Що вас цікавить?

Щотижневий аналіз 2 – 8 лютого 2021 року

09.02.2021
Загальні новини /
Новини ЦППР

Щотижневий аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua (Іван Голод, менеджер з комунікації).




Відповідальність за шахрайство у Кримінальному кодексі вже передбачена, ще раз передбачати не потрібно


Подія

3 лютого Верховна Рада прийняла у першому читанні проєкт Закону про внесення змін до адміністративного та кримінального законодавства щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України (№3959-1).

Згідно із цими змінами, зокрема:

1) значно посилюється покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів, платежів в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, далі – КК) – за цей злочин передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років (наразі він карається штрафом). Особливо великим при цьому є розмір фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів на суму сім тисяч і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – нмдг) (з 1 січня 2021 року це 7 945 000 і більше грн);

2) КК доповнюється новою статтею 222-2 «Шахрайство з податком на додану вартість»;

3) розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК) трансформується з кримінального проступку знову у злочин – шляхом підняття верхньої межі штрафу за це діяння з трьох до п’яти тисяч нмдг;

4) у статті 382 КК встановлюється відповідальність за умисне невиконання ухвали слідчого судді, а у ч. 4 цієї статті уточнюється, що кримінальна відповідальність настає лише за умисне невиконання службовою особою остаточного, а не будь-якого рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Оцінка ЦППР

1. Посилення покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів, платежів в особливо великих розмірах спрямоване в основному проти «акул» бізнесу і до цього можна було б поставитися схвально. Якщо не враховувати, що у 2001 – 2011 роках санкція ч. 3 ст. 212 КК передбачала основне покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, але таке покарання, навіть попри відсутність альтернативних покарань, застосовували лише до 10-15% засуджених; за наявності ж в санкції альтернативного покарання у виді штрафу суди будуть застосовувати позбавлення волі лише для того, щоби звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням. Відтак, навіть штраф у розмірі від 255 до 425 тис грн засуджені сплачувати не будуть. Тому більш ефективним у цьому випадку було б призначення позбавлення волі, поєднаного зі штрафом як додатковим покаранням. Адже відповідно до ч. 3 ст. 53 КК, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

2. Стаття 222-2 КК, як можна зрозуміти із вкрай невдалої стилістики її тексту, передбачає відповідальність за такі діяння: а) розкрадання бюджетних коштів шляхом отримання бюджетного відшкодування, б) незаконне заволодіння бюджетними коштами шляхом отримання бюджетного відшкодування, в) подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, – якщо їх вчинено шляхом подання завідомо неправдивих відомостей, в тому числі в результаті використання завідомо підробленого документа.

Проте жодної необхідності у доповненні КК статтею 222-2 не існує.

По-перше, розкрадання бюджетних коштів або незаконне заволодіння ними шляхом подання завідомо неправдивих відомостей є тим же самим, що і заволодіння майном шляхом обману, відповідальність за яке наразі вже передбачена у ст. 190 КК «Шахрайство».

По-друге, неясно, чим розкрадання бюджетних коштів відрізняється від незаконного заволодіння ними, бо по суті це одне і те саме, причому «незаконне заволодіння» – взагалі нонсенс, оскільки законно заволодіти шляхом подання завідомо неправдивих відомостей неможливо.

По-третє, саме по собі подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування може розглядатися лише як замах на шахрайське заволодіння державним майном – дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочин, якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи (див. ст. 15 КК), наприклад, через те, що контролюючий орган, згідно з п. «б» ст. 200.14 Податкового кодексу, надіслав платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначив підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

По-четверте, подання завідомо неправдивих відомостей, у т. ч. використання завідомо підробленого документа, за чинним КК може бути кваліфіковане за ч. 4 ст. 358 КК або, якщо це діяння вчинене службовою особою, – за ст. 366 КК.

3. Немає потреби у будь-якої зміні покарання за розголошення комерційної або банківської таємниці. Адже за весь час існування в КК цієї статті жодну особу за це діяння не засуджено.

4. Зміни ж до ст. 382 КК є виправданими. Зокрема, як відомо, крім остаточних рішень ЄСПЛ може прийняти також рішення щодо дружнього врегулювання або про схвалення умов односторонньої декларації, у т. ч. у справі проти України. Проте, згідно із ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення ЄСПЛ є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно ж з цією статтею ЄКПЛ, яка має назву «Обов’язкова сила рішень та їх виконання», Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати саме остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. Нагляд за виконанням остаточного рішення Суду здійснює Комітет Міністрів РЄ. Якщо Комітет Міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона відмовляється виконувати остаточне рішення у справі, він може звернутися до Суду з питанням про додержання цією Стороною свого зобов’язання – і Суд, якщо він встановлює порушення, передає справу Комітетові Міністрів з метою визначення заходів, яких необхідно вжити.



Парламент взяв за основу законопроєкт про тимчасове перекладення окремих повноважень з відбору суддів на ВРП


Подія

2 лютого парламент у першому читанні ухвалив законопроєкт № 4229 про внесення змін до законів «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» щодо завершення конкурсних процедур на зайняття посад суддів місцевих судів.

З тексту законопроєкту випливає, що він спрямований на вирішення двох завдань.

По-перше, він пропонує надати Вищій раді правосуддя (ВРП) повноваження завершити два конкурси (на 35 і 7 посад відповідно) для кандидатів на посаду судді, які Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) оголосила у 2019 році для осіб, що пройшли усі відповідні процедури до набуття чинності Законом «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року, однак так і не були призначені на посаду судді. Таким чином, за задумом авторів, законопроєкт повинен відновити справедливість для кандидатів на посаду судді, які не мають можливість стати суддями через тривалу відсутність повноважного складу ВККС.

По-друге, законопроєкт уповноважує ВРП оголосити і провести нові конкурси для невизначеної кількості осіб, які за результатами кваліфікаційного іспиту, складеного до 2 червня 2016 року, набрали менше 75 відсотків максимального балу.

Нагадаємо, що чинний Закон «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що результати кваліфікаційного іспиту дійсні 3 роки (така ж вимога існувала на час його складення кандидатами у 2012 – 2013 роках), а право на участь у конкурсах на заміщення вакантних посад мають особи, які набрали більше 75 відсотків максимального балу кваліфікаційного іспиту.

Оцінка ЦППР

Експерти ЦППР критично ставляться до наділення ВРП повноваженнями органу із забезпечення добору суддів (ч. 10 ст. 131 Конституції України), навіть на тимчасовій основі, замість докладання зусиль для відновлення роботи ВККС.

Використання балів кваліфікаційного іспиту, результати якого не мають чинності, для конкурсів не має правових підстав. Тим більше не варто оголошувати нові конкурси для осіб, які не набрали 75 відсотків максимального балу кваліфікаційного іспиту, адже в умовах чинного закону вони вважаються такими, що не відповідають вимогам, встановленим законом.

Водночас щодо тих кандидатів на посаду судді, стосовно яких раніше Вища рада юстиції вносила подання до Президента України, але вони безпідставно були повернуті, ВРП можна уповноважити повторно розглянути це питання, щоб перевірити відповідність кандидатів новим вимогам до судді, встановленим Конституцією і законами України. Для реалізації цього завдання потрібно підготувати законопроєкт іншого змісту.