Корупція на рівні закону: хто винен?

Породження корупції починається з законів, які приймають у Верховній Раді народні депутати. Щоб уникнути цього, слід пильніше ставитися до процесу підготовки законопроектів та приділяти більше уваги аналізу їхніх норм. На чому наполягають представники Громадської антикорупційної експертизи, які протягом восьми місяців перевірили на наявність корупціогенних факторів 130 законодавчих ініціатив та 10 чинних законів. 

За результатами такої перевірки вдалося встановити, що ситуація із прийняттям законів, в основу яких покладені корупційні схеми, в останні роки змінилася на краще. Зловживав цим парламент VII скликання, який працював з 2012 по 2014 рік, навмисно створюючи корупційні схеми шляхом прийняття нових законів. На жаль, значна частина з них продовжує діяти сьогодні. 

– У законах, прийнятих за часів Януковича, збереглися «корупційні лазівки», які допомагають певним особам вирішувати справи в судах, в лікарнях та університетах, в держадміністраціях та меріях, в парламентських кулуарах та в багатьох центральних органах влади, — зазначає директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ (ЦППР), доктор юридичних наук, професор Миколи Хавронюк. – Представники ж нової влади вельми часто стали відчувати, що така недосконалість цих законів, які дісталися від попередників, особисто їм вигідна. Саме тому ми поки що не бачимо реформ у паливно-енергетичному комплексі, в охороні здоров’я, в екологічній сфері і частково спостерігаємо за імітацією реформування судоустрою, прокуратури та кримінальної юстиції.

Не поспішають парламентарі скасовувати дію найбільш корупційного серед проаналізованих представниками Громадської антикорупційної експертизизакону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», який був прийнятий ще у 2005 році. Як зазначає експерт ЦППР Роман Скляров, вся його суть зводиться до того, що підприємства паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), якими володіють олігархи, фактично можуть не виплачувати власні борги, зокрема податковий борг держави. До того ж, забороняється подавати на них до суду за невиплачену заборгованість, а всі прийняті судові рішення просто призупиняються. 

– Фактично цей закон виводить підприємства ПЕК з-під дії українського судочинства, виконавчої служби і правової системи загалом. Це яскравий приклад відверто корупційного закону не лише часів президента Януковича, але й Ющенка, – додає Роман Скляров.. 

Примітно, що вже після революції гідності у 2014 році була подовжена його дія. А нинішній парламент вирішив скоротити її до вересня 2015 року. Але не виключено, що восени термін дії цього закону знову подовжать. 

Щодо законопроектів, які продукує нинішній парламент, то чимало з них, на жаль, також містять корупційну складову. Адже, за підрахунками експертів, зі 130 проаналізованих законопроектів 114, тобто майже 88%, наділені корупціогенними факторами, що є наслідками декількох причин. 

Одна з них криється в нерозумінні учасників законотворчого процесу того факту, що такі корупціогенні фактори, як широкий адміністративний ресурс чи судовий розсуд або ж необґрунтована передача правового регулювання на підзаконний рівень та відсутність юридичної відповідальності за порушення, можуть бути використані окремими суб’єктами для корупційного збагачення. 

Друга – у бажанні за рахунок таких проектів законів створити його авторам додатковий піар. Як це ми можемо спостерігати на прикладі свіжої законодавчій ініціативи народного депутата Капліна із запровадження смертної кари за корупційні діяння, що суперечить Конституції України, тому не має законодавчих перспектив. 

Третя – в порушенні правил законодавчої техніки, внаслідок чого створюються колізії (суперечності між різними положеннями законів чи різними законами), прогалини правового регулювання тощо. «Таке часто стає можливим через глибокий параліч усієї системи законопроектної діяльності. Адже в Україні проекти законів пише хто завгодно – навіть вчорашні комерсанти та продавці товарів широкого вжитку, лише не справжні юристи», – вважає Микола Хавронюк. 

Корупційні ризики містить і частина законопроектів, розроблених урядом, який має для цього необхідних фахівців та ресурси. «Це при тому, що Кабмін повинен бути основним генеруючим суб’єктом якісних і найбільш необхідних законів в нашій державі, – зазначає експерт ЦППР Дмитро Калмиков. – Натомість, на сьогодні якість його законопроектів не дуже висока. Вони містять низку корупціогенних факторів, які в подальшому, при реалізації таких нормативних актів, можуть бути використані для отримання неправомірної вигоди та інших правопорушень.

Чому так відбувається? Тому що переважну більшість урядових законопроектів розробляє Міністерство юстиції, яке й проводить правову експертизу усіх законодавчих ініціатив. Через цей конфлікт інтересів виходить так, що його фахівці не знаходять практично жодного корупційного ризику в урядових законопроектах. 

– Тому потрібно вдосконалити законодавство з тим, щоб передати відповідні повноваження Міністерства юстиції до незалежного органу, яким могло би бути Національне агентство з питань запобіганню корупції, – упевнений Дмитро Калмиков. 

Єдиним органом, який намагається фільтрувати законопроекти на предмет корупційних ризиків, можна назвати Комітет Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції. Однак, його члени не завжди прискіпливо ставляться до аналізу норм законопроектів на предмет виявлення корупційних ризиків. Як приклад, експерт ЦППР Заміра Саідова наводить, що з 900 проаналізованих Комітетом проектів законів 760 були схвалені повністю, хоча, за результатами експертної оцінки Громадської антикорупційної експертизи 53 з них містили корупціогенні фактори. 

– Але найбільшою проблемою є те, що, попри негативні висновки наших експертів та Комітету Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції, законопроекти з корупціогенними факторами продовжують прийматися у сесійній залі парламенту. У результаті, ми отримуємо корупційні закони, – резюмує Заміра Сабітова. 

Леся Шутко, спеціально для "Вектор ньюз"