Коли підвищення – не покращення

Генеральний прокурор добивається суттєвого підвищення заробітної плати собі і своїм заступникам, а доходи інших прокурорів ставить у залежність від керівництва вищого рівня.

Після кількамісячного тиску з боку керівництва прокуратури 30 серпня 2017 року Кабінет міністрів ухвалив постанову щодо оплати праці працівників прокуратури. Здавалося би, підвищення заробітної плати необхідна умова для зменшення рівня корупції, проте – не в цьому випадку.

Стаття 81 закону про прокуратуру містить чіткі і однозначні положення про зарплату всіх прокурорів – про структуру оплати праці і її розмір. Ця норма повинна стати важливою гарантією незалежності кожного прокурора, тому що їх оплата праці не має залежати від уряду, керівництва прокуратури чи інших осіб. Внаслідок проведення конституційної реформи, прокуратура стала частиною правосуддя. Тому, логічним є те, що оплата праці як суддів, так і прокурорів, встановлюється законом.

Але генпрокурор Луценко за допомогою рішення уряду зробив питання оплати праці способом підвищення лояльності прокурорів. Він видає підвищення урядом посадових окладів як власну перемогу, хоча насправді слід лише виконувати положення закону.

Чому постанова Кабінету міністрів є незаконною?

По-перше, в законі вже встановлена заробітна плата прокурорів і немає місця для додаткового регулювання уряду. До ухвалення нового закону про прокуратуру у 2014 році рівень оплати праці прокурорів повністю залежав від рішень уряду. Ще у 2015 і 2016 роках зупиняли дію статті 81 Закону внаслідок відсутності достатніх коштів в бюджеті на її виконання. Але вже в цьому році стаття не зупинена і повинна застосовуватися напряму.

З новим законом відповідну постанову Кабінету міністрів слід скасовувати, а не доповнювати чи змінювати.

По-друге, в постанові і законі суттєво відрізняється структура заробітної плати прокурів. Стаття 81 Закону встановлює 4 її складові: посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за перебування на адміністративній посаді і премія. Постанова ж передбачає 8 складових зарплати: оклад, надбавки за класний чин, за особливо важливі завдання, матеріальні допомоги, і т.д.

Виходячи з вимог закону, лише розмір премії може залежати від рішення керівництва прокуратури, всі інші складові чітко встановлені. А на підставі постанови гарантованими є тільки 2 з 8 складових – посадовий оклад і надбавка за класний чин. Очевидно, що для керівництва прокуратури спосіб визначення зарплати Постановою є набагато вигіднішим.

По-третє, постановою затверджені суттєво менші розміри посадових окладів для прокурорів, ніж це визначено законом.

Так, оклад прокурора місцевої прокуратури повинен становити 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб – 20 208 грн. Натомість постанова встановлює в 4 рази менший оклад – 5 660 грн. Оклад прокурора регіональної прокуратури на підставі закону – 24 249 грн., а постанова встановила лише 5 730 грн. Оклад звичайного прокурора Генеральної прокуратури повинен бути 26 270 грн., а постанова визначила лише 7 140 грн.

Виходячи з розрахунку місячної заробітної плати Генеральної прокуратури, заробітна прокурорів Генеральної прокуратури на підставі незаконної постанови становить в середньому 26 500 грн. Цей розмір лише є ненабагато меншим від розміру зарплати, встановленого законом. Але є суттєва відмінність в тому, що на підставі постанови прокурори мають лише 25 % гарантованого розміру своєї зарплати – інших ¾ виплат залежить від рішення їх керівництва. Саме тому Генпрокурора такий вигідний механізм регулювання зарплат, встановлений урядом. Однак він не вигідний українському суспільству – гроші (їх розмір) витрачаються на прокуратуру однакові, а розподіляються на зарплати в незаконний спосіб.

Єдині особи, які опинилися в явному виграші від ухвалення урядової постанови – це генеральний прокурор і його заступники. Виходячи з вимог закону їх зарплата повинна становити бл. 50 000 грн. А постановою встановлені в 3 рази більші виплати: генеральному прокурору – 165 тисяч грн., першому заступнику генпрокурора – 138 тисяч грн., а трьом заступникам генпрокурора – по 135 тисяч грн.

Отже, дані цих розрахунків однозначно свідчать – генпрокурор боровся не за збільшення доходів 11 тисяч прокурорів, а за своє благополуччя.

Проблема з незаконністю: постанова Кабінету міністрів може згодом отримати реальне грошове вираження, коли прокурори місцевих прокуратур (бл. 6 000 осіб) підуть до адміністративних судів за захистом свого права на отримання зарплат в розмірі, гарантованому законом.

Кабінету міністрів не слід очікувати початку цього процесу, а необхідно скасувати свою постанову від 30 серпня і забезпечити перерахунок і виплати заробітних плат згідно з вимогами статті 81 Закону про прокуратури. Розрахунки показують – гроші для цього є.  

 

Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ 

Спеціально для “Новое Время”