Олександр Банчук: «Поліцейським має бути все одно, хто влада, а хто опозиція»

Експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук розповів Platfor.ma про те, якою буде реформа МВС, чим займатиметься нова поліція та чому не варто сліпо копіювати грузинське законодавство.

– Коли минулої осені оголосили, що українська міліція стане поліцією, люди почали проводити паралелі з подібною реформою у Росії. Що маємо зробити ми, що змінити не тільки назву, але і суть?

– В Україні є розуміння того, що зміни потрібні, і є загальне бачення, що має бути. На щастя, поки те, що кажуть політики, і те, чого хоче громадянське суспільство, цілком співпадає.

Перша ціль – це деполітизація. Ми маємо зробити таку поліцію, щоби були мінімізовані будь-які впливи на неї. Майбутнім поліцейським під час здійснення їх повноважень має бути все одно, хто там є влада, а хто опозиція. Один із способів цього – розділити саму поліцію і МВС. Я не знаю, чи погодиться на це уряд, але в європейських країнах МВС – це центральний апарат, який знаходиться в столиці і в якому працюють 200-300 службовців. Поліція є окремою структурою, яка має свій окремий центральний апарат та регіональні підрозділи.

Друга важлива річ – це оновлення кадрів. Чому в Росії нічого не змінилося? Тому що ті люди, хто були міліціонерами, автоматично стали поліцейськими. Для нас важливо, щоб процес добору, просування по службі, звільнення був максимально відкритий для громадськості. Якщо не буде прозорого конкурсу на посади, у нас буде те, що в Росії. Треба залучити нових людей, які не знають, що таке старі порядки, що таке катування затриманих – тоді ми змінимо не тільки форму, але і зміст.

– Оновлення кадрів передбачає звільнення. Що робити з тими, хто працює у системі зараз і може залишитися без роботи?

– Зменшення кількості співробітників передбачене, це правда. З патрульною поліцією хороша річ зроблена – треба усім давати шанс. Тому зараз усім особам до 35 років дозволено подаватися як кандидатам в патрульну службу. Тим, хто старший, дозволять пройти конкурс на дільничних інспекторів майбутньої поліції. Я за те, щоб давати можливість працювати усім – і старим, і новим.

Серйозніше треба буде поставитися до блоку кримінальної поліції. Адже детективами так просто не стають, вони не приходять з вулиці – для цього потрібні спеціальні знання. Тому і підхід буде трішки іншим.

– Якою тепер буде структура МВС? Вона наближена до подібних систем в Європі?

– Що стосується поліції, то патрульною та кримінальною можна обмежитися. Усі інші служби по суті можна віднести до однієї з цих двох. Розгалужена сітка, яку ми маємо зараз, нам не потрібна. Цього року вже почали над цим роботу: ліквідували транспортну міліцію, ветеринарну. Оптимізація йде, і це правильно. Структуру треба спростити.

Крім поліції у нас повинна бути прикордонна та міграційна служби і служба надзвичайних ситуацій. Уряд уже підготував законопроект, в якому все це прописано. Але я думаю, що цементувати це на рівні закону не зовсім правильно. В Європі, до речі, взагалі законодавчо не виписують, що має входити до структури МВС. Там уряд може визначити, наприклад, що міграційна служба – це до Мінюсту. Або послуги, які зараз у нас надає ДАІ, можуть надавати муніципалітети.

– А як щодо  «Беркуту», «Грифону» та  інших спецпідрозділів? Їх ліквідують?

– Наскільки я знаю, замість кількох таких спецпідрозділів планують зробити один. Тоді ми будемо розуміти, що усі спеціальні заходи здійснює цей спецпідрозділ. Але дуже важливо, щоб його не залучали до проведення усіх операції. Наприклад, немає сенсу використовувати його під час охорони масових заходів, демонстрацій – що у нас робилося останній часом. Спецпідрозділи треба залучати тільки тоді, коли починаються порушення і демонстрація перестає бути мирною. З іншим може впоратися і патрульна поліція.

– Я знаю, що зараз розроблено кілька законопроектів, які стосуються реформи МВС. Вони мають право на існування?

– На даний момент затвердили чотири законопроекти. Три з них уже зареєстровані в парламенті. А четвертий – про національну поліцію – досі ні. Чому? Тому що ще у січні зареєстрували законопроект Юрія Луценка про національну поліцію і альтернативний – про поліцію і поліцейську діяльність. Процедурно в парламенті неможливо зареєструвати ще один. Треба або провалити голосування за ті два, або домовлятися, щоб якийсь із них відкликати.

Якщо брати урядовий законопроект, то там близько 35% тексту скопійовано з закону грузинського. Це не погано і не добре, це просто констатація факту. З грузинського закону про поліцію російською мовою просто взяли деякі положення і переклали їх українською. Така от у нас особливість законотворчості. Я не думаю, що це хороший шлях.

– Що саме скопіювали з грузинського закону?

– Переважно це стосується поліцейських заходів. Наприклад, які засоби примусу застосовуються. Також про превентивні поліцейські заходи: затримання, опитування, огляд, доступ до приміщення. Тобто те, що має відношення до обмеження прав людини з боку поліції.

На мій погляд, це не дуже лягає в те регулювання, яке в нас є. Може бути дублювання повноважень, а це стане причиною зловживань. Наприклад, якщо у них передбачені превентивні заходи, то у нашому Кримінальному процесуальному кодексі виписана жорсткіша процедура. Таким чином, коли поліцейські щось порушуватимуть, вони завжди зможуть посилатися на ту норму закону, яка їм вигідніша. Найбільша небезпека саме у таких маніпуляціях.

– Ти не менше грузинська реформа поліції дала беззаперечні результати – зараз їхня поліція вважається зразковою. Можливо, запозичити їхнє законодавство – не найгірший  варіант для нас?

– Скопіювати можна ідеї або систему, але не варто переписувати шматки законів. Почнеться термінологічна плутанина, яка потім обов’язково вилізе нам боком. Наприклад, у Грузії є поняття «спеціальний поліцейський контроль», а у нас – немає. То що ми будемо робити, коли його доведеться за законом застосувати?

Хоча, і це питання суперечливе. Знаєте, що робила на початку 1990-х Естонія – одна з найуспішніших пострадянських країн? Її уряд чесно зізнавався: під радянською окупацією ми відстали, тому будемо перекладати закони з німецької мови і впроваджувати в себе. Але на той час у них ще не було свого регулювання, а ми за 23 роки вже його напрацювали.

– Але за ці роки довіра до міліції з боку суспільства дуже впала. Хто за це відповідальний та як її піднімати?

– Знаєте, нижче вже нема куди падати. Тому будь-яка позитивна зміна працюватиме тільки «на плюс». Зараз найбільший удар буде на молодих хлопців та дівчат, які працюватимуть у патрульній службі. До речі, у патрульну службу вже пішло багато бажаючих. У трьох містах – Одесі, Харкові та Львові – вже відкрили або от-от відкриють конкурс. Тут не потрібні спеціальні знання, зарплату обіцяють у межах 6-8 тис. грн. Для регіонів це непогані гроші. Це перший крок до оновлення системи.

Все залежатиме від того, як вони себе покажуть. Але не хотілося б, щоб зміни обмежилися тільки патрульною поліцією. Після неї треба серйозно братися за кримінальну, бо коли потерпілі, у яких щось вкрали або яких побили, прийдуть і побачать те саме – буде дисонанс. У патрульній всі посміхатимуться, а в райвідділі так і далі сидітимуть бюрократи, які не хочуть допомагати.

Найбільша вина у відсутності довіри лежить на очільниках держави. Для них завжди було важливо, щоб цей орган захищав їхні інтереси. Фактично, так було у Середньовіччі – у короля була своя рать, яка з усіх здирала податки. Тому і виходить, що це орган не для суспільства, а для влади.

З другого боку, міністр зараз несе політичну відповідальність за безпеку країни. Йому здається, що поки він контролює систему, все тримається. Як це – випустити з рук? Стає страшно, бо тоді ж нікому не можна буде дати вказівку. Зараз міністр – це виконавчий директор поліції, а повинен бути головою наглядової ради. Він має вирішувати глобальні питання, а не займатися дрібними справами.

Розмовляла Катерина Коваленко, Платформа