exit
search

Листопад

Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка –прохання надіслати листа за адресою doboni@pravo.org.ua (Мар'яна Добоні, менеджер з комунікації).

Політичний аналіз подій 25 листопада – 2 грудня 2019 року

Політичний аналіз подій 18–25 листопада 2019 року

Політичний аналіз подій 11–18 листопада 2019 року

Політичний аналіз подій 4–11 листопада 2019 року

Політичний аналіз подій 28 жовтня – 4 листопада 2019 року

 

Політичний аналіз подій 25 листопада – 2 грудня 2019 року

Іноземні партнери України зробили перший крок для реалізації судової реформи, ініційованої Президентом  Зеленським

Подія

27 листопада Агентство США з міжнародного розвитку та Посольство Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні подали Вищій раді правосуддя (ВРП) кандидатури для включення до Комісії з питань доброчесності та етики (Етична комісія), яка буде перевіряти членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, ВРП і Верховного Суду на предмет відповідності їх поведінки вимогам щодо статусу. Ними стали Карлос Кастресана, Джованні Кесслер та Роберт Корді. Як запасний експерт була подана Клаудіа Ескобар.

Оцінка ЦППР

Етична комісія має бути створена до 05.02.2020 року у складі 3 членів ВРП та 3 міжнародних експертів.

Іноземні партнери України зробили свою частину роботи для формування Етичної комісії та в цілому перший крок для реалізації нововведень, передбачених судовою реформою, ініційованою Президентом Зеленським. Натомість ВРП, від якої залежить початок роботи комісії, поки жодних дій не зробила. Зокрема, першочергово рада має внести зміни до власного регламенту щодо порядку формування Етичної комісії, а після цього номінувати трьох членів до неї. За інформацією з офіційного веб-сайту ВРП, на найближчих засіданнях (до 12 грудня) ці питання розглядатися не будуть (або ж вони приховані за пунктом «Різне», що, зважаючи на припинення онлайн-трансляцій радою своїх засідань, не додає відкритості обговорення  таких рішень).

Фактично ВРП може заблокувати створення Етичної комісії шляхом невнесення змін до власного регламенту, оскільки без цього комісія не зможе запрацювати, бо не буде визначений порядок затвердження міжнародних експертів у її складі.

Старт роботи Етичної комісії не в інтересах чинного складу ВРП, оскільки першочерговим її завданням буде перевірка доброчесності цих членів, за результатами якої вони можуть бути звільнені. Водночас, на думку експертів ЦППР, довірити імплементацію судової реформи самому об'єкту реформування та поставити її в залежність від дій цього об'єкта було не найкращим рішенням законодавця.

 

Звинувачення Генерального прокурора у саботажі Верховним Судом судової реформи безпідставні

Подія

14 листопада Генеральний прокурор Р. Рябошапка у своєму інтерв'ю сказав: «Президент зробив перший крок, намагаючись перезавантажити орган, який відповідає за відбір і звільнення суддів. І відразу ми побачили саботаж зі сторони цього органу, який відповідає за звільнення суддів, зі сторони Вищої ради правосуддя. І саботаж зі сторони Верховного Суду. Я думаю, що тут потрібні більш радикальні міри. Можливо, треба спробувати спілкуватися з саботажниками в межах Кримінально-процесуального кодексу. … Якщо люди і далі будуть саботувати закон, то очевидно, що у нас іншого шляху не залишиться. Ми будемо допомагати країні виховувати доброчесних суддів. Порядних» (переклад авторський).

21 листопада через вказаний коментар ВРП затвердила публічне звернення, у якому назвала політичні коментарі Р. Рябошапки про темпи впровадження реформи та поширення ним інформації з метою дискредитації судової влади або впливу на ВРП неприпустимими.

27 листопада Р. Рябошапка уточнив, що він мав на увазі, зазначивши: «Ці дві інституції не докладають достатніх зусиль для того, щоб активно почати судову реформу. Якщо саботаж зі сторони Верховного Суду і Вищої ради правосуддя буде мати ознаки злочину, то у нас не буде вибору, крім як реагувати на такі дії в рамках кримінального процесуального законодавства» (переклад авторський).

Оцінка ЦППР

Враховуючи рівень посади, яку обіймає Р. Рябошапка, його коментарі дійсно можна сприйняти як тиск на судову владу. Утім, варто зазначити, що ВРП дійсно не докладає зусиль для реалізації внесених законодавчих змін, оскільки рада досі не затвердила положення про конкурс до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не внесла зміни до власного регламенту щодо створення Етичної комісії та не делегувала туди трьох членів. Натомість у ВРП вистачило часу для нормативного та інформаційного супроводу припинення трансляції власних засідань.

Водночас звинувачення у саботажі Верховного Суду є необґрунтованим, оскільки від нього взагалі не вимагаються жодні дії для імплементації реформи. Він є об'єктом реформи (оскільки має бути скорочена штатна чисельність суддів), але не її виконавцем. Звернення ж 15 листопада Верховного Суду до Конституційного Суду України щодо конституційності окремих змін, внесених до законодавства про судоустрій, не є саботажем, оскільки таким правом він наділений законом.

Також подальші події можуть свідчити про реалізацію тиску на Верховний Суд через вплив на його Голову В. Данішевську. Зокрема, 27 листопада на засіданні Комітету ВРУ з питань правової політики, поза визначеним порядком денним, коли на засіданні залишилися лише представники президентської фракції «Слуга народу», було вирішено звернутися до органів правопорядку щодо нібито підроблення печатки Верховного Суду (що, судячи з опублікованої журналістами стенограми, пов'язують з головою Верховного Суду В. Данішевською).


Політичний аналіз подій 18–25 листопада 2019 року

Парламент поставив під загрозу розслідування «справ Майдану»

1. Експертна думка ЦППР

20 листопада слідчі органів прокуратури втратили право здійснювати досудове розслідування. Саме ці слідчі розслідували злочини, вчинені під час подій Революції Гідності (т. зв. «справи Майдану»). Згідно з вимогами законодавства нерозслідувані справи мають бути передані Державному бюро розслідувань (ДБР). Зважаючи на те, що розслідування у вказаних справах слідчими прокуратури здійснювалося тривалий час, передання їх до нового органу досудового розслідування негативно відобразиться на якості, швидкості та повноті розслідування та в результаті може призвести до повного розвалу слідства.

Через бездіяльність Парламенту розслідування «справ Майдану» опинилося під загрозою. Це змусило Є. Закревську, адвоката родин Небесної Сотні, оголосити голодування до ухвалення відповідної поправки та переведення слідчих та прокурорів до ДБР.

2. Позиція відповідних органів влади

Голова депутатської фракції «Слуга народу», яка становить більшість у Парламенті, Д. Арахамія повідомив, що провести позачергове засідання неможливо через те, що депутати працюють в округах, а тому «треба потерпіти до 3 грудня».

Натомість партія «Голос» підтримала ініціативу щодо проведення позачергового засідання Парламенту.

3. Оцінка ЦППР контраргументу органу влади

Можливість проведення позачергового пленарного засідання Верховної Ради України передбачена регламентом. Посилання Д. Арахамії на те, що наразі депутати працюють в округах, не може бути достатнім аргументом, оскільки такі засідання проводяться саме у невідкладних випадках. Зокрема, за повідомленням Є. Закревської, із 67 слідчих Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, які розслідували «справи Майдану», станом на 20 листопада залишалося 25, тобто до 3 грудня може просто не залишитися слідчих, яких можна буде перевести до ДБР. Крім того, до 3 грудня строк голодування Є. Закревської буде становити аж 13 днів.

4. Пов’язане законодавство/розпорядження, що вимагає від органу влади діяти в певний спосіб

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» у невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Парламенту на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради (Президент, третина народних депутатів від конституційного складу парламенту), а також за пропозицією Погоджувальної ради Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк скликає позачергове пленарне засідання. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено в пропозиціях про скликання такого засідання.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

ЦППР підтримує вимоги, викладені Адвокатською дорадчою групою. Зокрема, вважаємо, що Президент мав би ініціювати як невідкладний законопроект для вирішення цієї проблеми і скликати позачергове засідання Верховної Ради України, на якому проголосувати норму, яка дозволить зберегти слідство у «справах Майдану» шляхом створення в ДБР окремого слідчого підрозділу у цих справах і переведення туди слідчих і прокурорів, які розслідують «справи Майдану».

 

Політичний аналіз подій 11–18 листопада 2019 року

Вища рада правосуддя внесла зміни до свого регламенту, спрямовані на обмеження відкритості її діяльності

1. Експертна думка ЦППР

11 листопада Вища рада правосуддя (ВРП) внесла зміни до свого регламенту у зв'язку з набранням чинності Законом № 193-ІХ щодо діяльності органів суддівського врядування. Внесені зміни не тільки нівелювали одну із новел, запроваджених указаним законом, але стали істотним кроком назад у транспарентності діяльності ВРП.

Закон № 193-ІХ практично ліквідував інститут нарадчої кімнати у ВРП, оскільки чітко визначив, що в нарадчій кімнаті рішення ухвалюються лише в декількох виняткових випадках. У решті випадків рішення має ухвалюватися публічно.

Проте в новій редакції (п. 5.20 Регламенту ВРП) за пропозицією головуючого до закінчення розгляду питання порядку денного може бути проведене обговорення цього питання, а за вимогою хоча б одного члена ВРП – таке обговорення проводиться в нарадчій кімнаті. Така зміна дає змогу обійти законодавчу вимогу про публічність ухвалення рішень, оскільки тепер члени ради можуть попередньо обговорити рішення у справі в нарадчій кімнаті, досягнути компромісу, а вже в публічній частині розгляду формально проголосувати за це рішення.

Крім того, внесені зміни до Регламенту ВРП визначили, що відеотрансляція засідань ВРП здійснюється лише за наявності клопотань / згоди всіх сторін. Якщо раніше за загальним правилом транслювалися всі засідання, крім окремих випадків, то тепер ВРП кардинально змінила це правило, і будуть транслюватися лише ті засідання, де сторони не тільки не заперечують проти цього, але й одна із сторін заявила про це клопотання. Враховуючи, що Регламент вимагає згоди всіх сторін на трансляцію, можна стверджувати, що кількість трансляцій засідань ВРП істотно знизиться, що неодмінно призведе до погіршення прозорості діяльності ВРП та суспільної легітимності її рішень.

2. Позиція відповідних органів влади

ВРП пояснила внесені зміни щодо обмеження відеотрансляцій засідань необхідністю вжиття заходів із забезпечення авторитету та незалежності судової влади, запобігання розголошенню персональних даних та відомостей досудового слідства. Крім того, ВРП зазначила, що такий підхід відповідає міжнародним стандартам та експертним рекомендаціям.

3. Оцінка ЦППР контраргументу органу влади

По-перше, ВРП здійснювала трансляцію своїх засідань з 2015 року. Тобто протягом чотирьох років жодних питань про забезпечення незалежності судової влади, недопущення розголошення охоронюваної законом таємниці не виникало. Натомість лише зараз, після того як Закон № 193-ІХ ліквідував нарадчу кімнату в діяльності ради, постало питання про необхідність захисту авторитету судової влади.

По-друге, внесені до Регламенту зміни щодо відеотрансляцій підлягають застосуванню до всіх процедур, які здійснюються ВРП. Крім вирішення питань про притягнення до дисциплінарної відповідальності та відсторонення судді від здійснення правосуддя, ВРП також розглядає питання про переведення суддів, призначення їх на посади, вжиття заходів забезпечення незалежності судової влади. ВРП не обґрунтувала, чим зумовлене обмеження відеотрансляції у цих ситуаціях. Виглядає, що члени ВРП у такий спосіб самі хочуть уникнути суспільної підзвітності.

По-третє, обраний ВРП спосіб забезпечення авторитету судової влади насправді не пов’язаний із задекларованою ціллю. Рішення ВРП, у т. ч. про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, розміщуються на сайті ради та публічно комунікуються у соціальній мережі Facebook. Тобто будь-яка особа може дізнатися, чи притягується (притягувався) суддя, який розглядає її справу до дисциплінарної відповідальності, а також обставини, які це зумовили. Припинення відеотрансляцій жодним чином не вплине на захист «чутливої» інформації про суддю, оскільки відповідні обставини все одно будуть викладені в рішенні щодо нього, яке стане публічно доступним.

4. Пов’язане законодавство / розпорядження, що вимагає від органу влади діяти в певний спосіб

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону «Про Вищу раду правосуддя» засідання ВРП та Дисциплінарних палат проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться у виняткових випадках, за наявності підстав, визначених цим законом. Частина 7 вказаної статті визначає, що на засіданнях ВРП, Дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування засідання технічними засобами.

Згідно з ч. 3 ст. 34 вказаного закону, рішення ВРП, її органів ухвалюються на засіданні. У нарадчій кімнаті рішення ВРП, її органів ухвалюється, якщо здійснення розгляду у відкритому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; для запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у розгляді дисциплінарної справи.

Пункт п. 5.20 Регламенту ВРП визначає, що до закінчення розгляду справи (питання порядку денного) головуючий на засіданні пропонує обговорити справу (питання порядку денного) на місці або в нарадчій кімнаті, а за наполяганням хоча б одного із членів ради – у нарадчій кімнаті.

Згідно з абз. 2 п. 6.1 Регламенту ВРП, відеотрансляція засідань ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких рада ухвалює відповідне рішення.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

На думку експертів ЦППР, за загальним правилом усі засідання ВРП мають транслюватися. Тільки в випадку, якщо публічний розгляд справи може заподіяти шкоду охоронюваній законом таємниці, допустимим є часткове обмеження відеотрансляції засідання в обсязі, необхідному для захисту такої таємниці.

Зміни щодо попереднього обговорення питання в нарадчій кімнаті спрямовані на обхід новел, запроваджених Законом № 193-ІХ щодо ліквідації нарадчої кімнати.

На наш погляд, ці зміни слід скасувати.

 

Депутати спробують узалежнити ДБР від Президента

1. Експертна позиція ЦППР

13 листопада 2019 року парламентський комітет з питань правоохоронної діяльності затвердив редакцію тексту законопроекту № 2116 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» до другого читання. Указаний законопроект був внесений Президентом (надалі – законопроект).

Переважна частина запропонованих положень спрямована на спрощення структури та порядку управління в ДБР та відповідають загальному підходу, що має місце в інших центральних органах виконавчої влади. Водночас законопроект пропонує низку інших серйозних змін:

  • статус ДБР з центрального органу виконавчої влади змінюється на державний правоохоронний орган;
  • повноваження теперішніх директора ДБР та його заступників припиняються достроково, а тимчасово виконуючого повноваження директора ДБР має призначити Президент;
  • до складу оновленої конкурсної комісії з обрання директора ДБР входитимуть три особи, визначені Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій міжнародних організацій;
  • роботу, організаційно-технічне та інформаційне забезпечення діяльності конкурсної комісії з обрання директора ДБР та її членів забезпечуватиме орган, що здійснює забезпечення діяльності Президента;
  • організаційна структура ДБР визначатиметься Президентом;
  • положення про Раду громадського контролю ДБР та порядок її формування затверджуватиметься Президентом за поданням директора ДБР;
  • контроль за діяльністю ДБР здійснюватиметься комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання правоохоронної діяльності;
  • за результатами розгляду звіту директора ДБР Парламент зможе визнати його роботу задовільною чи незадовільною. Визнання роботи директора ДБР незадовільною є підставою для його звільнення;
  • скасовується система квот для оперативних посад в ДБР;
  • запроваджується механізм позаконкурсного переведення до ДБР слідчих прокуратури та прокурорів, які проводять досудове розслідування або здійснюють процесуальне керівництво (не менше чотирьох місяців поспіль входили до складу груп слідчих або прокурорів) у кримінальних провадженнях щодо подій на Майдані.

Пропозиція змінити статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган не має жодної правової, нормативної або іншої підстави. Статус «державний правоохоронний орган» є цілковито штучною юридичною конструкцією, що ніяк не узгоджується з положеннями Конституції та не витікає з неї. При цьому втілення запропонованих змін суперечитиме конституційному принципу поділу влади, оскільки ДБР є типовим органом правопорядку (органом досудового розслідування) і, відповідно, за своїм функціональним призначенням, організаційною моделлю, сферою діяльності та ординарним конституційним статусом відповідає ознакам органу виконавчої влади.

Як констатував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, утворення постійно діючого незалежного державного органу, який за функціональним призначенням, сферою діяльності, повноваженнями має ознаки центрального органу виконавчої влади, але не підпорядковується КМУ і не належить до системи органів виконавчої влади, не узгоджується з Конституцією.

Тому зміна статусу ДБР матиме наслідком лише одне – усупереч Конституції дозволить підпорядкувати ДБР Президентові. Необхідно наголосити, що навіть проект Закону «Про внесення змін до статті 106 Конституції України (щодо закріплення повноважень Президента України утворювати незалежні регуляторні органи, Національне антикорупційне бюро України, призначати на посади та звільняти з посад Директора Національного антикорупційного бюро України і Директора Державного бюро розслідувань)» (№ 1014 від 29.08.2019 року) у разі його ухвалення ВРУ не стане правовою основою для розширення повноважень Президента. Повноваження визначати членів конкурсної комісії з обрання директора ДБР; забезпечувати роботу, організаційно-технічне та інформаційне забезпечення діяльності конкурсної комісії з обрання директора ДБР та її членів; затверджувати організаційну структуру ДБР, а також Положення про Раду громадського контролю та порядок її формування і надалі лишатимуться неконституційними. Проте найголовніше, згадані зміни до Конституції не змінять функціональне призначення, сферу діяльності та повноваженнями ДБР. Орган правопорядку (орган досудового розслідування) й надалі буде характеризуватися ознаками, які притаманні центральному органу виконавчої влади.

Пропоновані законопроектом зміни, які всупереч Конституції наділяють Президента додатковими повноваженнями щодо ДБР, не є автономними та спираються тільки на зміну статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Оскільки без зміни статусу роль Президента в організації діяльності ДБР виглядатиме ще більш необґрунтовано та зробить ще очевиднішим порушення балансу влади в трикутнику «Верховна Рада України – Кабінет Міністрів України – Президент України» на користь Президента. Крім того, розширення повноважень Президента у сфері діяльності виконавчої влади не узгоджуються з визначеною у Конституції формою державного правління – парламентсько-президентською республікою.

У цьому аспекті слід нагадати, що ДБР уповноважений розслідувати кримінальні правопорушення, вчиненні народними депутатами, суддями, прокурорами, працівниками органів правопорядку та військовослужбовцями. До того ж найближчим часом планується ухвалити законопроект, який остаточно позбавить членів Парламенту їхнього імунітету від кримінального переслідування. Іншими словами, підконтрольність ДБР Президентові несе дуже серйозні загрози для незалежності представників інших гілок влади, насамперед – членів Парламенту.

Додаткові повноваження, якими себе наділяє Парламент, також викликають застереження.

Законопроект пропонує надати ВРУ можливість звільняти директора ДБР після заслуховування його річного звіту. Проте законопроект не містить ніяких запобіжників супроти свавільного рішення Парламенту про звільнення директора ДБР. Для прикладу, відповідний запобіжник є в Законі «Про Національне антикорупційне бюро України». Стаття 6 цього закону визначає, що директор НАБУ звільняється з посади в разі наявності висновку комісії з проведення незалежної оцінки (аудиту) діяльності Національного бюро про неефективність діяльності Національного бюро та неналежне виконання обов’язків його директором. Схоже по суті положення містилося в Законі «Про прокуратуру» – донедавна він встановлював, що в разі припинення повноважень Генерального прокурора внаслідок висловлення ВРУ йому недовіри ВРУ отримує від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів висновок про виконання Генеральним прокурором професійних обов’язків.

Прикметно, що ВРУ планує скористатися відсутністю згаданих запобіжників уже найближчим часом. Ухвалений у першому читанні текст законопроекту не містив положення про дострокове припинення повноважень керівництва ДБР. Проте під час підготовки законопроекту до другого читання його текст був доповнений таким положенням. Тобто перший випадок звільнення директора ДБР без належного аналізу (оцінки) його діяльності матиме місце вже в разі схвалення законопроекту. Обґрунтування відповідно поправки не піддається аналізу, оскільки є емоційним, а не доказовим.

Скасування системи квот для посад оперативників так само є неприйнятним. Запровадження в Законі «Про Державне бюро розслідувань» системи квот для посад слідчих та оперативників мало на меті відкрити посади в ДБР для великої кількості людей, які не мали досвіду та нерідко навіть доступу до роботи в органах правопорядку. Тому скасування цих квот матиме наслідком те, що посади оперативників цілковито дістануться лише діючим та колишнім працівникам поліції, служби безпеки та податкової міліції.

Пропозиція про запровадження спрощеної процедури призначення в ДБР колишніх слідчих Генпрокуратури, які розслідують «справи Майдану», не може не вітатися. Так само вітаються запропоновані законопроектом положення, що спрямовані на спрощення структури та порядку управління в ДБР.

2. Позиція відповідних органів влади

Під час засідання Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності директор ДБР Роман Труба виступив проти ухвалення правки до законопроекту, яка передбачає дострокове припинення повноважень керівництва ДБР. За його словами, до ДБР мають претензії лише високопосадовці, зокрема народні депутати, щодо яких розслідуються кримінальні провадження.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Звільненню директора ДБР має передувати належний аналіз (оцінка) і висновок про неефективність діяльності ДБР та неналежне виконання обов’язків його директором. Такий аналіз (оцінка) має бути проведений незалежним постійно діючим органом або спеціально створеною незалежною комісією, до складу якої не входять члени або представники політичних органів та державні службовці.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Конституція України, Закон «Про Державне бюро розслідувань».

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Верховна Рада має повернути законопроект головному комітету на доопрацювання з подальшим поданням на повторне друге читання.

 

Політичний аналіз подій 4–11 листопада 2019 року

182 доручення від Президента України Уряду (Указ № 837/2019)

1. Експертна думка ЦППР

8 листопада 2019 року Президент України видав Указ «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» № 837/2019, відповідно до якого Глава держави доручив Кабінету Міністрів України вжити відповідних заходів у різноманітних сферах державного управління (усього 182 доручення), а також дав по одному дорученню Міністерству закордонних справ України та Комісії з питань правової реформи. Експерти ЦППР вважають, що такий Указ ухвалений з перевищенням конституційних повноважень Глави держави, а отже, є неконституційним.

2. Контраргумент відповідного органу влади

Указ ухвалено з метою забезпечення подальшого здійснення структурних економічних реформ, запровадження додаткових механізмів для прискорення соціально-економічного розвитку України, підвищення добробуту населення, гармонійного розвитку регіонів, продовження впровадження європейських стандартів життя, зміцнення держави та за результатами наради, що відбулася 4 листопада 2019 року. Указ Президента не містить посилання на конституційні норми, які закріплюють такі повноваження Президента.

3. Оцінка ЦППР контраргументу органу влади

В Указі Президента України відсутнє конституційне обґрунтування підстав ухвалення цього документа з посиланням на відповідні норми Конституції України. Відповідно до ч. 3 ст. 106 Конституції України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, виключно на основі та на виконання Конституції і законів України. Вичерпний перелік повноважень Президента України визначається лише Конституцією України (зокрема, ч. 1 ст. 106). Конституція України не передбачає повноважень Президента України надавати Кабінету Міністрів України чи іншим органам виконавчої влади загальнообов’язкові для виконання доручення — це виключна компетенція Прем’єр-міністра України (п. 2 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Стосовно Комісії з питань правової реформи, то Президент України має право давати доручення цьому органу, оскільки відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України він був створений для здійснення власних повноважень Глави держави як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.

4. Пов’язане законодавство/розпорядження, що вимагає від органу влади діяти в певний спосіб

Конституція України, Закон України «Про Кабінет Міністрів України».

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Президент України вже не вперше видає укази, які виходять за межі його конституційних повноважень. Це щоразу призводить до розмиття поділу державної влади в Україні, а також підриву конституційного порядку. Звертаємо увагу на неприпустимість неконституційних дій вищих органів влади в правовій державі. Рекомендуємо Президенту України як гаранту додержання Конституції України діяти тільки в межах своїх конституційних повноважень та відмовитися від практики видання указів з перевищенням повноважень. Рекомендуємо опозиційним силам у Парламенті поставити питання неконституційних указів Президента перед Конституційним Судом України.

 

Політичний аналіз подій 28 жовтня – 4 листопада 2019 року

Президент призначив новий конкурс для добору члена Вищої ради правосуддя

1. Експертна думка ЦППР

10 червня Президент видав указ про проведення конкурсу з добору кандидатів для здійснення призначення членів Вищої ради правосуддя (ВРП).

Виданню цього указу передували юридично скасування Президентом Зеленським указів свого попередника про призначення двох членів ВРП і призначення нового конкурсу, що було предметом аналізу експертів ЦППР (політичний аналіз подій 10-17 червня).

На початку вересня створена Президентом комісія рекомендувала до призначення шістьох кандидатів, з яких він мав призначити двох. З-поміж рекомендованих кандидатів 30 вересня Президент призначив членом ВРП лише О. Блажівську. Тривалий час результати розгляду Президентом інших рекомендованих кандидатур не були відомі, хоча більшість з них були гідними обійняти цю посаду. Тепер Президент вирішив не призначати нікого іншого й оголосив ще один конкурс на одну посаду, сформувавши нову конкурсну комісію.

2. Позиція відповідних органів влади

-

3. Оцінка ЦППР контраргументу органу влади

Закон України «Про Вищу раду правосуддя» визначає, що членів ВРП за своєю квотою (2) Президент може призначити лише за результатами конкурсу. При цьому не визначено жодних обов'язків Президента мотивувати своє рішення про відхилення запропонованих кандидатур або не міститься заборона на призначення ним необмеженої кількості конкурсів. Тобто Президент може призначати безліч конкурсів для заповнення своєї квоти ВРП.

Утім, таке тлумачення положень закону суперечить його духу. Встановлення законодавчої вимоги призначення членів ВРП за результатами конкурсу має на меті забезпечити об'єктивність реалізації Президентом своїх дискреційних повноважень та максимально унезалежнити призначеного члена ВРП від суб'єкта призначення. Натомість ситуація, за якої Президент ігнорує рішення створеної ним же конкурсної комісії та призначає новий конкурс, суперечить цьому законодавчому запобіжнику. Фактично за такого підходу Президент може призначати необмежену кількість конкурсів, допоки серед рекомендованих кандидатів, не буде особи, яка йому «подобається». За таких умов зміст конкурсної процедури цілком нівелюється, а призначення члена ВРП із конкурсної процедури перетворюється на політичну.

4. Пов’язане законодавство/розпорядження, що вимагає від органу влади діяти в певний спосіб

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для призначення Президентом члена ВРП на веб-сайті Офіційного інтернет-представництва Президента розміщується оголошення про проведення відкритого конкурсу. Частина 9 вказаної статті визначає, що положення про проведення конкурсу затверджується Президентом.

Частина 1 ст. 16 цього Закону визначає, що Президент за результатами проведеного конкурсу видає указ про призначення членів ВРП.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Насамперед Президенту слід скасувати призначений ним новий конкурс, а також розглянути інші п’ять кандидатур, які були рекомендовані конкурсною комісією та за наявності серйозних застережень мотивувати свою відмову призначати цих осіб членами ВРП. Лише після цього можливе проведення нового конкурсу.

Проте ситуація, що виникла, засвідчила потребу внести зміни до Закону «Про Вищу раду правосуддя» та запровадити обмеження дискреційних повноважень Президента, зокрема через неможливість обов'язку мотивувати відхилення запропонованих кандидатур у разі непідтримання жодної з них.

 

Розслідування «справ Майдану» може бути призупинено

1. Експертна позиція ЦППР

21 жовтня 2019 року в Генпрокуратурі створено Департамент процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках. Пізніше Генеральний прокурор призначив очільника цього департаменту – Віктора Мисяка.

Водночас Адвокатська дорадча група, яка представляє потерпілих та родичів загиблих на Майдані під час Революції гідності, різко осудила вибір Генерального прокурора та звинувачує Віктора Мисяку в створенні перешкод для розслідувань злочинів, вчинених проти протестувальників, на попередній посаді в аналогічному підрозділі.

Окрім того, за словами директора Державного бюро розслідувань, розслідування «справ Майдану» може бути зупинено, оскільки колишні слідчі Генпрокуратури не можуть бути автоматично переведені до ДБР; слідчі ДБР перед продовженням розслідування мають ознайомитися з великою кількістю матеріалів, які налічуються в «справах Майдану»; ДБР не вистачає працівників, щоб забезпечити ефективне розслідування цих справ. З огляду на це директор ДБР закликав Парламент внести зміни до законодавства, якими скасується гранична чисельність працівників ДБР; запровадиться спрощена конкурсна процедура (лише співбесіда) для слідчих Генпрокуратури, які розслідують «справи Майдану».

Законодавчі рішення проблем, окреслених Директором ДБР, мали бути ухвалені Парламентом щонайменше рік тому. Адже відповідно до пункту 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функцію досудового розслідування до початку роботи органів, яким законом будуть передані відповідні функції. Ці повноваження передані ДБР на підставі КПК у 2012 році. Але оскільки саме ДБР розпочало свою роботу лише 27 листопада 2018 року, дія вказаних положень Конституції почалася саме в цей день.

Водночас директор ДБР не наводить обґрунтування пропозиції скасувати граничну чисельність працівників ДБР, а використання в цьому аспекті «справ Майдану» є довільним аргументом.

2. Позиція відповідних органів влади

ДБР оприлюднило заяву директора про те, що якщо запропоновані зміни до закону не будуть ухвалені, розслідування «справ Майдану» буде призупинене.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Пропозиція ДБР щодо запровадження спрощеної процедури призначення в ДБР колишніх слідчих Генпрокуратури, які розслідують «справи Майдану», не може не вітатися. Проте скасування граничної чисельності ДБР є необґрунтованим.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс, Закон «Про Державне бюро розслідувань».

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Парламенту слід якнайшвидше запровадити спрощену процедуру призначення в ДБР колишніх слідчих Генпрокуратури, які розслідують «справи Майдану», а також збільшити граничну чисельність працівників ДБР, якщо керівництво ДБР надасть належне обґрунтування.

 

Резюме висновку на проект Закону України«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку» (№ 2314)

Законопроект загалом містить позитивні новели.

Необхідно підтримати:

  • прагнення зменшити навантаження на касаційну інстанцію;
  • запровадження обов’язку суду апеляційної чи касаційної інстанції, якщо справа має розглядатися за іншими правилами судочинства, скерувати справу до компетентного суду першої інстанції;
  • встановлення правила, що запобігатиме зловживанню правом на відвід судді.

Водночас пропонуємо доопрацювати законопроект у таких напрямках:

  • спростити та максимально уніфікувати правила допустимості касаційних скарг у різних видах судочинства (у законопроекті ці правила сформульовані надто заплутано та казуїстично);
  • відмовитися від притягнення суддів апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності як підстави для касаційного оскарження. Зловживання суддів під час ухвалення рішення доцільно визначити підставою для перегляду рішення за виключними обставинами в разі підтвердження цих зловживань не лише вироком суду, а й рішенням дисциплінарного органу;
  • замість звуження можливостей для застосування судами заходів забезпечення позову надати перевагу дисциплінарним і навіть кримінально-правовим заходам боротьби зі зловживаннями з боку суддів;
  • у разі конкуренції правил господарського судочинства про виключну підсудність у спорах стосовно нерухомості надати перевагу правилу розгляду справи за місцезнаходженням нерухомості, а не відповідача – спеціального суб’єкта.

Правила законопроекту будуть застосовні лише до нових касаційних скарг, поданих після набрання чинності цим законом. І це правильно – не надавати закону зворотної дії. Проте законопроект не дозволить найближчим часом вирішити проблему перевантаженості Верховного Суду як касаційної інстанції (внаслідок великого залишку справ), а тому не дає можливість обґрунтувати необхідність суттєвого скорочення його складу вже тепер.

Понад те, законопроект посилить цю проблему. Продемонструвати великий залишок можуть такі цифри: якби Верховний Суд зупинив приймати нові касаційні скарги, то в нинішньому складі Великій палаті потрібно приблизно два-три місяці, щоб розглянути залишок справ, Касаційному адміністративному суду – дев’ять місяців, Касаційному господарському суду – два місяці, Касаційному кримінальному суду – сім місяців, Касаційному цивільному суду – десять місяців.

Детальний аналіз положень законопроекту за посиланням.