Чому Україні потрібен новий Кримінальний кодекс

Ухвалення нового Кримінального кодексу (КК) України — це один із ключових етапів правової реформи, без якого неможливо забезпечити ефективне правосуддя, дотримання прав людини та виконання міжнародних зобов’язань держави.

5 березня 2026 року президент України Володимир Зеленський підписав указ №223/2026 «Питання оптимізації системи консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів», яким скасовано указ президента України від 7 серпня 2019 року №584/2019 «Питання Комісії з питань правової реформи». У межах цієї комісії функціонувала Робоча група з питань розвитку кримінального права, яка, власне, й розробила проєкт нового Кримінального кодексу України.

Експерти, що увійшли до робочої групи, не лише підготували текст, а й провели правові та лінгвістичні експертизи проєкту із залученням багатьох українських та іноземних експертів, організували його численні обговорення з науковцями, практиками та громадськістю. Протягом усього цього часу текст проєкту публікувався в оновлених редакціях, і будь-хто міг вносити зауваження та пропозиції для розгляду їх робочою групою.

Проєкт нового Кримінального кодексу готували шість років. Робочу групу ліквідували одразу після завершення роботи, але сам документ іще не подано до Верховної Ради.

Водночас попри всі труднощі, з якими стикається правова система України — війну, перевантажені суди, обмежену політичну увагу, — новий Кримінальний кодекс залишається надзвичайно потрібним. Він не просто оновлює норми, а формує основу ефективного правосуддя, гарантує захист прав людини та відповідає міжнародним і європейським стандартам. Саме тому його ухвалення критично важливе для України.

Але розберімося по порядку.

Проблеми надмірної та невиправданої криміналізації

Чинний КК було ухвалено в період становлення новітньої політичної системи, розвитку «дикого капіталізму» й олігархічної економіки, значних соціальних проблем, молодої Конституції та ще не розвиненого законодавства, коли про верховенство права в Україні знали лише одиниці. Тому він передбачає кримінальну відповідальність за правопорушення, які не є кримінальними (необережне легке тілесне ушкодження, погроза завдати нетяжкої шкоди, поява на робочому місці у стані сп’яніння, злісна непокора вимогам адміністрації, словесна образа), або свавільно встановлює її за не заборонені законом діяння (зберігання зброї або поведінка, що «суперечить інтересам служби»).

Новий КК має передбачати кримінальну відповідальність виключно за суспільно небезпечні дії та бездіяльність, прямо заборонені Конституцією і законами України. Несправедливо обмежувати права та свободи людини й громадянина, гарантовані Конституцією України, ЄКПЛ та іншими міжнародними договорами.

Проблема непередбачуваності

Іще одна проблема чинного КК — невизначеність. За час його дії було внесено близько 1500 змін, причому до 300 статей — по кілька разів, іноді до 15. Закони часто набирають чинності вже наступного дня після їх опублікування, що не дає змоги підготуватися до їх застосування. У тексті не уніфіковано термінології, а численні оцінні поняття — «істотна шкода», «особлива зухвалість», «інші тяжкі наслідки» — відкривають широке поле для довільних трактувань.

Зерна невизначеності падають у ґрунт, угноєний корупцією, зловживаннями й недбалістю. Наслідком цього є недовіра людей як до правоохоронної та судової систем як гарантів справедливості, так і до влади загалом, що підтверджується результатами національних опитувань.

Водночас проєкт нового Кримінального кодексу має чіткі та зрозумілі формулювання, глосарії (в яких розкривається 160 термінів), самозахист від швидких і необдуманих змін, гарантії стабільності та передбачуваності.

Колізії та дублювання норм

Чинний КК створює колізії з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) та інших законів. Кілька десятків статей Особливої частини КК текстуально дублюються в статтях КУпАП, і з огляду на положення статті 62 Конституції України («Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь») точно невідомо, який із цих кодексів необхідно обирати для застосування в тій чи іншій ситуації.

Ба більше, відповідальність за те саме діяння одночасно може бути передбачена і КК, і КУпАП, і третім законом (як-от відповідальність за невиплату заробітної плати — стаття 175 КК, стаття 41 КУпАП і стаття 265 Кодексу законів про працю України). Така ситуація в кожному випадку вчинення правопорушення надзвичайно ускладнює правову кваліфікацію. Наслідками цього є затягування досудового розслідування й судового розгляду справ, їх тривалий перегляд у судах апеляційної та касаційної інстанцій, створення ситуації безвідповідальності та відсутність єдності судової практики.

Новий КК слід ухвалити одночасно з новим Кодексом про адміністративні проступки, що дасть змогу чітко розмежувати адміністративну та кримінальну відповідальність. Із КК буде вилучено всі положення про діяння, віднесені іншими законами до адміністративних і дисциплінарних правопорушень.

Відрив законотворення від науки

Через відсутність механізмів захисту КК від свавільних рішень представників законодавчого корпусу стався істотний відрив практики законотворення від наукової діяльності. Законодавець вирішує політичні питання або питання економічної конкуренції (як-от «Закон Савченко», перевищення влади тощо), ігноруючи необхідність побудови КК на міцному науковому ґрунті, з дотриманням законодавчої техніки та публічним обговоренням змін до цього кодексу.

Приклади спорадичності КК легко знайти: у ньому співіснують десятки статей про умисне вбивство, тілесні ушкодження, погрозу вбивством, викрадення та знищення чужого майна тощо, для однакових за характером діянь застосовуються різні кваліфікуючі ознаки або їх немає, кримінальні проступки виокремлено механічним перейменуванням тощо.

Якщо не вжити запобіжних заходів, розбалансованість тільки поглибиться.

Проєкт нового КК є системним, лаконічним і точним у описі складів кримінальних правопорушень. Він ґрунтується на результатах наукових досліджень, містить перелік принципів, на яких базуються всі його положення, та передбачає обов’язок державних інституцій перманентно дотримуватися цих принципів.

Невідповідність міжнародним зобов’язанням і викликам часу

Чинний КК недостатньо враховує міжнародні зобов’язання України, нові реалії у стані, динаміці та структурі злочинності, пріоритети європейської кримінально-правової політики. Окремі його положення суперечать вимогам ратифікованих міжнародних договорів (як-от конвенцій ООН проти корупції і проти транснаціональної організованої злочинності). Водночас низку важливих конвенцій Ради Європи досі не ратифіковано — зокрема про компенсацію жертвам насильницьких злочинів, щодо торгівлі людськими органами, про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями та довкіллям.

В Україні фактично не проводять аудиту відповідності положень КК міжнародним договорам: за умовчанням вважається, що така відповідність існує, хоча насправді це не так. До того ж кримінальне законодавство кандидата в члени ЄС досі не адаптоване до актів Європейського Союзу та рішень Суду ЄС. Поза увагою залишаються й наслідки кризи глобальної системи міжнародної безпеки та багато викликів воєнного часу. Така ситуація не лише гальмує євроінтеграцію, а й позбавляє Україну ефективного міжнародного співробітництва у сфері кримінальної юстиції.

Проєкт нового КК усуває ці проблеми: його положення погоджено з міжнародними договорами, рішеннями ЄСПЛ щодо України та acquis communautaire, а також враховано помилки й потреби законотворення в умовах війни. Це наближає українське кримінальне право до європейських стандартів та зміцнює його міжнародну легітимність.

Необґрунтованість санкцій

Санкції чинного КК є довільними. Хоча здається, що для кожного правопорушника існує індивідуальний підхід, насправді система є хаотичною. У Кодексі налічується понад 500 унікальних санкцій, що створює плутанину замість порядку. Проте право покликане бути протилежністю хаосу й виступати гарантом справедливості, а не свавілля.

Однією з ключових проблем є непропорційність покарань. Вони часто не співвідносяться з тяжкістю вчиненого: за однакові за тяжкістю злочини карають по-різному, а за різні — однаково. Наприклад, згідно з частиною 2 статті 249 КК, масове знищення тварин карається штрафом або позбавленням волі на строк до трьох років. А жорстоке поводження з двома тваринами (частина 3 статті 299) карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. Водночас необережне вбивство двох чи більше людей (частина 2 статті 119) карається тим самим строком ув’язнення — від п’яти до восьми років. Такі диспропорції породжують у суспільстві відчуття несправедливості та підривають довіру до правосуддя.

Проєкт нового Кримінального кодексу пропонує зовсім інший підхід. Він передбачає чітку систему типових санкцій, які диференціюються залежно від тяжкості злочинів, а також одну типову санкцію за провини (кримінальні проступки). Така структура сприятиме прозорості, передбачуваності та посиленню довіри до системи кримінальної відповідальності.

Покарання як єдина опора

На відміну від інших держав, які вже давно відмовилися від дихотомії «злочин — покарання», Україна все ще тримається традицій минулих століть і не враховує, що саме лише покарання не здатне вирішити завдання КК. Хоча КК і передбачає окремі «інші», а також обмежувальні та спрямовані щодо юридичних осіб заходи, вони не створюють системи зі зрозумілими ознаками. Ефективно застосовувати їх не виходить.

У проєкті КК для впливу на правопорушників передбачено застосування комплексів кримінально-правових засобів, які безпосередньо залежать від тяжкості та характеру кримінальних правопорушень і включають також пробаційні засоби, судимість, обмежувальні та інші засоби безпеки, реституцію та компенсацію, конфіскацію майна та вилучення речей, кримінально-правові засоби щодо юридичної особи. Зміст кожного із цих засобів визначений, широкий і враховує індивідуальність.

…Роботу над проєктом нового КК вже завершено, включно з прикінцевими та перехідними положеннями. Наступним етапом має стати підготовка системних змін до Кримінально-виконавчого кодексу, Кримінального процесуального кодексу та інших законів України. Цей процес є частиною Плану заходів, спрямованих на виконання Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023–2027 роки (розпорядження КМУ від 23 серпня 2024 року №792-р). Згідно з ним, іще у ІІІ кварталі 2025 року проєкт відповідного закону мав бути поданий до Верховної Ради. Якби це сталося, проєкт нового Кримінального кодексу міг би стати чинним орієнтовно 2030 року.

Однак наразі подання законопроєкту до парламенту залишається відповідальністю уряду, а його подальший розгляд і ухвалення — відповідальністю Верховної Ради. Від того, наскільки швидко ці інституції виконають свої зобов’язання, залежить, чи зможе Україна найближчими роками отримати сучасний і системний Кримінальний кодекс.

Джерело: ZN.UA

Чи була ця стаття корисна?