15 Лип, 2025
Розділи статті
Новий привілей в режимі ручних управлінських рішень
Подія
25 червня на розгляд Верховної Ради внесено законопроєкт № 13423 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу» (далі – Законопроєкт).
Ним пропонується, зокрема, доповнити Розділ IX-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) «Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану» новою статтею 616-1 «Особливості кримінального провадження стосовно підприємств оборонно-промислового комплексу та їх службових осіб».
У ст. 616-1 КПК пропонується ввести додаткові гарантії захисту підприємств оборонно-промислового комплексу (далі – ОПК), що включені Міністерством оборони України (далі – МО) до відповідного Переліку підприємств ОПК, та їх службових осіб (далі – Перелік), зокрема:
1) запровадити мораторій у період дії правового режиму воєнного стану на території України і протягом 3 років після його припинення або скасування на досудові розслідування стосовно юридичних осіб, включених до Переліку, та їх службових осіб;
2) не поширювати мораторій на випадки, коли ключові процесуальні рішення у таких кримінальних провадженнях приймає або погоджує Генеральний прокурор (особа, що виконує обов’язки Генерального прокурора), а саме: а) приймає рішення про початок досудового розслідування; б) погоджує клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, відсторонення від посади, надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, арешт майна, проведення обшуку, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, застосування інших заходів, зокрема негласних слідчих (розшукових) дій; в) погоджує повідомлення про підозру службовій особі юридичної особи з Переліку.
Оцінка ЦППР
Природа та місце пропонованих норм у системі кримінального процесуального закону. Законопроєкт вводить додатковий процесуальний субпорядок кримінального провадження, який по суті є еклектикою особливостей провадження: а) в умовах воєнного стану (Розділ IX-1 КПК) та б) щодо окремих категорій осіб (Глава 37 КПК). За змістом пропонованих гарантій ключовою вбачається друга складова.
Окремий процесуальний порядок провадження щодо окремих категорій осіб, які виконують надважливі публічні та суспільні функції (народні депутати України, судді тощо), що визначений у ст. 480 КПК, обумовлений наділенням їх законодавцем функціональним імунітетом (недоторканністю), оскільки їхня публічна (службова) або професійна діяльність потребує збалансованого захисту від будь-якого тиску і впливу на прийняття ними рішень, дій, зокрема у формі кримінального переслідування, задля невикривлення їх дійсної волі, що кінцево може становити загрозу демократії.
Рівень пропонованих процесуальних гарантій є незбалансованим.
Законопроєкт наділяє імунітетом від кримінального переслідування нового суб’єкта – певних юридичних осіб (підприємства) ОПК та їх службових осіб. Причому, робить це на найвищому рівні кримінальних процесуальних імунітетів – як для народних депутатів України (статті 481, 482-2 КПК). Незрозуміло, чому повноваженнями щодо прийняття або погодження ключових процесуальних рішень відносно зазначених осіб наділяється Генеральний прокурор, а не заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, а також керівники та їх заступники Спеціалізованих прокуратур регіонів у сфері оборони, які за колом компетенції є ближчими для покладення на них означених функцій. До того ж, покладення цих повноважень на Генерального прокурора створює для нього непомірне навантаження (йому потрібен час, щоб вивчити і вникнути у кожну справу та клопотання для прийняття коректного рішення), і дає обґрунтовані підстави для висновку про політичну складову законодавчої ініціативи.
Імунітети для нової категорії осіб суперечать історично усталеним критеріям наділення окремих категорій осіб гарантіями від кримінального переслідування законодавцем. Так, народних депутатів України обирає український народ, а інші особи, наділені імунітетами, також тією чи іншою мірою проходять складні конкурсні процедури набуття відповідного правового статусу, мають гарантії його припинення, підкоряються професійним етичним кодексам. Натомість МО включає підприємства ОПК до Переліку своїм індивідуальним розпорядчим рішенням і таким самим рішенням може їх із нього виключити. Критерій фільтру не притаманний підприємницькій діяльності, яка є вільною на власний ризик для кожного (ст. 42 Конституції України, ст. 1 Закону «Про підприємництво»).
Отже, запропоновані процесуальні гарантії для підприємств ОПК, є непропорційними.
Корупційні ризики. Пропоновані процесуальні гарантії для юридичних осіб ОПК створюють корупційні ризики на етапі включення до Переліку або виключення з нього. Понад те, ч. 6 пропонованої ст. 616-1 КПК передбачає поширення частини гарантій і на підприємства, кримінальні провадження щодо яких були розпочаті до включення їх до Переліку та до службових осіб яких були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені пунктами 3, 4, 6–9 ч. 2 ст. 131 КПК. Такі підприємства протягом 30 днів з дня включення до Переліку наділяються правом звернутися до Генерального прокурора з клопотанням про перегляд застосованого заходу, і це звернення підлягає розгляду протягом 5 днів. Фактично Генеральний прокурор може звернутись у раніше розпочатих провадженнях (або дати вказівку про це прокурорам нижчого рівня) до слідчого судді із погодженим ним клопотанням про скасування заходу забезпечення, а слідчий суддя повинен його задовольнити. По суті запропонованого механізму існує ризик його використання з метою ухилення від кримінальної відповідальності не лише за поточні, а й за попередні кримінальні правопорушення юридичної особи та її службових осіб, якщо юридична особа розпочне виконувати оборонні контракти та пролобіює своє включення до Переліку.
Суспільне сприйняття. Поза сумнівом, в умовах воєнного стану надзвичайно важливими є належне, сумлінне і вчасне виконання функцій, договорів усіма суб’єктами правовідносин, що забезпечують оборону Української Держави. Водночас з поміж кількох сотень суб’єктів, які безпосередньо працюють на її обороноздатність, наділення процесуальними гарантіями від кримінального переслідування лише окремих сприймається вкрай диспропорційно. На фоні резонансних фактів-викриттів про службові зловживання у медіа, зокрема такі, що спричинили мільярдні збитки, наділення процесуальним імунітетом зазначених осіб небезпідставно формує суспільну думку про те, що цей механізм може використовуватись як інструмент безкарності.
Тому до подібних законодавчих ініціатив варто підходити виважено та критично.
Прирівнювання корупції до державної зради – чистий популізм
Подія
9 липня у Верховній Раді зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо прирівняння караності корупційних кримінальних правопорушень до державної зради на період воєнного стану в Україні» (реєстраційний № 13423-1) (далі – Проєкт Закону). Ним пропонується, зокрема, доповнити Кримінальний кодекс України (далі – КК) новою ст. 111-3 щодо кримінальної відповідальності за вчинення корупційних кримінальних правопорушень під час дії правового режиму воєнного стану.
Оцінка ЦППР
1. Особливу частину чинного КК побудовано за родовим об’єктом: кожен її розділ передбачає власний об’єкт посягання. В Проєкті Закону склади кримінальних правопорушень, які вже передбачені ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 210, ст. 368-5 КК та розміщені в різних розділах Особливої частини КК, додатково пропонується визначити у ст. 111-3 КК (але з кваліфікуючими ознаками «під час дії правового режиму воєнного стану» та «службова особа, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище»), яку розмістити у розділі 1 Особливої частини «Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України».
Таке дублювання порушує системність КК і на практиці надзвичайно ускладнить кримінально-правову кваліфікацію та, відповідно, розслідування і судовий розгляд відповідних злочинів.
2. У примітці до запропонованої ст. 111-3 КК пропонується визначити список службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Це суперечить положенням пунктам 2, 3 примітки до ст. 368 КК, в яких окремо визначаються поняття службових осіб, які займають відповідальне становище, та службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, і також заплутує правозастосування.
3. У всіх частинах ст. 111-3 КК пропонується передбачити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна. Це явно порушує принцип пропорційності, який випливає з необхідності забезпечувати індивідуальний характер кримінальної відповідальності (ст. 61 Конституції України), зокрема з урахуванням ролі особи при вчиненні злочину у співучасті, й ускладнить можливість застосування угод про визнання винуватості та ефективне розслідування загалом.
Проте, ужорсточення покарання не стримує від вчинення злочинів. Для превенції злочинності основну роль відіграє невідворотність відповідальності.
4. Попри те, що проєкт Закону залишає предметну підслідність ст. 111-3 КК за Національним антикорупційним бюро, а предметну підсудність за Вищим антикорупційним судом, він не є системним під кутом зору підходу до корупційних кримінальних правопорушень. Неприйнятно, що проєктом Закону не пропонується визнавати відповідні злочини корупційними згідно зі ст. 45 КК. Адже це дозволить застосовувати до осіб, які їх вчинили, положення статей КК, що передбачають призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, та звільняти відповідних осіб від покарання чи його відбування, – на відміну від осіб, які вчинили інші корупційні кримінальні правопорушення, а також не вносити інформацію про зазначених осіб до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Такий підхід може посилити існуючі негативні тенденції щодо вибіркового правосуддя.
Загалом Проєкт Закону у разі його прийняття не сприятиме посиленню ефективності запобігання корупційній злочинності.
Чи була ця стаття корисна?
