Аналіз Закону України «Про внесення змін до КУпАП, КК України та КПК України щодо забезпечення дотримання гарантій адвокатської діяльності»

Експерти ЦППР проаналізували Закон України «Про внесення змін до КУпАП, КК України та КПК України щодо забезпечення дотримання гарантій адвокатської діяльності».

Закон України «Про внесення змін до КУпАП, КК України та КПК України щодо забезпечення дотримання гарантій адвокатської діяльності», № 4547-ІХ ухвалено Верховною Радою України 16.07.2025 (далі – Закон № 4547-ІХ; проєкт закону № 12320). Станом на 16.09.2025 р. закон не підписаний Президентом України, хоча передбачений ч. 2 ст. 94 Конституції України термін накладення вето Главою держави минув. Закон не оприлюднений й не повернений Президентом України зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Основні новації закону:

• запровадження адміністративної відповідальності за порушення заборони ототожнення адвоката і клієнта (ст. 185^-16 КУпАП);
• визначення поняття «ототожнення адвоката і клієнта» у примітці до ст. 185^-16 КУпАП;
• накладення на особу, яка вчинила таке правопорушення, штрафу в розмірі:  від 100 до 200 НМДГ (на громадянина) або від 200 до 300 НМДГ (на посадових осіб);
• протокол про адміністративне правопорушення складатиме голова ради адвокатів АРК, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважений радою член ради адвокатів (пункт 9^-1 ч. 1 ст. 255);
• адміністративне стягнення накладатиме місцевий суд (ст. 221 КУпАП);
• в новій редакції викладено ст. 397 КК України (втручання в діяльність адвоката);
• підслідність злочинів, передбачених ст. 397 КК України, передано з Національної поліції України до ДБР.

Проблеми і ризики, що потенційно виникнуть при застосуванні норм закону:

Заборона на ототожнення адвоката з клієнтом є гарантією адвокатської діяльності, передбаченою п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». До ухвалення Закону № 4547-ІХ були відсутні санкції за порушення цієї норми, хоча публікації в ЗМІ та соціальних медіа, в яких мали місце некоректні асоціації професійної діяльності адвокатів із справами їх клієнтів, іноді з’являлися в інформаційному просторі. До впровадження адміністративної відповідальності за ототожнення адвоката з клієнтом адвокату були доступні два інструменти протидії таким публікаціям: або подання позову про дифамацію, або звернення до органів адвокатського самоврядування. Найбільш кричущі випадки порушень цієї гарантії адвокатської діяльності ставали предметом розгляду Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України (далі – Комітет), а також темою офіційних заяв і звернень Ради адвокатів України до органів державної влади, зокрема, кримінальної юстиції. Так, у 2022 р. Комітетом зафіксовано 13 випадків ототожнення адвокатів з клієнтами, у 2023 р. – 21 кейсів, у 2024 р. – 24 таких випадки.  Ані Комітет у своєму звіті щодо ототожнення адвокатів з клієнтами від 28.08.2025 р., ані автори законопроєкту № 12320 в його обґрунтуванні не наводять переконливих причин, чому дієвим інструментом забезпечення прав адвокатів має стати саме адміністративна відповідальність за порушення правила, передбаченого п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Законом № 4547-ІХ запроваджено ст. 185^-16 КУпАП, в примітці до якої визначено поняття «ототожнення адвоката і клієнта» як «будь-яка ідентифікація (асоціація, повʼязування) адвоката з клієнтом, що впливає на незалежний статус адвоката та (або) чинить негативний тиск під час здійснення адвокатської діяльності та (або) порушує гарантії адвокатської діяльності та (або) перешкоджає реалізації прав адвоката, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Таким чином, будь-який допис в ЗМІ або соціальних медіа на кшталт «адвокат ПІБ – це адвокат окупанта» або «адвокат ПІБ – це відомий захисник валютних шахраїв» підпадатиме під адміністративну відповідальність. Цю тезу підтверджує в своїх рекомендаціях для журналістів, медіа та громадськості Національна асоціація адвокатів України. Водночас, такий підхід викликає застереження в аспекті дотримання фундаментального права людини на свободу слова, що досить детально описав в своєму висновку щодо проєкту закону № 12320 Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу.  Як зазначено у статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до реалізації свободи вираження поглядів можуть застосовуватись винятки, які, однак, повинні тлумачитися суворо, а необхідність встановлення будь-яких обмежень має бути переконливо доведена (Stoll v. Switzerland, § 101, Morice v. France, § 124, Pentikäinen v. Finland, § 87). Для оцінювання легітимності втручання держави в свободу слова Європейський суд з прав людини застосовує трискладовий тест: чи було втручання встановлено законом; чи переслідувало воно легітимну мету; чи було воно необхідним в демократичному суспільстві. Якщо перші два критерії цього тесту в аспекті ототожнення адвоката і клієнта можна раціонально обґрунтувати необхідністю всебічного захисту професійної діяльності адвокатів і інституту адвокатури в демократичному суспільстві, то необхідність накладення адміністративних санкцій на будь-якого журналіста або блогера за будь-яку згадку про адвоката в аспекті його професійної діяльності викликають обґрунтовані сумніви. Конструктивна критика професійної діяльності адвоката не суперечить ані практиці Європейського суду з прав людини, яка захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови їх сумлінності та дотримання професійних етичних стандартів, ані визнаним стандартам адвокатської діяльності (Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката). Проблема не поставала би так гостро, якщо би поняття «ототожнення адвоката і клієнта» не було би сформульовано настільки широко, що під нього підпадав би майже будь-який допис про адвокатську діяльність, і не містилося би в примітці до ст. 185^-16 КУпАП – всупереч правилам нормопроєктування і принципу правової визначеності.

Порушення цієї фундаментальної засади закладено і в санкціях обох частин ст. 185^-16 КУпАП, адже в санкції частини 1 міститься посилання на «посадових осіб», які мають сплачувати підвищений розмір штрафу за  вчинення дій, визначених диспозицією частини 1. По-перше, КУпАП не визначає поняття «посадова особа», а різні законодавчі акти по-різному тлумачать цю поняття. По-друге, частина 2 ст. 185^-16 КУпАП, на відміну від частини 1, не розрізняє розмір штрафу залежно від суб’єкту правопорушення – громадянин або посадова особа. Така правова невизначеність створюватиме численні проблеми при правозастосуванні.

Закон № 4547-ІХ передбачає, що адміністративний протокол складатиме голова ради адвокатів АРК, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважений радою член ради адвокатів й передаватиме його до місцевого суду. Цей механізм є ідентичним тому, що застосовується для накладення адміністративних стягнень за відмову в наданні відповіді на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання такої відповіді (ч. 5 ст. 212^-3 КУпАП). На жаль, ефективність адміністративної відповідальності за це правопорушення є вкрай низькою. По-перше, суб’єкти, яким адресуються запити адвокатів (органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, підприємства, установи й організації незалежно від форми власності та підпорядкування, громадські об’єднання), часто ігнорують їх, надають розпливчасті відповіді або порушують строки, передбачені ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». По-друге, регіональні ради адвокатів занадто формально підходять до складення адміністративних протоколів у таких випадках, вимагаючи від адвокатів додаткові докази надсилання запиту, у тому числі повторного, або без серйозних причин відмовляють в складенні таких протоколів, незважаючи на те, що адвокатський запит – це основний інструмент отримання адвокатом доказів у справі. Ця проблема особливо загострилась після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну щодо правовідносин, які стосуються правовідносин, що обумовлені правовим режимом воєнного стану. Зважаючи на викладене, можна висловити обґрунтований сумнів, що адміністративна відповідальність за ототожнення адвоката і клієнта стане більш ефективним, аніж вже існуюча адміністративна відповідальність за відмову в наданні відповіді на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання такої відповіді.

Стаття 397 КК України в редакції Закону № 4547-ІХ змінила назву з «Втручання в діяльність захисника чи представника особи» на «Втручання в діяльність адвоката». Таким чином, змінився суб’єктний склад осіб, професійна діяльність яких підлягає кримінально-правовій охороні: захисник – це адвокат у кримінальному провадженні або в провадженні про адміністративні правопорушення, представник – це адвокат або інша визначена в КАС, ЦПК, ГПК України особа (у  тому числі законний представник); адвокат – це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Звуження об’єкту злочину, передбаченого ст. 397 КК України, в даному випадку спрямовано на забезпечення правової визначеності, адже категорія «представник» може мати різні тлумачення, тоді як адвокат – це виключно особа, яка отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю за Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 397 КК України, в новій редакції викликає зауваження з точки зору принципів правової визначеності й пропорційності, адже перелік протиправних діянь є занадто широким, а формулювання – нечіткі та суперечливі.

• Частиною 1 ст. 397 КК України криміналізовані такі діяння:
  • незаконне перешкоджання прибуттю адвоката до суду, органів прокуратури, органів досудового розслідування, на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, до їх окремих приміщень для здійснення представництва інтересів особи, якій таким адвокатом надається правнича допомога;
  • незаконне перешкоджання зустрічі адвоката з особою, якій надається правнича допомога;
  • будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню професійної діяльності адвоката та виконанню його повноважень із здійснення захисту або представництва особи, визначених законами або іншими нормативно-правовими актами.
• Частина 2 ст. 397 КК України забороняє такі дії:
  • ті самі дії, [передбачені ч. 1] вчинені шляхом втручання у будь-якій формі у конфіденційне спілкування між адвокатом (адвокатами) та особою, якій таким адвокатом (адвокатами) надається правнича допомога, у тому числі шляхом прослуховування, перехоплення, фіксації змісту розмов, повідомлень та листування, незаконний огляд, копіювання, вилучення або розголошення зібраних, опрацьованих, підготовлених адвокатом матеріалів (документів),
  • незаконний огляд, вилучення та копіювання інформації, яка міститься на технічних засобах і носіях інформації, якими адвокат користується у зв’язку зі своєю професійною діяльністю,
  • проникнення в житло (приміщення, місце роботи адвоката),
  • проведення в них огляду, обшуку чи інших слідчих дій,
  • проведення особистого обшуку адвоката,
  • витребовування чи виїмка документів адвоката, 
  • будь-які інші умисні дії, що призвели до доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та/або її розголошення, крім випадків, якщо такі дії вчиняються в порядку та у випадках, передбачених КПК України.
• Частиною 3 ст. 397 КК України передбачено покарання за:
  • вплив у будь-якій формі, за винятком дій, передбачених статтями 398–400 цього Кодексу, на адвоката з метою перешкоджання виконанню ним визначених законом повноважень із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги особі.
• Частина 4 ст. 397 КК України криміналізує:
  • дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

По-перше, перелік наведених ознак об’єктивної сторони злочину може бути розтлумачений дуже широко,  адже всі частини ст. 397 КК України містять такі формулювання, як «будь-яке інше умисне перешкоджання..», «будь-які інші умисні дії, що призвели ..», «вплив у будь-якій формі ..». Це надаватиме широку дискрецію слідчим, стороні обвинувачення та суду під час застосування цього складу злочину.  По-друге, лише ч. 4 ст. 397 КК України містить кваліфікуючу ознаку діянь, передбачених частинами 1-3, у вигляді вчинення їх службовою особою з використанням свого службового становища. У частинах 1-3 ст. 397 КК України кваліфікуючі ознаки відсутні, хоча очевидно, що не може бути криміналізована будь-яка дія, що полягає в перешкоджанні професійній діяльності адвоката. Застосування кримінально-правової санкції вимагає настання істотних негативних наслідків для суспільних відносин або конкретних осіб, тобто перешкоджання професійній діяльності адвоката має поєднуватися із погрозами, фізичним насильством, пошкодженням майна, знищенням важливих доказів, злісним або навмисним характером дій тощо. Як відзначив КС України в рішенні від 2 листопада 2004 р., № 15-рп/2004, «правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом,  має використовувати не надмірні,  а лише необхідні і зумовлені метою заходи.  Обмеження конституційних прав обвинуваченого  повинно   відповідати   принципу   пропорційності: інтереси  забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності,  громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати  правові  обмеження  прав  і  свобод  тільки  в  разі  адекватності соціально обумовленим цілям».

По-друге, об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 397 КК України, конкуруватиме з іншими статтями Особливої Частини КК України, як-от: ст. 163 (порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер), ст. 162 (порушення недоторканності житла), ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу), ст. 374 (порушення права на захист). Це створюватиме істотні проблеми під час кваліфікації незаконних посягань на професійну діяльність адвокатів органами досудового розслідування.

По-третє, диспозиції статті 397 КК України містять терміни, що суперечать Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:  «перешкоджання здійсненню професійної діяльності адвоката»  замість застосованого в Закону «перешкоди здійсненню адвокатської діяльності», «особа, якій надається правнича допомога» – замість «клієнт», «конфіденційне спілкування між адвокатом (адвокатами) та особою, якій таким адвокатом (адвокатами) надається правнича допомога,»  –  замість «приватне спілкування адвоката з клієнтом» тощо. Відсутність єдиної термінології створюватиме проблеми правозастосування.

По-четверте, права та обов’язки адвоката, визначені статтями 20, 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики і процесуальним законодавством, не є абсолютними і обмежуються присягою адвоката, адвокатською етикою (пп. 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону), а також волевиявленням його клієнта (пп. 1 ч. 2 ст. 21 цього Закону) та правами і обов’язками інших осіб.  В своїй професійній діяльності адвокат не вправі застосовувати методи і способи, що суперечать чинному законодавству (ст. 7 Правил адвокатської етики). В статті 397 КК України немає жодної згадки про це важливе правило, відповідно до якого здійснюється оцінка професійної діяльності адвоката, у тому числі під час дисциплінарного провадження за скаргою клієнта. Це створюватиме ризики зловживань під час практичного застосування даного складу злочину.

Сумнівні перспективи застосування ст. 397 КК України підтверджуються статистичними даними. В пояснювальній записці до проєкту закону № 12320 зазначено: «згідно з офіційною статистикою Офісу Генерального прокурора за 2022 рік було зареєстровано 15 кримінальних проваджень за фактом втручання в діяльність захисника чи представника особи (стаття 397 КК України), тоді як за 2023 рік було виявлено вже 46 таких правопорушень. Аналогічну кількість кримінальних правопорушень (46) було вчинено всього за 8 місяців 2024 року. У жодному зі 107 облікованих впродовж 2022-2024 років кримінальних провадженнях не було здійснено повідомлення особі про підозру». Задля підвищення ефективності розслідування цих злочинів автори законопроєкту запропонувати змінити підслідність злочину, передбаченого ст. 397 КК України, передавши її від Національної поліції України до ДБР. Водночас, місія ДБР – це розслідування злочинів, вчинених найвищими посадовцями, суддями, працівниками правоохоронних органів, а також особами, причетними до військових злочинів. З огляду на те, що об’єктивна сторона протиправних діянь, передбачених ст. 397 КК України, сформульована так, що суб’єктами їх вчинення можуть бути як службові особи суду та органів кримінальної юстиції (проведення в житлі (приміщенні, на місці роботи адвоката) огляду, обшуку чи інших слідчих дій, проведення, особистого обшуку адвоката, витребовування чи виїмка документів адвоката тощо), так і будь-які інші особи (незаконне перешкоджання прибуттю адвоката на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, до їх окремих приміщень для здійснення представництва інтересів особи, будь-яке умисне перешкоджання здійсненню професійної діяльності адвоката та виконанню його повноважень), доцільність такого законодавчого рішення викликає сумніви. Чи дійсно слідчі ДБР повинні займатися переслідуванням будь-якої приватної особи, яка в певній формі перешкоджає  спілкуванню адвоката з клієнтом, вчасно не надала відповідь на запит адвоката або не впустила адвоката в приміщення установи для подання заяви? Очевидно, що фокус уваги слідчих ДРБ має концентруватися на найбільш серйозних злочинах у сфері службової діяльності, вчинених посадовими особами суду, органів кримінальної юстиції, найвищими посадовими особами держави.

Враховуючи викладене, набуття чинності Законом № 4547-ІХ матиме істотні ризики як для адвокатської спільноти, так і для осіб, які взаємодіють з адвокатами в їхній професійній діяльності. Журналісти та громадськість не зможуть вільно висловлюватися про справи, які ведуть адвокати, що матиме охолоджуючий ефект для реалізації свободи слова. Зрештою, клієнти матимуть проблеми із доступом до адвокатів, що негативно вплине на доступність правосуддя.