливо великих розмірах. Так, первинний список осіб, активи яких підлягали арешту згідно з Рішенням Ради ЄС №208/2014 від 4 березня 2014 р.[2], складався з 18 осіб. 14 квітня 2014 р. Рішенням Ради ЄС №381/2014 список був розширений ще на 4 особи[3]. Санкції накладаються строком на один календарний рік, однак за недоведеністю чи за непереконливістю доказів Рада ЄС кожен раз зменшує список. Так, у березні 2017 р. Рада ЄС в черговий раз продовжила до березня 2018 р. чинність арешту активів 15 осіб, виключивши з нього одну особу[4]. Загалом за період з 2014 р. внаслідок бездіяльності та/або низької професійної підготовки документів українськими правоохоронними органами відповідний список скоротився з 22 до 15 осіб.

 

ВИСНОВКИ і РЕКОМЕНДАЦІЇ.

1. Україна в цілому адекватно виконує взяті на себе міжнародні обов’язки щодо надання взаємної правової допомоги та видачі (екстрадиції) правопорушників іншим державам.

Водночас наявна пасивність у міжнародно-правовому полі задля переслідування та повернення належних вітчизняним високопосадовцям і підприємцям активів , що отримані корупційним шляхом.

Звертає на себе увагу майже повна відсутність у органів державної влади України змістовного та систематизованого масиву даних щодо направлених запитів про надання міжнародної правової допомоги у корупційних злочинах, а також щодо результатів їх розгляду іноземними установами. Відтак, видається неможливим об’єктивно оцінити ефективність та результативність процедур взаємної правової допомоги у рамках досудового розслідування та судового розгляду корупційних злочинів.

2. Необхідно активізувати міжнародну співпрацю всіх уповноважених органів України у сфері розшуку та виявлення активів від корупційних злочинів, забезпечити системну співпрацю з їх повернення. Налагодити конструктивну взаємодію правоохоронних органів з новоутвореним НАВРУА. Розробити чіткі стандарти і алгоритми дій для працівників правоохоронних органів у сфері міжнародної правової допомоги у розслідуванні корупційних злочинів, а також під час здійснення заходів щодо пошуку і повернення активів, набутих корупційним шляхом.

---