Що вас цікавить?

Щотижневий аналіз 8 – 15 листопада 2022 рокy

15.11.2022

Щотижневий аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.




Подія

7 листопада 2022 року відбувся спільний брифінг Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, секретаря РНБО Олексія Данілова та міністра оборони Олексія Резнікова, на якому було повідомлено, що 5 листопада під час засідання Ставки Верховного Головнокомандувача ухвалено рішення про відчуження у власність держави стратегічно важливих підприємств, серед яких ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ», ПрАТ «Запоріжтрансформатор».

Правовою основою цього рішення були закони України «Про оборону України», «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу майна в умовах воєнного та надзвичайного стану».

6 листопада відбулося примусове відчуження активів указаних підприємств, що підтверджується повідомленням на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Відчужені активи набули статусу військового майна, їх управління передано Міністерству оборони України. Після завершення воєнного стану, як зазначалося у повідомленні Олексія Данілова, акції цих підприємств або будуть повернені власникам, або буде відшкодовано їх вартість.

Оцінка експертів ЦППР

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок примусового відчуження об’єктів приватної власності визначений Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Згідно зі ст. 1 цього Закону примусовим відчуженням майна є позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості. Ця ж норма містить поняття вилучення майна, під яким мається на увазі позбавлення державних підприємств, державних господарських об’єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави.

Ще одна відмінність між цими способами позбавлення права власності полягає в тому, що відчужене із приватної чи комунальної власності майно підлягає обов’язковому відшкодуванню його вартості. При цьому Закон (ст. 3) ставить у пріоритет саме попереднє відшкодування. Вилучення майна відбувається без відшкодування його вартості.

В умовах воєнного стану примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування, погодженим з відповідною обласною, районною, міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об’єднаних сил ЗСУ, командувачі видів та окремих родів військ (сил), командувачі (начальники) органів військового управління, командири з’єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

За ст. 8 цього Закону військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об’єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Про відчуження / вилучення майна обов’язково складається акт, до якого у разі примусового відчуження майна обов’язково додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв’язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження. Отже, примусовому відчуженню майна має передувати його оцінка, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Саме на підставі такого висновку здійснюється відшкодування відчуженого майна. Крім того, і відшкодування вартості відчуженого майна, і відшкодування витрат на проведення оцінки здійснюються за рахунок державного бюджету.

У разі неможливості залучити до оцінки майна суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання така оцінка проводиться суб’єктами оціночної діяльності – органами державної влади або органами місцевого самоврядування за погодженням із власником майна, а у разі відсутності або відмови власника – органами державної влади або органами місцевого самоврядування самостійно. При цьому власник відчуженого майна має право оскаржити проведену оцінку у суді.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» колишній власник або уповноважена ним особа може у судовому порядку повернути відчужене майно за умови повернення коштів, одержаних у зв’язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за його використання. Також колишній власник може вимагати надання іншого майна взамін відчуженого.

Оскільки у відкритому доступі наразі відсутній текст озвученого під час брифінгу рішення, його неможливо оцінити однозначно, зважаючи на низку обставин:

  1. 50% + 1 акція ПАТ «Укрнафта» належать НАК «Нафтогаз України», яке повністю є державною власністю. Отже, частина активів і так належить державі.
  2. Два з п’яти підприємств (ПрАТ «АвтоКрАЗ» і ПрАТ «Запоріжтрансформатор») перебувають у стані банкрутства, а тому їхню роботу зупинено.
  3. Робота одного з провідних підприємств «Укртатнафти» – Кременчуцького НПЗ була зупинена через значні руйнування у результаті обстрілів, відповідно, не може бути швидко відновлена.
  4. Попередніх власників відчужених підприємств пов’язують із Коломойським, Боголюбовим, Богуслаєвим і Жеваго, яких у ЗМІ традиційно називають олігархами.
  5. Частина відчужених активів належить міноритарним акціонерам, серед яких як резиденти, так і нерезиденти України, зареєстровані, зокрема, в офшорній зоні.
  6. Наразі у відкритому доступі відсутня інформація про те, яким чином і хто проводив оцінку відчуженого майна.

З одного боку, в умовах війни і постійних руйнувань критичної інфраструктури України продукція вказаних підприємств є стратегічно важливою, до того ж, відновлення роботи підприємств, які перебувають у стані банкрутства, дозволить повернути їх до життя за умови належних капіталовкладень.

З іншого боку, тягар цих капіталовкладень лягає на державний бюджет. Крім того, хоча це рішення формально видається цілком законним і обґрунтованим, однак воно не лише створює додаткове навантаження на бюджет держави, а й відкриває олігархам додаткові можливості збільшити свої капітали за рахунок платників податків: а) через оскарження оцінки відчуженого майна у судовому порядку; б) через отримання визначеного законом відшкодування відчуженого майна; в) через передбачену законом процедуру повернення відчуженого майна.



Подія

3 листопада 2022 року постановою Кабінету Міністрів України №1233 було внесено зміни до Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 1044 «Питання акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”». Згідно з попередньою редакцією цього статуту підприємство вважалося юридичною особою приватного права. Наразі це положення з тексту вилучено.

У повідомленні на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції повідомлялося, що таким чином Кабінет Міністрів України врахував рекомендації НАЗК, а працівники «Нафтогазу» набувають статусу осіб, на яких поширюються норми Закону України «Про запобігання корупції», зокрема щодо фінансового контролю, запобігання і врегулювання конфлікту інтересів, етичної поведінки, обмежень щодо одержання подарунків тощо.

Оцінка експертів ЦППР

Відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК) юридичні особи за порядком утворення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Проте, держава як учасник цивільно-правових відносин може створювати юридичні особи приватного права у порядку, передбаченому ЦК.

Отже, виникає питання розрізнення юридичної особи публічного права та юридичної особи приватного права, створеної державною як учасником цивільно-правових відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 167 ЦК держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

У ч. 3 цієї ж статті зазначено, що держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, зі змісту вказаних норм можна зробити висновок, що державні підприємства і навчальні заклади віднесені до юридичних осіб публічного права, а підприємницькі товариства – до юридичних осіб приватного права.

Відповідно до Закону України «Про фінансову реструктуризацію» державне підприємство – підприємство, що діє на основі державної власності, або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності становить 50 і більше відсотків;

До підприємницьких товариств ЦК (ст. 84) відносить товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Наведені норми не є взаємовиключними, а тому не сприяють чіткому розмежуванню юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Проте однозначно можна стверджувати, що акціонерні товариства є різновидом господарських товариств, які у свою чергу є винятковою формою підприємницьких товариств, а отже, акціонерне товариство належить до юридичних осіб приватного права, навіть якщо його засновником є держава.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадові особи юридичної особи публічного права прирівняні до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на них поширюються заходи фінансового контролю, обмеження щодо використання свого службового становища, одержання подарунків, заходи із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, низка норм етичної поведінки. Таким чином, чітке визначення порядку утворення юридичної особи впливає на те, чи поширюється на її посадових осіб антикорупційне законодавство.

Акціонерне товариство «НАК “Нафтогаз України”» було утворене на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України».

І хоча відповідне рішення Президента було ухвалене задовго до прийняття вищевказаних норм цивільного права, чинна редакція статуту НАК «Нафтогаз України» затверджена постановою КМУ від 14.12.2016 № 1044, але порядок утворення юридичної особи не був у ньому зафіксований. Цей недолік було усунуто у редакції статуту зі змінами, внесеними постановою КМУ від 26.10.2020 № 997, – доповнено пункт, яким визначалося, що НАК «Нафтогаз України» є юридичною особою приватного права. А вже у редакції статуту зі змінами, внесеними 03.11.2022, фраза «приватного права» була вилучена. Таким чином, сьогодні статус НАК «Нафтогаз України» знов невизначений чітко.

Для порівняння можна проаналізувати статути інших аналогічних акціонерних товариств, 100% акцій яких належать державі.

Наприклад, у статуті АТ «Укрпошта», затвердженому наказом Міністерства інфраструктури України від 22.05.2021 № 333, зазначено, що товариство утворене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.03.2011 № 265-р і є юридичною особою приватного права.

АТ «Укрзалізниця» утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства “Українська залізниця». Порядок утворення у статуті не визначений.

НАК «Украгролізинг» утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2001 № 354. Як і у випадку із НАК «Нафтогаз», за статутом є юридичною особою (без визначення порядку утворення).

Таким чином, сьогодні у законодавстві існує правова невизначеність, яка у поєднанні з іншими нормами створює дискрецію – можливість вільного на власний розсуд трактування законодавства. На практиці це виявляється у тому, що однакові за формою юридичні особи (акціонерні товариства), утворені на виконання актів органів державної влади на основі державної власності, в одних випадках віднесені до юридичних осіб приватного права, а в інших – до юридичних осіб публічного права. Це не лише нівелює принцип верховенства права, а й перешкоджає коректному й однозначному застосуванню положень антикорупційного законодавства.

Розв’язанням проблеми може бути чітке визначення у статутах порядку утворення юридичної особи, а також чітке законодавче визначення юридичної особи публічного права та юридичної особи приватного права, утвореної державою.