Щотижневий аналіз 26 липня – 1 серпня 2022 рокy
Щотижневий аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.
Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua (Іван Голод, менеджер з комунікації).
Верховна Рада призначила суддю Конституційного Суду без конкурсу та всупереч рекомендаціям ЄС
Подія
27 липня Верховна Рада призначила народного депутата О. Совгирю на посаду судді Конституційного Суду (Постанова № 2442-IX) без проведення повноцінного та незалежного конкурсу на цю вакантну посаду. Також Верховна Рада ухвалила такі рішення:
про дострокове припинення повноважень народного депутата О. Совгирі (Постанова № 2443-IX);
про припинення повноважень постійного представника Верховної Ради у Конституційному Суді О. Совгирі (Постанова № 2444-IX).
Юридична оцінка
Конституційна реформа 2016 р. змінила порядок призначення суддів КСУ та кваліфікаційні вимоги до кандидатів та цю посаду: зокрема, суддею КСУ може бути громадянин України, який має високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем компетентності, а сам відбір кандидатур на посаду судді КСУ має здійснюватися на конкурсних засадах у визначеному законом порядку. Однак, Закон України «Про Конституційний Суд України» , ухвалений у 2017 р. передбачив, що кожен із субʼєктів призначення — Президент України, Верховна Рада України, зʼїзд суддів — проводить окремий конкурс на власний розсуд. На практиці вимоги щодо конкурсу або ігнорувалися, або виконувалися наполовину. Наприклад, лише Президент України проводив конкурсний відбір через створену ним самим конкурсну комісію. Крім того, в Регламенті ВРУ була передбачена обовʼязкова попередня політична підтримка кандидатів у судді КСУ депутатськими фракціями, що нівелювали всю логіку конкурсного відбору суддів КСУ.
Призначення Верховною Радою О. Совгирі суддею КСУ, як і тогорічне призначення В. Кичуна (Постанова № 1250-IX від 18.02.2021р.), відбулося без фактичної імплементації конституційної вимоги щодо проведення незалежного конкурсного відбору суддів КСУ.
Експерти ЦППР нагадують, що 17 червня Європейська комісія рекомендувала надати Україні статус кандидата на членство у ЄС, але наголосила, що Україні необхідно вчинити ряд кроків, і першим з них було названо ухвалення та впровадження законодавства щодо процедури відбору суддів КСУ, включаючи процес попереднього відбору на основі оцінки їх доброчесності та професійних навичок, відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії (enact and implement legislation on a selection procedure for judges of the Constitutional Court of Ukraine, including a pre-selection process based on evaluation of their integrity and professional skills, in line with Venice Commission recommendations), а Венеційська комісія ще у грудні 2020 р. закликала Україну:
передбачити нову процедуру відбору кандидатів на посади суддів КСУ, зокрема, за допомогою спеціального органу з міжнародним компонентом (screening body with an international component), до складу якого ввійдуть як представники громадянського суспільства, так і міжнародні експерти з прав людини;
утриматися субʼєктів призначення від заповнення наявних вакансій в КСУ до того, як будуть імплементовані в законодавстві України оновлені правила відбору кандидатів на посади суддів.
З огляду на це, політичні призначення суддів КСУ без відповідного конкурсного відбору несе в собі значні ризики для поточного євроінтеграційного курсу України.
Крім того, відповідно до статті 11 Закону “Про Конституційний Суд України” суддя КСУ має відповідати критерію політичної нейтральності, зокрема, суддя не може належати до політичних партій чи професійних спілок, публічно виявляти прихильність до них, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Також суддею КСУ не може бути призначена на посаду особа, яка на день призначення:
є членом або обіймає посаду в політичній партії, іншій організації, яка має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності;
є обраною на виборну посаду в органі державної влади чи органі місцевого самоврядування, має представницький мандат;
бере участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої політичної діяльності.
У випадку із призначенням народного депутата О. Совгирі суддею КСУ ці вимоги закону не були дотримані, зокрема, ВРУ припинила повноваження народного депутата О. Совгирі лише після того, як призначила її на посаду судді КСУ, а не щонайменше за день до такого призначення.
Чи сприятиме публічній службі липнева оптимізація трудових відносин?
Подія
19 липня набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 р. № 2352-IX. Ним, зокрема, внесені зміни до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 р. № 2136-IX.
Зміни безпосередньо торкаються публічних службовців (державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування). Починаючи з 19 липня і до завершення дії воєнного стану особливості публічної служби визначаються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Оцінка ЦППР
На думку експертів ЦППР, цей Закон фактично ліквідує публічну службу на період війни.
Аналізуючи статтю 1 цього Закону, складається враження, що перші, на кого насправді спрямовано «оптимізацію», – це саме публічні службовці. А вже за ними – працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і т.д.
Під дію Закону потрапляють всі без винятку публічні службовці і на тилових територіях, і на прифронтових, і на окупованих територіях, і на деокупованих тощо.
Замість того, щоб внести зміни в Закон України «Про правовий режим воєнного стану» і врегулювати особливості публічної служби диференційовано до різних ситуацій, які виникають в ході війни, законодавець створив ризики у низці ключових питань, зокрема, укладення та розірвання трудового договору.
При підготовці змін до законодавства варто було б зосередитися на спрощенні процедури призначення на вакантні посади саме публічної служби в умовах воєнного стану, а не прирівнювати публічних службовців до працівників. А також визначити підстави переходу публічних службовців на дистанційну роботу, неповної зайнятості, припинення служби і т.п., врахувавши особливості типів територій (за рівнем безпеки). Це, в свою чергу, посилило б спроможності публічної служби в умовах воєнного стану.
А так на всій території України надана можливість для свавільних звільнень публічних службовців в період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці. Містить ризики навіть спрощена Законом процедура призначення. В складних для держави воєнних умовах, зростання безробіття та скорочення робочих місць можливі зловживання та суб’єктивні «працевлаштування» на посади публічної служби. В результаті це призведе до загрозливого послаблення публічного врядування в нашій державі.
Така практика не повинна бути визнана прийнятною, і тим паче – не повинна укорінитися і в повоєнний період з наступним внесенням цих негативних змін до спеціальних законів.