Про новий порядок реєстрації – інтерв’ю Надії Добрянської на Радіо Ера

У січні 2013 року набрав чинності указ МВС «Про затвердження порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні». Його розробила Державна міграційна служба України на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні». Детальніше про новий порядок реєстрації – у розмові журналіста Радіо Ера з Надією Добрянською, експертом Центру політико-правових реформ.

Що це за нововведення?

Цей наказ нічого нового не ввів порівняно з минулим роком. В минулому році було внесено зміни до закону про свободу пересування. І цей указ втілив в життя ті нововведення, які були запроваджені законом.

Ці нововведення для українців є позитивними, тому що ними передбачено, що реєстрація місця проживання здійснюється за один день.

Отже, тепер зареєструватися буде набагато простіше?

В плані часу – так. Але в іншому позитивів мало: як і в радянські часи, зареєструватися можна тільки тоді, коли в особи є право власності або право користування житлом.

Правда, з’явився один додатковий плюс для власників житла. Якщо в людини зникає право користування житлом (наприклад, закінчився договір оренди), то власник може сам піти і зняти цю людину з реєстрації. Таким чином принаймні в цьому аспекті орендодавці в Україні зможуть сказати орендарям: «Ми згодні дати вам право зареєструватися, тому що ми можемо захистити себе».

Я думаю, в Україні знайдеться небагато таких власників, які погодяться зареєструвати у своїй квартирі людину, яка її орендує. Чому?

У нас історично вважається, що якщо людина реєструється за місцем проживання, вона якимось чином може отримати право власності на це житло: «Якщо я не зніму одного дня з реєстрації свою невістку, то вона відбере у мене мою квартиру».

Насправді за Цивільним кодексом, ніхто не має права на житло, крім власників і співвласника.

Минуло вже багато часу відтоді, як прописка стала реєстрацією. Чи змінилося відтоді щось у свідомості людей?

Мені здається, що ті люди, які отримали право на своє житло, але до кінця його не зреалізували (наприклад, вони все своє життя користувалися державною чи комунальною квартирою і потім стали правовласниками), досі не звикли до того, що ніхто не може у них відібрати житло без їхньої волі.

Те, де живе людина, – це її особиста справа. Державу це не повинно хвилювати.

Якщо людина зареєстрована в іншому місці, ніж вона реально проживає, які можуть бути мотиви у неї для того, аби оформлювати реєстрацію за фактичним місцем перебування?

Коли ви реєструєте своє місце проживання, це означає, що ви сплачуєте свій податок з доходів до бюджету міста. На ці гроші для вас створюється інфраструктура, а місто враховує вас як виборців, як першочергових користувачів лікарень, шкіл, дитячих садків. 

Порядок реєстрації місця проживання в Україні, на моє переконання і на думку моїх колег із Центру політико-правових реформ, з дозвільного потрібно змінити на повідомний. Це означає, що, незалежно від того, має людина право власності на житло чи ні, має вона договір оренди чи ні, вона може зареєструвати своє місце проживання там, де хоче.

Як має діяти така повідомна реєстрація?

Наприклад, як в одній із земель Німеччини. Людина приходить в орган місцевого самоврядування (важливо, щоб реєстрацією місця проживання займалося саме місцеве самоврядування, а не міліція, як у нас), заповнює одну заяву, в якій пише, де живе. Після цього чиновник із місцевого самоврядування ставить штамп. Все! Ніяких перевірок, жодної бюрократії.

Наскільки дієвим в Україні є чинний порядок реєстрації місця проживання?

За дослідженням, яке в 2011 році провела громадська організація «Територія успіху»,  в обласних центрах України третина мешканців була незареєстрованою за тою адресою, де вони мешкають.  Це свідчить про те, що система себе не виправдовує, що в ній треба щось змінювати, шукати інші способи.

Це також свідчить про те, що багато людей мігрує і що вони не можуть зареєструватися за новим місцем проживання. Бодай для того, аби мати змогу отримувати медичну допомогу.

Але проблема в тому, що орендодавці ховаються, не хочуть платити податки, що вони продовжують боятися за своє право власності.

Ще одне питання: комунальні платежі. В деяких старих будинках тарифікація комунальних послуг прив’язана до кількості мешканців.

Це перенесення з хворої голови на здорову. В стосунках держави і людини не повинні стояти на шляху недобросовісні платники податків, застаріла комунальна система.

Виходить, що матеріальні блага і все, що пов’язано з грошима, стоїть на перешкоді вільної реєстрації людини за місцем проживання?

Саме так.