Щотижневий політичний аналіз 2 – 9 березня 2020 року
Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.
У рубриці “Щотижневий політичний аналіз” подана вся щотижнева аналітика, здійснювана Центром політико-правових реформ.
Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.
Зміна Уряду гальмує запровадження важливих новацій у правосудді
4 березня Парламент прийняв відставку Прем’єр-міністра України Олексія Гончарука, звільнив усіх міністрів та обрав новий склад Уряду. На сайті Верховної Ради України всі законопроекти, внесені попереднім складом КМУ та неухвалені в першому читанні, автоматично позначені як відкликані.
Оцінка ЦППР
1. Відповідно до ч. 3 ст. 105 Регламенту ВРУ законопроекти, внесені КМУ, вважаються відкликаними, якщо до їх ухвалення в першому читанні повноваження Уряду були припинені. Натомість ч. 5 ст. 27 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” не передбачає автоматичного відкликання таких законопроектів, залишаючи вирішення цього питання на розсуд новому КМУ.
Тобто існує суперечність між положеннями Регламенту ВРУ та Закону “Про Кабінет Міністрів України”, яку необхідно усунути. Кращим є регулювання закону про уряд, оскільки він дає право новому Уряду вибірково або повністю відкликати попередні урядові ініціативи, тоді як автоматичне зняття з розгляду законопроектів може значно відтягнути ухвалення важливих законів, які підтримує і новосформований уряд.
2. Відповідно до положень Регламенту були автоматично відкликані й законопроекти, які могли мати позитивний вплив на правосуддя, передусім:
- № 2706 (стимулювання розвитку позасудової медіації),
- №3045 (відновлення третейського судочинства),
- №2709, 2710 (запровадження класичного суду присяжних),
- №3149 (відшкодування шкоди потерпілим від насильницьких злочинів).
На думку експертів ЦППР, важливо, щоб новосформований Уряд якнайшвидше вніс на розгляд парламенту законопроекти з цих питань.
Верховна Рада України звільнила Генерального прокурора з політичних мотивів
Подія
5 березня Верховна Рада України висловила недовіру Генеральному прокурору Руслану Рябошапці, ухваливши постанову №3154, що тягне за собою його відставку.
За постанову проголосували 263 народні депутати, для ухвалення рішення була потрібна проста більшість від конституційного складу (226 голосів). Напередодні Комітет ВРУ з питань правоохоронної діяльності утримався від оцінки проекту постанови, рекомендувавши депутатам розглянути її на власний розсуд.
Основні аргументи ініціаторів постанови полягали в тому, що “Генеральний прокурор не розслідує, гальмує розслідування найбільш резонансних кримінальних проваджень, що свідчить про небажання, неможливість або неспроможність Генерального прокурора забезпечити виконання завдань, поставлених законом перед Офісом прокурора, зокрема, й перед прокуратурою в цілому”.
Оцінка ЦППР
Відповідно до Конституції України, законів “Про прокуратуру” та “Про Регламент Верховної Ради України” в Україні існує два порядки звільнення Генерального прокурора:
1) у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, набрання сили щодо нього обвинувального вироку суду, вибуття з громадянства держави тощо (професійний порядок) (рішення ухвалює Парламент, розглянувши подання Президента України, до якого своєю чергою звернулися ВРП чи КДКП);
2) політичний порядок, який полягає у висловленні недовіри простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (рішення ухвалює Парламент).
Політичний порядок звільнення був розкритикований Венеційською комісією Ради Європи у 2013 році. Комісія зазначила, що Генеральний прокурор “…не входить до складу Уряду, відповідно, Парламент не повинен мати права висловлювати недовіру, що є виключно політичним інструментом. Можливо, це можна розглядати як інструмент застосування системи стримувань та противаг в організації державних органів, але виникають сумніви, що це забезпечить винесення справедливого рішення” (п. 14 Висновку Венеційської комісії щодо закону про прокуратуру № 735 / 2013).
Понад те, після внесення змін до Закону “Про прокуратуру” (2019) політичний порядок звільнення не потребує оцінки ефективності Генерального прокурора на посаді з боку Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Таким чином, складається ситуація, за якої мотиви звільнення можуть бути лише політичними, що негативно впливає на незалежність Генерального прокурора.
На думку експерта ЦППР Євгена Крапивіна, “…ані постанова про висловлення недовіри, ані тим паче виступ з трибуни Верховної Ради її ініціатора не містили жодного професійного (фахового) обґрунтування неефективності Генерального прокурора, того, що “він не впорався”, як висловився Президент України. Радше можна було переконатися, що Рябошапка винен у тому, що він недостатньо “контрольований” з боку Офісу Президента”.
Політичний порядок призначення і звільнення Генерального прокурора має бути змінений, а реформування органів прокуратури – продовжене.