Державні секретарі міністерств: підсумки десятиріччя

Вікторія Дерець

Минуло десять років відтоді, як в Україні запрацював інститут державних секретарів міністерств. Його створювали для збереження інституційної пам’яті, стабільності роботи міністерств і наступності під час зміни політичного керівництва. 

Як працює ця модель на практиці, аналізує Вікторія Дерець, експертка напряму «Урядування: формування політик, підзвітність, державна служба» Центру політико-правових реформ, у публікації для порталу «Реформа державного управління». 

Інститут державних секретарів в Україні був створений Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який набув чинності 1 травня 2016 року. 

Експерти ЦППР підбили підсумки десяти років існування цього інституту крізь призму тривалості перебування на посадах державних секретарів. Звісно, цей критерій — лише один серед переліку, до якого можна також віднести повноваження державних секретарів, визначені законодавством, та їх реалізацію, взаємодію державного секретаря з міністром та його заступниками, статус державного секретаря як службовця категорії «А» (представника вищого корпусу державної служби) та ін.

Водночас обраний критерій дає змогу простежити, як розвивається цей інститут в Україні, у якому напрямі він рухається та чи виконує він своє призначення.

Аналіз охопив період з 1 травня 2016 року до 1 травня 2026 року та роботу урядів Володимира Гройсмана, Олексія Гончарука, Дениса Шмигаля і Юлії Свириденко. Дані розглядали окремо щодо кожного міністерства.

Під час аналізу врахували всі організаційні зміни, які відбувалися з міністерствами (утворення, реорганізацію, перейменування та ліквідацію). Також брали до уваги зміни міністрів (з урахуванням виконуючих обов’язки міністрів), періоди їхнього перебування на посадах, підстави звільнення державних секретарів.

За результатами сформували своєрідний рейтинг тривалості перебування державних секретарів міністерств на посадах. Окремо проаналізували питання тривалості виконання обов’язків тимчасово виконуючими обов’язки державних секретарів.

За результатами дослідження встановлено:

1. Відсоток держсекретарів, які працювали/продовжують працювати з двома та більше міністрами (враховуючи виконуючих обов’язки міністра), становить близько 30 % від загальної кількості призначень державних секретарів. За вказаний період було 97 призначень на посади державних секретарів (з урахуванням того, що деякі державні секретарі були призначені більше одного разу).

Траплялися випадки, коли міністри переходили до іншого міністерства, а державні секретарі йшли за ними. Так, у зв’язку з переходом міністрів з одного міністерства в інше, 19 січня 2026 року державного секретаря Міністерства оборони України звільнили за угодою сторін і призначили державним секретарем Міністерства енергетики України. Того ж дня державного секретаря Міністерства цифрової трансформації України звільнили у зв’язку з переходом на іншу роботу та призначили державним секретарем Міністерства оборони України. Це свідчить про те, що на практиці зміст інституту державних секретарів, який полягає в забезпеченні інституційної пам’яті міністерств, під час зміни політичного керівництва міністерства нівелюється, а державні секретарі де-факто вважаються секретарями міністра, а не міністерства.

2. Відсоток державних секретарів, які перебували/продовжують перебувати на посаді, від кількості включених до рейтингу 85 осіб:

• більше 2-х років — 36,47 %. Найтриваліше сумарне безперервне перебування на посадах держсекретаря серед цих посадовців — 5 років 9 місяців та триває дотепер;
• 1–2 роки — 30,59 %;
• 6–12 місяців — 20 %;
• до 6 місяців — 12,94 %. Найкоротший строк перебування на посаді — 1 місяць 20 днів.

Отже, відсоток перебування на посадах державних секретарів більше 2-х років є найбільшим, але не досягає хоча б 50 %. Водночас більше 5 років — це одиничні випадки (3 особи), 4–5 років — 6 осіб. Більшість випадків — 2–3 роки. Хоча абзацом 1 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що державний секретар міністерства призначається на посаду Кабінетом Міністрів України строком на п’ять років з правом повторного призначення. Це свідчить про те, що за десять років свого існування інститут державних секретарів ще не сприймається як такий, що має забезпечувати сталість, досвід, спадковість врядування.

3. Підставами звільнень державних секретарів з посад (79 звільнень) були:

• у зв’язку з переходом на іншу роботу — 20 осіб (25,32 %);
• за угодою сторін (п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу») — 17 осіб (21,52 %);
• за власним бажанням — 16 осіб (20,25 %);
• відповідно до ч. 1 ст. 87-1 (виключена) Закону України «Про державну службу» — 10 осіб (12,65 %);
• у зв’язку із закінченням строку дії контракту (ч. 1 ст. 85 Закону України «Про державну службу») — 7 осіб (8,86 %);
• у зв’язку із закінченням строку призначення на посаду (абз. 1 ч. 1 ст. 85 Закону України «Про державну службу») — 2 особи (2,53 %);
• у зв’язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності у 2021 році (п. 3 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу») — 2 особи (2,53 %);
• відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 65 зазначеного Закону (порушення Присяги державного службовця) — 1 особа (1,27 %);
• у зв’язку з реорганізацією міністерства (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу») — 1 особа (1,27 %);
• у зв’язку з ліквідацією міністерства (п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу») — 2 особи (2,53 %);
• у зв’язку з неможливістю виконання службових обов’язків за станом здоров’я (п. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу») — 1 особа (1,27 %).

Один державний секретар загинув.

Отже, перехід на іншу роботу, угода сторін та власне бажання — найпоширеніші підстави звільнень. Хоча, щодо угоди сторін, то, на нашу думку, пропозиція такої угоди з боку КМУ виглядає як зведення нанівець сутності інституту державних секретарів. Така підстава — на другому місці в переліку підстав звільнення.

4. Під час зміни Уряду звільнення державних секретарів, які були призначені попереднім Урядом/Урядами, було (та продовжує залишатися) досить «популярним». Підстави були різними.

За період Уряду Олексія Гончарука було звільнено 10 державних секретарів, призначених попереднім Урядом.

За період Уряду Дениса Шмигаля було звільнено 13 державних секретарів, які були призначені попередніми Урядами.

За період Уряду Юлії Свириденко до 1 травня 2026 року було звільнено 11 державних секретарів, які були призначені попередніми Урядами.

Враховуючи кількість міністерств в Україні, яка хоча й змінювалася за десять років, але незначно, кількість звільнень державних секретарів «за часів» нових урядів була більшою за 50 %.

5. У період, коли відбувається зміна державних секретарів, їх обов’язки тимчасово покладаються на інших службовців. За десять років було 50 тимчасово виконуючих обов’язки державних секретарів (з урахуванням того, що деякі т.в.о. виконували такі обов’язки більше одного разу). Більше 1 року були т.в.о. державного секретаря 2 особи (4,17 % від 48 осіб, включених до рейтингу), 6–12 місяців — 4 особи (8,33 %), 3–6 місяців — 8 осіб (16,67 %), 1–3 місяці — 12 осіб (25 %), до 1 місяця — 22 особи (45,83 %). Тобто, найбільший відсоток складає тимчасове виконання обов’язків державного секретаря строком до 1 місяця.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що, на жаль, український інститут державних секретарів не повною мірою орієнтується на ту мету, задля досягнення якої він створювався. Він зазнав певного «підлаштування» під наявну усталену традицію державного управління, яка ще не позбулася рудиментів та практик командно-адміністративної системи, переважання особистої відданості та лояльності до політичного керівництва.

Якщо не зважати на такий стан речей зараз, не виключено, що ще через десять років в Україні інститут державних секретарів продемонструє змістовну невідповідність своєму призначенню, а ця реформа розглядатиметься як провальна. Ключовим має бути розуміння, що державний секретар — це політично «сліпий» охоронець інституційної пам’яті міністерства, сильний кризовий менеджер, а не лояльний виконавець та член політичної команди міністра.

Статтю підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».

Чи була ця стаття корисна?