Існування графіку чергування у ЦНАП щодо різних послуг у різні години є неприйнятним
Рекомендації Центру політико-правових реформ щодо участі державного адміністратора у роботі ЦНАП та забезпечення належних прийомних годин
Рекомендації Центру політико-правових реформ щодо участі державного адміністратора у роботі ЦНАП та забезпечення належних прийомних годин
Згідно з частиною 11 статті 12 Закону України «Про адміністративні послуги», час прийому суб’єктів звернень у центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП) є загальним (єдиним) для всіх адміністративних послуг, що у ньому надаються. Тому існування графіку чергування суб’єктів надання адміністративних послуг у ЦНАП для прийому суб’єктів звернення щодо різних послуг у різні години є неприйнятним.
З цього також можна зробити висновок, що оскільки відповідно до частини 11 статті 12 Закону загальний час прийому складає не менше, ніж 42 години на тиждень, а прийом документів у суб’єктів звернення здійснює тільки адміністратор, то наявність посади лише одного адміністратора у ЦНАП не дозволяє належно виконати вимоги Закону.
Найпростішим виходом з цієї ситуації очевидно є збільшення кількості посад адміністраторів щонайменше до 2-3. Адже необхідно враховувати і обмеження 40-годинного робочого тижня за трудовим законодавством, і такі фактори як перебування працівників у відпустці, на лікарняному, на курсах підвищення кваліфікації тощо. Але так само зрозуміло, що питання збільшення штатної численності є дуже проблемним, і потрібно найперше шукати варіанти перерозподілу обов’язків у межах існуючого штату.
Повноцінне залучення державного адміністратора, що обслуговує суб’єктів господарювання в частині видачі документів дозвільного характеру (ДДХ), до роботи ЦНАП є обов’язковим елементом покращення інституційної спроможності ЦНАП та прямою вимогою Закону. Проте на питання покладення на державного адміністратора обов’язків з прийому та видачі документів не лише щодо ДДХ, але й усіх адміністративних послуг є різні варіанти відповіді і в законодавстві, і в практиці.
Аналіз норм національного законодавства свідчить про наступне.
Повноваження державного адміністратора визначено у частині 4 статті 5 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»від 06.09.2005 р.. Ці ж повноваження продубльовані пунктом 2.1. Положення про державного адміністратора і порядок його взаємодії з регіональними, місцевими дозвільними органами та суб’єктами господарювання, затвердженого Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 12.01.2012 № 28 (далі – Положення).
Згідно з пунктом 2.3. даного Положення покладення на державного адміністратора інших завдань та обов’язків, не передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють дозвільну систему у сфері господарської діяльності, забороняється. Проте слід взяти до уваги, що:
1) Положення є підзаконним нормативним актом, та має нижчу юридичну силу ніж Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», де відсутня норма щодо заборони покладення на державного адміністратора інших завдань та обов’язків, не передбачених Законом;
2) відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто Положення не може суперечити законам;
3) згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» державний адміністратор підпорядковується безпосередньо відповідному міському голові, голові … районної, районної у місті Києві державних адміністрацій.
Отже, відповідний голова може покладати на державного адміністратора і функції щодо обслуговування усіх суб’єктів звернення у ЦНАП.
Таке тлумачення, яке фактично урівнює в повноваженнях державного адміністратора та адміністратора виправдане і з огляду на те, що згідно з Законом «Про адміністративні послуги» (яким доповнено пунктом 2-1 статтю 11 "Прикінцевих положень" Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності») дозвільні центри … є складовою частиною центрів надання адміністративних послуг. Отже, державні адміністратори, як і адміністратори, є посадовими особами центрів надання адміністративних послуг.
Таке тлумачення також є виправданим ще й тому, що метою створення ЦНАП є забезпечення належного обслуговування усіх суб’єктів звернення (і звичайних громадян, і суб’єктів господарювання) щодо усіх адміністративних послуг. Це завдання можна досягти лише за умови, коли увесь персонал ЦНАП працює як єдина команда.
З практики окремих міст відомо, що державні адміністратори у ЦНАП обслуговують не лише суб’єктів господарювання, але й інших суб’єктів звернення. Це зумовлено й тим, що у більшості міст та районів базою для створення ЦНАП були переважно саме дозвільні центри. І державні адміністратори найбільше підготовлені до роботи у форматі ЦНАП.
Отже, на нашу думку, державного адміністратора цілком можливо уповноважувати здійснювати прийом суб’єктів звернення щодо усіх адміністративних послуг.
В ідеалі посади адміністраторів та державних адміністраторів має бути уніфіковано, Закон «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» мав би втратити чинність, оскільки Закон України «Про адміністративні послуги» достатньою мірою врегульовує відповідні суспільні відносини і є ширшим за своїм предметом.
Як варіант для забезпечення ЦНАП належною кількістю персоналу може також розглядатися підхід, за яким посади адміністраторів вводяться у різних структурних підрозділах органу, що утворив ЦНАП (районної державної адміністрації чи виконавчих органів міської ради). Зокрема, такі обов’язки можуть покладатися насамперед на тих фахівців, які здійснюють прийом відвідувачів у таких структурних підрозділах. Відповідно і можливості органу, що утворив ЦНАП, регулювати кількість персоналу на прийомі стають значно ширшими.