Висновок експертів Центру політико-правових реформ щодо повноважень Президента України

+1

Юлія Кириченко, Антон Чиркін, Андрій Магера

Резюме

Україна дала гідну військову відсіч повномасштабній агресії рф і продовжує боротьбу за незалежність і демократію. Водночас воєнний стан, який триває вже понад два роки, актуалізував конституційно-правові питання функціонування виборних органів влади в умовах обмеження виборчих прав у час війни. 

У цьому контексті сучасний розвиток української державності потребує пошуку ідей і надання відповідей на актуальні конституційні виклики.

Сьогодні минає 5 років з дня інавгурації, що учергове зумовлює потребу висвітлення конституційно-правових аспектів продовження повноважень глави держави.

Відповідно до частини першої статті 108 Конституції України Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Під час дії режиму воєнного стану демократичні президентські вибори відповідно до конституційно визначених принципів виборчого права провести неможливо. Окрім того, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє проводити президентські вибори під час дії воєнного стану.

Якщо згідно з конституційними термінами чергові президентські вибори припадають на час воєнного стану, то такі вибори відтерміновуються та проводяться після скасування воєнного стану.

У випадку введення воєнного стану повноваження чинного Президента України продовжуються до вступу на пост новообраного Президента на перших повоєнних виборах (після скасування воєнного стану). Фактично Президент України зобов’язаний здійснювати всі свої повноваження, окрім конституційних повноважень, які стосуються виборів і референдумів (зокрема, достроково припиняти повноваження Парламенту, призначати позачергові парламентські вибори, призначати та проголошувати всеукраїнський референдум).

Глава держави не може передавати свої повноваження іншим особам або органам, проте в разі дострокового припинення його повноважень ці обов’язки в суттєво зменшеному обсязі тимчасово виконує Голова Верховної Ради України — до вступу на пост новообраного після припинення дії воєнного стану Президента України.

Умови й процесуальні аспекти запровадження воєнного стану в закордонних країнах закріплюються на конституційному рівні. У деяких конституціях відповідні положення містяться в окремих спеціальних розділах і мають доволі широку регламентацію.

Чимала кількість конституцій закріплює положення, за якими якщо строк повноважень президента закінчується під час воєнного стану, то він продовжується до закінчення відповідного стану. Водночас подекуди також визначаються строки проведення президентських виборів після закінчення воєнного стану.

Закордонний досвід конституційно-правового регулювання статусу глави держави в умовах екстраординарного / надзвичайного режиму 

Глава держави — це посадова особа або спеціальний державний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішньополітичному житті країни та у відносинах з іншими державами. Глава держави символізує єдність народу (нації) і держави[1].

Посада глави держави представлена монархами в конституційних монархіях і президентами в республіках. Інститут президентури є однією з найпоширеніших форм глави держави у світі.

Як правило, президент — це одноосібний орган влади, але трапляються випадки, коли функції президента здійснює колегіальна інституція, наприклад Федеральна Рада у Швейцарії, Незалежна Рада в Судані (Sovereignty Council), Президенція в Боснії і Герцеговині.

Термін «президент» походить від латинського слова «praesidens» і дослівно означає «той, хто сидить попереду». Уперше посаду президента як глави держави запровадили у США в 1787 році. У Європі — Франція і Швейцарія у 1848 році.

Закріплення екстраординарних режимів у деяких конституціях закордонних держав 

Конституції інших держав закріплюють різні особливі правові режими, об’єднані узагальнюючим терміном «надзвичайні режими» (state of emergency). До прикладу:

• воєнний стан (martial law) (стаття 228 Конституції Польщі; стаття 92 Конституції Румунії; стаття 57 Конституції Болгарії);
• стан війни (state of war) (стаття 40 Конституції Ірландії, стаття 78 Конституції Італії, стаття 43 Конституції Чехії);
• надзвичайний стан (state of emergency) (стаття 134 Конституції Португалії, стаття 28 Конституції Ірландії);
• стан облоги (state of siege) (стаття 36 Конституції Франції, стаття 48 Конституції Греції);
• стан загрози (тривоги) (state of alarm) (стаття 116 Конституції Іспанії);
• стан оборони (state of defense) (стаття 115а Основного Закону ФРН);
• вторгнення (case of invasion) (стаття 29 Конституції Мексики).

Мова йде не про різні правові інститути, а про різні форми надзвичайного / екстраординарного режиму як загального поняття[2]. При цьому в одній конституції може використовуватися кілька назв для визначення підстав виникнення екстраординарного стану (ФРН, Португалія). Окрім того, режим оборони / облоги / загрози використовується і як аналогія до воєнного режиму (Франція, Греція, Іспанія). Отже, у конституціях інших держав під воєнним станом розуміють одну з підкатегорій надзвичайного / екстраординарного режиму. 

Незважаючи на те, що надзвичайні правові режими є заходами виняткового характеру й обмежені в часі, на практиці в деяких країнах їх дія може продовжуватися на роки й навіть десятиліття.

Надзвичайний режим, оголошений у Зімбабве в 1965 році, було знято лише в 1990 році. У Шрі-Ланці надзвичайний режим вводився більше ніж десять разів. Воєнний стан діяв у Пакистані з 1971 до 1978 року, на Філіппінах — з 1972 до 1978 року. Населення Марокко жило в умовах дії надзвичайного стану з 1965 до 1970 року, а населення Чилі — 15 років[3].

На європейському континенті у Франції у 2015–2017 роках діяв надзвичайний стан, запроваджений після терактів у Парижі. Поширення пандемії COVID-19 упродовж 2019–2021 років стало причиною введення режиму надзвичайного стану в більшості країн Європи.

Утім, реалії правового режиму воєнного стану в Україні після 24 лютого 2022 року в контексті функціонування органів публічної влади й подолання викликів, що постали перед конституційними засадами, не мають аналогів у світі.

Відповідно до статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, винятково в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

Тобто Конвенція дозволяє відмовитися від зобов’язань гарантувати деякі права людини в умовах війни. Відповідно ціла низка конституцій закордонних держав у разі надзвичайної ситуації передбачає відтермінування виборів, зокрема шляхом продовження строку повноважень глави держави / президента.

Окремого висвітлення в цій тематиці потребують конституційні норми закордонних країн щодо продовження повноважень глави держави в умовах воєнного стану. 

Німеччина (частина перша статті 115h Основного Закону): строк повноважень Федерального президента, який закінчується під час стану оборони, а також виконання його функцій Президентом Бундесрату в разі дострокової вакантності його посади закінчується через дев’ять місяців після припинення дії стану оборони.

Португалія (частина перша статті 128 Конституції): термін повноважень Президента Республіки становить п’ять років і закінчується після вступу на посаду нового обраного президента.

Румунія (частини друга, третя статті 83 Конституції): Президент Румунії виконує свої повноваження до складення присяги новообраним Президентом. Строк повноважень Президента Румунії може бути продовжений органічним законом у разі війни або катастрофи.

Польща (частина сьома статті 228 Конституції): у період введення надзвичайного стану, а також протягом 90 днів після його закінчення… не можуть проводитися загальнонаціональний референдум, вибори до Сейму, Сенату, органів місцевого самоврядування та вибори Президента, а строк повноважень цих органів має бути відповідно продовжений.

Словенія (частина третя статті 103 Конституції): якщо строк повноважень Президента Республіки спливає під час війни або надзвичайного стану, повноваження Президента закінчуються через шість місяців після припинення війни або надзвичайного стану.

Грузія (частина п’ята статті 50 Конституції): якщо дата виборів збігається з режимом надзвичайного або воєнного стану, вибори Президента проводяться протягом 45 днів після скасування цього стану.

Естонія (частина друга статті 131 Конституції): якщо строк повноважень Президента закінчується під час надзвичайного або воєнного стану або протягом трьох місяців після закінчення надзвичайного або воєнного стану, цей строк продовжується. У цих випадках нові вибори призначаються протягом трьох місяців після припинення надзвичайного або воєнного стану.

Литва (стаття 143 Конституції): у випадку проведення чергових виборів під час воєнних дій Сейм або Президент приймають рішення про продовження строку повноважень Сейму, Президента. У таких випадках вибори повинні бути проведені протягом трьох місяців після закінчення війни.

Греція (частина четверта статті 30 Конституції): у випадку війни повноваження Президента продовжуються до закінчення війни.

Сербія (частина друга статті 116 Конституції): якщо строк повноважень Президента Республіки закінчується під час воєнного або надзвичайного стану, він продовжується до закінчення трьох місяців з дня закінчення воєнного або надзвичайного стану. 

Туніс (частина четверта статті 75 Конституції): у разі неможливості проведення президентських виборів внаслідок неминучої небезпеки строк президентських повноважень продовжується шляхом ухвалення відповідного закону.

Строк повноважень Президента України

Згідно із частиною першою статті 108 Конституції України Президент України виконує повноваження не до спливу п’ятирічного строку, а до вступу на пост новообраного Президента України. Це підтверджується наявною практикою застосування. Жоден із президентів України не виконував повноваження рівно п’ять років. Понад те, неодноразово фактичний перебіг строку повноважень Президента України перевищував п’ять років.

Так, протягом своєї першої каденції другий Президент України Леонід Кучма виконував повноваження з 19 липня 1994 року до 30 листопада 1999 року, тобто разом 5 років 4 місяці та 11 днів.

Друга каденція президента Леоніда Кучми тривала з 30 листопада 1999 року до 23 січня 2005 року, тобто сумарно 5 років 1 місяць та 23 дні.

Третій Президент України Віктор Ющенко виконував повноваження з 23 січня 2005 року до 25 лютого 2010 року, тобто загалом 5 років 1 місяць та 2 дні.

Завдяки принципу безперервності здійснення Президентом України функцій і повноважень як глави держави та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, що випливає зі змісту статей 102, 106, частини першої статті 108 Конституції України, під час дії воєнного стану чинний Президент України зберігає свою повноважність після спливу п’ятирічного строку із часу набуття повноважень. Тому Президент України має право і зобов’язаний здійснювати всі повноваження, передбачені частиною першою статті 106 Конституції України, за винятком тих, які неможливо реалізувати з огляду на конституційні особливості правового режиму воєнного стану (зокрема, достроково припиняти повноваження Парламенту, призначати позачергові парламентські вибори, призначати та проголошувати всеукраїнський референдум).

Важливо окремо відзначити, що Конституція України (у частині другій статті 106) забороняє Президенту України передавати свої повноваження іншим особам або органам. Тобто ані тимчасово, ані на постійній основі жодний владний суб’єкт або особа волею Президента України не може виконувати повноваження останнього частково чи в повному обсязі. Інакше це відбуватиметься в неконституційний спосіб, тобто вважатиметься узурпацією державної влади, що заборонено частиною четвертою статті 5 Конституції України.

Водночас з метою запобігання узурпації влади однією особою частина третя статті 103 Конституції України не допускає того, щоб одна особа була Президентом України більше ніж два строки підряд. Однак на сьогодні внаслідок обʼєктивної невизначеності, коли завершиться війна і будуть проведені вибори, одна і та ж сама особа може перебувати на посту Президента України тривалий час. Це своєю чергою створює ризик узурпації влади. За таких обставин Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції мав би здійснити офіційне тлумачення статей 64, 102, 103, 104, 106, 108 Конституції України, віднайшовши необхідний баланс між конституційним принципом безперервності державної влади (з одного боку) та конституційними запобіжниками від узурпації державної влади (з іншого боку).

Як відомо, Володимир Зеленський був обраний Президентом України на чергових виборах 31 березня 2019 року і з моменту складання присяги на урочистому засіданні Верховної Ради України 20 травня 2019 року відповідно до статті 104 Конституції України вступив на пост Президента України та набув повноважень. Того ж дня, 20 травня 2019 року, згідно із частиною першою статті 108 Конституції України припинив виконувати свої повноваження Президент України Петро Порошенко.

Таким чином, 20 травня 2019 року — початок перебігу встановленого частиною другою статті 103 Конституції України п’ятирічного строку повноважень Президента України Володимира Зеленського.

Беручи до уваги частину п’яту статті 103 Конституції України, остання неділя березня п’ятого року повноважень Президента України Володимира Зеленського, тобто 31 березня 2024 року, мала б бути днем голосування на чергових виборах Президента України. Не лише чергові, але й будь-які інші види виборів Президента України, зокрема позачергові та повторні, призначаються Верховною Радою України (пункт 7 частини першої статті 85 Конституції України). Призначення Верховною Радою України чергових виборів Президента України мало б відбутися не пізніше ніж за 100 днів до дня голосування (частина друга статті 78 Виборчого кодексу України[4]), тобто в грудні 2023 року.

Однак указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022[5] (з наступними змінами), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ[6], на всій території України у зв’язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації введено воєнний стан, що триває і на сьогодні. Відтоді тривалість воєнного стану багато разів продовжувалася, наразі воєнний стан введено до 13 травня 2024 року, проте, цілком імовірно, його буде продовжено через агресивні дії рф.

Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах дії воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, зокрема й щодо виборчих прав. Водночас у разі потреби встановлення окремих обмежень прав і свобод людини і громадянина цей перелік має міститися безпосередньо як в указі Президента України, так і в законі України (що затверджує указ). У статті 3 указу Президента України № 64/2022 наведено перелік статей Конституції України, що стосуються окремих конституційних прав та свобод людини і громадянина, які можуть обмежуватися під час дії воєнного стану, введеного 24 лютого 2022 року, у якому згадана і стаття 38 (зокрема, право громадян вільно обирати й бути обраними).

У частині першій статті 71 Конституції України викладені п’ять основних (конституційних) принципів виборчого права:

1. вільні вибори;
2. загальне виборче право;
3. рівне виборче право;
4. пряме виборче право;
5. таємне голосування.

Понад те, Конституція України в частині другій статті 71 додатково акцентує на гарантуванні виборцям права на вільне волевиявлення, хоча право громадянина на вільне волевиявлення разом з правом громадянина на вільне формування своєї волі в розумінні статті 14 Виборчого кодексу України[7] є елементами згаданого вище принципу вільних виборів.

Існують обґрунтовані сумніви відносно коректності визначення певного процесу як виборчого, якщо не можуть бути дотримані конституційні принципи виборчого права. Понад те, Верховний Суд України у Рішенні від 3 грудня 2004 року[8] констатував, що «порушення принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України… виключає можливість достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі».

Верховний Суд України в Рішенні від 20 січня 2005 року[9] окремо звернув увагу та встановив, що повторне голосування 26 грудня 2004 року з виборів Президента України відбулося без істотних чи системних порушень засад виборчого процесу (а значить і принципів виборчого права).

На важливості дотримання основних принципів виборчого права акцентував також Вищий адміністративний суд України в постанові від 25 квітня 2006 року[10] за підсумком розгляду адміністративного позову щодо результатів виборів народних депутатів України 2006 року.

Цілком очевидно, що під час дії воєнного стану неможливо гарантувати дотримання конституційних (основних) принципів виборчого права.

Зокрема, принцип загального виборчого права, серед іншого, передбачає, що всі без винятку виборці мають право та реальну можливість брати участь у виборах. Не може існувати конституційних обмежень, за допомогою яких обґрунтовується неможливість участі в президентських виборах певних умовних категорій виборців, у тому числі задіяних у відсічі збройної агресії російської федерації та на виконання наказів військового командування військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, а також громадян, які перебувають у місцях позбавлення волі, громадян, які з різних причин вимушено проживають чи перебувають за кордоном або на окупованих територіях. Під час дії воєнного стану обмежуються права кожного на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, що своєю чергою послаблює гарантії участі у виборах усіх виборців. Під час дії воєнного стану обмеження конституційного права кожного громадянина на ознайомлення в органах державної влади, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею, призведе до порушення гарантій прав виборців на ознайомлення зі списками виборців на виборчих дільницях та інформацією про себе (виборця) в органах ведення Державного реєстру виборців. Це своєю чергою не сприятиме якісному уточненню списків виборців та потягне за собою неможливість реалізації активного виборчого права для значної кількості громадян. Таким чином, в умовах дії воєнного стану неможливо гарантувати право голосу всім без винятку виборцям, що буде порушенням статей 70, 71 Конституції України, тобто очевидним порушенням принципу загального виборчого права.

За конституційним принципом рівного виборчого права всім виборцям мають бути створені рівні умови для реалізації як активного, так і пасивного виборчого права. Проте в разі обмеження під час дії воєнного стану конституційного права на свободу думки і слова кандидати від провладної та опозиційних політичних партій опиняться в нерівноправних умовах, зокрема через нерівні можливості доступу до засобів масової інформації як для інформаційного забезпечення виборчого процесу, так і з метою ведення передвиборної агітації. Це буде порушенням статті 71 Конституції України в частині принципу рівного виборчого права.

Конституційний принцип вільних виборів є несумісним з обмеженням під час дії воєнного стану конституційного права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації. Під час дії воєнного стану обмеження конституційних гарантій громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, зокрема засобами електронної пошти і електронних соціальних мереж та інших електронних ресурсів, безпосередньо вплине на можливість виборців, кандидатів, інших суб’єктів виборчого процесу вільно і безперешкодно обговорювати політичні, ділові та особисті якості кандидатів на виборах, вести агітацію за або проти кандидатів та політичних партій. Обмеження конституційних гарантій кожного щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи, а також вільно реалізовувати право власності та право вільно здійснювати підприємницьку діяльність потягне за собою створення перешкод для виготовлення друкованих матеріалів передвиборної агітації, сувенірних значків, емблем, логотипів політичних партій і кандидатів. Це призведе до порушення принципу вільних виборів, зафіксованого у статті 71 Конституції України.

Отже, режим воєнного стану несумісний з дотриманням конституційних принципів виборчого права, що своєю чергою є невід’ємною складовою засад виборчого процесу.

Зазначені в статтях 70 і 71 Конституції України принципи виборчого права — спільні для всіх без винятку типів виборів в Україні, відповідно й для президентських виборів. З огляду на неможливість дотриматися конституційних принципів виборчого права президентські вибори відповідно до Конституції неможливо провести під час дії режиму воєнного стану. Окрім того, абзац четвертий частини першої статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»[11] забороняє проводити вибори, зокрема й президентські.

Особливості здійснення повноважень Президента України під час воєнного стану

Вбачається, що під час дії воєнного стану, у тому числі після спливу п’ятирічного строку повноважень, Президент України за частиною першою статті 106 Конституції України не може:

1. призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України (пункт 6, а також частина перша статті 72, стаття 156, частина друга статті 157);
2. проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою (пункт 6, а також частина друга статті 72);
3. припиняти повноваження Верховної Ради України (пункт 8, а також частина друга статті 77, частини друга, третя статті 90);
4. призначати позачергові вибори до Верховної Ради України (пункт 7, а також частина друга статті 77).

Це зумовлено тим, що під час воєнного стану прямо заборонено вносити зміни до Конституції України (частина друга статті 157 Конституції України, абзац другий частини першої статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Окрім того, конституційне право громадянина обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумі, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України, не є «захищеним» під час воєнного стану, бо не згадується в частині другій статті 64 Конституції України та забороняється під час воєнного стану (абзаци четвертий і п’ятий частини першої статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Передумовою призначення позачергових виборів народних депутатів України є дострокове припинення повноважень Верховної Ради України за наявності хоча б однієї з конституційних підстав. Однак навіть якщо виникнуть відразу всі три підстави, передбачені частиною другою статті 90 Конституції України, дострокове припинення повноважень парламенту буде позбавлене правового сенсу, оскільки його наслідком не стане призначення позачергових виборів народних депутатів України, а Верховна Рада України поточного скликання продовжуватиме виконувати свої повноваження до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного стану (частина 4 статті 83 Конституції України).

Дострокове припинення повноважень Президента України

Відзначимо, що відповідно до статті 112 Конституції України в разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента України на період до обрання та вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Водночас Конституція України не покладає на парламент обов’язку ухвалення єдиного правового акта щодо двох правових фактів — дострокового припинення повноважень Президента України (у необхідних випадках за статтями 110, 111 Конституції України) та призначення позачергових виборів Президента України. Окрім того, Конституція України не визначає конкретного граничного календарного строку чи граничного календарного терміну для тимчасового виконання Головою Верховної Ради України обов’язків Президента України. Усе вищенаведене вказує на правову невизначеність щодо строків (термінів) виконання Головою Верховної Ради України обов’язків Президента України. Оскільки проводити вибори під час дії воєнного стану та передбачити проведення виборів після його припинення або скасування з обʼєктивних обставин неможливо, така правова невизначеність цілком закономірна.

Згідно зі статтею 112 Конституції України протягом періоду виконання обов’язків Президента України Голова Верховної Ради України не може виконувати такі президентські повноваження:

1. звертатися з посланнями до народу та з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
2. призначати всеукраїнський референдум, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
3. припиняти повноваження Верховної Ради України;
4. призначати позачергові вибори до Верховної Ради України;
5. вносити до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
6. призначати на посаду та звільняти з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
7. призначати на посади та звільняти з посад половину складу Ради Національного банку України;
8. призначати на посади та звільняти з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
9. призначати на посади третину складу Конституційного Суду України;
10. присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
11. нагороджувати державними нагородами; встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними;
12. здійснювати помилування;
13. створювати у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Отже, Конституція України суттєво обмежує виконання повноважень Президента Головою Верховної Ради України. Очевидно, що в сьогоднішніх обставинах довготривалої повномасштабної збройної агресії рф Україна стикнеться з проблемами державного управління в разі відсутності Президента України. Відповідно чинний Президент юридично згідно зі статтею 108 Конституції України не лише має право продовжувати свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента на перший повоєнних виборах, а й політично зобов’язаний перед Українським народом виконувати свої повноваження.

У разі відсутності Голови Верховної Ради України Конституція України не передбачає передання виконання обов’язків Президента, наприклад, Першому заступникові Голови Верховної Ради України чи Прем’єр-міністру України. Проте для обрання Голови Верховної Ради України не потрібні національні вибори, проведення яких заборонено під час воєнного стану, тому що парламент самостійно обирає свого Голову.

[1] Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. К. : Укр. енцикл., 1998. Т. 1.

[2] Гринчак А. А., Гринчак С. В. Особливості функціонування вищих державних органів в умовах надзвичайного (воєнного) стану в європейських країнах: конституційно-правове регулювання. Проблеми законності. ISSUE № 158. 2022. С. 6–28.

[3] Кузніченко, Сергій Олександрович. Надзвичайні адміністративно-правові режими: зарубіжний досвід та українська модель : моногр. / С. О. Кузніченко. Вид. 2-ге. Одеса : ОДУВС, 2011. С. 3.

[4] Відомості Верховної Ради України, 2020 р., № № 7, 8, 9, ст. 48.

[5] Офіційний вісник України, 2022 р., № 46, ст. 2497.

[6] Газета «Голос України», № 37 від 24 лютого 2022 року.

[7] Відомості Верховної Ради України, 2020 р., № № 7, 8, 9, ст. 48.

[8] Журнал «Вибори та демократія», 2004 р., № 2.

[9] Журнал «Вибори та демократія», 2005 р., № 1(3).

[10] Вісник Центральної виборчої комісії, 2006 р., № 2(4).

[11] Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 28, ст. 250.

Підготовка цього матеріалу стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів. Підготовка матеріалу була здійснена в рамках Програми USAID «РАДА:наступне покоління».