Що вас цікавить?

Щотижневий аналіз 16 – 22 березня 2021 року

16.03.2021

Щотижневий аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua (Іван Голод, менеджер з комунікації).

Зміна еталонного електронного тексту оригіналу закону без рішення Верховної Ради є службовим підробленням

Подія

Законом №2617-VIII від 22.11.2018 Кримінальний кодекс України (далі – КК) було доповнено статтею 286-1 «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яка набрала чинності 01.07. 2020.

Оскільки в цей же день вона була включена до КК відповідно до правила, визначеного у ч. 2 ст. 3 КК («Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності»), то Закон №720-IX від 17.06.2020, який містив припис виключити із Закону №2617-VIII від 22.11.2018 «підпункт 171 пункту 2 розділу I» і який набрав чинності лише 03.07.2020, вже змінити цю ситуацію не міг – потрібно було приймати новий закон про виключення із КК статті 286-1. Цього Верховна Рада не зробила.

Попри це, 16.02.2021 Верховна Рада прийняла Закон №1231-IX, згідно з яким знову доповнила КК статтею 286-1 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння».

Станом на 17.03.2021 обидві статті 286-1 були наявні в еталонному електронному тексті оригіналу КК, розміщеному на офіційному веб-сайті Верховної Ради. При цьому, згідно з Регламентом Верховної Ради:
– Апарат Верховної Ради забезпечує ведення бази даних нормативно-правової інформації «Законодавство України», що містить, у тому числі, еталонні електронні тексти оригіналів прийнятих Верховною Радою актів. Еталонним електронним текстом вважається текст акта, прийнятого Верховною Радою, що зберігається у формі комп’ютерного файлу, цілісність якого забезпечується за допомогою спеціальних засобів захисту інформації (ч. 5 ст. 7);
– підписані Президентом України закони публікуються в газеті “Голос України” та у Відомостях Верховної Ради України, а також розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих друкованих засобах масової інформації є офіційною (ч. 1 ст. 139).

Проте станом на 19.03.2021 в еталонному електронному тексті оригіналу КК, розміщеному на офіційному веб-сайті Верховної Ради, містилася вже лише одна стаття 286-1 в редакції Закону №1231-IX від 16.02.2021. Другу статтю 286-1 виключено з цього тексту і зроблено це, ймовірно, на підставі роз’яснення Комітету з питань правоохоронної діяльності №04-27/3-2021/97637 від 18.03.2021 «Щодо окремих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» №1231-IX від 16 лютого 2021 року».

У роз’ясненні зазначено, зокрема: «Комітет вважає, що з 3 липня 2020 року стаття 286-1 КК України (Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) виключена. Таким чином Комітет вважає, що 17 березня 2021 року Кримінальний кодекс України доповнено новою статтею 286-1 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння), яка підлягає застосуванню в редакції Закону №1231-IX».

До речі, це не перший випадок, коли в одному і тому ж законі, що відноситься до предмету вітання Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності, з’являються однакові норми. Наприклад, згідно із Законом №187-IX від 04.10.2019 частину 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України доповнено пунктом 3-1, попри те, що пункт з таким самим номером та аналогічним змістом вже з’явився у ній раніше – згідно із Законом від № 2617-VIII  від 22.11.2018.

Оцінка ЦППР

Роз’яснення одного з комітетів Верховної Ради стосовно того, виключена чи не виключена певна стаття із закону, не є підставою для втручання в еталонний електронний текст Закону і жодним чином не виправляє ситуацію, яка склалася з появою у КК двох статей з однаковим номером та схожим змістом, який до того ж частково повторює зміст статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції».

Негативні наслідки зазначеної ситуації можуть проявитися і вже проявляються у суперечливій судовій практиці відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного чи іншого сп’яніння: одні суди звільняють особу від адміністративної відповідальності з посиланням на закон, який вимагає притягнення її до кримінальної відповідальності, інші, навпаки, звільняють особу від кримінальної відповідальності з посиланням на закон, який вимагає притягнення її до адміністративної відповідальності, – в результаті такі особи жодної відповідальності не несуть.

Згідно зі ст. 21 Закону «Про комітети Верховної Ради України», комітети мають право з питань, віднесених до предметів їх відання надавати роз’яснення лише щодо застосування положень законів України, але не щодо чинності законів. Крім того, будь-які роз’яснення комітетів не мають статусу офіційного тлумачення.

Регламент Верховної Ради (ст. 128) передбачає, що після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради в порядку, визначеному цим Регламентом (стаття 131). Інших можливостей для зміни еталонного електронного тексту оригіналу закону, у т. ч. КК, не існує.

Підпунктом 4 п. 2 Схеми внесення документів до бази даних нормативно-правової інформації «Законодавство України» (Додаток 3 до розпорядження Голови Верховної Ради України №19 від 08.02.2021) встановлено порядок, згідно з яким, у разі якщо зміни до первинного тексту закону не можуть бути внесені з незалежних від адміністратора бази даних причин (зокрема, аналогічні зміни вже внесено іншим законом, що набрав чинності раніше), робиться застереження «Зміни, прийняті Законом України (реквізити), внести неможливо (зазначається причина)». Інформація про неможливість внесення змін з технічних причин оформлюється листом, який надсилається до головного комітету Верховної Ради України та Головного юридичного управління Апарату.

Саме таким шляхом працівники Апарату Верховної Ради скористались вже принаймні двічі, зазначивши у нотатках до статей 254 і 351 КК: «Зміни, прийняті Законом України №2617-VIII від 22.11.2018, внести неможливо… ».

Очевидно, що на підставі вказаного листа народні депутати України – члени Комітету з питань правоохоронної діяльності повинні ініціювати розробку і прийняття Закону про внесення змін до КК (зокрема, про скасування статті 286-1 КК в редакції Закону №2617-VIII від 22.11.2018).

Оскільки цього не зроблено, то доцільно створити Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради для розслідування факту фальсифікації закону і вироблення заходів з попередження подібних випадків у майбутньому.

Водночас відповідний прокурор, виявивши факт внесення до офіційного документу –  еталонного електронного тексту оригіналу КК, розміщеного на веб-сайті Верховної Ради, завідомо неправдивих відомостей, зобов’язаний внести відомості про вчинення злочину, передбаченого ст. 366 КК, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування.

У країні вибіркового правосуддя до поставленого державою клейма слід ставитися з максимальною обережністю

Подія

18.02.2021 Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)», яким доповнила Кримінальний кодекс України (далі – КК) новими відповідними положеннями.

Оцінка ЦППР

Прийнятий Закон неточно імплементує положення Ланцаротської конвенції і суперечить вимогам юридичної визначеності та пропорційності, а тому потребує подальшого вдосконалення.

По-перше, цим Законом не встановлено кримінальну відповідальність за деякі діяння, зазначені в Конвенції. Зокрема не криміналізовано:
а) звернення до дитячої проституції;
б) отримання прибутку від проституції або іншого використання дитини з метою проституції. Встановивши відповідальність лише за втягнення дитини в заняття проституцією, законодавець не врахував, що отримання прибутку від проституції дитини може мати місце в діях інших осіб, крім тих, які раніше втягнули її у проституцію;
в) вербування дитини для заняття проституцією. При цьому відповідальність є лише за втягнення (тобто спонукання) у заняття проституцією. Той факт, що терміни «втягнення» і «вербування» означають різні за своїм змістом діяння, підтверджується назвами і змістом статей 258-1 і 258-4 КК;
г) вчинення повнолітньою особою будь-яких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло особи, яка не досягла 16-річного віку, а так само  спонукання дитини спостерігати за сексуальним насильством або діяльністю сексуального характеру. Лише деякі з таких дій окремими судами будуть кваліфікуватися за ст. 156 КК як розбещення неповнолітніх, отже, виникатиме суперечлива судова практика.

По-друге, обставинами, які обтяжують відповідні злочини, не визнані передбачені Конвенцією такі обставини:
а) злочину передувало або його супроводжувало катування чи тяжке насильство;
б) злочин скоєно проти особливо вразливої жертви;
в) злочин скоєно кількома особами, які діяли разом;
г) злочин скоєно в межах злочинної організації;
ґ) правопорушника вже було засуджено за злочин подібного характеру.

По-третє, замість того, щоби криміналізувати вербування дітей для участі в порнографічних виставах, спонукання дитини до участі в таких виставах, примушування дитини до участі в них, відвідування порнографічних вистав, у яких залучено дітей, український законодавець криміналізував втягнення дитини до участі у видовищному заході сексуального характеру, примушування дитини до участі у такому заході, відвідування видовищного заходу сексуального характеру, у якому завідомо для відвідувача задіяна дитина, і проведення такого видовищного заходу. При цьому під видовищним заходом сексуального характеру розуміється публічний показ продукції сексуального характеру або сценічні дії, метою яких є втілення сексуальних дій. Закон «Про захист суспільної моралі» визначає, що продукція сексуального характеру – це будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція тощо, призначені для задоволення сексуальних потреб людини. За правилами щодо її продажу, розповсюдження, рекламування та ін. вона прирівнюється до продукції еротичного характеру, тобто, на відміну від продукції порнографічного характеру, вона не передбачає вульгарно-натуралістичну, цинічну, непристойну фіксацію статевих актів, самоцільну, спеціальну демонстрацію геніталій, сексуальних збочень тощо і не спонукає негідні інстинкти.

По-четверте, всупереч принципу пропорційності законодавець встановив за відповідні злочини санкції, які є явно неадекватними тяжкості злочинів. Наприклад, якщо особа відвідала сайт і переглянула протягом однієї хвилини видовищний захід сексуального (не порнографічного!) характеру, у якому задіяна неповнолітня особа (не обов’язково як актор), вона може бути засуджена до позбавлення волі на строк від 3 до 6 років – аналогічне покарання КК передбачає за угон повітряного судна (ч. 1 ст. 278), викрадення наркотичних засобів (ч. 1 ст. 308), зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 364), одержання неправомірної вигоди у значному розмірі (ч. 2 ст. 368) та інші тяжкі злочини. Вчинення 18-річною особою сексуальних дій з 15-річною особою, які є членами однієї сім’ї (наприклад, зведені родичі), карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років – аналогічне покарання КК передбачає за необережне вбивство двох чи більше осіб (ч. 2 ст. 119), умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121) та організацію масових заворушень (ч. 1 ст. 294). Ввезення в Україну або зберігання дитячої порнографії з метою збуту, вчинене за попередньою змовою групою осіб, карається позбавленням волі на строк від 9 до 15 років – аналогічне покарання КК передбачає за посягання на життя працівника правоохоронного органу або журналіста (статті 248, 248-1).

Варто нагадати, що, крім основного покарання, особи, засуджені за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, підлягають, як правило, додатковому покаранню у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а також щодо них встановлюється адміністративний нагляд продовженої тривалості і дані щодо них довічно зберігаються у Єдиному реєстрі осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

З огляду на викладене, є вірогідність того, що в країні, де правосуддя часто характеризується як вибіркове, клеймо «педофіл» можуть намагатися поставити певним особам як політичним опонентам, економічним конкурентам або з метою помсти тощо.