Кинув виклик корупції: як суддя відстоював незалежність

Україна ніколи не подолає корупцію у судовій системі, якщо сама система толеруватиме її, підтримуватиме кругову поруку та не вважатиме втручання в діяльність суддів з боку голів судів посяганням на їхню незалежність. Саме судді можуть завдати найвідчутніший удар по цих явищах, протидіючи зсередини.

Але наразі більшість суддів мовчить. А тих, хто наважується говорити та протидіяти цим явищам, цькують, переслідують, намагаються дискредитувати, покарати і витіснити з системи.

Для відновлення довіри до судової влади дуже потрібна активна позиція самих суддів у протидії корупції та іншим ганебним явищам у системі правосуддя. Мовчання у таких випадках з боку суддів лише утверджує в очах суспільства уявлення про панування корупції та кругової поруки.

В Україні суддів, які наважилися відкрито говорити про корупцію, можна порахувати на пальцях однієї руки. Вони отримують підтримку громадськості і навіть зарубіжних колег, але не всередині судової системи.

Історія судді Апеляційного суду Сергія Бондаренка, який чи не вперше в Україні відкрито заявив про втручання у правосуддя з боку голови суду після невдалих спроб використати юридичні інструменти, – саме про це.

Систематичні втручання керівництва суду в його роботу почалися ще в часи президентства В. Януковича у 2012 році. Саме тоді головою апеляційного суду Черкаської області став Володимир Бабенко, який протягом тривалого часу давав суддям вказівки, як саме ухвалювати рішення і на користь кого.

Показовим прикладом стала спроба голови суду натиснути на суддю С. Бондаренка у справі за участі Публічного акціонерного товариства «Азот» (далі – ПАТ «Азот»), яке намагалося виселити вчительку з житлового приміщення не маючи на те законних підстав. В. Бабенко вимагав від судді винести рішення на користь підприємства, мотивуючи це тим, що в такому разі ПАТ «Азот» надасть суду безкоштовне приміщення для святкування Дня суду. Якщо ж він винесе інше рішення, то, мовляв, «наплює» на колектив.

До речі, його істинні мотиви могли бути зовсім не «корпоративними». Адже, як з’ясувалось згодом, голова суду В. Бабенко користувався автомобілем «Toyota Camry», власником якого є те саме підприємство. Результатом відхилення скарги ПАТ «Азот» за участі судді С. Бондаренка стали погрози з боку голови суду, які, за словами судді-викривача, були зафіксовані звукозаписуючим пристроєм та пізніше стали відомі широкому загалу.

Хоча на спеціально скликаній прес-конференції голова суду стверджував, що аудіозапис змонтований, експертиза довела його автентичність, відсутність монтажу та приналежність голосу на записі В. Бабенку.

Наступною «резонансною» справою за участі С. Бондаренка стала справа ТОВ «Канівське лівобережне мисливське господарство». Це підприємство подало позовну заяву до СБУ, МВС та прокуратури про звільнення майна з-під арешту та компенсацію моральних збитків.

Після першого засідання двоє суддів з колегії повідомили С. Бондаренку, що їх викликав голова суду і дав вказівки, щоб рішення було на користь підприємства.

Пізніше стало відомо, що керівництво Апеляційного суду Черкаської області «засвітилося» також у справах Майдану.

За свідченням судді Чорнобаївського районного суду Л. Синецької, 24 січня 2014 року на зборах суддів апеляційного суду за присутності суддів районних судів керівництво апеляційного суду дало вказівки суддям брати під варту учасників акцій протесту. 25 січня 2014 року заступник голови апеляційного суду в грубій і нецензурній формі висловив невдоволення тим, що ця суддя обирала м’якші запобіжні заходи.

Окрім тиску на суддів, є серйозні підстави вважати, що керівництво Апеляційного суду Черкаської області займалося фінансовими махінаціями. За даними журналістського розслідування, суд передав приміщення, на яке було витрачено десятки мільйонів гривень бюджетних коштів, приватній компанії всього за 89 580 грн. За фактом можливої розтрати державного майна службовими особами в 2015 році зареєстроване кримінальне провадження, яке досі «розслідується».

Незважаючи на всі ці вражаючі обставини та великий суспільний резонанс, В. Бабенко досі здійснює правосуддя і навіть залишається головою суду. 

Видається, що голові суду активно сприяють правоохоронні органи та органи суддівського врядування.

Такий висновок можна зробити з огляду на те, що кожен з органів, куди потрапили матеріали кримінального провадження про тиск на суддю та за фактом розтрати державного майна, намагався якщо не прикрити, то максимально затягнути справу. Наприклад, слідство майже півтора року здійснювало експертизу аудіозапису. 

Лише після передання справ у Департамент спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, справи, здавалось, зрушили з мертвої точки. Однак коли слідство нарешті зібрало достатньо матеріалів для пред’явлення підозри посадовим особам Апеляційного суду Черкаської області, у тому числі В. Бабенку, її відмовилося підписувати керівництво Генеральної прокуратури.

Не краща ситуація і з розглядом дисциплінарних скарг на В. Бабенка. Лише після численних запитів громадськості, засідання парламентського комітету з питань запобігання корупції, публічних обіцянок голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС, Комісія) і майже 30 місяців зволікань 27 червня 2017 року ВККС внесла подання про звільнення В. Бабенка. Цікаво, що в цьому рішенні Комісії немає жодного слова про будь-які порушення В. Бабенка у зв'язку із тиском на С. Бондаренка, що зафіксовано на аудіозаписі.

Однак і це ще не все. Уже 15 місяців питання щодо звільнення В. Бабенка не розглядається Вищою радою правосуддя, до повноважень якої відповідно до Конституції України належить звільнення суддів.

Натомість у судді С. Бондаренка після розкриття інформації про тиск з боку голови суду почалися серйозні проблеми.

Так, на початку 2013 року залежна від голови суду керівниця апарату О. Стрелецька повідомила судді, що його помічниця переведена на іншу посаду і що відтепер він не має помічника. Лише через 10 місяців судді вдалося домогтися призначення нової помічниці. Однак згодом і її роботу почали блокувати. Керівництво суду не забезпечило нову помічницю робочим комп’ютером та відмовилося встановлювати їй спеціалізовані програми на особистий ноутбук.

Показовою є реакція на цю ситуацію тодішньої голови Ради суддів України, а нині судді Верховного Суду – Валентини Сімоненко, яка намагалася представити її просто як «конфлікт» між двома суддями, який треба «відпустити». За словами В. Симоненко, «невже ненадання комп’ютера варте скандалу в Україні і псуванню іміджу судової влади у цьому місті?»

Далі – більше.

У вересні 2014 року невідомий підпалив автомобіль судді С. Бондаренка «Мitsubishi Outlander». За його словами, підпал стався через три дні після того, як в. о. голови суду А. Захарова довідалася, що він має намір описати в поясненні до ВККС неправомірні дії посадових осіб суду щодо нього.

Наостанок варто зазначити, що під час конкурсу до Верховного Суду суддя-викривач отримав непогані бали за результатами всіх завдань, проте після співбесіди, яка має на меті перевірити доброчесність кандидата, чомусь опинився в кінці рейтингу.

Таким чином, Комісія продемонструвала суспільству, зокрема суддям, що перспективи подальшого професійного зростання судді-викривачі не мають.

Як бачимо, описана вище ситуація із суддею С. Бондаренком яскраво ілюструє проблеми реалізації судової реформи. На жаль, органи, які мали б очолити боротьбу з негативними явищами в судовій системі, толерують безкарність, тиск на суддів, кругову поруку та замовні рішення.

Завершити хотілося б дещо сумним, однак водночас емоційним і надихаючим зверненням іншої відомої судді-викривачки Л. Гольник:

«Одного дня ви усвідомите: здолати систему неможливо, а на те, щоб добитися хоча б мінімального результату, вам знадобиться багато років, вирваних із повноцінного людського життя. Та якщо ви зробите цей самий логічний висновок, знайте: своєю байдужістю, не кажучи вже про особисту причетність до корупції, ви рано чи пізно, але остаточно і безповоротно вб’єте свою країну, позбавите перспектив на майбутнє своїх дітей та онуків. Корупційна іржа роз’їдає душу країни і душі людей. Тож її саму має бути безжально витруєно!»

Сергій Мельник,
стажер ЦППР