Коли виборність недоречна…

На початку лютого 2013 р. на розгляд Верховної Ради України внесено кілька проектів законів України щодо органів кримінальної юстиції. Це законопроекти про внесення змін до законів:

1) «Про міліцію» (щодо виборності керівників міліції) (реєстр. № 2163 від 1 лютого 2013 р., н. д. України Кличко В.В., Пинзеник В.М., Ковальчук В.А.). Ним пропонується начальників районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті замість призначення та звільнення з посади Міністром внутрішніх справ України обирати відповідними територіальними громадами строком на 4 роки.

Також пропонуються й інші зміни:

– ст. 7 Закону «Про міліцію» – доповнити положенням про заборону створення і функціонування військових формувань в структурі міліції;

– у ст. 11 Закону («Права міліції») – виключити п. 20, де йдеться про право міліції відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей;

– у ст. 24 – змінити норму про фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції, заборонивши фінансування з інших джерел, окрім як за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів;

2) «Про прокуратуру» (щодо виборності прокурорів) (реєстр. № 2162 від 1 лютого 2013 р., н. д. України Кличко В.В., Пинзеник В.М., Ковальчук В.А.). Метою законопроекту є зміна порядку обрання прокурорів – пропонується проводити вибори прокурорів відповідною територіальною громадою одночасно з виборами міських та сільських голів відповідно до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» й обирати строком на 4 роки;

3) «Про міліцію» (щодо діяльності підрозділів міліції особливого призначення) (реєстр. № 2111 від 28 січня 2013 р., н. д. України Москаль Г.Г.). Ним передбачається встановлення заборони  використовувати спеціальні підрозділи міліції для забезпечення громадської безпеки в умовах, не пов’язаних із ситуаціями, зазначеними у ч. 1 ст. 7 Закону «Про міліцію».

З приводу своєчасності та обґрунтованості цих законопроектів висловимо кілька думок.

1. Виборність посад в органах виконавчої влади (так само як і в прокуратурі) – нісенітниця, оскільки жодна держава не може обходитись без міцної управлінсько-контролюючої структури. За пропозицією обирати начальників управлінь (відділів), головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України може піти пропозиція обирати і керівників територіальних органів усіх інших міністерств, у т.ч. юстиції, оборони тощо, а також інших центральних органів державної виконавчої влади. А оскільки виборча кампанія коштуватиме чимало грошей, у тому числі, як показало життя, для масового підкупу виборців, то перше, що ймовірно захоче зробити новоспечений обранець – повернути витрачене. До того ж, як правило, пересічні громадяни намагаються триматися подалі від так званих правоохоронних органів, і більшість членів територіальної громади не знає керівництво міліції та прокуратури ні за ім’ям, ні в обличчя. Тому голосування фактично буде здійснюватися наосліп. А одним із результатів виборів стане підвищення рівня корупції.

Крім того, що стосується прокурорів, то їх статус загалом слід наблизити до статусу суддів, створити єдиний кваліфікаційний орган для суддів і прокурорів – Кваліфікаційну комісію суддів і прокурорів. За таких умов зайняття посади прокурора, а також призначення на посаду в іншу прокуратуру, на адміністративні посаду, в тому числі на посаду Генерального прокурора України, здійснюватиметься у відкритий спосіб, виключно на конкурсних засадах. Комісія застосовуватиме аналогічні правила для добору як суддів, так і прокурорів. Таким чином буде відкрито доступ до прокурорської професії всім бажаючим, хто виявить належні професійні й особисті якості.

Іншою новою інституцією – Дисциплінарною комісією суддів і прокурорів – має здійснюватися відкрита для громадськості і змагальна дисциплінарна процедура і реалізовуватися дисциплінарна відповідальність суддів і прокурорів.

2. Насправді проблеми на місцях треба вирішувати за допомогою посилення спроможності органів місцевого самоврядування, насамперед шляхом збільшення місцевих бюджетів. Лише після цього можна говорити про створення місцевої міліції (поліції) і про призначення її керівників органами місцевого самоврядування, а можливо і обрання деяких з них населенням. Наприклад, в США це робиться стосовно шерифів. Однак посадовці ФБР не обираються населенням в США, а посадовці MI5 – у Великій Британії. В окремих штатах місцеві (штатні) судді і обвинувачі обираються населенням. Однак федеральні судді і обвинувачі, які працюють у цих же штатах і представляють державну владу, призначаються за зовсім іншої процедурою, що не передбачає безпосередньої участі населення.

3. Замість зміни ст. 24 Закону «Про міліцію» щодо заборони позабюджетного фінансування, оскільки це стосується не лише міліції, слід було б краще наповнити більш конкретним змістом норму ст. 17 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», а також передбачити в КК України і КУпАП кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення встановленої у цій статті заборони. Проте, слід пам’ятати, що реалізувати положення про таку відповідальність буде неможливо, з одного боку, без належного бюджетного фінансування органів міліції та інших органів кримінальної юстиції, а з іншого, – без створення державного органу, на який була б покладена відповідальність за належну протидію корупції.

4. Положення про заборону створення і функціонування військових формувань в структурі міліції є неоднозначними. Ця проблема є комплексною і її треба вирішувати в контексті реформування усієї системи кримінальної юстиції та військових формувань. Очевидно, що антитерористичні та деякі інші підрозділи повинні існувати в органах кримінальної юстиції. Але в яких – це окреме питання.

5. Щодо змін до частини 2 статті 7 Закону «Про міліцію» («Забороняється використовувати спеціальні підрозділи міліції для забезпечення громадської безпеки в умовах, не пов’язаних з вищевказаними ситуаціями»), то було б краще, якби Закон чітко визначив, що саме слід розуміти під спеціальними підрозділами міліції, а також під об’єктами і територіями, на яких вони можуть створюватись. Адже нагадаємо, що згідно з чинною частиною 2 ст. 7 Закону вони можуть створюватися Міністерством внутрішніх справ України для забезпечення громадського порядку «на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи».