Щотижневий аналіз 2 – 8 лютого 2021 року

Відповідальність за шахрайство у Кримінальному кодексі вже передбачена, ще раз передбачати не потрібно

---

Подія

3 лютого Верховна Рада прийняла у першому читанні проєкт Закону про внесення змін до адміністративного та кримінального законодавства щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України (№3959-1).

Згідно із цими змінами, зокрема:

1) значно посилюється покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів, платежів в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, далі – КК) – за цей злочин передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років (наразі він карається штрафом). Особливо великим при цьому є розмір фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів на суму сім тисяч і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – нмдг) (з 1 січня 2021 року це 7 945 000 і більше грн);

2) КК доповнюється новою статтею 222-2 «Шахрайство з податком на додану вартість»;

3) розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК) трансформується з кримінального проступку знову у злочин – шляхом підняття верхньої межі штрафу за це діяння з трьох до п’яти тисяч нмдг;

4) у статті 382 КК встановлюється відповідальність за умисне невиконання ухвали слідчого судді, а у ч. 4 цієї статті уточнюється, що кримінальна відповідальність настає лише за умисне невиконання службовою особою остаточного, а не будь-якого рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Оцінка ЦППР

1. Посилення покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів, платежів в особливо великих розмірах спрямоване в основному проти «акул» бізнесу і до цього можна було б поставитися схвально. Якщо не враховувати, що у 2001 – 2011 роках санкція ч. 3 ст. 212 КК передбачала основне покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, але таке покарання, навіть попри відсутність альтернативних покарань, застосовували лише до 10-15% засуджених; за наявності ж в санкції альтернативного покарання у виді штрафу суди будуть застосовувати позбавлення волі лише для того, щоби звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням. Відтак, навіть штраф у розмірі від 255 до 425 тис грн засуджені сплачувати не будуть. Тому більш ефективним у цьому випадку було б призначення позбавлення волі, поєднаного зі штрафом як додатковим покаранням. Адже відповідно до ч. 3 ст. 53 КК, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

2. Стаття 222-2 КК, як можна зрозуміти із вкрай невдалої стилістики її тексту, передбачає відповідальність за такі діяння: а) розкрадання бюджетних коштів шляхом отримання бюджетного відшкодування, б) незаконне заволодіння бюджетними коштами шляхом отримання бюджетного відшкодування, в) подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, – якщо їх вчинено шляхом подання завідомо неправдивих відомостей, в тому числі в результаті використання завідомо підробленого документа.

Проте жодної необхідності у доповненні КК статтею 222-2 не існує.

По-перше, розкрадання бюджетних коштів або незаконне заволодіння ними шляхом подання завідомо неправдивих відомостей є тим же самим, що і заволодіння майном шляхом обману, відповідальність за яке наразі вже передбачена у ст. 190 КК «Шахрайство».

По-друге, неясно, чим розкрадання бюджетних коштів відрізняється від незаконного заволодіння ними, бо по суті це одне і те саме, причому «незаконне заволодіння» – взагалі нонсенс, оскільки законно заволодіти шляхом подання завідомо неправдивих відомостей неможливо.

По-третє, саме по собі подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування може розглядатися лише як замах на шахрайське заволодіння державним майном – дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочин, якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи (див. ст. 15 КК), наприклад, через те, що контролюючий орган, згідно з п. «б» ст. 200.14 Податкового кодексу, надіслав платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначив підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

По-четверте, подання завідомо неправдивих відомостей, у т. ч. використання завідомо підробленого документа, за чинним КК може бути кваліфіковане за ч. 4 ст. 358 КК або, якщо це діяння вчинене службовою особою, – за ст. 366 КК.

3. Немає потреби у будь-якої зміні покарання за розголошення комерційної або банківської таємниці. Адже за весь час існування в КК цієї статті жодну особу за це діяння не засуджено.

4. Зміни ж до ст. 382 КК є виправданими. Зокрема, як відомо, крім остаточних рішень ЄСПЛ може прийняти також рішення щодо дружнього врегулювання або про схвалення умов односторонньої декларації, у т. ч. у справі проти України. Проте, згідно із ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення ЄСПЛ є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно ж з цією статтею ЄКПЛ, яка має назву «Обов’язкова сила рішень та їх виконання», Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати саме остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. Нагляд за виконанням остаточного рішення Суду здійснює Комітет Міністрів РЄ. Якщо Комітет Міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона відмовляється виконувати остаточне рішення у справі, він може звернутися до Суду з питанням про додержання цією Стороною свого зобов’язання – і Суд, якщо він встановлює порушення, передає справу Комітетові Міністрів з метою визначення заходів, яких необхідно вжити.