Щотижневий аналіз 09 – 15 вересня 2025 року

Законопроєкт щодо відновлення конкурсів на посади державної служби: які ризикові норми пропонується прийняти в першому читанні

Подія

10 вересня відбулось засідання Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, на якому розглянуто законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів та удосконалення порядку вступу, проходження, припинення державної служби» (https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/56817) (реєстр. № 13478-1). Комітет рекомендує Парламенту прийняти законопроєкт за основу в першому читанні.

Оцінка ЦППР

Стосовно процедури досить незвично, що цей законопроєкт як альтернативний до урядового (реєстр. № 13478), який відкликано новосформованим Урядом, розглядатиметься за відсутності основного, адже його не внесено знову. При цьому за правилом, визначеним § 110 Регламенту Верховної Ради, Парламент розглядає альтернативні законопроєкти одночасно з основним законопроєктом. Тому є всі передумови вважати, що ця норма не зможе бути дотримана.

По суті відзначимо, що альтернативний законопроєкт, за словами авторів, на 99,9% повторює згаданий урядовий. Ним передбачається низка позитивних аспектів, які частково перенесені з раніш відкликаного попереднім Урядом із невідомих причин законопроєкту реєстр. № 6496 (зареєстрований наприкінці 2021 року та знаходився на розгляді Парламенту понад 2,5 роки без руху).

Нормами, які важливо підтримати в законопроєкті, є: запровадження резерву для кандидатів, які пройшли конкурс і можуть бути в подальшому упродовж року призначеними на посаду, можливість внутрішньої кар’єри для держслужбовців, переважного права для кандидатів із числа ветеранів та молоді за умов рівної професійної компетентності бути призначеними та деякі інші.

Разом із тим, проєкт Закону містить низку суттєвих недоліків, серед яких:

1) попри непроведення конкурсів більш як 3 роки поспіль законопроєктом все одно визначаються надто затягнуті строки їх відновлення: на посади державної служби категорії «А» (вищий корпус державної служби) — з 1 червня 2026 р. з граничним строком оголошення таких конкурсів 9 міс.; на посади категорії «Б» — з 1 липня 2026 р. з граничним строком оголошення 12 міс.; на посади категорії «В» та на посади в органах місцевого самоврядування — з 1 вересня 2026 р. з граничним строком 18 міс. для оголошення конкурсу;

2) не зважаючи на недоступність тисяч зайнятих посад для громадян законопроєкт пропонує суб’єктивне вирішення керівниками питання продовження проходження служби без проведення конкурсу особами, яких вони призначили прямим рішенням під час дії воєнного стану, і продовжують такі призначення далі поки закон не ухвалено, тому зрозумілим стає чому відновлення конкурсів відтерміновується (всі, хто призначається зараз без конкурсів, — їх не проходитимуть, бо через півроку для кат. «Б» та «В» і через рік для кат. «А» достатньо буде волі того, хто призначив, на продовження залишення на посаді);

3) політизація складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби (більшість, а саме 4 із 7 представників, визначаються Верховною Радою, Президентом та Урядом);

4) відсутність норм щодо повернення сталості проходження державної служби та обмежень свавільних звільнень через скорочення або зміну структури чи штату державних органів без будь-яких критеріїв, що не відповідає наявним викликам плинності кадрів, пропозиціям Європейської Комісії у Звіті в межах Пакету розширення ЄС-2024 та задекларованим нормам про це в Плані законопроєктної роботи Верховної Ради на 2025 рік.

Вищезгадані норми законопроєкту: провокують недовіру громадян до кадрових процесів на рівні держави; не відповідають нормам ст. 38 Конституції України щодо рівного права доступу до державної служби; не узгоджуються з 8 та 9 Принципами належного урядування Програми OECD/SIGMA в частині залучення компетентних людей на основі однакових можливостей і заслуг, а також сталості й неприпустимості незаконних звільнень.

ЦППР на звернення профільного парламентського Комітету завчасно надав свої пропозиції та зауваження до законопроєкту, проте на засіданні, яке відбулося минулого тижня, не було обговорення по суті щоб звернути увагу народних депутатів України-членів Комітету на них.

Враховуючи викладене, суттєві недоліки цього законопроєкту за умов його прийняття в першому читанні можна виправити лише в процесі підготовки його до другого читання та відкритості цього процесу для неурядових інститутів.

Висновки: Прийняття та набрання чинності таким актом законодавства в ІІІ кварталі 2025 р. визначене одним із завдань Дорожньої карти з питань реформи державного управління (розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 р. № 475-р, відповідальні — НАДС, Кабмін, Верховна Рада України).

З огляду на те, що на календарі середина вересня, — навряд чи цей термін буде дотримано з урахуванням процедури другого читання й підписання закону, хоч питання стосується opening benchmarks для відкриття першого кластеру в межах переговорного процесу щодо членства України в ЄС.

Для досягнення стратегічного результату, що міститься в Дорожній карті реформи — залучення на державну службу фахових та доброчесних працівників на основі меритократичного принципу за процедурами, що відповідають європейським стандартам державного управління, логічно забезпечити взаємодію ініціаторів законопроєкту та громадськості у сфері урядування, шукаючи реальну альтернативу запропонованим нормам разом.

Військові суди чи військова спеціалізація суддів?

Подія

11 березня на розгляд Верховної Ради внесено законопроєкт № 13048-1 «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо створення та організації діяльності військових судів» (Проєкт Закону).

12 вересня Пленум Верховного Суду вирішив відкласти розгляд питання про затвердження висновку щодо цього законопроєкту та схожого за тематикою законопроєкту «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо функціонування військових судів» (реєстр. № 13048 від 27 лютого 2025 року) і створити робочу групу для консолідації позицій із цього питання.

Оцінка ЦППР

1. Згідно з пропонованими законопроєктом № 13048-1 змінами до Закону «Про судоустрій і статус суддів» (статті 48, 52, 69) судді військових судів проходитимуть військову службу не лише відповідно до закону, а й відповідно до Положення про проходження військової служби у військових судах, яке затверджується Президентом України.

Проте, згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України. Не може бути окремих елементів статусу тих чи інших суддів, які би визначались не законом.

Для порівняння: пунктом 12 частини першої статті 92 Конституції України визначається, що виключно законами України визначаються лише основи державної служби (тобто інші питання державної служби, крім її основ, можуть визначатися і підзаконними актами), а пунктом 6 частини другої цієї ж статті – що виключно законами України встановлюються військові звання, тобто відсутня вимога визначати всі питання військової служби виключно законами.

Аналогічні положення містить і законопроєкт №13048. Згідно з пропонованою новою ч. 2 ст. 56-2 Закону «Про судоустрій і статус суддів» порядок присвоєння та підвищення суддям військових судів військових звань визначається положенням, затвердженим Міністерством оборони України за погодженням із Вищою радою правосуддя, а порядок присвоєння вищих військових звань – Президентом України.

2. Згідно з ч. 1 ст. 80 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції законопроєкту) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України, при цьому на посаду судді місцевого військового суду – з прийняттям рішення про призов на військову службу.

Відповідні зміни пропонується внести до ч. 7 ст. 81 цього Закону, ч. 2 ст. 36 Закону «Про Вищу раду правосуддя». Також ч. 4 ст. 55 Закону «Про Вищу раду правосуддя» пропонується доповнити словами, згідно з якими Президент України звільняє суддів місцевого військового суду, Військового апеляційного суду, Військової палати Верховного Суду з військової служби.

Проте, Конституція України не передбачає можливості здійснення Президентом України таких повноважень.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 17 грудня 2009 року № 32-рп/2009, висновок від 16 грудня 2019 року № 7-в/2019 тощо).

Законопроєкт № 13048 належно не визначає порядок призову на військову службу та звільнення з неї суддів військових судів.

3. Деякі положення законопроєкту № 13048-1 не відповідають принципу юридичної визначеності. Конституційний Суд України у багатьох своїх рішеннях сформулював юридичні позиції щодо розуміння цього принципу як складника принципу верховенства права, який в Україні не лише визнається, а й діє (ст. 8 Конституції України).

Всупереч цьому, законопроєкт № 13048-1 містить такі невизначені, суперечливі положення:

1) місцеві військові суди розглядають справи стосовно військовослужбовців (ч. 6 ст. 22 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції законопроєкту). Але слова «справи стосовно» можуть означати як кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення, так і справи, наприклад, про стягнення аліментів, встановлення батьківства, визнання безвісно відсутнім чи обмежено дієздатним та багато інших. 

Отже, законопроєкт містить невизначеність щодо підсудності справ військовим судам.

У проєкті Закону № 13048 підсудність справ військовим судам визначена більш чітко;

2)  суддею Військової судової палати може бути особа, яка є військовослужбовцем офіцерського складу або особою офіцерського складу, яка перебуває в запасі чи у відставці (п. 5 ч. 1 ст. 38 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції законопроєкту). Проте, згідно з п. «б» ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 32 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», військовослужбовці підлягають звільненню з військової служби у відставку і виключаються з військового обліку, якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров’я до військової служби. 

Тобто, особа, звільнена з військової служби у відставку, не може перебувати на посаді військовослужбовця.

Останнє визнається і в інших положеннях законопроєкту. Так, у пропонованих змінах до п. 2 ч. 2 ст. 69 Закону «Про судоустрій і статус суддів» вказано, що не може бути призначений суддею місцевого військового суду громадянин, непридатний до військової служби. Якщо ж він непридатний до військової служби на посаді судді місцевого військового суду, то тим більше не може бути придатним до військової служби на особливо відповідальній посаді – посаді судді Військової судової палати Верховного Суду. Також згідно з пропонованим новим пунктом 12-1 ч. 1 ст. 71 Закону «Про судоустрій і статус суддів» для участі у доборі кандидат на посаду судді будь-якого військового суду кандидат подає висновок військово-лікарської комісії про придатність до військової служби;

3) згідно з ч. 3 ст. 112 Закону «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції законопроєкту) підставою для звільнення судді військового суду з військової служби є рішення Вищої ради правосуддя про звільнення такого судді з посади. 

Проте, згідно з ч. 1 ст. 119 Закону «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції законопроєкту) підстави для звільнення судді військового суду з військової служби інші – це припинення повноважень такого судді з підстав, визначених пунктами 1, 2, 3, 5 частини сьомої статті 126 Конституції України.

При цьому частина шоста статті 126 Конституції України встановлює підстави для звільнення судді з посади, а частина сьома – підстави припинення повноважень судді.

Усіх перелічених викликів можна було б запобігти, сконцентрувавши увагу на забезпеченні військової спеціалізації суддів існуючих судів.