Щотижневий аналіз 26 червня – 2 липня 2024 року

Міжнародний кримінальний суд видав нові ордери на арешт: практичне значення та перспективи засудження

Подія

25 червня 2024 року Палата попереднього провадження ІІ Міжнародного кримінального суду (МКС) оголосила про видачу напередодні чергових ордерів на арешт за зверненням Офісу прокурора Суду в контексті його розслідування ситуації в Україні.

Фігуранти двох нових ордерів – колишній Міністр оборони Російської Федерації Сєрґєй Шойґу та чинний начальник Генерального штабу Збройних сил РФ, перший заступник міністра оборони Валєрій Ґєрасімов. Із прес-релізу відомо, що обидвоє підозрюються у причетності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

Оцінка ЦППР

Це вже 5-й і 6-й ордери на арешт, видані МКС стосовно ймовірних тяжких порушень міжнародного права, вчинених під час російської агресії проти України. Усі ордери стосуються представників вищого військово-політичного керівництва Росії: минулого року Суд наказав заарештувати президента цієї країни В. Путіна і вповноважену з прав дитини при ньому М. Львову-Бєлову (за підозрою у причетності до протиправної депортації й переміщення українських дітей), а в березні цього року – чинних на момент інкримінованих діянь командувача Дальньої авіації ПКС Росії С. Кобилаша і командувача ЧФ Росії В. Соколова (за підозрою у причетності до цілеспрямованих обстрілів об’єктів української критичної інфраструктури).

Офіс прокурора МКС К. Хана підозрює, що діяння С. Шойґу і В. Ґєрасімова можуть становити воєнний злочин, передбачений у статті 8 частині 2) пункті b) абзацах ii), iv) Римського статуту Суду (“умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями”; “умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою”), а також злочин проти людяності, передбачений у статті 7 частині 1) пункті k) Статуту (“інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю”).

Зазначається, що Шойґу і Ґєрасімов, імовірно, скоїли ці тяжкі правопорушення під час епізоду кампанії ударів Збройних сил Росії по об’єктах енергетичної інфраструктури України в першу зиму російського повномасштабного вторгнення (щонайменше з 10 жовтня 2022 року до щонайменше 9 березня 2023 року). У той період російські війська здійснювали багаторазові атаки на електричні станції й підстанції в різних регіонах України. Прокурор МКС вважає, що підозрювані несуть індивідуальну кримінальну відповідальність за вказані злочини, адже вчинили їх спільно з іншою особою та/або через іншу особу (ст. 25 ч. 3 п. а) Статуту), віддали наказ про їх скоєння (ст. 25 ч. 3 п. b) Статуту) та/або не здійснили належний контроль над силами, що перебувають під їхнім фактичним командуванням (ст. 28 п. а) Статуту).

Одним із головних звичаєвих принципів міжнародного гуманітарного права, які застосовуються до всіх збройних конфліктів, є принцип розрізнення. Сторони збройного конфлікту завжди повинні розрізняти цивільних осіб та комбатантів, а напади можуть бути спрямовані лише проти комбатантів і не повинні спрямовуватися проти цивільних осіб. У прес-релізі Суду повідомляється, що Палата попереднього провадження ІІ дійшла висновку, що існують всі підстави вважати, що атаки були спрямовані проти цивільних об’єктів, а для тих об’єктів, які в зазначений час могли розцінюватись як військові об’єкти, очікувана випадкова шкода і збитки, завдані цивільному населенню, були би явно надмірними порівняно з очікуваною військовою перевагою. Тож оцінюючи кримінальну відповідальність цих осіб, Суд повинен буде встановити, чи дотримувався зазначений принцип розрізнення і захисту цивільних осіб.

Окрім цього, Палата ІІ встановила, що є підстави кваліфікувати дії підозрюваних також як злочин проти людяності тому, що кампанія обстрілів енергооб’єктів Збройними силами Росії розцінюється як “напад, спрямований проти будь-якого цивільного населення”, що за визначенням у пункті а) частини 2 статті 7 Римського статуту слід розуміти як лінію поведінки, яка включає багаторазове вчинення діянь проти цивільного населення в рамках державної політики, спрямованої на вчинення такого нападу.

Кваліфікація дій Шойґу і Ґєрасімова, зокрема, як злочину проти людяності, пов’язаного із “іншими нелюдськими діяннями”, а не воєнного злочину, пов’язаного із умисними нападами на цивільне населення, є важливою, адже фактично йдеться про визнання цих обстрілів елементами саме навмисної державної політики Росії із завдання сильних страждань, тяжких каліцтв або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю цивільного населення України.

Вражаючою є швидкість появи нових ордерів, із огляду на те, що зазначений епізод обстрілів завершився всього лише трохи більше ніж за рік до дати видачі ордерів. Зазвичай, в інших справах у слідства йде більше часу на збір доказів, достатніх для постановлення рішення про арешт. Цього ж разу, доказова база, вочевидь, достатня: у прес-релізі зазначено, що “основні фактичні твердження в належний спосіб підтверджуються доказами та іншими відповідними матеріалами, представленими (…) стороною обвинувачення, (…) вимоги Статуту для видачі запитуваних ордерів на арешт дотримані”. До слова, так само відносно швидко було видано попередні чотири ордери стосовно інших російських високопосадовців.

Такий прискорений темп слідчих дій Офісу прокурора і самого Суду є вкрай важливим для забезпечення своєчасного й ефективного притягнення до кримінальної відповідальності ключових винуватців. Вірогідно, такий стан речей зумовлено тісною співпрацею Прокурора К. Хана із українським Офісом Генерального прокурора й органами правопорядку України, слідчими органами інших держав. Зокрема, співробітництво між Гаагою і Києвом було суттєво спрощено за допомогою відкриття і запуску в українській столиці Представництва Офісу прокурора МКС, чого раніше в інших державах не здійснювалось.

Навздогін оголошенню про видачу нових ордерів К. Хан опублікував заяву, в якій, між іншим, підтвердив, що його Офіс розглядає ці протиправні діяння Шойґу і Ґєрасімова в загальному контексті агресивних дій Росії проти суверенітету і територіальної цілісності України, які розпочались у 2014 році. Це дуже важливе твердження, яке додає ясності до ситуації певної невизначеності, яка існує стосовно обсягу юрисдикції МКС щодо подій в Україні.

Так у своїй заяві від 2 березня 2022 року про початок розслідування Офісом Прокурора “воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду”, ймовірно скоюваних в Україні з 21 листопада 2013 року, Прокурор К. Хан посилався на ситуативне визнання Києвом юрисдикції МКС шляхом подачі Верховною Радою двох заяв у 2014 і 2015 роках.

Одначе в текстах зазначених заяв українського парламенту згадано лише злочини проти людяності, вчинені вищими посадовцями під час Революції гідності, та воєнні злочини й злочини проти людяності, вчинені чиновниками Росії й керівниками “ДНР і ЛНР” на початку російського вторгнення у 2014 році, а про геноцид у заявах не йдеться. Утім, як зазначають Т. Короткий і З. Тропін, у текстах повідомлень Посольства України в Нідерландах від 2014 року та МЗС України від 2015 року, якими заяви Верховної Ради України передавались до Секретаря МКС, не міститься жодних обмежень щодо категорій злочинів і кола осіб виконавців. Натомість, там ідеться про повне визнання юрисдикції Суду для конкретних відрізків часу.

Водночас, обмежене визнання юрисдикції МКС за колом осіб чи на конкретний часовий період (до конкретної дати) недопустиме, адже розцінюється Судом як застереження, які заборонені його Статутом. Обмеження ж за категоріями злочинів загалом правомірне, бо держава сама просить МКС розслідувати конкретні міжнародні злочини, вчинені на її території.

Відтак станом на сьогодні обсяг повноважень МКС щодо ситуації в Україні, а саме щодо подій, що стались до 24 лютого 2022 року, лишається офіційно невизначеним. Згідно з міжнародним правом, саме Міністерство закордонних справ і посольства представляють держави в міжнародних відносинах, тож юридичну силу мають дії цих відомств, а не парламента. При цьому заява К. Хана є лише особистою думкою посадовця, а позицію Суду ми побачимо у відповідному рішенні Палати попереднього провадження, яке поки не винесене. Не слід вважати, що видача ордерів на арешт Путіна, Львової-Бєлової, Кобилаша, Соколова, Ґєрасімова і Шойґу вирішує питання обсягу юрисдикції Суду щодо України: цих осіб підозрюють у вчиненні воєнних злочинів, які стались у період після 24 лютого 2022 року, повноваження щодо якого не викликають сумнівів.

Отож уряд України може а) очікувати рішення Палати МКС щодо обсягу юрисдикції за тривалістю і категоріями злочинів; б) визначити через Верховну Раду України, чим є її заяви відносно повідомлень МЗС і Посольства в Нідерландах (із урахуванням права міжнародних договорів), та передати до Гааги третю заяву із підтвердженням обсягу юрисдикції Суду, зазначеному в повідомленнях Посольства, МЗС і в заяві Прокурора МКС; або 3) ратифікувати Римський статут Суду із декларацією на підставі статті 11 Статуту про поширення юрисдикції МКС на події, що відбувались до дати ратифікації, та зі згадкою про заяви Верховної Ради 2014 й 2015 років, відповідні повідомлення Посольства й МЗС, і заяву Прокурора Суду 2022 року. Останній варіант видається найбільш прийнятним з позиції експертів ЦППР, які неодноразово висловлювали позицію на користь ратифікації РС МКС.

Відповідно, оприлюднена цього тижня заява К. Хана корисна тим, що підтверджує позицію Офісу прокурора МКС стосовно обсягу юрисдикції Суду щодо Україні.

Авжеж, варто зауважити, що діяння, інкриміновані Шойґу і Ґєрасімову, ідентичні до тих, в яких підозрюються фігуранти двох попередніх ордерів Соколов і Кобилаш, вони вчинені в один період проти енергооб’єктів і цивільного населення України. Можна припустити, що слідство має докази на підтвердження того, що саме начальник Генштабу і Міністр оборони як представники вищого військового командування наказали, зокрема, командувачу Дальньої авіації та командувачу Чорноморського флоту скоїти ці напади або допустили їх вчинення.

Із іншого боку, МКС своїми ордерами показав, що ці підозри топ-військовим можуть бути елементами його ширших зусиль із притягнення до відповідальності за ці злочини безпосередньо Путіна. Для висунення обвинувачень щодо тих, хто знаходиться вгорі ієрархії командування (the chain of command), потрібно більше інформації й часу. Щоби звинуватити найвищих військових командирів і політичних керівників Росії, Суд має зрозуміти, хто саме віддав відповідний наказ. Зробити це можливо лише при вивченні письмових наказів чи допиті свідків, із чим наразі існують очевидні складнощі.

Справа в МКС щодо чотирьох останніх обвинувачених як щодо військових командирів може відрізнятись від справи щодо Путіна тим, що буде чіткішою: військові діють за наказами, які можна відстежити – завдяки цьому зв’язок між злочином і злочинцем більш прямий. Водночас, тут ідеться про обстріли ракетами і БпЛА, які запускались із великої відстані – потенційні адвокати вочевидь заявлятимуть, що удари спрямовувались по військових цілях, або що вражені місця фактично були військовими об’єктами, або ж що влучання в цивільні об’єкти були випадковими.

До того ж, як можна бачити, Суд обрав стратегію фокусування на верхівці політико-військового керівництва, на відміну від інших справ, коли слідство йшло “знизу вгору” від рядових солдатів до генералів і урядовців. Вочевидь, специфічною є зібрана доказова база, яка дозволяє йти таким шляхом.

Як зазначали в Офісі прокурора МКС, обстріли цивільної інфраструктури є одним із трьох пріоритетних кластерів для розслідування наряду з депортацією дітей та сексуальним насильством, пов’язаним із конфліктом. Отож подальші ордери на арешт, імовірно, також стосуватимуться однієї з цих груп злочинів.

Ба більше, не слід забувати, що притягнення осіб до кримінальної відповідальності в національних судах України й інших держав та міжнародних судових установах, а також Росії як держави до міжнародної відповідальності є суттєвою складовою Відповідальності як одного з чотирьох основних елементів транзитивної юстиції (“перехідного правосуддя”). Національна модель транзитивної юстиції для України наразі проходить своє становлення, це комплексний і довгий процес. Утім, транзитивна юстиція та покарання винних як її компонент можуть стати допоміжними при подоланні Україною наслідків російської війни і побудови кращого майбутнього.

Цікаво, що судді Палати ІІ вирішують розсекречувати деякі подробиці ордерів (так було з кожним із шести виданих ордерів), які традиційно загалом є таємними із огляду на дотримання вимог слідства й безпеки свідків. МКС робить це із превентивною метою: є шанс, що афішування факту появи приписів на арешт стримуватиме як підозрюваних осіб, так і решту від (продовження) вчинення міжнародних злочинів.

Що ж до реальних наслідків цих ордерів, можна сказати, що основний ефект проявиться в перспективі. Наразі фігуранти ордерів практично ізольовані на території Росії й кількох авторитарних держав. 124 держави-учасниці Римського статуту мають заарештувати цих осіб, щойно ті опиняться на їхній території. На додачу, ніколи не можна виключати можливість видачі цих індивідів новим урядом Росії, якщо він вирішить відновлювати взаємини з цивілізованим світом.

Щойно ці особи опиняться в МКС, можна буде розпочати судові процеси щодо них. До того часу це неможливо, адже, як визначено в Римському статуті, суд не може відбуватись in absentia, за відсутності підозрюваних. Максимальне покарання, яке загрожує російським топ-посадовцям, становить позбавлення волі на довічний строк.