Щотижневий аналіз 17 – 23 липня 2024 року

Конституційний Суд визнав автоматичне продовження тримання під вартою в умовах воєнного стану неконституційним

Подія

18 липня 2024 року Конституційний Суд України у Рішенні № 8-р(II)/2024 у справі за конституційними скаргами визнав таким, що не відповідає Конституції України положення ч. 6 ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою).

А саме положення КПК України: “у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці”. На думку Суду таке положення має наслідком порушення конституційного права кожного на судовий захист (ч. 1 ст. 55 Конституції) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 Конституції) та правом обвинуваченого на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції).

Суд відтермінував втрату чинності приписів, що визнані неконституційними – вони утрачають чинність через 3 місяці з дня ухвалення Судом цього Рішення. Також Суд зобовʼязав Верховну Раду привести нормативне регулювання, установлене ч. 6 ст. 615 КПК України, що визнана неконституційною, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Оцінка ЦППР

На початку березня 2022 року у відповідь на нагальні потреби кримінальної юстиції, що постали із повномасштабним вторгнення збройних сил російської федерації 24 лютого 2022 року, Верховна Рада ухвалила Закон “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України “Про попереднє ув’язнення” щодо додаткового регулювання забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах воєнного стану» від З березня 2022 року № 2111-ІХ. Ним було суттєво розширено розділ ІХ-1 КПК України, що стосується особливостей досудового розслідування та судового розгляду в умовах воєнного стану. Зокрема впроваджено редакцію ч. 6 ст. 615 КПК України, яка була предметом розгляду КСУ в цьому Рішенні.

Тоді ж Україна звернулась до Ради Європи із дерогацією певних зобовʼязань за Конвенцією про захист прав і засадничих свобод людини, зокрема за ст. 5 – право на свободу та особисту недоторканність. При цьому, як зазначає Конституційний Суд України у своїй позиції в іншому рішенні: “міжнародне право хоча й уможливлює відступ держави від права на свободу та особисту недоторканність під час війни або іншої суспільної небезпеки (ст. 15 Конвенції, ст. 4 Пакту), однак із його сутності випливає, що засадничий судовий захист особи від свавільного тримання під вартою має бути забезпечений” (абзац 1 пп. 5.2 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 19 червня 2024 року № 7-р (ІІ)/2024).

Дійсно, ст. 29 Конституції України, що гарантує право на свободу та особисту недоторканність містить значно вищий стандарт аніж міжнародні договори та не передбачає жодних винятків та обмежень, навіть в умовах воєнного стану. В умовах воєнного та надзвичайних станів не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 (ст. 64 Конституції). Водночас Конституційний Суд вважає, що необхідно перевіряти відповідний механізм продовження запобіжного заходу на дотримання повного обсягу гарантій, тобто втручання у право допустиме з огляду на потреби воєнного стану. Так, Суд зазначає, що “обмеження зазначених людських прав не може бути зумовлене потребами, пов’язаними з воєнним станом, однак державне втручання у їх захисну сферу є можливим за умови виправданості (домірності) обраних законодавцем засобів, які зберігають повагу до сутності людських прав та не суперечать приписам Конституції України, які expressis verbis гарантують їх обсяг” (п. 8.3 Рішення від 18 липня 2024 року 8-р(II)/2024).

Тож питання конституційності будь-яких обмежень ст. 29 Конституції України, навіть в умовах воєнного стану, має розглядатись крізь призму заборони звуження обсягу прав і свобод людини, гарантовану ст. 22 Конституції України. Проте між звуженням та належним механізмом домірного (пропорційного) втручання може існувати допустиме рішення.

Якщо ж говорити про практичний аспект питання [обʼєктивної] “неможливості судового розгляду”, то воно було вкрай актуальним для періоду березень-травень 2022 року – в умовах динамічної зміни окупованих територій у звʼязку із наступом військ держави-агресора, неадаптованості судової влади до питань здійснення правосуддя в цих умовах, необхідності перерозподілу територіальної підсудності судів під час щоденної зміни ситуації. З часом ці питання були розвʼязані і ситуації в яких особа не могла постати перед слідчим суддею для продовження виняткового запобіжного заходу – тримання під варту – стали поодинокими. Конституційна скарга заявника якраз і стосується подій березня 2022 року, що відображає особливість того часу. 

Фактично сьогодні припис ч. 6 ст. 615 КПК України, який унеможливлює проведення судового засідання та перевірку судом обґрунтованості підстав для продовження строку тримання вартою, хоча і є чинним, проте майже не застосовується судами з огляду на усвідомлення необхідності гарантування права на свободу та особисту недоторканність, яке містить високий стандарт його дотримання. Судовою практикою [1] також сформовано також підхід, за якого судами виноситься ухвала, якою констатується неможливість розгляду судом клопотання [2] (в окремих випадках – відмовляється у задоволенні клопотання прокурора [3]) та продовжується строк дії запобіжного заходу строком на 2 місяці. Таким чином, з огляду на постановлення нової ухвали складно дослідити шляхом вивчення ЄРДСР практику застосування цього інституту.

Відтак “автоматичного” продовження не відбувається, хоча і не виключені випадки зловживання з боку суддів, отже норму, що не застосовується дійсно необхідно вилучити з Кодексу і замінити на механізм дій в такій ситуації, що враховуватиме процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого з одного боку, з іншого – дозволить досягти цілей правосуддя, зокрема забезпечить його участь в досудовому розслідуванні та судовому розгляді кримінального правопорушення.

Водночас варто зауважити, що випадки неможливості здійснення правосуддя є доволі різними і можливість формування одного припису, яке б виражало загальне правило поведінки у таких випадках доволі складно. До того ж воно має узгоджуватись з іншими критеріями, визначеними Розділом ІХ-1 КПК України. Наприклад, з п. 2 ч. 1 ст. 615 КПК України, яка визначає підставу для перебирання прокурором на себе функції судового контролю за умови “відсутності об’єктивної можливості виконання слідчим суддею повноважень, передбачених відповідними статтями КПК України” [4].

При цьому навіть за умови формування критеріїв неможливості здійснення правосуддя певні випадки будуть надалі оцінюватись в межах дисциплінарної процедури для суддів (які розглядають питання) та прокурорів (які не звертаються з клопотанням про продовження запобіжного заходу з посиланням на нефункціонування суду), де самоврядні дисциплінарні органи (Вища рада правосуддя та Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів відповідно) зможуть перераховувати та каталогізувати перелік випадків, які не підпадають або підпадають під дію цього правила.

Щодо способу виконання Рішення №8-р(ІІ)/2024, то Конституційний Суд зобовʼязав Верховну Раду привести припис ч. 6 ст. 615 КПК України, що втрачає чинність, у відповідність до Конституції України. На наш погляд, це можна зробити двома шляхами – 1) або конкретизувати поняття “неможливість судового розгляду” в умовах воєнного стану, сформувавши певні типові випадки або критерії їх визначення, що обʼєктивно унеможливлюють здійснення правосуддя судом в умовах воєнного стану; 2) або відмовитись від такого особливого порядку продовження запобіжного заходу для уникнення будь-яких сумнівів у конституційності з огляду на високий стандарт, що висувається ст. 29 Конституції України.

[1] Гловюк І., Дроздов О., Тетерятник Г., Фоміна Т., Рогальська В., Завтур В. Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану: науково-практичний коментар Розділу IX-1 Кримінального процесуального кодексу України. Видання 4. Електронне видання. Дніпро-Львів-Одеса-Харків, 2022. Станом на 30 грудня 2022. – С. 41.

[2] Ухвала Селидівського міського суду Донецької області від 23.05.2022, справа № 242/4386/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104433107

[3] Ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.05.2022, справа № 183/2258/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104559304

[4] Крапивін Є. Editorial: Покладення функції судового контролю на прокурора: як обґрунтовується «відсутність обʼєктивної можливості» його здійснення? / JustTalk, 13.04.2023 // URL: https://justtalk.com.ua/post/editorial-pokladennya-funktsii-sudovogo-kontrolyu-na-prokurora-yak-obgruntovuetsya-vidsutnist-obektivnoi-mozhlivosti-jogo-zdijsnennya