Електронне правосуддя – від фантастики до реальності

Сьогодні це поняття існує поряд з такими термінами як електронна демократія, що охоплює серед іншого можливість проведення голосування на виборах та референдумі за допомогою сучасних засобів зв’язку; електронний парламент, що означає використання нових технологій у законодавчій діяльності, електронне урядування, що включає, зокрема, надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за допомогою мережі Інтернет.

Протягом останніх років електронне правосуддя є однією з найбільш обговорюваних тем на з‘їздах і семінарах різноманітних міжнародних суддівських організацій. Інформаційно-комунікаційні технології потрібні як судам і суддям для спрощення їхньої роботи, так і користувачам послуг судової системи – для покращення доступності цих послуг.

Умовно можна виділити три фази розвитку електронного правосуддя. Перша – це використання інформаційних технологій для загального інформування про організацію і діяльність судової системи (переважно йдеться про створення сайтів судів, електронних розсилок, електронних кіосків у приміщеннях судів тощо). Тут зворотний зв’язок користувачів судових послуг із суб’єктами їх надання відсутній. Друга – це застосування інформаційно-комунікаційних технологій для надання окремих індивідуальних послуг, пов’язаних з судочинством (наприклад, для інформування про рух конкретної справи, направлення викликів і повідомлень, сплати судових зборів тощо). І, нарешті, третя фаза – це використання зазначених технологій для проведення судового процесу в цілому або окремих його стадій: забезпечення звернення до суду електронною поштою та подання доказів, комунікація сторін із судом, у тому числі проведення слухання за допомогою відеоконференц-зв‘язку.

Наприклад, сьогодні Велика Британія впроваджує третю фазу розвитку електронного правосуддя. Так, за допомогою он-лайнових послуг сайту Судової служби Її Величності (www.hmcourts-service.gov.uk/onlineservices) можна не лише оплатити судові витрати за допомогою банківської картки, а й звернутися з грошовими вимогами чи речевим позовом до відповідача або подати відповідь на такі вимоги за допомогою відповідних електронних систем. Також певні електронні послуги надаються у кримінальних справах.

Що в Україні зроблено у цій сфері і на якій фазі розвиту електронного правосуддя вона сьогодні перебуває? Певні досягнення є, але зовсім небагато. По-перше, створено веб-портал судової влади, який інтегрує уніфіковані сторінки усіх судів загальної юрисдикції (www.court.gov.ua). Свої індивідуальні сайти мають також вищі судові органи – Конституційний Суд (www.ccu.gov.ua), Верховний Суд (www.scourt.gov.ua), Вищі господарський (www.arbitr.gov.ua) та адміністративний (www.vasu.gov.ua) суди. На порталі і сайтах можна знайти новини судів, необхідну контактну інформацію, реквізити для сплати судових витрат, судову статистику, узагальнення судової практики, роз’яснення тощо. Сайт Вищого господарського суду дає можливість ознайомитися з даними про хід розгляду конкретних судових справ.

На офіційному веб-порталі міститься Єдиний державний реєстр судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) – безкоштовна пошукова база рішень усіх судів загальної юрисдикції. Його було створено відповідно до Закону „Про доступ до судових рішень” 2005 р.

Деякі суди також мають свої індивідуальні сайти. Наприклад, Апеляційний суд м. Києва (www.apcourtkiev.gov.ua) і Вінницький окружний адміністративний суд (www.voas.gov.ua). Сайт останнього взагалі можна вважати зразковим, оскільки містить докладну інформацію для громадян щодо порядку звернення до суду та провадження в адміністративних справах, графіки розгляду справ, щотижня надаються останні відомості про результати розглянутих справ, наводяться результати аналізу судової статистики і узагальнення практики суду у важливих категоріях справ, а також найбільш актуальні рішення суду.

Незважаючи на ці досягнення, Україна знаходиться лише посередині першої фази розвитку електронного правосуддя, оскільки використання сучасних технологій зводиться до загального інформування громадян про організацію і діяльність судової системи. І навіть ця діяльність не є систематичною, а державна судова адміністрація і більшість судів недооцінюють її потенціалу.

Набір послуг, що надаються електронними каналами, вкрай обмежений. Аналіз існуючого наповнення офіційного веб-порталу судової влади виявляє великі проблеми, які взагалі дискредитують ідею електронного правосуддя. Зокрема, інформація для громадян про процедуру звернення до суду та судове провадження на порталі практично відсутня, а та, що є, переважно застаріла і вводить в оману. Використання цієї інформації може виявитися шкідливим для людини, оскільки приведе до небажаного результату.

Якщо говорити про реєстр судових рішень, то останнім часом він став працювати значно краще, наповнюваність збільшилася (хоча багато судових рішень усе ще не потрапляють до реєстру), однак для віднайдення необхідного судового рішення недостатньо критеріїв пошуку, зокрема, відсутній тематичний класифікатор, є труднощі у відстеженні результатів розгляду однієї справи в різних інстанціях.

Водночас деякі паростки другої фази розвитку електронного правосуддя в Україні можна побачити й сьогодні. Наприклад, таким вкрапленням є сервіс на сайті Вищого господарського суду для пошуку даних про хід розгляду конкретної справи. Не можна не згадати і про два експерименти, які проводяться у Вінницькому окружному адміністративному суді з ініціативи його керівництва. Так, у межах одного з них органи державної влади, що є сторонами у справі, отримують судові повідомлення електронною поштою. Це дало можливість зменшити витрати суду на направлення повіток і повідомлень у два з половиною рази! Започатковано також експеримент щодо інформування громадян за допомогою sms-повідомлень. Відправивши sms з номером своєї справи, громадянин отримує на мобільний телефон відповідь із датою та часу судового засідання.

Що потрібно зробити уже сьогодні, щоб Україна не була серед останніх країн у розвитку електронного правосуддя? По-перше, слід забезпечити підготовку та регулярне оновлення інформації на веб-ресурсах судової влади, особливо, детальних відомостей про процедуру звернення до суду та судове провадження. По-друге, необхідно вдосконалити Єдиний державний реєстр судових рішень шляхом запровадження пошуку за тематичним класифікатором, створенням історії однієї справи (інформаційної картки у справі) тощо. По-третє, забезпечити зворотний зв’язок з користувачами судових веб-ресурсів шляхом проведення регулярних опитувань щодо зручності, повноти інформації, потреб у нових послугах. По-четверте, запровадити можливість здійснювати виклики і повідомлення, направляти тексти судових рішень учасникам процесу електронною поштою, іншими засобами зв’язку, якщо вони надали суду свою електронну адресу. По-п‘яте, забезпечити оплату судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення за допомогою банківських карток через Інтернет. По-шосте, створити можливість складати процесуальні документи шляхом надання відповідей на питання в он-лайн формах (потім комп’ютерна програма автоматично зводитиме ці відповіді в один документ з установленими реквізитами). Це дасть змогу стандартизувати форму звернення.

Що можна зробити завтра, тобто після впровадження цих кроків? Запровадити механізм для звернення до суду в електронній формі. Поступово створити технічні можливості для повного провадження, наприклад, у цивільних справах щодо видачі судового наказу (там слухання не проводиться), в адміністративних справах, де застосовується письмове провадження, а також для проведення дистанційних слухань.

Можливо, багатьом поки що це видається фантастикою, але в умовах стрімкого розвитку українського сегменту Інтернету при належній зацікавленості судової влади невдовзі це може стати такою ж буденністю, як і мобільний телефон чи ноутбук. Про реальність втілення цих пропозицій свідчить і успішний експеримент щодо звернення до суду та розгляду справи через Інтернет, який проведено у минулому році в третейському суді Української третейської спілки (http://sud–ua.com). Зрозуміло, що у недержавному секторі таких результатів досягнути значно легше, оскільки він менше зв’язаний законодавчими приписами. Однак незначні законодавчі зміни у процесуальних законах дали б можливість пришвидшити розвиток електронного правосуддя в Україні.