Щотижневий аналіз 15 – 22 квітня 2025 року

Щодо удосконалення дисциплінарних «та інших» процедур щодо суддів

Подія

26 березня у Верховній Раді зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення дисциплінарних та інших процедур» (№ 13137, далі – Проєкт Закону).

Ним пропонується уточнити підстави дисциплінарної відповідальності суддів, дисциплінарні стягнення та інші питання дисциплінарної відповідальності суддів.

7 квітня у Верховній Раді України за № 13137-1 зареєстровано альтернативний Проєкт Закону з аналогічною назвою. Він відрізняється від першого лише відсутністю пропозиції щодо підпункту «в» п. 2 ч. 1 ст. 109 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (де йдеться про подання про переведення судді до суду нижчого рівня з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді за вчинення серйозного дисциплінарного проступку), і пов’язаною з цим відсутністю ч. 5 ст. 109 цього ж Закону.

Оцінка ЦППР

Щодо уточнення підстав дисциплінарної відповідальності суддів

1. Проєкт Закону характеризується великою кількістю оціночних понять: свавільна відмова (пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»), істотні аргументи (пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106), тривале зволікання і тривалий строк (п. 2 ч. 1 ст. 106), груба недбалість (п. 4 ч. 1 ст. 106), груба неповага (пп. «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 106), інша вигода, незначні (серйозні, істотні) наслідки (частини 4, 6, 8 ст. 106), «достатні підстави» та «безпідставно» (ч. 4 ст. 107) тощо. Такий підхід не узгоджується з принципом правової визначеності.

Неясно також, як визначати умисел та грубу необережність – згідно з положеннями Кримінального кодексу України (КК), Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) чи іншого закону.

Зазначені поняття слід конкретизувати й узгодити між собою, чітко визначити часові проміжки та/або використати термін «розумний строк».

2. Згідно з Проєктом Закону деякі дисциплінарні проступки одночасно перебувають у кількох категоріях.

Наприклад, проступки, передбачені пп. «г» і «ґ» п. 3, пунктами 4, 5, 7 ч. 1 ст. 106 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 106 завжди визнаються серйозними; але водночас, згідно з п. 2 ч. 8 цієї статті, вони можуть визнаватися істотними, «якщо призвели до істотних наслідків». Згідно з ч. 7 ст. 106 істотним дисциплінарним проступком завжди визнається дисциплінарний проступок, передбачений п. 10 ч. 1 цієї статті; але в п. 3 ч. 8 цієї ж статті вказано, що цей проступок за певних умов може бути визнаний істотним.

3. Більшість складів дисциплінарних проступків можуть бути незначними, серйозними та істотними залежно від наслідків, які настали, – незначних, серйозних або істотних (пункти «а»–«д» ч. 1, ч. 2 ст. 106 Закону). При цьому, згідно з запропонованою новою ч. 9 ст. 106 Закону «негативні наслідки дисциплінарного проступку судді встановлюються відповідно до затверджених Вищою радою правосуддя критеріїв». Щодо деяких проступків у Проєкті Закону зазначається, що вони можуть бути визнані серйозними та не уточнюється необхідність встановлення серйозних негативних наслідків (пп. «г», «ґ» п. 3, п. 4, 5, п. 7 ч. 1 ст. 106).

Диференціація дисциплінарних проступків на три групи: незначні, серйозні та істотні, – є позитивним впровадженням під кутом зору теоретичного розуміння суддівських проступків, однак на практиці створюватиме неодноманітну практику, суб’єктивізм та корупційні ризики через наявність широкої дискреції дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя (далі – ВРП). Цих ризиків можна уникнути, якщо віднесення проступку судді до однієї з названих категорій відбуватиметься під час ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а не на початкових етапах дисциплінарного провадження.

4. Виходячи з положень Проєкту Закону неясно, як кваліфікувати діяння, передбачені п. 1, 2 і 6, якщо наслідки незначні, але у судді є непогашене стягнення; як кваліфікувати діяння, передбачені пунктами 1, 2, пп. «в» п. 3, пп. «г» п. 3, пунктами 4, 5, 6, 7, 8, 9, 1 ч. 10 ст. 106, якщо наслідки істотні, але суддя має лише одне непогашене стягнення або дві чи три попередження або догани. Також неясно, чому проступок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 106, може не бути визнаний істотним, якщо розмір становить понад 500 прожиткових мінімумів (у цьому пункті слід було б використати словосполучення «визнається», а не «може бути визнаний»).

5. У проєкті Закону наявні положення, що дублюються.

Так, у п. 4 ч. 1 ст. 106 йдеться і про «грубу недбалість» щодо допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод, і про «інше грубе порушення» закону, що призвело до ухвалення свавільного судового рішення.

Про порушення норм процесуального права йдеться і в пп. «а» п. 1, і в п. 4 ч. 1 ст. 106.

Положення пп. «а» п. 1, так само як п. 2 ч. 1 ст. 106 стосуються неправомірного обмеження доступу до правосуддя і співвідносяться між собою як рід (свавільна відмова в доступі до правосуддя) і вид (невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом).

6. Пропозиції змін до ст. 106 Проєкту Закону містять прогалини.

Так, хоча у ст. 129 Конституції України міститься пряма вимога до судді при здійсненні правосуддя бути незалежним та керуватися верховенством права, Проєктом Закону не пропонується уточнити положення тексту Присяги судді, відповідно до якого суддя присягає здійснювати правосуддя, «підкоряючись лише закону».

З ігноруванням Присяги судді, а також статей 38-44 Закону «Про запобігання корупції», який поширюється також і на суддів, у ст. 106 не визначено, що дисциплінарними проступками є, зокрема: порушення обов’язку «здійснювати правосуддя об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано», «здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді чесно і сумлінно», «дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді», дотримуватися політичної нейтральності, а із тексту Присяги судді враховано лише слова про неприйнятність дій, «що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».

У пп. «б» п. 3 ч. 1 ст. 106 вказано про використання статусу судді для отримання матеріальних благ, але не враховано ситуації, коли суддя переслідує особистий нефінансовий інтерес (наприклад, спорідненість, дружба, ворожнеча), тобто існує конфлікт інтересів, не пов’язаний з матеріальною вигодою. Неясно, чому Проєкт Закону не використовує вже звичний для законодавства і роз’яснений в Законі «Про запобігання корупції» термін «неправомірна вигода».

Щодо дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до суддів

1. Непідтвердження суддею законності джерела походження майна, набутого ним після призначення на посаду судді пропонується визначити як дисциплінарний проступок (пп. «в» п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). При цьому він визнається серйозним, якщо розмір майна становить суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів, або може бути визнаний істотним, якщо: а) цей розмір перевищує 500 прожиткових мінімумів чи б) він призвів до істотних наслідків і його вчинено суддею, який має два чи більше непогашених дисциплінарних стягнення (крім попередження, догани).

Проте, відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерел походження майна є підставою для звільнення судді, яка не обумовлюється розміром майна, наслідками, що настали, наявністю у судді непогашених стягнень чи іншими обставинами.

2. У п. 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України йдеться про порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерел походження майна як підставу звільнення судді незалежно від того, набув він це майно до чи після призначення на посаду судді.

Очевидно, що виключення з урахування майна, набутого особою до її призначення на посаду судді відкриває широкі можливості для уникнення відповідальності, оскільки особа завжди буде посилатися на те, що майно (або кошти, на які придбане інше майно) було набуте нею до призначення на посаду судді.

3. Відповідно до ч. 9 ст. 106 негативні наслідки дисциплінарного проступку судді встановлюються відповідно до затверджених ВРП критеріїв. При цьому вид наслідків (незначні, серйозні чи істотні) впливає на визначення виду дисциплінарного проступку і, відповідно, на вид дисциплінарного стягнення. Проте, згідно з ч. 2 ст. 107 дисциплінарна скарга вже на момент її подання повинна містити відомості, чи є відповідний проступок незначним, серйозним або істотним та якими є його негативні наслідки.

Таким чином, ВРП матиме дискрецію з урахуванням власної практики та інших обставин, можливо і кон’юнктурних, змінювати критерії віднесення наслідків до різних видів, а неврахування скаржниками цих змін може бути розцінене як подання скарги, яка не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, що виключає можливість порушення дисциплінарної справи. Очевидно, що ці пропозиції суперечать принципу юридичної визначеності в частині законних очікувань і означають заборонене ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючого наразі права кожного на звернення зі скаргою на суддю.

4. Підпунктами «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 109 Проєкту Закону пропонується запровадити новий вид дисциплінарного стягнення – грошове стягнення, розмір якого варіюватиметься від 25 до 100 % місячної суддівської винагороди та поєднуватиметься з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді на строк від 6 до 9 місяців. Рішення про застосування до судді цього виду стягнення буде відповідати вимогам до виконавчого документа. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що за вчинення незначного дисциплінарного проступку суддю може бути направлено на підвищення кваліфікації до Національної школи суддів України – як додаткове стягнення. Такі новації заслуговують на підтримку, оскільки відповідають кращим європейським практикам і спрямовані на диференціацію дисциплінарних стягнень. Водночас застосування нового додаткового виду дисциплінарного стягнення варто поширити і на серйозні дисциплінарні проступки.

5. Відповідно до ч. 9 ст. 109 Проєкту Закону встановлюються диференційовані залежно від виду дисциплінарного проступку строки застосування дисциплінарного стягнення до судді: один, два і три роки відповідно для незначного, серйозного та істотного проступків. Застосування різних строків давності до суддівських проступків лежить повною мірою в сфері дискреції ВРП, що створюватиме можливості маніпуляції цими строками та корупційні ризики. Такий підхід не відповідатиме принципу правової визначеності в дисциплінарній практиці.

6. Статтею 110 Проєкту Закону визначаються нові строки погашення дисциплінарного стягнення, зокрема це один рік з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення за вчинення незначного дисциплінарного проступку і два роки – за вчинення серйозного дисциплінарного проступку, відповідно. Хоча ця новела і не містить істотних корупційних ризиків, існуюча редакція ст. 110 передбачає більш диференційований підхід до питання обрахунку строків погашення стягнення.

Щодо ініціювання дисциплінарного провадження

1. Проєкт Закону розширює коло суб’єктів, які мають право ініціювати дисциплінарне провадження щодо судді, відходячи від чинної моделі, що скаргу на суддю подає особа, обізнана з фактом суддівського порушення.

Початок дисциплінарного провадження щодо судді в разі отримання ВРП окремої ухвали суду вищої інстанції стосовно порушення судом нижчої інстанції норм процесуального права, яке містить ознаки дисциплінарного проступку (пп. «б» п. 1 ч. 2 ст. 42 Закону «Про Вищу раду правосуддя»), стане дієвим інструментом виявлення та реагування на суддівські порушення. Ініціація дисциплінарного провадження Дисциплінарною палатою ВРП та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у випадках, визначених законом (пп. «а», «ґ» п. 2 ч. 2 ст. 42), виглядає логічним та обґрунтованим, адже в процесі дисциплінарних і кадрових процедур ці органи виявляють велику кількість порушень суддями законодавства, не маючи при цьому прямого механізму початку дисциплінарного провадження поза межами подання скарги на суддю.

Водночас повноваження зборів суддів і тимчасових слідчих або тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України ухвалювати звернення до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи щодо такого судді чи відмову в її відкритті (пп. «в», «г» п. 2 ч. 2 ст. 42) виглядає сумнівним, адже цей інструмент потенційно створюватиме ризики тиску на суддів. Одним із основних аргументів усунення Верховної Ради України від кадрових призначень в судовій системі під час судової реформи 2016 року стали аргументи Венеційської комісії щодо необхідності усунення політичного тиску на судову гілку влади. Розгляд питань про дисциплінарні проступки суддів на зборах суддів створюватиме конфлікти в судах.

2. Проєкт Закону змінює ч. 2 ст. 30 Закону «Про Вищу раду правосуддя», зменшуючи кворум під час засідання ВРП у пленарному складі або її Дисциплінарної палати з більшості (двох третин) їх визначеного законом складу до більшості (двох третин) від складу обраних (призначених) членів. Ця новела має на меті розблокування роботи ВРП у випадку, коли вона функціонує не в повному складі. У довгостроковій перспективі зменшення кворуму для ухвалення важливих кадрових і дисциплінарних рішень вищого органу суддівського врядування зменшує рівень їх легітимності, тому не є бажаним.

Щодо зловживання правом на подання дисциплінарних скарг

Під зловживанням розуміється свідоме ініціювання питання відповідальності судді (1) без достатніх підстав (подання завідомо безпідставної дисциплінарної скарги) або (2) використання такого права, як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. Дисциплінарний інспектор ВРП, Дисциплінарна палата або ВРП можуть визнати звернення особи з дисциплінарною скаргою зловживанням правом, якщо в них склалося «обґрунтоване переконання» про наявність зазначених обставин та протягом останнього року інша скарга цього скаржника була залишена без розгляду (з окремих підстав) або щодо неї було ухвалено рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Запропонований механізм містить істотні недоліки, зокрема:

1. Висновок про зловживання скаржником правом на звернення може бути зроблений на основі результатів розгляду лише двох дисциплінарних скарг. При цьому навіть не обов’язково, щоб скарги стосувалися одного і того самого судді/судової справи/фактичних обставин – враховуються лише особа скаржника та часовий проміжок, протягом якого були подані скарги.
На нашу думку, цього явно недостатньо, щоб робити висновок про зловживання правом на скаргу. До 2019 року, коли ВРП ще була наділена повноваженням залишати без розгляду скарги особи, яка неодноразово подавала очевидно безпідставні скарги, це повноваження вона застосувала тільки один раз, коли було встановлено, що скаржник подав понад 300 дисциплінарних скарг.

Крім того, висновок про зловживання робиться на основі «конкретних обставин дисциплінарного провадження» (без наведення обставин, які підлягають врахуванню) та «обґрунтованого переконання» (без визначення цього поняття) інспектора чи ВРП, що створює широкі можливості для зловживань.

2. Для встановлення зловживання враховуються факти попереднього залишення без розгляду скарг/відмови у відкритті дисциплінарної справи.

Проте, підстави для прийняття такого рішення сформульовано загально і нечітко, а саме рішення взагалі не є предметом оскарження. Фактично встановлюється презумпція законності та обґрунтованості рішення про залишення без розгляду скарги чи відмову у відкритті дисциплінарної справи, яку скаржник не може спростувати, але яка безпосередньо впливає на можливість застосування до нього негативних наслідків.

Відповідно до пп. «б» п. 1 і пп. «б» п. 2 ч. 1 ст. 50-1 Закону «Про Вищу раду правосуддя» у редакції законопроєкту однією з підстав для встановлення зловживання є рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи за попередньою скаргою, якщо така відмова пов’язана із закінченням встановленого законом строку для застосування до судді дисциплінарного стягнення. Однак, не завжди відмова з такої підстави може бути пов’язана з поведінкою скаржника та містити ознаки зловживання.

Зважаючи на те, що рішення ВРП про відмову у відкритті дисциплінарної справи не підлягає оскарженню, у разі ухвалення статті ст. 50-1 у пропонованій редакції зловживанням можуть бути визнані дії скаржника, які насправді такими не є.

3. Період, протягом якого звернення з наступною дисциплінарною скаргою може бути визнане зловживанням, потребує уточнення, оскільки з положень законопроєкту не зрозуміло, ідеться про календарний рік, який починається першого січня, чи про рік до дня подання нової скарги.

4. Процедура застосування заходів запобігання зловживанню правом на звернення з дисциплінарною скаргою є непрозорою та не гарантує права скаржника, оскільки:
a) висновок про визнання звернення з дисциплінарною скаргою зловживанням правом ухвалюється без участі скаржника і за відсутності можливості надати пояснення, а саме рішення не є предметом будь-якого оскарження;
b) рішення про встановлення обов’язку для скаржника здійснювати плату за подання наступних дисциплінарних скарг приймається без участі скаржника, пояснення він надати не може, а оскаржити таке рішення він може лише в частині застосування заходів запобігання зловживанню, але не в частині встановлення факту зловживання правом.

5. У випадку встановлення факту зловживання правом на звернення з дисциплінарною скаргою для скаржника може бути встановлений обов’язок здійснювати плату за подання наступних дисциплінарних скарг у розмірі до 10 прожиткових мінімумів для працездатних громадян строком до 3 років.

Проте критерії, якими повинні керуватися дисциплінарний інспектор, Дисциплінарна палата, ВРП при встановленні конкретного розміру і строку застосування плати, не визначено. Крім того, в межах оскарження рішення про встановлення обов’язку здійснювати плату Дисциплінарна палата чи ВРП можуть лише залишити без змін таке рішення або скасувати його повністю, але не змінити розмір і строк плати, який був застосований, що зумовить формування неоднорідної практики.

Таким чином, запропонований в Проєкті Закону механізм створює широкі можливості для зловживань дисциплінарних інспекторів та членів ВРП і може бути використаний для необґрунтованого обмеження права на звернення з дисциплінарними скаргами на суддів. Це істотно підірве ефективність механізмів забезпечення підзвітності суддів та негативно вплине на довіру до правосуддя.

Щодо тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку із притягнення до дисциплінарної відповідальності

Законопроєктом запропоновано передбачити можливість тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя за рішенням ВРП на підставі клопотання Дисциплінарної палати. Клопотання може бути внесене у випадку, якщо дисциплінарна скарга стосується вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку. Тимчасове відсторонення здійснюється на строк не більше двох місяців, але з можливістю його продовження.

Запропонований механізм містить істотні недоліки.

1. Мета та підстави застосування тимчасового відсторонення в законі не визначені. Тобто неясно, для запобігання яким ризикам необхідне тимчасове відсторонення судді та яку легітимну мету переслідує цей інститут у межах дисциплінарного провадження.

2. Як вже зазначено вище, перелік істотних дисциплінарних проступків чітко не визначений, а окремі проступки є істотними залежно від наявності істотних наслідків (наприклад, прояв грубої неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків, інших учасників судового процесу чи осіб, присутніх у залі судового засідання). У деяких випадках один і той самий проступок може бути визнаний істотним лише за умови настання істотних наслідків або ж за умови настання істотних наслідків та наявності у судді двох і більше непогашених дисциплінарних стягнень. У чому мають полягати такі істотні негативні наслідки, у Проєкті Закону не визначено, а критерії встановлення негативних наслідків має окремо затвердити ВРП. Це створює поле для зловживань з попередньою кваліфікацією дій судді для уникнення або навпаки застосування до нього цього заходу.

3. В законопроєкті чітко визначений лише один дисциплінарний проступок, який є істотним – «суддю визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, якщо до нього застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування».
Але чому питання про тимчасове відсторонення судді має ще додатково розглядати ВРП і чи може ВРП відмовити у задоволенні відповідного клопотання, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, яким судді фактично заборонено займати посаду судді і здійснювати правосуддя?

4. Значна кількість запропонованих законопроєктом дисциплінарних проступків у разі настання істотних наслідків може набувати ознак кримінального правопорушення. Статтею 49 Закону «Про Вищу раду правосуддя» уже передбачено тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності за вмотивованим клопотанням Генерального прокурора. У разі доповнення ст. 46 цього Закону новою частиною 5 у редакції Проєкту Закону між положеннями цих двох статей виникне колізія, яка може призвести до зловживань під час відсторонення судді.

5. Звернення з відповідним клопотанням перебуває в межах повного розсуду дисциплінарної палати та не прив’язане до будь-яких фактів, що може зумовити ризики вибіркового підходу у застосуванні цього заходу.

Щодо правового статусу окремої ухвали суду, якою встановлено порушення

1. Проєктом Закону пропонується доповнити ГПК, ЦПК, КАС України новими приписами, відповідно до яких окрема ухвала суду вищої інстанції стосовно порушення судом нижчої інстанції норм процесуального права, яке містить ознаки дисциплінарного проступку, надсилається органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, для вирішення питання про відкриття дисциплінарної скарги щодо такого судді чи відмову в її відкритті.
Така пропозиція спрямована на унеможливлення уникнення дисциплінарної відповідальності суддями, адже чинні редакції процесуальних кодексів не містять обов’язку вищого суду направити окрему ухвалу, постановлену щодо порушень суддею норм матеріального або процесуального права, до ВРП. Проєкт Закону не охоплює КПК України в силу відсутності в ньому окремої ухвали як такої.

2. Проєкт Закону ініціює зміни до профільних законодавчих актів, згідно з якими окрема ухвала, якою встановлено факти зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків чи іншого порушення законодавства арбітражним керуючим, судовим експертом, адвокатом, прокурором, державним і приватним виконавцем, – стає підставою для дисциплінарного провадження щодо відповідних осіб.

Для адвокатів і прокурорів така окрема ухвала суду отримає статус дисциплінарної скарги, а для приватних виконавцем – стане безумовним приводом для Міністерства юстиції України або Ради приватних виконавців України внести вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності. Зазначені зміни сприятимуть дотриманню законодавства і своїх процесуальних обов’язків арбітражними керуючими, судовими експертами, адвокатами, прокурорами, державними і приватними виконавцями.

Щодо моменту набрання чинності рішенням про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді

1. Проєктом Закону пропонується доповнити ст. 50 Закону «Про Вищу раду правосуддя» частинами 11–12, в яких роз’яснюється порядок набрання чинності рішенням Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Планується, що за загальним правилом таке рішення набиратиме чинності в день його ухвалення та підлягатиме негайному виконанню. При цьому рішення Дисциплінарної палати про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади набиратиме чинності після закінчення строку для його оскарження, якщо скаргу не було подано. Чинним законодавством вказане питання чітко не унормовано, тому запропоновані зміни слід оцінити позитивно.

Загальний висновок

Попри те, що Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення дисциплінарних та інших процедур» (№ 13137) містить окремі позитивні новели, більшість його положень мають бути істотно доопрацьовані.

У пропонованій редакції він не лише не спроможний вирішити проблему забезпечення єдності дисциплінарної практики, що є стратегічним завданням України в рамках європейської інтеграції, а й надає занадто широку дискрецію дисциплінарним органам ВРП в частині кваліфікації суддівських проступків та їх негативних наслідків, створює невиправдані корупційні ризики, містить норми, що не повною мірою узгоджуються із законодавством про запобігання корупції, а також – внутрішні колізії.

Те саме стосується і Проєкту Закону № 13137-1.