Що вас цікавить?

Історія розвитку кримінальної юстиції в Україні

11.12.2012
Кримінальна юстиція /
Концепція реформування кримінальної юстиції

 

Уніфікація українського кримінального законодавства і законодавства держав-членів ЄС повинна відбуватися шляхом запровадження інституту кримінального проступку (як різновиду кримінального правопорушення), встановлення у законі стандартизованих покарань, визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності. Також необхідно ухвалити новий Кодекс про адміністративні проступки, оскільки певна частина нинішніх адміністративних правопорушень буде перетворена в кримінальні проступки.

Концепції реформи кримінальної юстиції. Україні у 1991 році залишилася у спадок радянська репресивна система кримінального права та кримінального судочинства. Особливість вітчизняної дійсності, яка не дозволяла провести радикальні реформи кримінальної юстиції, полягала у великому впливі правоохоронного лобі і переважній консервативності юридичної науки. Протягом всього періоду незалежності країни ухвалювалися прогресивні концепції реформування цієї сфери, але законодавчі акти на підтримання запропонованих ідей тривалий час не ухвалювалися, а реформи не проводилися. Так, Україна однією з останніх на пострадянського просторі прийняла новий Кримінальний кодекс у 2001 році і останньою серед усіх держав-колишніх республік СРСР ухвалила новий Кримінальний процесуальний кодекс у 2012 році. 

Серед основних концептуальних документів необхідно зазначити Концепцію судово-правової реформи 1992 року і Концепцію реформування кримінальної юстиції 2008 року. Провідна роль в написанні останньої належить експертам Центру політико-правових реформ. Ця Концепція передбачає системні зміни у трьох блоках кримінальної юстиції: кримінальному праві, кримінальному процесі і структурі органів кримінальної юстиції.

Кримінальне право. Зміни кримінального законодавства характеризуються поєднанням таких протилежних тенденцій: внесенням великої кількості змін щодо збільшення розмірів покарань, а з іншого боку, ухваленням системних змін щодо гуманізації відповідальності. В цьому проявлялася несистемність законодавчої роботи парламенту. Можна виділити три хвилі такої гуманізації:

1) власне ухвалення Кримінального кодексу у 2001 році. Незважаючи на те, що в ньому, порівняно з Кримінальним кодексом (КК) України 1960 р., значно, на 15%, збільшилась кількість складів злочинів (переважно за рахунок тяжких й особливо тяжких злочинів), в багатьох своїх положеннях він став більш гуманним, ніж КК України 1960 р.;

2) Закон про гуманізацію кримінальної відповідальності 2008 року. Він реально зменшив встановлені строки позбавлення волі, запровадив альтернативні до позбавлення волі види покарання, пом’якшив відповідальність для неповнолітніх, усунув конкуренцію і дублювання багатьох складів злочинів;

3) Закон про гуманізацію відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності 2011 року, який передбачив декриміналізацію 15 складів господарських злочинів і встановлення покарання у вигляді штрафу за інші господарські злочини. З огляду на те, що декриміналізація була поєднана із встановленням надзвичайно високих адміністративних штрафів за колишні господарські злочини, а також з огляду на інші новели цього закону, ця «гуманізація» є насправді вельми сумнівною.

Уніфікація українського кримінального законодавства і законодавства держав-членів ЄС повинна відбуватися шляхом запровадження інституту кримінального проступку (як різновиду кримінального правопорушення), встановлення у законі стандартизованих покарань, визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності. Також необхідно ухвалити новий Кодекс про адміністративні проступки, оскільки певна частина нинішніх адміністративних правопорушень буде перетворена в кримінальні проступки.

До речі, директор з наукового розвитку ЦППР Микола Хавронюк є одним з авторів і наукових редакторів найбільш запитуваного серед науковців і практиків в Україні науково-практичного коментарю до КК України.

Кримінальний процес. Механізми розслідування злочинів і притягнення осіб до кримінальної відповідальності залишалися довгий час інквізиційними і передбачали насамперед захист інтересів держави. Роль сторони захисту була незначною, чим порушувалися засади рівності сторін і змагальності. Неодноразові спроби підготувати проект нового КПК не були успішними і піддавалися критиці з боку як вітчизняних правозахисних організацій та аналітичних центрів, так і експертів Ради Європи. Експерт Драго Кос у2004 р. навіть рекомендував «переробити текст чи скласти новий».

Написання нового КПК розпочалося на початку 2006 року одночасно з підготовкою Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні за ініціативою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. До складу робочої групи увійшли два експерти Центру політико-правових реформ – Олександр Банчук і Роман Куйбіда.

Переваги спільної підготовки зазначених документів полягали у тому, що під час дискусій щодо Концепції бралися до уваги вже напрацьовані механізми кримінального провадження, відображені в законопроекті, і навпаки, – обговорення проекту Кодексу полегшувалося існуванням концептуальних основ реформування.

У 2007 році експерти Ради Європи (Р. Воглер, Й. Герман, Ф. Кальдероні) дали в цілому позитивні висновки на підготовлений проект. У 2010 році Президент України В. Янукович створив нову робочу групу з питань реформування кримінального судочинства, яка взяла за основу вже підготовлений проект КПК. Після його доопрацювання європейські експерти Л. Бахмайєр-Вінтер, Д. МакБрайд і Е. Сванідзе надали свій висновок на проект КПК від 2 листопада 2011 року, аналіз врахування у проекті висловлених зауважень і висновок на ухвалений КПК від 10 травня 2012 року.

Дієвість механізмів кримінального провадження значною мірою залежить від функціонування в суспільстві незалежної адвокатури та системи правової допомоги. Тому експерти Центру тривалий час пропагували теорію вільних професій і професійного самоврядування як основи вільних професій, брали участь в підготовці нового Закону про адвокатуру, який нарешті був ухвалений у 2012 році.

Центр політико-правових реформ вперше в Україні системно дослідив питання правової допомоги (Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України. – К., 2004. – 336 с.), а експерти Центру взяли участь в підготовці Концепції формування системи безоплатної правової допомоги 2006 року і Закону про безоплатну правову допомогу 2011 року (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3460-17).    

Серед основних завдань Центру у цій сфері є підготовка Науково-практичного коментарю до нового КПК і запровадження повноцінного суду присяжного.

Органи кримінальної юстиції. Зміни, які відбувалися у кримінальній юстиції за роки незалежності країни, найменше зачепили органи кримінальної юстиції, що за радянською традицією досі називають «правоохоронними». До негативних рис діяльності органів правопорядку слід віднести: значну мілітаризованість особового складу, велику загальну кількість особового складу, вплив політичної влади на їхню діяльність, оцінка діяльності переважно на основі статистичних показників (розкриття злочинів, затримання осіб тощо).

Реформування прокуратури залишається останнім зобов’язанням нашої держави перед Радою Європи, яке до цього часу не виконано. Центр підготував дослідження статусу органів обвинувачення в європейських країнах (Статус органів публічного обвинувачення: міжнародні стандарти, зарубіжне законодавство і пропозиції щодо реформування в Україні. – К., 2012. – 624 с. // Документ). А наші експерти І. Коліушко, М. Хавронюк, О. Банчук і Р. Куйбіда взяли активну участь в підготовці нового проекту Закону про прокуратуру (Документ). Венеціанська комісія у 2012 році надала позитивний висновок на цей законопроект (http://www.venice.coe.int/docs/2012/CDL-AD(2012)019-e.pdf)

 Найчисельніший орган правопорядку (міліція) досі не перейменовано і не перетворено в поліцію, а МВС – відповідно до європейського досвіду – в орган розробки і впровадження політики у сфері внутрішніх справ. В Україні найбільша серед європейських країн кількість співробітників міліції з розрахунку на 100 тисяч населення.

Серед найближчих завдань Центру політико-правових реформ: лобіювання ухвалення нового закону про прокуратуру, який повинен перетворити її на орган у системі правосуддя, обмежити повноваження виключно сферою кримінальної юстиції, а статус прокурорів максимально прирівняти до статусу суддів; підготовка дослідження про статус поліції в зарубіжних країнах, підготовка нового законопроекту про поліцію, напрацювання концепції створення місцевої поліції.