Коментар Андрія Магери стосовно Закону № 4555

Андрій Магера

Журналісти: На вашу думку, чи не логічніше б було Президенту в цій ситуації не підписувати данний закон, а першочергово здійснити все те, що він планував на найближчі два тижні, а потім вже подумати чи підписувати і робити кардинальне рішення і забирати цю незалежність в НАБУ та САП?

Андрій Магера: Учора було оприлюднене відкрите звернення Реанімаційного Пакету Реформ — це об’єднання громадських організацій, покликаних захищати права і свободи громадян. В цьому зверненні, зокрема, зазначалося про те, що автономність НАБУ і САП сприяє тому, що боротьба з корупцією дійсно буде проходити, і не буде протиправного контролю за діяльністю цих органів. Закон №4555, що вже набув чинності, викликає подив через поспішність ухвалення на всіх етапах. По-перше, сам законопроект реєструвався під назвою, яка не змінилася і стосувалася розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зникненням осіб. В режимі підготовки до другого читання законопроєкт змінився до невпізнання. Про це сказало Головне юридичне управління апарату Верховної Ради. Далі парламент голосує за цей законопроєкт, далі — вже в цілому як за закон. Голова Верховної Ради невідкладно його підписує. У той же день Президент України також ставить свій підпис. І я переконаний: прочитати цей документ буквально за кілька хвилин було неможливо. Але Президент відразу ж його підписав. І в той же день — чомусь — з’являється публікація в «Голосі України». Більше того: за 22 липня виходить одразу два номери цієї газети. У мене виникає питання: для чого весь цей поспіх? Хто і що намагається приховати? І найважливіший момент — він стосується вже не НАБУ і не САП, а всіх без винятку українських громадян. Цей закон розширює межі допустимих обшуків — у порівнянні з Конституцією України. Йдеться про проникнення до житла чи іншого володіння особи — поза тими винятками, які прямо передбачені Конституцією. Тобто існує загальне правило: обшук проводиться на основі судового рішення. І є лише три конституційні винятки з цього правила: перший — в разі невідкладних випадків  потреби збереження життя людини, другий — збереження майна, і третій випадок  — безпосереднє переслідування злочинця. В новому законі ж пропонуються четвертий і п’ятий винятки, яких немає в Конституції —  це необхідності збереження і вилучення доказів. Це означає, що через тиждень до будь-кого з нас можуть прийти з якимось обшуком без судового рішення, мотивуючи це тим, що треба вилучити якісь докази по якійсь кримінальній справі, де ми навіть можемо не проходити як процесуальні фігури. Оце цікаві моменти, на які треба звертати увагу всім і, як на мене, тут є ознака неконституційності цього положення закону.

Ж: Пане Андрію, скажіть, будь ласка, на вашу думку, те, що Президент України Володимир Зеленський сьогодні в Офісі Президента зібрав керівників усіх органів правоохоронних про що це свідчить?Це для суспільства показник того, що вони порозумілися і все буде гаразд?

А. М.: Сьогоднішній збір Президента в Офісі Президента всіх керівників правоохоронних органів —  це спосіб виправдання перед суспільством. От коли людина робить щось правильне, їй не треба ні в чому виправдовуватися. Вона переконана в своїй правоті. А тут таке намагання якби сказати: ну ви ж бачите, ми ж ніби правильно все робимо, ми хочемо довести, що ми правильно робимо. І сама подача формату цієї зустрічі як нарада, як на мене, з конституційної точки зору є неетичною. Чому? Тому що в Президента таких повноважень немає. Є Рада національної безпеки і оборони — вона може заслуховувати подібні питання. У форматі засідання РНБО можуть заслуховувати інформацію, звіти, повідомлення від керівників різних органів. Але особисто Президент України одноосібно таких повноважень не має. Тим більше давати доручення він нікому не має права. У нього немає таких повноважень за статтею 106 Конституції України. Так само він не може просто обрати людину і сказати: «Ви будете прем’єр-міністром». Тому що це — виключно повноваження парламентської коаліції або фракції, яка має права коаліції. Лише вона може запропонувати Президентові кандидатуру на посаду прем’єр-міністра.

Ж.: Пане Андрію, якщо говорити про неконституційні пункти цього закону, які ви ще вбачаєте моменти у ньому, які можуть допомогти все-таки відмінити цей закон і скільки це може забрати часу?

А. М.: Зараз закон детально вивчається. Ми не всі такі геніальні як Президент, який може за кілька хвилин прочитати цей закон і сказати, що він відповідає Конституції і підписати. Ми його дуже скрупульозно вивчаємо, але виходячи з цього проєкту, який голосувався в другому читанні, вже можна побачити невідповідність статті 30 Конституції України щодо проникнення до житла чи іншого володіння особи. Зараз все інше теж вивчається. Але разом з тим не витримує критики теза про те, що діяльність НАБУ і САП начебто приводиться у відповідність до Конституції. Насправді вони не згадуються в Конституції. Це не означає, що ці органи нелегітимні. Конституція не має охоплювати всі без винятку органи державної влади — для цього існує законодавство. І якщо ми беремо на себе зобов’язання перед Європейським Союзом — зокрема щодо гарантій автономності цих органів — то потрібно усвідомлювати й наслідки: це і питання безвізового режиму, подальшої інтеграції до Європейського Союзу, фінансової допомоги і підтримки України з боку наших міжнародних партнерів тощо. Ризики надто великі. Я би не радив владі гратися з цими ризиками.

Ж.: Пане Андрію, скажіть, будь ласка, якщо зараз набереться необхідну кількість депутатів під зверненням до Конституційного суду щодо визнання цього закону таким, який не відповідає Конституції України, то що буде далі? Яка процедура і як, припустимо, швидко може бути ухвалене рішення Конституційного суду?

А. М.: Щонайменше 45 народних депутатів повинні зібрати підписи поданням, якщо вони хочуть ініціювати до Конституційного суду звернення щодо визнання цього закону таким, який не відповідає Конституції України. Я хотів би наголосити на тому, що порушення регламенту не є предметом розгляду в Конституційному Суді. Лише прямі порушення Основного Закону — як-от статті 30, або процедур, які прямо виписані в Конституції, а не в законі про Регламент. От якщо такі питання будуть, то безумовно це є предмет розвитку справи. І ще один момент мене цікавить: А уповноваженого з прав людини зовсім не цікавить те, що по статті тридцятій Конституції України потоптались? У нас взагалі є Уповноважений з прав людини? Чи це просто меблі? Все ж таки інституції мають працювати, а не рахуватися просто де-юре.

Ж.: Пане Андрію, слушне зауваження, але от хотіла Вас уточнити в такому випадку, Омбудсмен сам має ініціювати, чи до нього хтось має звернутися з зауваженням про таке порушення?

А. М.: Омбудсмен має повне право звернутися з зауваженням про таке порушення. Він не живе у вакуумі, він знає про ці новини й він може це ініціювати конституційне подання. У нас дуже мало суб’єктів, хто може це зробити: Президент, Кабмін, Верховний суд, але навряд чи вони це зроблять, Верховна Рада Автономної Республіки Крим в нас немає повноважень на сьогоднішній день, 45 народних депутатів і омбудсмен от всі шість суб’єктів. Як на мене, саме Уповноважений з прав людини мав би першочергово реагувати на цю ситуацію — передусім через ймовірне порушення конституційного права громадян на недоторканність житла. Потрібно також розглянути це питання на предмет відповідності Конвенції про захист прав людини 1950 року. І чи не постане вже невдовзі ситуація, коли люди звертатимуться до Європейського суду з прав людини через обшуки, які проводитимуться всупереч конституційному порядку.

Чи була ця стаття корисна?