Щотижневий аналіз 06 – 12 січня 2026 року

Законодавчо удосконалено порядок призначення на посади та звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України

Подія

17 грудня 2025 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку призначення на посади та звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України» (законопроєкт № 3195 від 10.03.2020 р.). Ним вносяться зміни до законів України «Про комітети Верховної Ради України», у Регламент Верховної Ради України, затверджений Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», а також у закони України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про центральні органи виконавчої влади».

 Оцінка ЦППР

Більша частина змін стосується удосконалення процедурної діяльності Верховної Ради України та її комітетів у частині підготовки і попереднього розгляду питання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, інших членів Кабінету Міністрів України, припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Комітетам Верховної Ради України та Верховній Раді України надано повноваження при розгляді питання про звільнення члена Кабінету Міністрів України заслуховувати його звіт про свою діяльність на посаді.

Зміни, що внесені до законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про центральні органи виконавчої влади», не вирішують наявних суттєвих проблем, що мають місце в діяльності Уряду та центральних органів виконавчої влади. Вони полягають лише у згадці Регламенту Верховної Ради України для правового регулювання процедури призначення на посаду та припинення повноважень на посаді відповідно члена Кабінету Міністрів України та міністра.

У січні 2024 року, коли законопроєкт № 3195 готувався до 2-го читання, ЦППР надав Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Висновок щодо нього. Експерти ЦППР звернули увагу на необхідність його доопрацювання щодо низки питань. Однак, частина із відображених у Висновку питань залишилася не вирішеною, тому прийнятий Закон не позбавлений недоліків техніко-юридичного характеру.

Зокрема, пропонувалося залишити чинну редакцію ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відмовившись від запропонованих до неї законопроєктом змін. На нашу думку, Закон України «Про Кабінет Міністрів» не потребував норм, які визначають порядок прийняття постанов Верховною Радою України.

Зміни до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» ми також вважали недоцільними. Регламент Верховної Ради України не є компетенційним (статусним) актом для центральних органів виконавчої влади. Тому відсилка до нього в цій нормі, на нашу думку, є зайвою.

Регламент Верховної Ради України не повинен визначати повноваження Президента України. Тому за основу нової редакції ч. 1 ст. 205 Регламенту Верховної Ради України доцільно було взяти чинну редакцію цієї норми, доповнивши її після слів «Прем’єр-міністра України,» словами «Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України». Крім цього, до частини 2 цієї ж статті було рекомендовано внести зміни та доповнення, узгодивши її з нормами Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Зі статті 206-1, якою прийнятий Закон доповнив Регламент Верховної Ради України, доцільно було виключити частину 1, оскільки Регламент Верховної Ради України не є компетенційним (статусним) актом для Кабінету Міністрів України та Прем’єр-міністра України. Їх повноваження визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України».

А із частини 2 цієї статті варто було виключити норму про те, що «на кожну посаду члена Кабінету Міністрів України вноситься одна кандидатура». Цю норму містить Закон України «Про Кабінет Міністрів України».

Крім зазначеного, вважаємо, що без уваги залишилася пропозиція про доцільність подання звіту про діяльність на посаді члена Кабінету Міністрів України за увесь період роботи не лише у випадку звільнення члена Кабінету Міністрів України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», як це передбачено внесеними змінами, а й у інших випадках. Це питання заслуговує на подальше дослідження.